2.4. Основні напрями бюджетного фінансування апк при переході до ринку

Перехід агропромислового комплексу до ринкових відносин потребує нових підходів до стратегії державної фінансової підтримки самостійного і незалежного аграрного сектора економіки, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, швидке насичення ринку продовольчими товарами та сировиною, пріоритетність розвитку сільського господарства, свободу підприємництва і досконалої конкуренції, підвищення експортних можливостей країни, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення зайнятості значної частини населення. Це зумовлює необхідність концептуального визначення основних напрямів, форм, методів і змісту державної фінансової підтримки сільського господарства як складової частини агропромислового комплексу України.

Формування стабільної фінансової нормативно-правової бази є головною передумовою ефективного розвитку сільського господарства. Законодавство у цій сфері повинно становити єдину правову систему за взаємною узгодженістю норм та цілісністю нормативного регулювання аграрної підприємницької діяльності. Формування фінансової нормативно-правової бази передбачає:

—встановлення правових гарантій забезпечення стабільності функціонування агробізнесу в сільській місцевості;

— удосконалення чинних правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність, з метою усунення внутрішньоправових суперечностей і положень, які гальмують розвиток приватної ініціативи та підприємництва;

— розроблення законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на фінансово-правове забезпечення розвитку ринкових відносин в аграрному секторі АПК.

Закони та інші нормативні акти повинні сприяти шлученню фінансових ресурсів у сільське господарство, в тому числі шляхом створення сприятливого податкового, цінового, інвестиційного, інноваційного режимів та умов ведення виробничої і зовнішньоекономічної діяльності.

Стимулювання розвитку сільського господарства у пріоритетних напрямах держава забезпечує шляхом встановлення сприятливого режиму оподаткування та звільнення від податку частини прибутку, що спрямовується на рефінансування аграрної сфери, запровадження прискореної амортизації активної частини основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

Фінансово-кредитна політика в аграрній сфері спрямовуватиметься на:

- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;

-розвиток товариств взаємного кредитування та страхування;

-забезпечення умов розвитку перспективних форм фінансування аграрного бізнесу (факторинг, лізинг тощо).

Стимулювання фінансових установ до роботи із суб'єктами аграрної підприємницької діяльності здійснюватиметься за окремими напрямами і передбачатиме:

- використання державних кредитних ліній для підтримки сільського господарства із зазначенням розміру кредиту, пільгової відсоткової ставки та секторів кредитування;

- створення системи гарантій кредиту;

- встановлення сприятливого режиму оподаткування і переваг фінансовим установам, що безпосередньо обслуговують пріоритетні напрями аграрної діяльності;

- страхування діяльності в сільському господарстві. Економічне зростання агропромислового виробництва і

розвиток соціальної інфраструктури села неможливі без оптимального забезпечення підприємств АПК матеріально-технічними ресурсами й обладнанням. Створення необхідної виробничої бази для всебічного задоволення виробничих та соціальних потреб села забезпечується:

- зміною структури інвестицій в народному господарстві на користь АПК і переорієнтацію промислового виробництва на потреби села;

- спрямуванням державних інвестицій на першочергове створення мат'фіально-виробничої бази по виробництву засобів механізації, хімізації, харчової і переробної промисловості, будівельної індустрії для АПК;

- технологічне переозброєння підприємств переробки і зберігання сільськогосподарської продукції.

Важливе місце в системі економічної заінтересованості та мотивації постійного удосконалення агропромислового вироб­ництва займає цінове стимулювання. Оскільки ціна визначає фінансові можливості розширеного відтворення сільськогоспо­дарського виробництва, вона має перебувати під контролем держави.

Державне регулювання цін на внутрішньому ринку сільськогосподарської продукції здійснюється шляхом підтримки рівня цін і доходів у вигляді субсидій на часткову компенсацію витрат виробництва товаровиробників, що беруть участь у державних програмах. Субсидії з бюджету надаються у випадку зниження ринкової ціни, внаслідок коливання на товарних ринках, нижче гарантованого мінімуму.

Регулювання цін на матеріально-технічні ресурси здійсню­ється шляхом виділення субсидій на відшкодування витрат на закупівлю мінеральних добрив, отрутохімікатів, медикаментів, сільськогосподарських машин, насіння, проведення меліоратив­них робіт тощо.

Чільне місце в системі державної фінансової підтримки належить аграрним підприємствам, що знаходяться в несприятливих природно-кліматичних умовах господарювання, в передгірних і гірських районах Карпат і Криму та різних зонах радіаційного забруднення. Держава надає додаткову грошову допомогу (дотації) на ведення сільського господарства в несприятливих умовах; розвиток або модернізацію виробничої бази; удосконалення кормовиробництва і покращення пасовищ; додаткові регіональні заходи допомоги, якщо і при одержанні вище перелічених видів допомоги не забезпечується мінімально необхідний рівень доходів.

Напрями державної фінансової підтримки ведення сільського господарства в зонах радіаційного забруднення, все­бічної допомоги сільському населенню, суб'єктам підприємництва та соціально-культурним закладам у ліквідації наслідків і соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи визначені чинним законодавством України.

Для сільськогосподарських підприємств держава виділяє кошти на будівництво й утримання меліоративних і гідротехнічних споруд, обводнення земель, на проведення протиерозійних заходів, хімічної меліорації (в зонах радіаційного забруднення повного, а в чистих часткового відшкодування витрат на корінне поліпшення земель, вапнування і гіпсування ґрунтів), закладання багаторічних насаджень, утримання ветеринарної мережі і здійснення протиепізоотичних заходів на нормативному рівні та інших видів робіт загальнодержавного значення відповідно до державних програм.

Забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення і розвитку конкурентного приватного аграрного сектора економіки здійснюється за напрямами:

- розроблення проектів відведення земельних ділянок;

- відшкодування частини витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за користування позичками банків;

- надання гарантій під довго- і короткострокові кредити;

- нагромадження стартового капіталу та забезпечення матеріальних умов розвитку.

Розвиток соціальної інфраструктури села здійснюється за напрямами:

- створення сільських поселень з необхідним інженерним благоустроєм і впорядкованим житлом, медичним, освітньо-культурним та побутово-торговельним обслуговуванням;

-будівництво в сільській місцевості об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, водопроводу, каналізаційних споруд, мережі газо- і електропостачання, шляхів, об'єктів служби побуту, а в трудонедостатніх, крім цього, спорудження житла;

- утримання усіх закладів соціально-культурного призначення в сільській місцевості, у тому числі будинків для інвалідів і ветеранів праці, дитячих і юнацьких спортивних шкіл, а також проведення благоустрою територій;

- стимулювання підприємств і організацій, які виконують роботи соціального спрямування для аграрної сфери;

- стимулювання осіб, які переселяються і проживають у трудонедостатніх і занепадаючих населених пунктах, та індивідуального житлового будівництва на селі;

- застосування пільгових тарифів на використану електроенергію селянами та працівниками агропромислового виробництва;

- фінансування заходів щодо поліпшення демографічної ситуації, зміни демографічних процесів на користь села, створення умов для підвищення народжуваності та всебічного розвитку сільської сім'ї;

- повне відшкодування витрат сільськогосподарських підприємств на будівництво об'єктів соціальної інфраструктури, якщо воно виконане господарським чи підрядним способом за рахунок власних і недержавних фінансових ресурсів;

- соціальна підтримка сільських жителів.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності державна полі­тика розвитку сільського господарства спрямовується насам­перед на нарощування експортного потенціалу, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних, інформаційних зв'язків з іноземними країнами та забезпечення сприятливих умов для іноземної інвестиційної діяльності у сфері нових технологій, створення спільних виробництв конкуренто­спроможної продукції та продукції, що замінює імпортну.

Сільськогосподарські підприємства, що експортують власну продукцію, стимулюються шляхом:

організації пільгового кредитування експортної діяльності;

створення сприятливих умов страхування кредитів для • і < портних операцій;

- запровадження митних пільг і преференцій для експортної продукції з підвищеним ступенем переробки, що забезпечуватиме високу ефективність експорту та створення можливостей для її реалізації на іноземних ринках;

- надання фінансової допомоги для участі в міжнародних ІИОТавках і ярмарках

Для забезпечення ефективності діяльності суб'єктів аграрного бізнесу на зовнішніх ринках передбачається надання відповідних рекомендацій та необхідної інформації про ■кжмішньоекономічну діяльність, зовнішні ринки, тенденції їх розвитку, про потенційних партнерів тощо, а також проведення конференцій, семінарів, консультацій для суб'єктів, які бажають ВИЙТИ на зовнішні ринки.

Головними напрямами державної фінансової підтримки аграрного сектора АПК, спрямованої на підвищення технічного рівня, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції сільського господарства, повинні стати стимулювання інноваційної діяльності і забезпечення цих підприємств Інформацією про новітню техніку й технології.

Стимулювання технічного оновлення сільського господарства полягає в державній фінансовій підтримці Інноваційної діяльності і здійснюватиметься за рахунок:

- фінансування наукових і дослідно-конструкторських робіі та впровадження інновацій;

- сприяння інтенсифікації трансферту технологій;

надання консультаційних послуг у сфері інновацій та ПОВНИХ технологій;

створення мережі технопарків і технополісів. Розвиток аграрної сфери АПК неможливий без розвинутої ■ и геми інформаційного забезпечення та інфраструктури, що ПІДтримус її діяльність. Основним елементом зазначеної системи стане мережа регіональних інформаційно-аналітичних центрів, діяльність яких має спрямовуватися на:

~ забезпечення доступу інформації (правової, нормативно-довідкової, маркетингової, науково-технічної, комерційної тощо) у процесі функціонування підприємств;

- надання консультаційних послуг з питань стану продовольчого і сировинного ринків та тенденції їх розвитку, кон'юнктури цін, управління підприємством, участі у виставках, підготовки кадрів.

З метою створення ефективної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для сільського господарства передбачається підготовка професійних кадрів за державним замовленням, забезпечення перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів через розвинуту мережу державних центрів перепідготовки.

Держава сприяє розробленню навчальних планів, програм і методичних посібників для підготовки сільськогосподарських кадрів залежно від рівня їх базової підготовки, термінів навчання, а також підвищенню кваліфікації вчителів та викладачів тощо.

Запровадження постійного моніторингу державної фінансової підтримки аграрної сфери АПК та механізмів регулювання діяльності в даному секторі економіки дасть змогу відстежувати зміни та напрями його розвитку на державному, регіональному і галузевому рівнях, а також своєчасно застосовувати важелі державного фінансового регулювання з метою поліпшення економічних умов ефективної діяльності сільськогосподарських підприємств.