31. Галицько-Волинська Русь, як культурна спадкоємиця Київської Росі.

Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Галицько-Волинська Русь після послаблення й спустошення Київської держави золотоординською навалою стала її політичною і культурною наступницею. В середині XII ст. у Волинському князівстві покладено початок місцевій династії. її родоначальником став онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич. Галицькому князівству довелося обстоювати своє право на існування у кривавих війнах з половцями, Польщею, Угорщиною. Найвищого розквіту воно досягло при сині Володимира Ярославові Осмомислі, батькові оспіваної у "Слові о полку Ігоревім" Ярославни.

Після смерті Ярослава Осмомисла Галицьке князівство 1199 р. перейшло у володіння волинського князя Романа Мстиславича, внаслідок чого утворилося Галицько-Волинське князівство. Землі, підвладні великому князю Роману, простяглися від Дніпра до Сяну, від рубежів Литви до нижнього Подунав'я. Після нього князівство розпалось на менші, але до влади прийшов Данило Галицький 1237 ост. Укріп. Галицько-Волинська Русь — край переважно землеробський, більшість її населення займалася сільським господарством. Водночас важливою галуззю було й солеваріння. З Галицько-Волинсь-кої Русі вивозили також хліб, віск, хутра, деякі ремісничі вироби. Галицько-Волинська Русь стала важливим центром міжнародної торгівлі. Через Галич, Володимир-Волинський, Перемишль проходили торгові шляхи на землі Київської Русі, а також до найбільших міст Сходу —Багдада, Самарканда і навіть Пекіна. Західноукраїнські землі, які межували з традиційно католицькими державами —Польщею, Чехією, Угорщиною, — мали тісні контакти з Західною церквою. У багатьох містах Галицько-Волинської Русі поряд з православними жили "латиняни", існували "лядські божниці" (католицькі храми). Традиційно міцними були її зв'язки з Києвом, що пояснюється потребами економічного життя і політичними інтересами княжих династій. Про це, зокрема, свідчить те, що Київський літопис наводить точні відомості про події на Волині й у Галичині, а Галицько-Волинський літопис — про події у Київській землі. Зі західних земель вийшли київські митрополити — Йоасаф, Кирило, Петро. На галицько-волинських теренах знайшли притулок утікачі зі спустошеного татарами Києва.

Спільність історичної долі сприяла тісним культурним зв'язкам із сусідніми білоруськими землями. Тут розвивалось ремесло, декоративне та ужиткове мистецтво. Окрасою Галицько-Волинської Русі було столичне місто Володимир, яке дістало назву від Володимира Великого. Величчю славився і Лучеськ — Луцьк, окрасою якого вважався князівський замок, що височів на острові між ріками Стир і Глушець. Давню і славну історію має м.Холм — серце Холмщи-ни і Підляшшя. Деякі дослідники вважають, що місто заснував 1237 р. князь Данило, який зробив Холм своєю столицею. Укріплення Холма, побудовані за особливою технологією, були такі міцні, що ординці не могли їх подолати. рхітектурною домінантою багатьох давньоруських міст, як і міст середньовічної Європи, були замки і храми. З часів Ярослава Мудрого в Україні розвивалась і мурована храмова архітектура. Успенський собор, церква св. Миколая яка майже не збереглась, пятнинська церква, костел іоана христителя та марії сніжної. Будувались оборонні споруди. У львові було також два замки – високий і низький. Олеський замок. Та багато інших споруд. Отже, культура Галицько-Волинської Русі мала великий вплив на подальший культрурний розвиток України. їй належала істотна роль у збереженні національних традицій у роки, коли Україна, втративши державність, опинилася встановищі колонії, коли відносно України проводилась політика національної асиміляції як польської держави, так і Російської імперії. То ж цілком природно, що саме на землях колишньої Галицько-Волинської Русі сформувалась ідеологія національно-культурного відродження Вітчизни, речниками якої стали М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Голо-вацький —славетна "Руська трійця", І.Франко та Леся Українка, М.Грушевський і багато їхніх однодумців та сподвижників.

32. Особливості українського Ренесансу.Ранній гуманізм в Україні(Юрій Дрогобич, Павло Рус…, Станіслав Оріховський).

33. Львів, як ренесансний центр України: братства, друкарство, овіта, мистецтво.

34. Діяльність Острозького культурно-освітнього центр.

В умовах, коли Люблінська унія 1569 року призвела до погіршення становища православної церки, турботу про освіту та культуру взяли на себе маєтне міщанство. Але лише декілька родів залишились православними, одним з них був Костянтин Острозьий. Він зрозумів, що саме зараз є шанс заявити про окремий народ, що має свою мову і культуру. І саме Острозький культурно-освітній осередок вніс найвагоміший внесок у справу відродження укр. Культурної самобутності. Він був заснований у 1576 році. Туди входили люди різного походження. Тут працював Кирило Лукарісч, Ян Лятос, Андрій Римша Герасим і Мелатій Смотрицькі, Клирик Острозький, Василь Суразький, демян Наливайко. До осередку крім ученого гурта входила і колегія – школа вищого типу, і друкарня, де працював Іван Федоров. Тут перекладались священні тексти, публікували твори словянською мовою, відстоювали православний релігійний обряд, започаткували полемічну літературу. Найактивніша діяльність розвинулась коли готували Берестейську унію, тоді вийшла Острозька Бібіля з передмовою Герасима Смотрицького, його «Ключ царства небесногО». У 17 ст. сформувалась філософсько-філологічна концепція: були написані поетичні твори з гуманістичним змістом. Внаслідок припинення фінансування колігії онукою острозького вона занепадає.