Християнсь-ко-еволюційна концепція людини п. Тейяра де Шардена

На його думку, шлях до людини і до майбутнього боголюдського синтезу починається від основи Всесвіту, яку він називає “тканиною універсуму”. Вона нерозривно поєднує дві сторони  матеріальну та духовну, завдяки чому поступове ускладнення організації матеріальних систем суголосить ускладненню форм буття духу. Логічним результатом цього процесу є поява людського розуму та свідомості, формування ноосфери як “мислячого шару”, який розгортається над біосферою.

Увесь сенс еволюції П. Тейяр де Шарден бачить у психогенезі, у русі до все більш складних і високих форм існування духу. Здатність людських свідомостей до взаємодії, інтеграції й нагромадження (кумуляції) притаманного їм змісту він розглядає як головний аргумент на користь тези про синтез мільйонів розкиданих по Землі іскринок свідомості, що прагнуть до духовного центру. Це означає, на його думку, що майбутнє еволюції Універсуму треба шукати за межами наших душ у пункті, який він називає Омегою. Саме там зійдуться в усій своїй неповторності “промені” наших свідомостей, буде збережена в повному обсязі унікальна своєрідність кожного “Я”.

Таким чином, у точці Омега, яка міститься за межами наших душ і є метафізичним синонімом Бога, сумується і збирається у своїй досконалості та цілісності велика сукупність свідомостей. Ноосфера досягає такої стадії свого розвитку, коли Універсум персоніфікується, тобто на “вершку світу” формується космічна “наддуша”, чи надсвідомість. Цей духовний синтез глобально-всесвітнього масштабу здійснюється таким чином, що сюди роблять свій внесок усі окремі душі. Одна за одною вивільняються навколо нас душі, зносячи вгору непередавану ношу свідомості.

Універсум, який персоналізується, стає вмістищем усього багатства духовних світів окремих людей, зберігає індивідуальні свідомості і синтезує у формі надлюдської, фактично божистої свідомості. Такими чином, ноогенез завершується “христогенезом”, природним боголюдським синтезом, оскільки джерело та живильні корені надлюдського космічно-божистого духу містяться у “гомінізованому шарі” Землі, у численних людських істотах. Їхні душі віднаходять у божистому духові своє істинне існування й безсмертя, тобто, як висловлюється автор цієї концепції, “гомінізується сама смерть”. Отже, ідея боголюдства тут реалізується не на етичних, а на онтологічних засадах.

Таким чином, при всьому розмаїтті конкретних позицій ми стикаємося в релігійно-філософському підході із загальним для людинознавства прагненням усебічно розглянути таємничий феномен людини. У межах філософсько-теологічної антропології дано більш або менш аргументовані відповіді на питання про природу, походження, буття у світі і перспективи людини. Відносно високий рівень “метафізичного забарвлення” і метафізичних претензій цих концепцій робить їх досить гіпотетичними, а бажання не втратити зв’язку із життям, з проблемами посейбічного людського буття в той же час надає їм певної реалістичності. Тому немає сумніву, що повнота філософської та загальної культури людства немислима без інтеграції в її структуру і цих досить оригінальних підходів до феноменів людини і людства.

Література

1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы.  М.: Прогресс, 1988.  400 с.

2. Вочман Ни. Духовный человек.  Чикаго, 1984.  233 с.

3. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року //Маркс К., Енгельс Ф. Твори.  Т. 42.  С. 39 – 159.

4. Моуди Р. Жизнь после жизни. По ту сторону смерти.  М.: Летавр, 1994.  С. 13 – 122.

5. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.  К.: Основи, 1994.  Т. 2.  С. 146 – 177.

6. 6. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм  это гуманизм //Сумерки богов.  М., 1990.  С. 319 – 344.

7. Тейяр де Шарден П. Феномен человека.  М.: Наука, 1987.  240 с.

8. Фрейд З. «Я» и «Оно».  М.: МПО “МЕТТЭМ”, 1990.  56 с.

9. Wilson E.O. On Human Nature.  Cambridge, 1978.

10. Lumsden C.J., Wilson E.O. Promethean Fire: Reflections on the Originof Mind.  Cambridge, 1983.