- •Залюднення українських земель за доби палеоліту
- •Розвиток людського суспільства на українських землях за часів мезоліту
- •Перехід до відтворюючого господарства за часів неоліту
- •Українські землі за часів енеоліту. Трипільська культура
- •Зміни в житті людей протягом бронзового віку
- •Перші державні об’єднання на півдні України за часів ранньої залізної доби
- •Кіммерійці
- •Античні міста Північного Причорномор’я
- •Сармати
- •Проблема етногенезу слов’ян
- •Українські землі за доби раннього Середньовіччя (V — середина XI ст.)
- •Велике переселення народів і розвиток історичних подій на території України
- •Походження назви «Русь»
- •Утворення держави Київська Русь
- •Київська Русь у роки князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава (882—972 рр.)
- •Розквіт Київської держави за часів князювання Володимира Великого (980—1015 рр.) і Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.)
- •Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •Українські землі за доби розвиненого Середньовіччя (друга половина XI—середина XVI ст.)
- •Роздробленість Київської Русі
- •Виокремлення української народності із загальноруської спільноти
- •Українські землі під владою Литви
- •Перехід Галичини під владу Польщі
- •Історична доля Буковини й Закарпаття в XIV — першій половині XVI ст.
- •Перехід Криму і Північного Причорномор’я під владу Османської імперії
- •Перехід північно-східних українськихземель до складу Московської держави
- •Передумови об’єднання Великого князівства Литовськогой Польського королівства
- •Остаточна ліквідація автономії руських князівств у складі Литви
- •Берестейська церковна унія 1596 р.
- •Реформація в Україні
- •Контрреформація на українських землях
- •Поява книгодрукування в Україні
- •Полемічна література
- •Братства
- •Києво-Могилянська академія
- •Церковна реформа Петра Могили
- •Виникнення українського козацтва
- •Запорозька Січ — козацька республіка
- •Визвольний рух в Україні в XVI — першій половині XVII ст. Козацько-селянські повстання
- •Зліт політичної кар’єри б. Хмельницького
- •Політичний і соціально-економічний лад козацької республіки — Гетьманщини
- •Заселення, політичний і соціально-економічний устрій Слобожанщини
- •Період Руїни (друга половина XVII ст.)
- •Гетьманування і. Виговського
- •Політика ю. Хмельницького (1659—1663 рр.). Розкол України на Правобережну та Лівобережну
- •Андрусівське перемир’я
- •Гетьманування п. Дорошенка. Боротьба за возз’єднання українських земель
- •Конституція п. Орлика
- •Гетьманування д. Апостола
- •Значення козацької доби в історії України
- •Входження українських земель до складу Російської та Австрійської імперій (кінець XVIII ст.)
- •Історичний розвиток українських земель під владою Російської та Австрійської імперій
- •Адміністративнотериторіальний устрій українських земель у складі Росії
- •Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії
- •Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні в XIX ст.
- •Українці в загальноросійському і польському суспільно-політичних рухах
- •Кирило-Мефодіївське братство
- •Діяльність громад
- •Концепція громадівського соціалізму
- •Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у XIX ст.
- •«Руська трійця»
- •Революція 1848—1849 рp. В Австрійській iмпepiї та події на західноукраїнських землях
- •Москвофіли і народовці в Галичині
- •Політизація українського національно-визвольного руху
- •Економічний розвиток західноукраїнських земель
- •Наддніпрянщина в роки революції 1905—1907 рр. У Російській імперії
- •Політика російського самодержавства щодо України в 1907—1914 рр.
- •Столипінська аграрна реформа в Україні
- •Воєнні дії на території України
- •Національний рух у Галичині й Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни
- •Формування та бойовий шлях легіону Українських січових стрільців
- •Наслідки Першої світової війни
- •Директорія унр
- •Західноукраїнська народна республіка
- •Україна й утворення срср
- •Політика більшовиків в Україні в 1919—1921 рр. «Воєнний комунізм»
- •Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р.
- •Урср в умовах нової економічної політики
- •Політика українізації (коренізації) в 1920-х рр.
- •Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні в 1920—1930-ті рр.
- •Політика суцільної колективізації та розселянювання України
- •Oсобливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні
- •Громадсько-політичне й культурне життя в Україні в 1930-х рр.
- •Українські землі у складі Чехословаччини
- •Українські землі у складі Румунії
- •Рух Опору
- •Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •Культура України в роки Великої Вітчизняної війни
- •Україна — співзасновниця оон
- •Відбудова господарства
- •Голод 1946—1947 рр.
- •Грошова реформа 1947 р.
