23. Поняття „суспільство”. Основні сфери суспільного життя

Суспільство – дуже складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. Суспільство – це соціальна система, що характеризується відносною самостійністю, урівноваженою територією, економічними ресурсами, вихованням та соціалізацією населення і культури (визначення американського соціолога Толкотта Парсонса). Поняття „суспільство” у філософській, економічній та історичній літературі має такі значення:

1. окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку (напр. суспільство стародавнього Риму, суспільство середньовічної Флоренції, суспільство сучасної України)

2. певна сукупність суспільств (напр. ООН, ЄС)

3. сукупність всіх суспільств, що існували і існують на земній кулі, тобто людство в цілому.

4. суспільство певного типу (напр. феодальне, рабовласницьке, капіталістичне, соціалістичне, аграрне, індустріальне, тоталітарне, демократичне, тощо)

Суспільне життя протікає у різних сферах і вимірах. Основними сферами суспільного життя є:

а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, продуктивні сили та виробничі відносини, НТП і НТР.

б) соціально-політична – включає соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові, міждержавні. Ця сфера охоплює такі явища в суспільстві, як війна, революція, еволюція, реформа.

в) духовна – комплекс ідей, поглядів, уявлень, наукових досягнень. Охоплює такі явища як наука, ідеологія, морально-етичні цінності.

г) культурно-побутова – охоплює виробництво культурних цінностей, їх передачу від покоління до покоління, життя сім’ї, освіту, виховання, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу, тощо)

Усі ці сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані між собою, тому їх треба розглядати лише у єдності. Надання переваги якійсь одній сфері і недооцінка іншої може призвести до деформованої моделі суспільства.

23. Соціальні інститути у структурі суспільства

Під час філософського аналізу суспільства дуже важливим є поняття „діяльності” – умови , засобу, рушійної сили соціального. Людська діяльність спрямована на створення нових умов існування людини і суспільства, перетворення навколишнього природного та соціального середовища відповідно до своїх потреб. Через діяльність людина перетворює природу і створює свій особливий світ – культуру. Тому діяльність є джерелом формування соціальності: наприклад, завдяки діяльності людина поборола тотожність з природою і набула надприродного статусу, постійно змінює і вдосконалює засоби виробництва, збагачується культурними цінностями, тощо. Характеризуючи діяльність, як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститути є сукупністю діяльних індивідів, установ, які володіють певними матеріальними засобами, і здійснюють конкретну соціальну функцію. Соціальні інститути заохочують діяльність людей, які входять до них, регулюють їх поведінку та діяльність, контролюють та впорядковують їх згідно із своїми принципами та нормами. Основними соціальними інститутами є :

1.політичні інститути – забезпечують встановлення і підтримку політичної влади у суспільстві: держава, політичні партії, армія, суд, Верховна Рада.

2. економічні інститути – забезпечують процеси виробництва і розподілу благ і послуг: підприємства, заводи, банки, сфера послуг.

3.соціально-культурні інститути – забезпечують встановлення і підтримку духовних, релігійних, моральних, науково-освітніх потреб і цінностей: система освіти (університети, інститути), охорона здоров’я, наукові установи, інститути релігії (церква), сім’я, тощо.( напр. вища школа, як соціальний інститут, включає працівників міністерства, викладацький склад, адміністрацію і громадські організації навчальних закладів, студентів. Основною соціальною функцією вищої школи є задоволення суспільної потреби у підготовці кваліфікованих спеціалістів).