2.1. Необхідність, мета та завдання державного фінансування сільського господарства

Про необхідність державного регулювання переконливо свідчить світовий досвід розвитку економіки. Регулювання економічних процесів державою спочатку було зумовлене її виникненням і необхідністю вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державних інститутів. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави відповідного законодавства, яке б відстоювало державні інтереси і визначало обов'язки членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави обумовили її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки. За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм.

Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично й досить оперативно пристосувала розрізнені дії господарських суб'єктів до економічної ситуації, що постійно змінюється, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте, в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації й ускладнення відтворювальних процесів почали виразно проявлятися обмеження регулюючих можливостей ринкового механізму. Особливо переконливо довела це Велика криза (1929— 1933 рр.), після якої суспільство дійшло висновку, що для забезпечення макроекономічної збалансованості ринковий механізм має доповнюватися державним регулюванням.

Доцільність державного регулювання ринкової економіки, яка поступово і цілеспрямовано формується в Україні, випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. Насамперед воно спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції та перерозподіл доходів з метою усунення надмірних відмінностей в їх рівні, що властиві ринковій системі. Для цього використовуються бюджетно-податкові та грошово-кредитні важелі, створюються державні програми допомоги. Крім того, здійснюється фінансування суспільних неподільних благ і послуг.

За ринкової економіки держава бере участь в господарській діяльності методами державного економічного регулювання. При цьому перевага надається непрямим важелям впливу. До інстру­ментів, за допомогою яких реалізуються методи підтримки товаровиробників, відносять; податки, державні і регіональні контракти, ціни, ліцензії, квоти, централізовані капіталовкладен­ня, дотації, субсидії, субвенції, пільги кредитного характеру, спеціальні кредити, механізми розрахунків тощо.

Агропромисловий комплекс, зокрема сільське господар­ство, найбільше потребує фінансової підтримки і фінансового захисту, що зумовлюється не лише сезонністю виробництва, циклічністю, великим періодом кругообігу капіталу, а й тим, що аграрна сфера дає 90% продовольчих ресурсів. На агропромисло­ве виробництво припадає лише 25% виробничих фондів, хоча він виробляє близько 35% валового внутрішнього продукту. У роздрібному товарообороті продукти харчування займають 70%. Необхідність державної фінансової підтримки сільського госпо­дарства визначається специфічними умовами функціонування та рядом об'єктивних факторів. Найбільш істотними з них є:

- різноманітні природно-кліматичні умови, що обумов­люють необхідність створення та розвитку системи захисту сіль-ськогоспоарських товаровиробників, страхування їх діяльності;

- непостійність цін і доходів в агропромисловому вироб­ництві, які залежать від природних факторів та кон'юнктури ринку;

- низька монополізація в сільському господарстві і висока в ресурсозабезпечуючих та обслуговуючих сферах;

слабка привабливість інвестування в сільському госпо-і її" і ні через специфіку відтворювального процесу;

- - особливості формування соціальної інфраструктури села;

- значне радіаційне забруднення великих площ СІЛЬС ькогосподарських угідь;

- необхідність екологізації сільськогосподарського вироб­ництва.

У країнах Західної Європи, за виключенням Англії, Ісландії Та Нідерландів, для стабілізації продовольчого ринку та підтримки стабільності роздрібних цін на продукти харчування держава надає значну фінансову підтримку сільському господарству. Досить зазначити, що в окремі роки сума коштів федерального уряду, уряду земель і різних фондів ЄС, спрямованих в аграрну сферу ФРН, перевищувала майже на 9% величину чистої продукції сільського господарства. Для сучасної фінансової політики характерні такі тенденції:

-малий взаємозв'язок з конкретними результатами агро­промислового виробництва головним чином через відсутність цільових галузевих програм;

- переважне фінансування АПК із загальнодержавних джерел при невеликій частці місцевих бюджетів, особливо в частині капіталовкладень;

-переважно поточні форми фінансової підтримки і невисока частка асигнувань на вирішення довгострокових завдань. В цілому по АПК України на довгострокові заходи виділяється приблизно третина бюджетного фінансування. До цього часу місцевими органами влади не вирішена проблема фінансування соціальної сфери села.

Таким чином, цілеспрямована державна фінансова політи­ка забезпечить розвиток АПК як високо розвинутого й ефективно працюючого сектора економіки, визначальної умови успішного функціонування народногосподарського комплексу країни.

Для цього необхідні методи державної підтримки, адекватні умовам ринкової економіки.

Метою державної фінансової підтримки розвитку сільсько-го господарства є: забезпечення достатніх рівнів доходності та досягнення нормативної норми прибутковості виробничої діяльності аграрних підприємств усіх форм власності і госпо­дарювання, поліпшення еквівалентності обміну з промисловими галузями, а також покращання фінансової стійкості та фінансового стану підприємств і організацій АПК.

Реалізація зазначеної мети забезпечується державною фінансовою підтримкою сільського господарства за такими основними напрямами:

- формування фінансової нормативно-правової бази;

- сприяння розвитку фінансової ринкової інфраструктури і страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників;

- створення необхідних умов для всебічного задоволення виробничих потреб і розвитку соціальної інфраструктури на селі;

-підтримка цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників;

-підтримка аграрних підприємств, що знаходяться в несприятливих природно-кліматичних умовах господарювання та різних зонах радіаційного забруднення;

- забезпечення експлуатації і утримання зрошувальних систем, ветеринарної мережі, проведення протиепізоотичних заходів, корінного поліпшення земель та інших витрат державного значення;

-забезпечення розвитку селекції у рослинництві і племінної справи у тваринництві;

-забезпечення розвитку селянських (фермерських) господарств та підприємництва;

- формування повноцінного життєвого середовища на селі;

- забезпечення інформацією;

- сприяння впровадженню технологій та інновацій;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності; -- підготовка та перепідготовка кадрів,

ЗахоДи державної фінансової підтримки вітчизняного сільського господарства, в тому числі пільги та преференції, застосовуються, насамперед, у пріоритетних сферах, які встановлюються Міністерством аграрної політики України та Урядом, та ґрунтуються на економічній доцільності. Держава

ВИХОДИТЬ і того, що сільськогосподарські підприємства у своїй іьності повинні переважно спиратися на власні фінансові і керела і ресурси.