23. Психоаналіз з.Фройда

Зиґмунд Фройд (1856-1939) – засновник психоаналізу, який виходить з того, що травматичні душевні події, переживання, невиконані бажання не зникають з психіки, а витісняються у підсвідоме, продовжуючи активно впливати на психічне життя. Психоаналіз був спрямований на вивчення впливу внутрішнього світу людини, її поведінки, культурних і соціальних умов на формування психічного життя людини і її реакцій. На першому етапі розвитку психоаналізу було розроблене вчення про форми і прояви психічної енергії, ставлячи акцент на сексуальних потягах. Саме сексуальний потяг є основою всього психічного життя, який Фрейд назвав „лібідо”(з лат. „потяг”, „бажання”). У процесі розвитку індивіда, лібідо спочатку є автоеротичне, тобто спрямоване на різні органи власного тіла, згодом, у випадку нормального розвитку психіки, сексуальний потяг спрямовується на зовнішній об’єкт (іншу людину). У випадку патології психіки, її порушень, лібідо може повернутися на ранні стадії свого розвитку (мазохізм, ексгібіціонізм, садизм). Цим пояснюються сексуальні спотворення.

Фройд також розробив вчення про структуру психіки людини у праці „Я і Воно” (1923). Отже, психіка людини складається з трьох шарів: „несвідоме” („воно”),”свідоме” („Я”), і” над свідоме” („над-Я”). Найпотужнішим чинником людської психіки є несвідоме, або „воно”. Це є т.зв. „киплячий котел” первинних потягів, які спішать до негайного задоволення – інстинкти, прагнення, пристрасті, бажання. Домінуючу роль у несвідомому відіграють 2 інстинкти – сексуальний (лібідо, „ерос”) і інстинкт смерті („танатос”).

Свідоме, або „Я” керується не принципами задоволення, а вимогами реальності, стримує ірраціональні імпульси „воно” за допомогою різних захисних механізмів. (стосунки між „Я” і „воно” можна порівняти з вершником і конем. Кінь дає рушійну силу (енергію), а вершник визначає напрям руху коня до певної мети. Інколи вершник змушений спрямовувати свого коня у напрямку, у якому кінь сам хоче йти, інколи ці напрямки збігаються)

„Над-Я”, або Super-Ego формується у результаті соціально-правових норм, виступає, як джерело моральних заборон індивіда. Основою Над-Я є певні установки суспільства. Саме у свідомості людини Над-Я проявляється у вигляді совісті, страху, вини, неповноцінності, тощо.

Фрейд вказує, що у конфліктних ситуаціях несвідоме (сексуальні потяги) обходить заборони „цензора”, „поліцейського” (система суспільних заборон, або Над-Я) і постає перед свідомістю у вигляді, наприклад, сновидінь. Сновидіння у Фрейда є „королівськими воротами у несвідоме”, а також сполучною ланкою між нормою і патологією. Сни – це неврози звичайної людини, які виконують, насамперед, захисні функції.

Одним з центральних понять у психоаналізі є „сублімація”, яка розглядається як результат неминучого компромісу між стихійними потягами і вимогами реальності. Сублімація – це процес, що веде до розрядки енергії інстинктів в неінстинктних формах поведінки: перетворення енергії інстинктів в дії, які мають соціально-прийнятну форму.

Вчення Фрейда трансформувалося у напрямок, який отримав назву „фрейдизм” – філософія, що вбачає обумовленість явищ творчості, культури та історії психологічними факторами, явищами несвідомого. Несвідоме визначається: у Фрейда – сексуальні устремління, у Ф.Адлера – комплекс неповноцінностей і прагнення до самоутвердження, у В.Райха – сексуальне пригнічення, на якому засновується будь-який авторитарний суспільний устрій, і яке стає основою для масових неврозів, у К.-Г. Юнга – колективне несвідоме – загальнолюдський досвід, расовий, національний досвід до людського, тваринного існування, а також його архетипи – загальнолюдські першообрази, формальні зразки поведінки, що лежать в основі народної творчості, міфів, сновидінь.