- •Культурне життя в Україні
- •Культура і духовне життя в Україні. Виникнення дисидентського руху
- •Суспільно-політичне життя. Загострення політико-ідеологічної кризи радянського ладу
- •Опозиційний рух в Україні
- •Kультура й духовне життя України
- •Державотворчі процеси
- •Конституційний процес
- •Формування багатопартійної системи
- •Внутрішньополітичні події після 1996 р.
- •Культурне й духовне життя суспільства
- •Зовнішня політика
- •Вибори Президента України 2004 р. «Помаранчева революція»
Кіммерійці
Для території України початок залізної доби пов’язаний з культурою кочовиків кіммерійців. У поемі Гомера «Одіссея» північне узбережжя Чорного моря назване землею «людей кіммерійських». Це, напевне, і є найдавніша писемна згадка про землі України. Походження кіммерійців остаточно не з’ясоване. Одні дослідники вважають, що це був давньоіранський кочовий народ, який потрапив до південноукраїнського степу з Кавказу. Інші вважають прабатьківщиною кіммерійців нижнє Поволжя. Існує також точка зору про спільне походження кіммерійців і фракійців. Кіммерійці жили в степах від Дону до Дунаю. Найдокладніше і найдостовірніше про них написав давньогрецький історик Геродот. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але від Х ст. до н. е. вони стали кочовим народом. Розводили переважно коней. Кіммерійський народ складався з племен, об’єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Усі згадки про кіммерійців у давніх писемних джерелах пов’язані з їхніми військовими походами. Сильне кіммерійське військо, що складалося з рухливих загонів вершників, озброєних залізними мечами i кинджалами, луками i стрілами, бойовими молотами i булавами, наводило жах на сусідів. Праслов’яни мужньо i вдало оборонялися, захистивши південні кордони своїх земель фортецями i створивши власні бойові загони на зразок кіммерійських. Вплив кіммерійської культури простежується в предметах озброєння i кінській упряжі. Археологічні пам’ятки, залишені кіммерійцями на території України, — це здебільшого підкурганні поховання воїнів зі зброєю i кінським спорядженням та кам’яні надмогильні стели-обеліски, що зображують постать воїна, оперезаного бойовим поясом з підвішеною зброєю. Постійних поселень кіммерійці не мали, жили в тимчасових таборах i зимівниках. Власної металургійної бази кіммерійці також не мали i для виготовлення зброї користувалися залізом, добутим лісостеповими або кавказькими племенами. На початку VII ст. до н. е. в українських степах з’явилися племена скіфів, які переважали кіммерійців кількістю і рівнем військово-політичної організації. Утікаючи від скіфів, кіммерійці на чолі з царем Тугдамме (Лігдамісом), перейшовши Кавказ уздовж Чорноморського узбережжя, оселилися у південному Причорномор’ї. Частина кіммерійців потрапила, можливо, i на захід, про що може свідчити назва міста Кіммерій в Італії. Ті кіммерійці, які залишилися в українських степах, загубилися серед нових прибульців — скіфів. Греки-переселенці, які з’явилися в українському Причорномор’ї в VI ст. до н. е., зберегли пам’ять про кіммерійців у географічних назвах (Боспор Кіммерійський (сучасна Керченська протока), місто і гора Кіммерік).
Скіфи
Ранні скіфи — північно-східні давньоіранські племена, які походили зі степів між Каспієм, Уралом та Кавказом, — були войовничим кочовим народом. Агресія скіфів спочатку була спрямована проти давньосхідних держав. Вплив цивілізацій Ассирії, Вавилона, Лідії відбився на скіфській культурі. Війна для скіфів була головним заняттям, джерелом збагачення. Усе їхнє життя було пронизане військовими традиціями і звичаями. Успіхи скіфів у воєнних діях значною мірою зумовлювалися наявністю у них найдосконалішої на той час зброї. Ударну силу складала кіннота. Головним засобом захисту воїна-скіфа був панцир, хоча використовувалися і звичайні шкіряні куртки. Воїн мав бойовий пояс і щит, голову захищав шолом. Захищеним був також бойовий кінь. Основною зброєю був лук складної конструкції: за невеликих розмірів він відзначався далекобійністю. Збереглося свідчення про те, що стріла, випущена зі скіфського лука, пролетіла понад 521 м. Використовувалися списи, дротики, сокири, кинджали, короткі мечі. Скіфи застосовували тактику раптових, блискавичних нападів і не любили довгих облог і оборон. Відзначалися вірністю до бойових побратимів і жорстокістю до ворогів. Вони пили кров першого вбитого ними воїна, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих, прикрашали кінську збрую людськими скальпами. Наприкінці VII ст. до н. е., зайнявши причорноморські степи, скіфи завершили