Р

Детеологіза-ція природи

. Декарт у своїй філософії усуває Бога з природи, детеологізує її. На практиці це означало початок грабіжницького ставлення цивілізації до природи. Воно сприяло формуванню в суспільстві уявлення про те, що основне завдання людини щодо природи – підкоряти її своїй владі й брати все, що вона має у своїх надрах. Таке ставлення до природи стає основою її знецінення європейською цивілізацією.

Істинне знання, за Декартом, людина досягає лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне – вміти його застосовувати. Для того, щоб правильно вести свій розум, слід мати ґрунтовно розроблений спосіб його застосування, або метод. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукцію і пропонує набір правил, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при пізнанні істини. Викладаючи свій метод пізнання, Декарт зазначає, що нікому його не збирається нав’язувати, а тільки показує, як сам старався спрямувати свій власний розум. Найважливіше, каже він, що йому вдалося взяти із свого життєвого досвіду, це те, “що навчився не йняти особливо віри тому, що мені навіювали через приклад і звичай, так як бачив, як багато з того, що здається нам смішним і чудернацьким, виявляється загальноприйнятим і похвальним у інших великих народів”.

П

Дедуктивний метод

ринципи своєї логіки він порівнює із законами держави, яких має бути мало, але їх належить дотримуватися. Ці принципи він формулює у вигляді чотирьох правил.

Перше правило методу вимагає “включати в свої міркування тільки те, що мій інтелект уявляє так ясно і виразно, що ніяким чином не дає приводу сумніватися”¹².

У цьому правилі наявні дві ознаки: ясність, що репрезентує силу переживання, і виразність, що виказує чітке виокремлення фактів. Ці ознаки у Декарта стверджують в інтелекті наявність інтуїції як логічного атома пізнання, його вихідної клітинки. Інтуїція є усвідомленням істин і співвідношень, що “сплили” в розумі,– вищим видом інтелектуального пізнання. Інтуїція у Декарта постає і критерієм істини як стан інтелектуальної самоочевидності. Вона не є ні чуттєвою наглядністю (Ф. Бекон), ні містичним спогляданням. На думку Р. Декарта, інтелектуальна інтуїція не має суб’єктивістських похибок, бо безпосередньо усвідомлює те, що виразно притаманне предмету пізнання.

Друге правило методу вимагає ділити кожну складність, на яку натрапляє інтелект, на більш прості частини для подальшого її пізнання. Поділ на прості частини належить вести до появи в свідомості простих тверджень і питань, які виявляються інтелектуальною інтуїцією.

Третє правило вимагає керувати “ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і легко пізнаваних. І підійматися поволі, як по сходинках, до пізнання найскладніших”¹³. Такий порядок міркування і є раціоналістичною дедукцією, що стверджується цим правилом. Отже, шлях пізнання істини – це інтелектуальна інтуїція і доконечна індукція.

Четверте правило вимагає “робити повсюди настільки повні реєстри, а також загальні огляди, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено”¹⁴. Дане правило орієнтує пізнання на досягнення найбільшої повноти знання. Наближене до максимальної повноти знання прямує від надійності (переконливості) до очевидності, ясності, виразності. Тобто індукція прямує до дедукції і далі до інтуїції. Таким чином Р. Декарт доводить, що повна індукція є окремим випадком дедукції. Викладені ним правила лягли в основу характеристики будь-якого пізнання.