Поняття методу

Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виводу одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання - способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяються на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування - на емпіричні й теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах.

Наукове пізнання:

Методи:	Рівні	Форми
сходження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний, математичний та ін.	теоретичний	наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея
моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування		факт, гіпотеза, проблема, концепція
опис, вимір, експеримент, спостереження	емпіричний	емпіричні закони, емпіричні поняття, факти

Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких будується як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними і подані всередині таблиці.Наукове пізнання виробило також і свої спеціальні методи, головні з яких представлені вище. За браком місця ми позбавлені можливості дати пояснення до кожного з методів пізнання.  Особливо складний характер має соціальне пізнання. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються, відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер. Наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе постановку проблеми, висунення гіпотез, збір фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає вирішення поставленої проблеми. Всі наукові методи зв'язані між собою. Об'єктивною основою усього є діалектика - між поодиноким, особливим і загальним. Філософським методом сучасного наукового пізнання є матеріалістична діалектика, методологічна функція якої реалізується через систему категорій, принципів і законів. Діалектика осмислює реальний процес пізнання, розглядає науку в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дозволяє оцінювати перспективи пізнавального процесу.

Проблема істини у філософії

Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання, бо, як справедливо писав Ф. Бекон, знання - сила, але лише за неодмінної умови, що воно правдиве.Істина є знання. Але всяке чи знання є істина? Знання про світ і навіть про окремі його фрагментах в силу ряду причин може включати в себе помилки,, а часом і свідоме перекручування істини, хоча ядро знань і становить, як уже зазначалося вище, адекватне відображення дійсності в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. Але що таке істина, істинне знання? Протягом усього розвитку філософії пропонується цілий ряд варіантів відповіді на це найважливіше питання теорії пізнання. Ще Аристотель запропонував його рішення, в основі якого лежить принцип кореспонденції: істина це відповідність знання об'єкту, дійсності. Питання про співвідношення істини абсолютної та відносної висловлює діалектику пізнання в його русі до істини, про що вже йшлося вище, в русі від незнання до знання, від знання менш повного до знання більш повному. Осягнення істини, - а пояснюється це нескінченною складністю світу, його незглибимістю і у великому, і в малому, - не може бути досягнуто в одному акті пізнання, воно є процес.Цей процес йде через відносні істини, щодо вірні відображення незалежного від людини об'єкта, до істини абсолютної, точного і повного, вичерпного відбиття цього ж об'єкта.Можна сказати, що відносна істина - це ступінь на шляху до істини абсолютної. Відносна істина містить в собі зерна істини абсолютною, і кожен крок пізнання вперед додає в знання про об'єкт нові зерна істини абсолютної, наближаючи до повного оволодіння нею.Отже, істина одна - вона об'єктивна, оскільки містить знання, яке не залежить ні від людини, ні від людства, але вона в той же час і відносна, тому що не дає вичерпного знання про об'єкт. Більше того, будучи істиною об'єктивної, вона містить у собі і частинки, зерна істини абсолютної, є сходинкою на шляху до неї. Справа в тому, що у практичній діяльності ми порівнював, співставляємо знання з об'єктом, опредмечіваем його і тим самим встановлюємо, наскільки воно відповідає об'єкту. Практика вище теорії, оскільки вона володіє гідністю не тільки загальності, але й безпосередній дійсності, так як у практиці втілено знання, а разом з тим вона предметно.Звичайно, далеко не всі положення науки потребують практичному підтвердженні. Якщо ці положення виведені з достовірних вихідних положень за законами логіки, то вони також достовірні, тому що закони і правила логіки тисячі разів перевірялися на практиці.