23. Істина та її критерії. Види істин

Безпосередньою метою пізнання є істина. Істина – це знання, яке відповідає дійсності, яке співпадає з нею (класична концепція істини, або теорія кореспонденції – відповідності). Істина – це узгодженість частин знання, які складають істину, між собою (теорія когеренції – узгодженості). Істина – це результат прийнятої згоди вчених між собою (теорія конвенціоналізму – угоди, домовленості). Істина – це корисність знання в досягненні поставленої мети (теорія практицизму – корисності; прагматизм) Певне поєднання цих рис істини демонструє марксистське розуміння істини. ЇЇ основні ознаки такі: 1. об’єктивність: зміст істини обумовлений властивостями об’єкту, що вивчається і не залежить від волі і свідомості суб’єкта пізнання; 2. процесуальність: істина досягається не відразу, а поступово. 3. конкретність: будь-яке істинне знання завжди визначається і в своєму змісті, і в своєму використанні умовами місця, часу та іншими обставинами, які повинно враховувати пізнання.

Істина буває: об’єктивною, абсолютною і відносною.

Об’єктивна істина – це такий зміст знань, який не залежить від людини, її свідомості чи мислення. Від людини, її мислення, здібностей залежить її готовність і здатність розкрити сутність явищ, тенденції їх розвитку, тощо. (напр. І.Ньютон відкрив основні закони класичної фізики, закон всесвітнього тяжіння у XVII ст., але хіба до того ці закони не діяли ? Діяли, але лише Ньютону вдалося їх відкрити, з’ясувати їхню сутність, завдяки своїй обдарованості, талановитості.). Об’єктивна істина складається з абсолютної і відносної істин.

Поняття „абсолютна істина” вживається у таких значеннях: а) такі знання про речі, процеси чи явища, які не можна спростувати (напр. знання про те, що Земля обертається навколо Сонця; що атом містить у собі колосальну енергію, тощо.); б) так звані „вічні істини” (“veritas aeternae”) – факти, що встановлені з повною достовірністю (напр. ІІ Світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р.: йдеться не про конкретну дату, оскільки вона може не збігатися за різними календарями, а про факти, фактичні події, які є не спростовані, абсолютні, вічні. Факт, отже, рівнозначний поняттю „істина”.

Відносна істина – це неповне, незавершене, неостаточне знання, яке в процесі пізнання уточнюється, поглиблюється. Воно визначається рівнем розвитку науки в даний період (напр. наші знання про Космос, про фізичні процеси, про людину є поки що відносними)

Слід зазначити, що об’єктивна істина є єдністю абсолютного та відносного: відносна істина містить у собі момент абсолютної, зумовлює і передбачає її, а абсолютна істина, в свою чергу, дається людині лише через відносні істини, які є щаблями, певними етапами на шляху досягнення абсолютної істини. (кожен початковий етап пізнання характеризується відносно істинним, обмеженим знанням. Але сама здатність людини долати цю обмеженість, одержувати досконаліші знання свідчить про цей тісний взаємозв’язок двох істин, про можливість досягати абсолютної істини через відносну істину чи множину відносних істин);

На всіх етапах свого розвитку істина нерозривно пов’язана зі своєю протилежністю – оманою, хибним знанням (заблудженням,). Омана – знання, яке не відповідає своєму предмету, дійсності. Омана має такі форми: наукова, релігійна, філософська, політична, тощо. Оману треба відрізняти від брехні, дезінформації які виступають, як навмисне, свідоме викривлення істини в корисних цілях. Омана, ж – результат неправильних дій, несвідома помилка суб’єкта в різних сферах діяльності (політиці, життєвих ситуаціях, обчисленнях, тощо). Слід зазначити, що процес пізнання – це завжди пошук, у якому часто використовується метод спроб і помилок, тому омани важко уникнути. Вона є, свого роду, певним етапом, сходинкою до істини. В процесі розвитку суспільства, омана (заблудження) або перетворюється у істину, або зникає.

“Verum index sui et falsi”– “Істина – пробний камінь самої себе і брехні”