48. Соціологічний напрям розглядав мову як суспільне явище. Мова функціонує автономно від людини. Мова панує над людиною, змушує людину користуватись нею.

Мейє казав: мова, будучи з одного боку приналежністю окремих осіб, з другого боку нав»язується їм. Тому мова – це реальність не тільки фізіологічна і психічна, але на сам перед соціальна. Отже всі зміни в мові обумовлені соціальними факторами.

Примус – основна форма зв»язку мови з людиною.

Порівняльно історичний метод використовувався для визначення відповідностей, за ними визначався ступінь спорідненості мов. Для представників франц. Соціальної школи порівняльна граматика – це різновид граматики історичної.

Мова – сукупність знаків, що довільно позначають предмети. Органічного зв»язку між позначуваним і позначуючим не існує. Тому для визначення спорідненості значення має лише граматичні і фонетичні відповідності у мовах. Чистих мов немає, скрізь є запозичення. Запозичення – найпотужніше джерело розвитку мов.

Знак, як соціальне явище:

Емоційна теорія виникнення мови: мова виникла як акомпонімент до рухів, як крик від болю чи радощів.

В кожній мові діють 2 протилежних тенденції:

1)диференціація – міграція і соц. Розшарування суспільства спричиняють формування діалектів та термінології. При цьому народна мова залишається незмінною.

2)уніфікація – добровільне об»єднання різних національних груп, завоювання, витіснення мови переможеного мовою переможця. При цьому в мові з»являються нові елементи, не властиві їй до того.

Представники цієї школи розмежовували логіку і граматику. Виділяли морфологічні розряди: імена і дієслова (їх ділили за логічними категоріями)

49. Напрям утворився в 60-7- роки 20 ст. Виокремились 4 школи: Копенгагенська, Дискриптивна, Празька, Американського структуралізму.

Перша праця цього напрямку «Структуральна лінгвістика» ВіоБрендаль 1939.

Глосематики були проти молодограматизму.

Вони визначали:

Об»єкт лінгвістики – структура різних рівнів мови.

Завдання – синхронне вивчення мови.

Представники глосематики: Ельмслев «Основи глосематики» і Ульдаль «Принципи загальної граматики»

Глосематики прагнули побудувати всеосяжну універсальну теорію мови. Вони розглядали мовні явища під кутом зору абсолютної статичності. Повністю дематеріалізували об»єкт лінгвістики – вона уявна.

Вважали реальні мови лінійними, тому іх теорія діє поза простором і часом.

Вважали, що реально функціонують не явища мови, а співвідношення між ними, що склались між звуками.

Структура мови характеризується 2 компонентами:

1)змінними – форми, в яких мова виражається (усна, писемна, брайль та ін.)

2)константою – самі співвідношення

Мовний знак має 2 плани: вираження і значення. В кожному плані є форма і субстанція. Форма вираження і значення – об»єкт граматики, їх субстанція – це поза лінгвістичний об»єкт.

Форма – це саме відношення.

В мовній діяльності глосематики виділяли 4 складники:

Схема – чиста форма, не залежна від конкретного звукового образу (звук в уяві)

Норма – функціонування форми звукового образу

Вживання – мовна практика носіїв мови

Акт – модуляція органів мовлення в процесі творення звуків.

Головний метод дослідження – опис. Дослідження має бути несуперечливим, простим, вичерпним.

Глосематика це алгебра мови. Всі відношення представлені у вигляді формул.

Використовувався дидуктивно-аналітичний спосіб вивчення. Будь яке явище вивчалось шляхом вивчення всіх його елементів, аж до самого неподільного.

59. Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.