1. 1. Структуровність типової юридичної конструкції фінансового права. Закон оптимальності структури.

Якщо головним принципом системності є забезпечення та підтримка якісної виокремленості, цілісності певного системного об’єкту, в тім числі й типової юридичної конструкції фінансового права, то головним принципом її структуровності є зумовлення її будови та внутрішнього устрою цільовим призначенням та властивостями елементів юридичної конструкції фінансового права, забезпеченням та підтримкою її функціональності як системи в цілому.

Як переконує аналіз, останнє досягається завдяки наявності найрізноманітніших за своєю суттю, характером та особливостями зв’язків між окремими елементами юридичної конструкції фінансового права, груп елементів між собою, а також із зовнішнім середовищем.

Даний аспект властивостей типових конструкцій фінансового права, фінансового права як галузі права в цілому найменше досліджений наукою фінансового права. У величезній більшості робіт вчених юристів-фінансистів про різноманітні внутрішні та зовнішні зв’язки фінансово-правової матерії навіть не згадується. Тому і продовжуються пошуки джерел системності фінансового права поза правовою матерією.

Дана якість проявляється в тому, що юридична конструкція фінансового права складається не лише з окремих елементів, але й зв’язків між даними елементами.

Наприклад, в разі порушення будь-яким із суб’єктів одного з елементів юридичної конструкції податку з доходів фізичних осіб, наприклад, несплати платником податку визначеної суми податкового зобов’язання, виникає суспільна потреба і законна вимога водночас відновити порушене право публічного суб’єкта на належну йому суму грошових коштів, під впливом чого провідна, системоутворююча роль переходить від елемента даної юридичної конструкції «загальний оподатковуваний дохід» до елемента «відповідальність» цієї ж конструкції.

Внаслідок цього відбувається зміна мети функціювання конструкції і, відповідно, виникає потреба переформатування усіх її елементів та зв’язків між ними.

Однак на практиці такої зміни юридичної конструкції податку з доходів фізичних осіб не відбувається – це було б надто громіздко і неефективно з точки зору раціонального використання суспільних зусиль, тим більше що існує готова юридична конструкція, здатна реалізувати нову основну мету – повернути публічному суб’єкту належну йому суму грошових коштів. У нашому випадку, за законодавством України, така конструкція іменується юридичною конструкцією порядку погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

На основі вище викладеного можна сформулювати, зокрема, закон  оптимальності структури юридичних конструкцій фінансового права.

Сутність його полягає в тому, що жодна юридична конструкція фінансового права за своєю природою не може стискатися чи розширюватися безмежно як у часі, так і в просторових вимірах – їх завжди обмежують, детермінують чітко визначена конкретно-історична мета відповідної юридичної конструкції та зумовлені даною метою її функції.

У межах кількісної зміни мети та функцій юридичних конструкцій фінансового права, тобто, у межах уточнень їх параметрів, відповідна юридична конструкція фінансового права зберігається. У випадках якісних змін мети юридичної конструкції фінансового права неминучі адекватні зміни її функціональних властивостей і, відповідно, зміна власне певної типової юридичної конструкції фінансового права іншою конструкцією, відповідною новій меті.