51. Єдність природного та соціального в людині

Розгляд людини під кутом зору єдності в ній природного та соціального дозволяє краще зрозуміти її універсальність. Біологічні складові (будова тіла, структура мозку, темперамент, нервова система) виконують роль необхідних передумов цілісного розвитку людини, тому анатомо-фізіологічні особливості та обдарованість дані людині від народження, але розвиваються, змінюються лише в умовах життєдіяльності в суспільстві (напр. слабка від народження дитина може в зрілому віці стати фізично здоровою та навпаки, чи наприклад, недоліки темпераменту можуть виправитися в процесі виховання, навчання). Важливе значення у формуванні, розвитку біологічних властивостей людини в процесі життєдіяльності мають норми та форми спілкування, що засвоюються з раннього дитинства через спілкування з дорослими. Внаслідок цього, людина з ще в дитинстві вчиться задовольняти свої природні потреби в соціокультурних формах (споживає їжу, сидячи за столом та користуючись вилкою чи ложкою, ходить в туалет, тощо), оволодіває здатностями розумно використовувати знаряддя праці, слова, поняття. В міру оволодіння цими соціокультурними формами в людини поступово виробляється механізм самоконтролю, що полягає у здатності вольовими зусиллями регулювати власні інстинкти, потяги. Звідси формується самосвідомість, внутрішнє „Я”, тому негативний вплив спадкоємності та середовища, що є біологічними, природними факторами, не матимуть вирішального значення для людини, вона отримує здатність „ламати” їх, „переступати” через них, стаючи самостійною в діях. Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не лише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й у тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через власний внутрішній світ та через світ культури людства.

51. Індивід, індивідуальність, особа, особистість

У філософії для усвідомлення проблем людини використовують поняття „індивід”, „індивідуальність”, “особа” „особистість”.

Поняттям „індивід” позначають людину, як окремого представника людського роду. Індивід є одним з множини подібних індивідів, що складають соціальну групу, націю, суспільство. Риси індивіда: колір волосся, зріст, вага, тощо. (“типовий індивід”, “дуже своєрідний індивід”)

Однак, кожний індивід не є просто фрагментом цілого, але й фрагментом неповторним, своєрідним, унікальним, тобто виступає як „індивідуальність”. За своїм походженням поняття „індивідуальність” є ренесансним поняттям, адже саме в цю епоху з’являються яскраві, оригінальні у своїй неподібності до інших люди, причому на перший план виходять такі риси індивідуальності, як обдарованість, геніальність, виключність. (наприклад, художник, який написав прекрасну картину, архітектор, який побудував будинок в розкішному стилі, спортсмен, який досягнув найвищих висот, результатів). Поняття “індивідуальності” може викликати асоціації з індивідуалізмом. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей. Але це не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, людина усвідомлює і свою певну ідентичність з іншими: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні з іншими людьми.

Поняттям “особа” позначають суб’єкта та об’єкта соціальних стосунків, тобто, той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані. За цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець). Особа – це людина, яка не є просто пасивним членом суспільства, а діюча істота, якій притаманна свобода волі та вибору, здатність до творчості у всіх її проявах, ініціативність. Особа – суб’єкт власної діяльності, творець власної біографії, яка свідомо обирає своє місце в житті, будує власну лінію поведінки і усвідомлює відповідальність за свої вчинки. “Особистість” – це людська особа, яка усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, і яка стає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше немає таких), і прагне це виконати будь-що, тоді людська особистість набуває рис індивідуальності.

Питання особистості вивчають такі суспільні науки, як філософія (загальні закони формування о.), психологія (закони формування психічного складу о.), історія (роль о. в історичному процесі), педагогіка (засоби і шляхи виховання о.), етика (о. як носій моральної свідомості), правознавство (о. як носій прав і обов’язків)