51. Проблема походження людини

Історія людської думки нараховує декілька варіантів постановки та розв’язання проблеми сутності та походження людини:

1. Релігійна (креаціоністична) концепція наголошує на надприродному характері людського буття, що людина створена Богом: „Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею” (Буття 2:7)

2. Трудова теорія походження людини (марксизм, Ч.Дарвін) поєднала процес формування людини (антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез) Сутність антропосоціогенезу полягає у соціальній практиці, активному перетворенні і освоєнні природи, мовному спілкуванні, появі свідомості. Отже, ця теорія наголошує на довгому, еволюційному процесі формування людини паралельно з формуванням суспільства, основне місце у якому займає праця.

3. Концепція космічного походження людини (Д.Чижевський, В.Вернадський, Тейяр де Шарден) вказує, що поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі, а загальною тенденцією космічної еволюції: в підґрунті нашої Метагалактики закладені тенденції до появи людського буття у світі, тому природне в людині не зводиться лише до безпосередньо біологічного, а містить в собі нескінченність космосу. Отже, людина постає як природно-космічна істота.

51. Суттєві характеристики людини

Питання про суттєві характерні риси, що притаманні людині, тісно пов’язане з питанням специфіки людського буття, співставлення його з життям, наприклад, тварин. Отже, тварини є закритою системою рефлексів та інстинктів, прив’язані до середовища, специфічного для кожного виду, їхня поведінка генетично обумовлена (лев ніколи не буде поводитися як антилопа, а вовк, як заєць). Людина на відміну від тварин, позбавлена сталих і певно діючих інстинктів, вона перебуває в постійному русі, і потребує для свого існування розкриття усього багатства своєї сутності, всього зовнішнього (соціального) та внутрішнього психічного життя: сприймань, пам’яті, уяви, мислення, прагнень, бажань, спілкування. Людина, на відміну від тварин, не має чітко визначеної чи обмеженої ділянки діяльності, вона є відкритою системою, ключове місце в якій займають творчість та свобода, вона здатна діяти по-різному, в залежності від ситуації, засвоювати різні види діяльності, тощо. Крім того, існують відмінності людей, які належать до різних історичних епох, культур, націй.

Отже, суттєвими характеристиками людини є:

універсальність (відсутність незмінного способу життєдіяльності людини, єдність природного (біологічного) та соціального)

унікальність (індивідуальна неповторність кожної людини)

свобода – притаманна людині здатність діяти відповідно до власних цілей та інтересів в межах морально-правових норм.

відповідальність – усвідомлення людиною, групою, класом, народом свого обов’язку перед суспільством, людством, розуміння сутності і значення своїх вчинків, діяльності. (розрізняють політичну, правову, моральну відповідальність)

соціальність (як універсальна істота, людина об’єднує зусилля з іншими людьми для перетворення навколишнього світу відповідно до потреб та створює матеріальний та духовний світ)

діяльність (в процесі діяльності формуються людські якості та властивості, життєвий світ людини. При цьому не слід зводити діяльну суть людини лише до праці, тому що може нівелюватися універсальність та свобода людини. Тим не менше, праця сприяє формуванню фізичних та духовних якостей людини, її мислення, мови, забезпечує фізичне та духовне існування. (концепція „спорідненої праці” Г.Сковороди: у кожної людини своя природа, яку не можна змінити, а можливо лише пізнавши її, обрати собі заняття і життєвий шлях, споріднені з цією невидимою природою. Споріднена праця приносить людині насолоду самим своїм процесом.)

свідомість (здатність до самозаглиблення, до створення ціннісних ідеалів, до відтворення навколишнього світу)

творчість (здатність засвоювати, створювати та перетворювати свій внутрішній та зовнішній світ)

приватність (за Г.Арендт, німецьким філософом і інтелектуалом ХХ ст. “жити повністю приватним життям означає позбутися досвіду того, що нас бачать і чують інші”. Масове суспільство руйнує не лише громадську сферу, а й приватну, позбавляючи людей не лише їхнього місця в світі, а й власного дому, в якому вони відчувають захищеність від світу, і в якому, навіть ті, що якоюсь мірою відлучені від світу, можуть знайти заміну цього світу. Тому вкрай важливим є завдання повного перетворення життя домашнього вогнища і сім”ї у свій внутрішній та приватний простір. (історичний приклад – древні римляни, які ніколи не жертвували приватним заради публічного, а, навпаки, вважали, що ці дві сфери можуть існувати лише у формі співіснування). Тому, напр., приватна власність в економічному житті держави є виявом свободи, творчості, добробуту.