Номенклатура конструктивних модулів модельних конструкцій серії моделей

Назва виробу
Код модуля	Код модуля параметричного конструювання	Зміст модуля	Схематичне зображення
			ВМК	МКС1	МКС2

4. Конструктивні відрізки КМ МКС1 і МКС2 позначають на схемах, які потім заносять в окрему таблицю технологічних параметрів.

У висновках показати як модульний перехід забезпечує комбінаторний синтез модельних конструкцій. Вказати його переваги для типового проектування.

Тема 6. Підвищення ступеня і оцінка рівня технологічності конструкції одягу

Мета роботи: ознайомлення з методами оцінки і способами підвищення технологічності конструкції одягу на різних стадіях проектування.

Необхідні посібники та інструменти: мікро ЕОМ, пакети прикладних програм, ескізи моделей промислових колекцій одягу; шаблони деталей; вузли одягу; папір, калька, креслярські інструменти.

Зміст роботи:

1. Вивчити показники, які визначають технологічність конструкції одягу та принципи їх підвищення.

2. Оцінити ступінь технологічності конструкції одягу на стадії ескізного проектування промислової колекції.

3. Оцінити ступінь прогресивності конструкції на стадії технічного проектування.

4. Оцінити економічність заданого вузла або деталі одягу.

5. Висновки.

Література: [1,с.301-309; 11,с.12-15]

Запитання для підготовки та захисту лабораторної роботи:

1. Що таке технологічність конструкції виробу?

2. Яка ієрархія відповідно до ЄСКД і ЄСТПВ властива швейним виробам?

3. Які вимоги ставлять до технологічності складальних одиниць?

4. За якими показниками оцінюють рівень технологічності конструкції одягу?

5. Які принципи забезпечують підвищення ступеня технологічності конструкції одягу?

6. Як впливає технологічність конструкції на економічність виробу?

Методичні вказівки

Цю роботу рекомендується виконувати у формі ділової гри, використовуючи інформацію тем 4, 5.

1. Роботу виконують студенти по підгрупах, обмінюючись ескізами моделей та інформацією. Кожна група оцінює ескізний проект другої підгрупи. Відповідно до правил гри, розподіляють ролі: головного конструктора, головного технолога, економіста, художника-модельєра, конструктора і т.д. Починають роботу з самостійної домашньої проробки п.1 завдання у вигляді варіантів застосування прийомів підвищення технологічності конструкції виробу. Завершують її також самостійним оформленням звіту кожним студентом.

2. Груповий показник спадкоємності конструкції включає три одиничних показники п'ятого рівня: коефіцієнт застосування складових частин (деталей); коефіцієнт повторення складових частин (деталей); коефіцієнт перспективного використання в інших виробах.

Коефіцієнт застосування складових частин (деталей)

Куі = ,

де Дуі – число уніфікованих деталей і-ї моделі;

Ді – число деталей в і-й моделі.

Коєфіцієнт повторення

Кпові =

де Qі – число найменувань деталей які повторюються в і-й моделі.

Коефіцієнт перспективного використання в інших виробах (новизни)

Кп.в. = 1 -

Де ∑Н – показник новизни виробу;

G –число найменувань типорозмірів, в яких планується використання показників новизни виробу.

Оцінка рівня новизни споживчих властивостей виробів здійснюється виявленням основних елементів, які підлягають оновленню в даному типі виробів (їх повинно бути 5-8); визначенням рангів новизни по кожному з цих елементів на основі порівняння з аналогами виробу, що розглядається; визначенням сумарного показника новизни за обраними показниками в балах (рангах).

Для розрахунку комплексного показника новизни моделей Н використовуються математичні моделі на основі середньозваженої арифметичної:

Н =∑Рimi,

де Mj – коефіцієнти вагомості одиничних показників новизни, знайдені методом експертних оцінок:

H = P1M1 + P2M2 + P3M3 + P4M4 + P5M5,

де Р1 – силует;

Р2 – конструктивне членування форми (крій);

Р3 – кольорове рішення;

Р4 – фактура матеріалу;

Р5 – форма дрібних та оздоблюючих деталей.

3. Груповий показник технологічної раціональності конструкції представлений показником п’ятого рівня – коефіцієнтом ефективності взаємозамінення і коефіцієнтом збірності конструкції.

Коефіцієнт ефективності взаємозамінюваності

Кзам =

Де Тпр – трудомісткість підгоночних робіт;

Тг.вз – трудомісткість робіт по методу групової взаємозамінюваності;

Тк.р - трудомісткість конструкторських робіт.

Показник взаємозамінюваності характеризує ступінь усунення підгоночних робіт і організації групової взаємозамінюваності при виготовленні виробу.

Коефіцієнт збірності і-ї конструкції визначається за формулою

Ксбі = Кmin.з’єдн + Кзаст.м + Кзаст.п.с + Кт.о,

Де Кmin.з’єдн – мінімальне число деталей та з’єднань;

Кзаст.м – коефіцієнт застосування нових раціональних матеріалів;

Кзаст.п.с – коефіцієнт застосування паралельно-послідовних способів обробки і зборки;

Кт.о – коефіцієнт технологічного оснащення.

Кmin.з’єдн = ,

Де lшв.пр – сумарна довжина швів конструкції в проектуючій моделі;

Lшв.тип – сумарна довжина швів типової конструкції;

Кзаст.мі = ,

Sрмі – площа деталей з нових раціональних матеріалів в і-й моделі;

Sвир – площа деталей в і-й моделі;

Кзаст.п.сі = ,

Пзаст.п.сі – трудомісткість операцій, які виконуються паралельно-послідовним способом в і-й моделі;

Пвирі – загальна трудомісткість виготовлення і-ї моделі;

Кт.оі = ,

Тмі – затрати часу на механізованих і автоматизованих операціях.

Груповий показник матеріаломісткості можна охарактеризувати одиничним показником – коефіцієнт використання матеріала.

Коефіцієнт використання матеріалів визначається як відношення площі лекал до площі розкладки:

Квик = = = ,

Де Sл – площа лекал;

Sр – площа розкладки;

В – міжлекальні витрати.

Всі одиничні показники конструктивної трудомісткості виготовлення виробів являються відносними показниками ТКВ і відображають параметричний рівень процесу забезпечення ТКВ, тобто підлягають математичному моделюванню.

Для розрахунку технологічності моделей на ЕОМ необхідно підготувати вихідні дані для кожної з аналізованих моделей. Перелік вихідних даних наведений в додатку.

По запиту ЕОМ ввести кількість аналізованих моделей. Потім ЕОМ запрошує вводити конкретні вихідні дані.

Результат розрахунку – одиничні показники технологічності для кожної і-ї моделі.

5. Оцінка економічності заданого вузла чи деталі здійснюється за такими показниками: рівень уніфікації, зменшення числа деталей та з’єднань, зменшення витрат матеріалів.

У висновках викласти результати захисту показників технологічності у порівнянні з іншими розробками учасників ділової гри.