7. Поняття „античної філософії”. Етапи її розвитку та загальні особливості

Слово „античний” у перекладі з латині означає „давній”, але у звуженому розумінні позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський світ. Поняття „антична філософія” ширше від поняття „давньогрецька філософія”, оскільки включає в себе ще й елліністичну філософію, римську та олександрійську. Антична філософія поділяється на такі етапи: 1. натурфілософський, або рання класика (VII-V ст. до н. е.) 2. класичний, або висока класика (V-IV ст. до н. е.) 3.елліністичний, або пізня класика. (III ст. до н. е.- II ст. н. е.).

У розумінні особливостей античної філософії, шляхів її формування та розвитку, слід зазначити, що давньогрецька філософія вбачала у природі не пана і не ворога свого життя, а однорідне з собою, хоча й вище буття, предмет думки, а не сили. Для античних мислителів природа (космос) поставала як чуттєво-матеріальний абсолют, довершеність, керована розумом, яка існує вічно і перебуває в стані постійних змін і становлення. Знання про природу включаються у систему спеціальної науки – натурфілософії, що вивчає природу як космос в цілому (макрокосмос), природу людини (мікрокосмос) та природу речей оточуючого світу. Тому не дивно, що античну філософію називають „космоцентричною”. Звернення до природи, наукових даних чітко означили застарілість міфологічної картини світу, адже сама антична епоха примушувала виробляти такий світогляд, який відповідав би її потребам, прогресивним прошаркам давньогрецького суспільства. Отже, відбувається процес вироблення нового мислення: світ зображається як цілісна картина, побудований на практичній діяльності людини, елементарних знаннях минулого і своїх власних, і де предмет філософії збігається з предметом теоретичного мислення загалом.

Умови, які сприяли появі античної філософії:

1.географічно-кліматичні (сприятливий клімат, вдале розміщення Балканського півострова на перетині трьох континентів.)

2.культурно-історичні (стародавні греки контактували з давнішими цивілізаціями, вміло оцінили і використали їх здобутки)

3.соціально-економічні (наявність демократії – суспільства вільних громадян, які мали рабів, вирішення важливих державних питань на площі – агорі, наявність міст-полісів, торгівля з іншими народами, висока правова культура: Арістотель: „Якщо народ володарює у голосуванні, він стає володарем держави”; Геракліт: „Народ повинен боротися за закон, як за міські стіни, а сваволю гасити швидше ніж пожежу”.

4.зрозумілість античної міфології та її близькість до людини.

8. Зародження філософії в Стародавній Греції. Філософські ідеї мілетської школи

Давньогрецька філософія бере початок з Іонії, розташованої на берегах Малої Азії. Саме тут виникають перші грецькі поселення, які згодом перетворюються у великі міста-поліси: Ефес, Самос, Колофон, Хіос, Мілет. Серед них особливо виділявся Мілет – центр торгівлі, експортер кераміки, дорогого одягу, тканин, тощо. Тут виникає і перша філософська школа. Центральною проблемою, яку поставила мілетська школа, стає проблема першопричини, або першопочатку (архе) всього існуючого, ставляться питання, з чого виник світ і що лежить в його основі. (На думку російського філософа В.Соловйова, „подібно до того, як на початку розвитку особистої свідомості в дитинстві кожного окремого розуму першим питанням є: з чого зроблені предмети, на які натрапляє дитина, так і в своєму дитинстві загальнолюдський розум дошукується причини всього існуючого”). Мілетську філософію представляють Фалес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт.

Фалес (625-548 до н.е) - родоначальник давньогрецької філософії. Вважається відомим вченим. Йому приписують відкриття річного руху Сонця на фоні нерухомих зірок, визначення часу сонцестоянь і рівнодення, розуміння того, що Місяць світить не своїм світлом, передбачення повного сонячного затемнення, яке відбулося 28.05.585 р. до н.е. Першопричиною існування всіх речей і процесів він вважав воду, яка перебуває у всьому і все пов’язане з водою. Тварини, твердить він живляться рослинами, рослини - землею, їжа всіх істот волога, тому волога є головним фактором, що підтримує життя, а вода є початок вологи. Також воду називає „розумною”, „божественною”, оскільки на ній тримається світ.

Як і Фалес, Анаксімандр (610-540 до н.е.) теж вважається різнобічним вченим. За свідченнями античних джерел він був автором чисельних геометричних задач, склав першу географічну карту Землі і вперше побудував модель небесної сфери – глобус. Першопочаток світобудови він називає „апейрон” (з гр. "пейрар" нескінченне, неозначене). Апейрон є генетичним началом космосу, з нього все складається і все виникає. У своєму коловому русі апейрон виділяє протилежності – вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації цих головних якостей утворюють Землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і гаряче), вогонь (сухий і гарячий) Пізніше в центрі виникає Земля як щось найтяжче.

Анаксімен (585-пр.528 до н.е.) вважає, що першоелемент всього сущого перебуває у повітрі. Все у світі виникає через його розрідження і згущення. Розріджуючись, повітря стає вогнем, а потім ефіром, а згущуючись – вітром, хмарами, водою, землею. На його думку, Сонце – це Земля, що стала гарячою від свого швидкого руху, а Земля є нерухома, інші небесні світила рухаються повітряними вихорами.

Геракліт з Ефесу (520-470 до н.е.) відкриває першопочаток усього у вогні, який є символом вічних перемін у світі, є активним і рухливим (спалахує і згасає, рухається вгору і вниз). На його думку, вогонь - це світло, тепло, а вони, як відомо, основа життя. Геракліта вважають засновником діалектики – філософської теорії пізнання суперечливих явищ дійсності, які перебувають у постійному русі. Геракліт вважав, що все у природі змінюється та оновлюється, кожна річ переходить у свою протилежність, боротьба протилежностей – це „батько всього”. Найсуттєвішою зміною він вважає зміну у свою протилежність (холодне нагрівається, гаряче остигає), вказує і на те, що одна протилежність виявляє цінність іншої (хвороба робить здоров’я солодким, нема зла, щоб не вийшло на добре і т ін.). Таким чином, боротьба протилежностей є основою життя, руху і веде до гармонії. У світі все абсолютно мінливе, перебуває у постійному русі. (принцип „Все тече”). Світ він уподібнив до ріки, кажучи, що не можна двічі вступити у одну і ту ж ріку, оскільки набігатимуть нові і нові води.