14. Філософське вчення Арістотеля. Вчення про матерію та форму

Філософське вчення Арістотеля. Аристотель (384-322 до н.е.) народився у Фракії (Македонія). Перші філософські кроки Арістотель зробив в Академії Платона, який був його вчителем. У 343 р. до н. е. Арістотель став наставником молодого царевича Олександра Македонського. У 335 р. до н. е. Арістотель відкрив свою власну школу в Афінах, яка отримала назву Лікей, тому що знаходилася поруч із храмом Аполлона Лікейського. Територія, де була школа, складалася з тінистого саду та відкритих галерей для прогулянок, тому школа Арістотеля називалася ще "перипатетичною" (прогулянковою) а члени школи – "перипатетиками" (ті, які навчаються під час прогулянок у тінистому саду). Філософія Арістотеля є своєрідною цілісною науково-філософською системою, в якій синтезовані як гуманітарні так і природничі знання. Він є автором понад 150 праць.

Ще за життя Платона Арістотель відверто стає в опозицію до філософії Платона, оскільки він не допускав існування ідей поза світом речей. („Платон мені друг, але істина дорожча”). На думку Арістотеля, ідея є нічим іншим, як абстракцією, продуктом людського мислення, тому єдиною реальністю, і отже, об'єктом філософського пізнання може бути тільки світ матеріальних речей і предметів, справжня дійсність. Філософія як наука, переконаний він, зорієнтована, насамперед, на пізнання законів всього існуючого, а її предметом фактично є саме буття. Виходячи з цього, Арістотель поділяє філософію на "першу філософію" і "другу філософію". Фізика, або природа, складає другу філософію, вивчаючи закони природи. Перша філософія стосується всього того, що перебуває поза природою (метафізика). У першій філософії Арістотель шукає розв'язки проблеми узгодження сталості буття, сутності речей з мінливістю явищ, і чим є те дійсне, тривале серед мінливих явищ світу. Логічний аналіз буття підводить філософа до розгляду ще двох важливих категорій: матерії і форми , що є складовими елементами і принципами всього існуючого. Термін "матерія" (з гр. "гіле") буквально означає "дерево", "будівельний матеріал" і позначає першооснову існуючих предметів і речей об’єктивного світу. Термін "форма" (з гр. "морфе") означає "вид", "образ", як форма кожного індивідуального предмету. У "Метафізиці" Арістотель зазначає, що сутність буття кожного предмету, речі складає їх форма, завдяки якій матерія специфікується на окремі, одиничні види буття, як, наприклад, кусок міді завдяки формі може перетворитися в мідну статую, мідну кулю, камінь – в кам’яний будинок, тощо. В цьому контексті Арістотель під "формою" ще розуміє і зовнішній вигляд речей і предметів, їхній стан оформлення. Матерія ж – це те, з чого складається річ, яка є неоформлена, неокреслена. Для того, щоб форма змогла себе реалізувати чи втілитися в щось конкретне, вона повинна з'єднатися з матерією.

"Друга філософія", або фізика має своїм об'єктом дослідження конкретних, об'єктивно існуючих речей і предметів, їх властивості, рух, зміну. Фізика, або вчення про природу, повинно бути споглядальним, але споглядальним знанням лише про те, що здатне рухатися. Через те Арістотель вводить в науковий обіг поняття "фізичної сутності", або фізичного, матеріального буття, що уособлює собою світ матеріальних предметів в русі, зміні. Тому, на його думку, вчення про природу є такою сутністю, що має початок руху і спокою в собі самій. Цим філософ і започатковує вперше в античності послідовне наукове дослідження природи. ("Про виникнення і знищення", "Метеорологія", "Фізика")

Однією з центральних ідей, яку проводить у своїй фізиці Арістотель, є спроба обґрунтування того, що істинне буття притаманне лише світу окремих речей і предметів, а не абстрактним ідеям. Тобто він веде мову про те, що кожен одиничний предмет має своє власне, визначене буття, що характеризується рухом, зміною. Даючи конкретне тлумачення руху, як зміни, філософ зупиняється на аналізі чотирьох видів руху, що притаманні фізичним тілам у природі. Серед них: 1.виникнення і знищення, 2.кількісні зміни (ріст, збільшення, зменшення), 3.якісні зміни (зміна властивостей предметів, їх внутрішнього стану), 4.зміна місця (просторові переміщення тіл) Серед головних видів руху на перше місце ставиться рух у просторі, найбільш досконалою формою якого є рух по колу, оскільки саме такий вид руху є вічним і безперервним. Саме таким і є Всесвіт, який рухається у вічному коловому русі навколо свого центру. Розглядаючи проблему часу, Арістотель наголошує на єдності часу і руху, на тому, що час слід трактувати як число руху по відношенню до попереднього і наступного. Тобто сам час не є рухом, але вимірюється ним, і навпаки.

Космос Арістотель поділяє на дві сфери: земну і небесну. Небесна сфера досконаліша за земну, і її основу складає повітря (ефір), яке є вічно рухомим, змінним і поєднує в собі матерію і форму. Земний світ складається з чотирьох першоелементів: землі, вогню, повітря і води, які мають кількісну і якісну визначеність і складають основу фізичного буття світу, і які мають здатність переходити одні в одних, але в певному порядку (напр. вогонь безпосередньо не переходить у воду, а лише через повітря або землю, з якими є спорідненим).