1. Світогляд як духовно-практичний феномен. Структура та види світогляду

Саме поняття „світогляд” було впроваджене у ХVIII ст. німецьким філософом І.Кантом, хоча світогляд був притаманний людству від часів його виникнення. Світогляд можна окреслити, як уявлення про світ та місце людини у світі: широкий кругозір, вміння бачити тенденції, перспективи розвитку світу, розуміти суть всього, що відбувається навколо людей, розуміти зміст та мету дій людини, життя людини, тощо. Світогляд – це багаторівневе духовне утворення, де синтезуються в єдине ціле знання, переконання, життєві позиції, погляди, оцінки, ідеали, вірування, забобони, наукові, художні та політичні погляди. У структурі світогляду важливе значення мають знання і переконання, які є свого роду, ядрами світогляду, оскільки саме вони з’єднують думку з дією, та втілюють ідеї у практичну діяльність. Немає переконань – немає і світогляду, він або не сформувався, або девальвувався. Зречення переконань, або розчарування в них – це завжди велика особиста трагедія для людини. Також виділяють такі підсистеми або рівні світогляду, як світовідчуття (настрої, почуття людини), світосприйняття (синтез окремих відчуттів з використанням наглядних уявлень) і світорозуміння (інтелектуальна сторона світогляду: мислення, аналіз, порівняння). Свого часу німецький філософ Карл Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, але й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших – до похмурого, песимістичного, трагічного сприйняття навколишнього світу.

За способом свого існування світогляд поділяється на індивідуальний та груповий, регіональний та національний (менталітет). За чіткістю самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний (здоровий глузд, мудрість, досвід, прислів’я, афоризми) та теоретичний (логічно впорядковані системи знань, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань).

Отже, світогляд є формою суспільної самосвідомості людини, центральними категоріями якої виступають поняття „світ” і „людина”. Саме через ці поняття суб’єкт світогляду (людина) усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування та виражає імперативи поведінки дій людини.

2. Історичні типи світогляду: міфологія і релігія

Історичними типами світогляду є міфологія, релігія, філософія (наука). Міфологія(з грецьк. „міфос” – легенда, переказ, і „логос” – слово, вчення) – вчення про легенди, сказання, оповідання, про діяння богів та героїв, у яких відображалося первинне уявлення про світ. Міфологічний світогляд можна кваліфікувати як наївний, тому що процес здобуття знань віддано на авторитет богів чи героїв, і не звертається увага на істинність чи вірогідність знань. Для міфології, як форми світогляду характерні: а) ототожнення уявного і дійсного; б) нерозривна єдність людини і природи: антропоморфізм – ототожнення природних сил з людськими; в) звідси – формування анімістичної картини світу (одухотворення всього) г) усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема; д) оберненість у минуле (тотемний предок вважався ідеалом для діяльності); е) накладання заборон на певні норми поведінки (табу). Міфологічний світогляд часто називають дитинством людства, або: міф – це мудрість у поетичній формі юного людства, чи перше повстання поезії проти прози життя. З відходом первісного способу життя в історію, міф перестає бути домінуючою формою світогляду, хоча і не зникає остаточно. На сучасному етапі розвитку людства у масовій, а часто і у теоретичній свідомості мають місце міфологеми – сучасні міфічні уявлення: комунізм, расова чи національна вищість, вищість однієї релігії над іншою, фашизм (націонал-соціалізм). Подібні міфологеми ґрунтуються не на теоретичних аргументах і обґрунтуваннях, а на певних ілюзіях якогось класу чи соціальної спільноти людей у суспільстві, а також на емоційному сприйнятті подій, фактів, навколишнього світу, тощо.

Релігія(з лат.religio – святиня, благочестя) є формою світогляду, в якій світ розділений на земний, природний, який можна осягнути органами відчуття, та небесний, надприродний, спілкування з яким здійснюється через культ (обряди, поклоніння, молитва, тощо). Основою релігійного світогляду виступає віра. Релігія формулює світ ідеальних сутностей, положень, що у практичному плані веде до обґрунтування необхідності турботи про духовне, про пріоритет духовного над тілесним. Зв’язок з Богом через культ та релігійну організацію є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії. Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, яка в історії часто виступала джерелом потужних змін у різних суспільствах. Якщо для міфології характерне лише світовідчуття, то в релігії поряд з цим добре розвинене також і світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується дослідниками Біблії, теологами, тощо. Якщо у міфології обґрунтовується зв’язок індивіда з родом, то в релігії – досягнення єдності з Богом, як втіленням абсолютної цінності. Слід сказати, що іноді засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку, оскільки часто призводить до релігійного фанатизму, чи до розпалювання ворожнечі до людей іншої віри.