за об’єктом розрахунків, тобто залежно від призначення платежу поділяються на дві групи:
розрахунки щодо товарних операцій – платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
розрахунки щодо нетоварних операцій – оплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок.
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків:
внутрішньодержавні;
внутрішньо міські, що здійснюються у межах одного населеного пункту;
міждержавні між суб’єктами господарювання, які розташовані на територіях різних держав.
Залежно від способу реалізації продукції:
прямі – безпосередньо між постачальником і покупцем;
транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур.
Безготівковий обіг здійснюється в різних формах, встановлених центральним банком. Він також визначає форми платіжних документів і порядок їх оформлення. Вибір форми розрахунків залежить від конкретних угод та операцій і фіксується у договорах між контрактами.
Інструменти здійснення безготівкових розрахунків
Розрахункові документи
Характерні риси
Письмове розпорядження власника
розрахункового рахунка установу банку,
що його обслуговує, про перерахування
певної суми грошей на рахунок одержувача
коштів, указаного в дорученні
Платіжне доручення
Комбінований розрахунковий документ,
що містить:
вимогу постачальника до покупця
оплатити вартість відвантажених
товарів, наданих послуг на підставі
надісланих йому (покупцеві) обминаючи
банк, розрахункових та інших комерційних
документів;
доручення покупця своєму банку оплатити
вказані документи, перерахувавши гроші
постачальникові
Платіжна вимога-доручення
Розрахунковий чек
Документ, що містить письмове розпорядження
власника рахунка (чекодавця) банкові,
котрий веде його рахунок, сплатити чеко
держателю зазначену в чеку суму коштів
Для досягнення фінансової та макроекономічної стабілізації економіки важливе значення також має оптимізація сфери готівкового обігу та підвищення ефективності здійснення готівкових операцій.
Готівковий грошовий обіг – це сукупність платежів, що здійснюються готівкою.
Готівкові розрахунки – це розрахунки готівкою між підприємствами і населенням, між окремими громадянами та на незначні суми між підприємствами.
Емісійним центром країни є Національний банк України (відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»). На нього покладена організація готівкового обороту й регулювання емісійних операцій, тобто операцій, пов’язаних з випуском грошей в обіг та їх вилученням з обігу відповідно до функцій резервної системи.
Національний банк встановлює порядок ведення касових операцій, правила випуску грошових знаків, перевезення, порядок зміни і знищення пошкоджених банкнот і монет.
Касові операції – операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов’язані з приймання і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).
Касовий ордер – первинний документ прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для здійснення для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
Прибуткові касові ордери застосовуються за приймання готівки касами підприємств. Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами, які підписують керівник і головний бухгалтер. У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи.
Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємство враховує в касовій книзі. Кожне підприємство веде тільки одну касову книгу.
Касова книга – документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі. Форму касової книги установлено наказом Міністерства статистики України від 15.02.96р. №51 “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій”.
Дня проведення розрахунків готівкою підприємство повинно мати касу. Каса – приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання грошових коштів, інших цінностей, касових документів.
Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день і виводить залишок готівки в касі. Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Ліміт залишку готівки в касі – граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в поза робочий час. Цей ліміт для кожного підприємства визначається з урахуванням специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касового обороту, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.
Перевірка касової дисципліни здійснюється органами ДПА, ДКРУ, фінансовими органами та установами банків.
Валютна система – надзвичайно важлива і необхідна в сучасних умовах розвитку фінансового ринку підсистема грошової системи.
Валютна система – форма організації валютних відносин, закріплена в державно-правових нормах та міжнародних угодах.
3. Вид грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодію, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.
Грошові системи класифікують за різними ознаками:
У залежності від того, в якій формі функціонують гроші – як товар – загальний еквівалент або міра вартості, розрізняють:
система обігу грошових знаків – коли золото та срібло витісняється з обігу нерозмінними на них кредитними грошима.
система металевого обігу коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу (благородні метали) і виконує всі функції грошей, а банкноти розмінюються на метал.
У свою чергу металеві системи поділяються на:
1. Біметалізм – це грошова система, в якій держава законодавчо закріплює роль загального еквівалента за двома металами (золотом і сріблом).
Існували три різновиди біметалізму:
Система паралельної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно;
Система подвійної валюти, коли співвідношення між золотими і срібними монетами встановлювалось державою в залежності від попиту на метал, від економічної і політичної ситуації у країні та світі;
Система “кульгаючої валюти”,за якою один з видів монет карбується у закритому порядку.
2. Монометалізм – грошова система, за якої на відміну від біметалізму, роль загального еквівалента закріплено лише за одним валютним металом – золотом чи сріблом.
Золотий монометалізм пройшов декілька стадій розвитку.
Золотомонетний стандарт являє собою найбільш стабільну, само регульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти.
Однак золотомонетний стандарт мав основний недолік – функціонування його вимагало наявності запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Таким чином, витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними, тому більше емітувалися банкноти.
Однак навіть а період розквіту золотомонетного стандарту обмін банкнот на золото нерідко призупинявся, оскільки держави вимушені були фінансувати військові витати за рахунок паперової маси.
Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до Першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами, частково перетворилася у скарб.
Після війни деякі країни, які володіли запасами золота – Англія, Франція, Японія – запропонували золотозливковий стандарт. Вільного карбування монет не існувало, розмір банкнот на золото було обмежено вартістю зливків. В Англії, наприклад, зливок важив 12,4 кг. Для того, щоб його отримати, необхідно було мати 1700 фунтів стерлінгів. У франції злиток золота важив 12,7 кг, на нього можна було обміняти 215 тис. франків.
У країнах, які не володіли великими запасами золота (Австрія, Німеччина, Данія, Норвегія), запровадили систему золотодевізного стандарту. При золотодевізному стандарті банкноти обмінювалися на девізи, тобто на іноземну валюту, яка була розмінна на золото. Таким чином, виникла валюта залежність одних країн від інших. Світова економічна криза 19290-1933 рр. призвела до того, щ перестали існувати всі форми золотого монометалізму.
Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути:
грошові системи ринкового зразка регулювання грошового обороту відбувається через використання методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.
неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей (талони, картки). Регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обороту, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб’єктів економічних відносин, лімітування кредитів).
Грошові системи за характером регулювання валютних відносин в країні поділяються на:
відкриті грошові системи відсутність обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами.
грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень (неконвернованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу). Такі грошові системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Закриті грошові системи були притаманними СРСР.
Грошові системи відповідно до загальних законів функціонування грошей поділяються на:
регульовані грошові системи порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.
саморегульовані грошові системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обороту. Саморегульованими були системи металевого обігу. Якщо через зміну виробництва і реалізації товарів потреба в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість грошей вилучалася з обігу, перетворюючись у скарб. У разі розширення виробництва і товарного обігу грошові знаки, що становили грошовий скарб, надходили в обіг.