• маркетингові чинники. Є основними у зростанні ПЗІ. Обмеженість продуктової диверсифікації розмірами внутрішнього ринку робить необхідною географічну диверсифікацію виробництва: організацію виробництва за рубежем, придбання зарубіжних фірм, встановлення контролю над ними.

  • розмір ринку;

  • збільшення ринку;

  • прагнення утримати частку ринка;

  • прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії;

  • необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями;

  • незадоволеність існуючим станом ринку;

  • експортна база;

  • слідування за покупцями;

  • слідування за конкуренцією.

• Торгівельні обмеження:

  • торгові бар’єри;

  • надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

• вартісні чинники: обслуговують ринки, що знаходяться на значній відстані і обмежені підвищеними тарифними бар’єрами, створюють багато перешкод для можливостей експортерів на зарубіжних ринках (ресурси, сировина):

  • прагнення бути ближче до джерел постачання;

  • наявність трудових ресурсів;

  • наявність сировини;

  • наявність капіталу і технологій;

  • низька вартість робочої сили;

  • низька вартість інших витрат виробництва;

  • низька вартість транспортних витрат;

  • фінансові та інші стимули з боку уряду;

  • більш сприятливі рівні цін.

• інвестиційний клімат. Реальність забезпечення контролю, а значить, і прибутковість ПЗІ залежить від наявності в країні належного інвестиційного клімату, експортних, економічних, політичних, юридичних, соціальних, побутових умов, які визначають ступінь ризику інвестицій та їх прибутковість.

Загальні чинники – очікування високих прибутків та інше.

На практиці більшість рішень про ПЗІ ґрунтуються на численних мотивах з урахуванням численних чинників.

Характерно: політичні мотиви інвестування рідко відокремлені від економічних.

Виходячи з даних експертних оцінок (система індикаторів, яка включає 340 показників і понад 100 оцінок експертів з різних галузей) найбільш сприятливі умови для ПЗІ мають США, Канада, ФРН, Швейцарія, Азіатсько-Тихоокеанський НІК.

Форми пзі. Технологічний трансферт.

ПЗІ здійснюються у формі передачі капіталу з однієї країни в іншу за допомогою:

• кредитування;

• придбання акцій в зарубіжному підприємстві, яке знаходиться в значному ступені залежності (навіть у власності) інвестора;

• шляхом створення нового підприємства.

ПЗІ як правило означають високий рівень зобов’язань інвестора перед підконтрольним йому підприємством щодо передавання нових технологій, управлінських ноу-хау, забезпечення кваліфікованими кадрами.

Немайнові, рухомі активи в сучасних умовах також стають досить розповсюдженою формою ПЗІ (побоювання експропріації). Вони можуть бути при невеликому первісному фінансуванні, або навіть і без будь-якого переміщення фінансового капіталу за кордон.

Названа форма ПЗІ передбачає передачу підконтрольній філії управлінських навичок, торгівельних секретів, права використання торгової марки родинної компанії тощо.

Технологічний трансферт означає не тільки появу на ринку нового устаткування, Але й володіння технікою виконання операцій на ньому. В галузях, в яких роль інтелектуальної власності істотна (фармакологія, освіта, медицина, наукові дослідження) доступ до ресурсів і розробок материнської компанії призводить до отримання вигод набагато переважаючих ті, які можна було б отримати внаслідок вливання капіталу.

До принципів технологічного трансферту звичайно відносять:

• корисність відповідної технології;

• сприятливі соціальні і економічні умови, що забезпечують її передавання;

• готовність і здатність приймаючої сторони використовувати і пристосовувати (адаптувати) технологію.

Наслідки ПЗІ. Козик, 148 - 154