5. Філософія і наука

Питання співвідношення філософії і науки є дуже важливим в контексті розуміння предмету та особливостей філософії. В стародавні часи філософія об’єднувала в собі всі без винятку науки: фізику, логіку, астрономію, математику. Це було свого роду первинне знання про людину і світ. Приблизно у XVII ст. відбувається спеціалізація знань, формування нових конкретних наук, їх відхід від сукупного знання (філософії), яка теж розвивалася як особлива галузь знання. Якщо виходити з положення про те, що в історичному аспекті релігія передує філософії, а філософія науці, то слід сказати що перехід від релігії до філософії, і від філософії до науки є трансформацією основоположного початку: здійснюється рух від віри до розуму (знання), від життя емоційно насиченого, до життя, що ґрунтується на розрахунку, аналізі, критиці. Перехід від філософії до науки призвів до того, що філософія набуває чіткості викладу думок, логічної суворості, доказовості і можливості публічного розгляду, хоча і залишається інколи на ґрунті незрозумілих сподівань чи емоційних суджень. Перехід від релігії до філософії, і від філософії до науки не слід розуміти як процеси повної заміни чи витіснення. Це свого роду розвиток, взаємозбагачення, взаємообмін європейської цивілізації, особливо через культуру. І все-таки в житті європейської цивілізації домінують ті чи інші елементи. Зокрема, французький філософ і соціолог Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій, теологічній стадії, все пояснюється міфологічними та релігійними уявленнями. На другій, філософській, надприродні сили замінюються природними, тобто, природа розуміється сама по собі, без їх втручання, і у поясненні сутності природи формуються категорії, принципи, причина, тощо. І, нарешті, на третій стадії – науковій, відбувається заміна засобів пояснення, які стають конкретними і ясними. Виникає, формується поняття „факт” і як зв’язок фактів – „закон”. На думку О.Конта, в третю стадію європейська інтелектуальна історія вступила у ХІХ ст. Саме тоді почався тріумфальний хід науки, що поступово „витісняє” релігію і філософію. („витісняє” – поняття умовне, оскільки і філософія і релігія ,тим не менше, свого значення не втратили).

Що стосується відношення філософії і науки, то слід зазначити, що, на відміну від наукового, філософське знання відрізняється, насамперед, національним характером: філософія є завжди філософією окремого народу. Не може бути китайської біології, англійської хімії, чи української математики. Але цілком правомірно говорити про особливості і китайської і англійської і української філософії, оскільки народження і розвиток філософських ідей здійснюється у конкретних історичних умовах певної країни, має свій національний грунт (традиції, мова, стиль мислення, тощо).

6. Основні розділи філософії

Виділяють такі основні розділи філософського знання:

1. Онтологія – вчення про буття (природу, світ, космос), найбільш загальні основи існуючого: матерію, рух, розвиток, час, простір.

2. Філософська антропологія – вчення про людину: реальне людське існування в усій повноті, місце і ставлення людини до навколишнього середовища, оточуючого світу.

1. Гносеологія (Епістемологія) (з гр. „гносіс” – знання, „епістеме”- наукове знання) – вивчає процеси пізнання, умови пізнавального процесу, співвідношення знання та реальності, критерії істинності знань, форми та рівні пізнання.

2. Соціальна філософія – філософське вчення про суспільство, його виникнення і становлення, закони і тенденції розвитку, прогрес та регрес.

3. Історія філософії – філософська діяльність від найдавніших часів і до сьогодення.

4. Логіка – вчення про форми і закони правильного мислення. Логічне знання є дуже важливим аспектом будь-якого сучасного наукового мислення.

5. Етика – об’єктом вивчення є мораль, моральність як форма суспільної свідомості.

6. Естетика – вивчає сферу естетичного, як специфічний прояв ціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людей.