23. Три можливі шляхи пізнання у філософії ф. Бекона.

Френсіс Бекон (1561-1626) – англійський філософ, засновник експериментуючої науки Нового часу, працював дипломатом та юристом, правителем держави за відсутністю короля (Якова І Стюарта). Розквіт і добробут своєї країни пов’язував із розвитком мануфактур і торговельних кампаній, із розширенням колоній. Як державний і політичний діяч віддавав перевагу інтересам тих прошарків англійського суспільства, які орієнтувалися на торговельно-промисловий розвиток. Основні твори: „Новий Органон”, „Про гідність і примноження наук”.

а) У своїй філософії, Бекон, передусім, розвиває своє уявлення про роль науки, наукового пізнання, його призначення в житті суспільства. Важливе значення для прогресу науки має мета наукового пізнання, і саме через невизначеність цієї мети дуже часто наука не мала належних умов для свого розвитку. Справжня мета науки полягає у тому, щоб принести користь людині, збагатити її життя новими винаходами. Виходячи з цього, Бекон підкреслює, що знання і могутність людини, істина і користь – одне і те ж саме: „Що в дії найкорисніше, те в знанні найістинніше”. Саме істина є необхідною передумовою досягнення прагматичних цілей людини. Лише завдяки науці людина може досягти справжньої могутності, опанувати природою. На думку Бекона, метою науки є „пізнання причин і прихованих сил усіх речей та розширення влади людини; доки все не стане для неї можливим”. Але панувати над природою, згідно Бекона, можна лише „прислухаючись до неї”, оскільки наука є відображенням буття, природи такими, якими вони є. Наукове знання – не самоціль, не просто задоволення цікавості людини (як вважалося в античності), а засіб, знаряддя, за допомогою якого людина може вирішувати проблеми, які постають перед нею. Його відомі вислови „Знання – це сила” та „Ми стільки можемо, скільки знаємо” якраз і відображають його погляд на величезне значення науки в людському житті.

Аналізуючи причини занепаду науки, її нерозвиненість, Бекон наводить декілька причин. По-перше, безплідність грецької (споглядальний, а не дослідницький характер) та середньовічної (її авторитарний характер, орієнтація на забобони, авторитетів) наук. По-друге, переслідування філософів і науковців церквою, по-третє, нехтування у попередні епохи філософією природи, природознавством, яка є „великою матір’ю наук” і мусить бути фундаментом всього наукового знання, і по-четверте відсутність правильного методу. Саме розробка нового методу, є, на його думку, основним засобом перетворення і відновлення науки. Отже, Бекон визнає чуттєвий досвід як основу достовірного знання. У достовірному пізнанні природи, як основи наукового знання, вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Таким чином, наука, в основі якої лежить експериментальне дослідження природи, відповідає своєму призначенню – служить практиці.

Отже, Ф.Бекон виступає як засновник емпіризму, але не у вузькому його значенні, висловлюючи недовіру людському розуму, який, залишившись наодинці із собою, швидко відривається від речей і підноситься до абстрактних узагальнень. Так само і експериментальний дослід сам по собі не дає необхідного результату, його треба піддати раціональній обробці. Тому, вихідним пунктом методології Бекона є – союз досліду і розуму. У своїй методології він різко виступає як проти вузького раціоналізму, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію у цьому питанні він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання:

1. шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини, раціональні конструкції з самого себе (подібно до того, як павук плете з себе павутиння), ігноруючи факти. Цей шлях – уособлення абстрактного (вузького) раціоналізму.

2. шлях мурашки, який уособлює вузький, однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів (подібно мурашці, яка лише збирає і користується зібраним).

3. шлях бджоли, - справжній шлях науки. – як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину – мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів на наукову істину. Це шлях від емпірії до теоретичної конструкції, від чуттів до загальних аксіом.

Метод, за яким відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень, є метод наукової індукції., який Бекон вважає справжнім методом дослідного вивчення природи. Саме наукова індукція може привести до достовірних висновків на основі аналізу певної кількості як позитивних, так і негативних випадків, на відміну від звичайної індукції, яка дає хиткі висновки лише на основі позитивних випадків, елементів, не звертаючи увагу на негативні, на ті, що суперечать позитивним. Тому його наукова індукція базується на таблицях – таблиці присутності, відсутності та ступенів. Порівняльний аналіз фактів, зібраних у цих таблицях, призводить до знання законів природи та їх причин. (напр. досліджуючи тепло, він приходить до правильного висновку про те, що причина тепла у внутрішньому русі).