Методологічна функція філософії:

сутність, механізм і фактори реалізації

Проведений аналіз понять методу та методології дає змогу в першому наближенні, тобто в загальних рисах і досить абстрактно, усвідомити сутність методологічної функції філософії. Вона полягає в тому, що філософія виконує роль методу або, точніше кажучи, стає регулятивним фактором діяльності людей незалежно від її змісту, цілей, якихось специфічних особливостей і т. д.

У

Методологічна функція у світлі дескриптивного характеру філософського знання

зв’язку з цим постає принципово важливе питання: а чи здатна філософія взагалі виконувати таку непросту роль у процесі діяльності, оскільки вона, як добре відомо, є знанням дескриптивним (описовим), а не прескриптивним (приписовим, норма­тивно-наказним). Суть таких сумнівів зумовлюється тим простим фак­том, що безпосередньо методологічну функцію виконує тільки прес­криптивне знання, змістом якого є прямі вказівки (норми) стосовно того, що і в якій послідовності треба робити для того, щоб діяти ефективно та досягти бажаної мети. Наприклад, не викликають жодних сумнівів методологічні потенції різноманітних військових статутів та інструкцій, які чітко регламентують поведінку і дії військо­во­служ­бов­ців у різнома­нітних ситуаціях (ведення вогню обслугою артилерійської гармати, перевірка зброї, обов’язки вартового, віддання наказу тощо). Подібно побудовані численні інструкції для державних службовців, процесуальні кодекси в юриспруденції або різні кулінарні книги, в яких даються алгоритми приготування тих чи тих страв. Усі зазначені і подібні їм сукупності нормативних знань фактично є суцільними низками прямих вказівок стосовно того, що і як треба робити, а тому їхня методологічна роль є безсумнівна і незаперечна. Що ж стосується філософії, то її твердження мають дескриптивний характер, не є нормами чи вказівками щодо людських дій і не наповнені якимось регулятивно-зобов’язуючим змістом. Тому і виникають зазначені вище сумніви стосовно самої можливості виконання філософією методологічної (регулятивної) функції у різних сферах життєдіяльності людей.

Для того, щоб спростувати ці сумніви, треба передовсім показати, що будь-яке дескриптивне знання несе в собі методологічний "заряд", тобто глибоко приховані регулятивні можливості. Звернімося з цією метою до відносно простих прикладів, якими рясніє хоч би царина поезії. Там можна знайти скільки завгодно сентенцій як дескриптивного, так і прескриптивного характеру.

Яскраво виражений прескриптивно-нормативний характер мають, скажімо, такі рядки Тараса Шевченка:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Це не якийсь відсторонено-нейтральний опис певного явища чи ситуації, а припис українським дівчатам, з ким їм не слід любитися. Завдяки цьому сентенція набуває регулятивно-вказівного звучання, певних рис нормативності.

Зовсім інакше виглядають відомі рядки О. С. Пушкіна щодо стосунків між чоловіком і жінкою:

Чем меньше женщину мы любим,