там політичне формування власної держави. У VI ст. до н. е. Скіфія розділилася на три царства, одне з яких було головним, але кожне царство мало свого царя. Переміщення політичного центру скіфів у Нижнє Подніпров’я і степовий Крим надало їм можливість контролювати торговельні шляхи, які сполучали античний світ із землеробськими районами Лісостепу. Встановлення такого контролю сприяло значному збагаченню скіфської знаті. Частина скіфів поступово змішувалася з місцевими, у тому числі праслов’янськими, племенами. Великий вплив на розвиток культури і суспільного ладу Скіфії справила грецька колонізація Причорномор’я, яка сприяла поширенню досягнень античної цивілізації. У 512 р. до н. е. скіфи, об’єднавшись із сусідніми народами, перемогли перське військо на чолі із царем ДаріємI. Поразка Дарія принесла скіфам славу непереможних воїнів. Розквіт Великої Скіфії припадає на часи, коли там правив цар Атей, який загинув у віці 90 років у битві проти Македонії 339 р. до н. е. Військо македонців тоді очолював батько Александра Македонського Філіпп II. Міць Скіфії похитнулася, і на межі IV—III ст. до н. е. почався поступовий занепад скіфської держави. Скіфська держава об’єднувала багато різних племен. Власне скіфами, азійським народом були племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в причорноморських та приазовських степах. Вони панували над іншими племенами. Дніпровське лісостепове Лівобережжя заселяли скіфи-землероби, а на захід від Дніпра жили скіфи-орачі, або сколоти. Це були не етнічні скіфи, а осілі хліборобські племена праслов’ян, підвладні скіфам. Вождь царських скіфів мав величезну владу. Він очолював раду царів і військо, був верховним суддею. Царство поділялося на номи (округи), на чолі яких стояли вихідці із царської родини. Вищим органом влади були народні збори, які могли усувати царів від влади й обирати нових із представників царської родини. Більшість скіфів були вільними воїнами. Із часом серед скіфів зростала майнова нерівність. Грабунки сусідніх племен збагачували головним чином владну верхівку. Накопичені багатства перетворювали на коштовності: у грецьких містах Причорномор’я багато ювелірних майстерень виконували замовлення багатих скіфів. Згодом золоті речі потрапляли до усипальниць знаті. Скіфська біднота й перетворені на рабів полонені працювали в господарстві багатіїв. Провідною господарською галуззю було скотарство. Воно забезпечувало людей усім необхідним для життя: м’ясо, молоко, шкіри. Скіфам доводилося весь час пересуватися степом у пошуках пасовиськ. За житло їм служили вкриті повстю вози. Осілі лісостепові племена розташовували свої поселення на високих, зручних для оборони пагорбах, займалися орним землеробством — вирощували пшеницю, ячмінь, жито. Серед ремесел було поширене ковальське, гончарне, ткацьке, бронзоливарне. Скіфи вірили в існування багатьох богів. Головними вважалися богиня домашнього вогнища Табіті та повелитель неба й родоначальник скіфів Папай. У жертву богу війни Арею приносили людей — військовополонених і рабів. У скіфів існувала привілейована каста жерців і ворожбитів, були особливі священні місця для проведення великих загальних свят. Скіфи шанували та оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя створила складний і пишний поховальний обряд. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабів. Особливим ритуалом відзначалися похорони скіфських вельмож і царів. Бальзамоване тіло померлого возили по всіх скіфських племенах протягом сорока днів, потім ховали у великій могильній ямі, кладучи туди багато коштовних речей, зверху насипали величезний курган. Дослідження в Україні таких грандіозних скіфських курганів, як Чортомлик, Солоха, Огуз, Куль-Оба, Гайманова могила, Товста могила, відкрили світові чудові зразки мистецтва, для якого був характерним так званий звіриний стиль. Зброю, вуздечки, предмети побуту, коштовності прикрашали зображеннями фантастичних грифонів, пантер, вовків, оленів, баранів, птахів, риб тощо. Наприкінці III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє існування через всезростаючий наступ сарматів — кочового іранського народу, який походив зі степів Нижнього Поволжя. Певний час ще існували дві Малі Скіфії: у степах Кримського півострова зі столицею в Неаполісі (сучасний Сімферополь) і на Нижньому Дунаї. Вирішального значення в етнічному та культурному розвитку праслов’ян скіфи не мали, хоча скіфський стиль в озброєнні, прикрасах, кінському спорядженні, а також частина скіфських звичаїв та релігійних уявлень поширилися на тодішні праслов’янські племена.