Перехід Криму і Північного Причорномор’я під владу Османської імперії

Після татарської навали частина південних земель сучасної України потрапила в залежність від Золотої Орди. У 70-х рр. XIII ст. у Північному Причорномор’ї сформувався окремий Ногайський улус. Татари назвали місто Солхат (нині Старий Крим) Кримом. Згодом ця назва поширилася на весь півострів. На початку 60‑х рр. XIV ст. межиріччя Дніпра та Нижнього Дунаю зайняли три орди — Кримська, Джамбуйлуцька, Перекопська. Наприкінці XV ст. в умовах політичної роздробленості Золотої Орди Кримське ханство виділилося в окрему державу. Першим кримським ханом був Хаджі-Гірей. Свою резиденцію він переніс із Солхату до Бахчисараю. Але 1478 р. кримський хан Менглі-Гірей був змушений визнати себе васалом Османської імперії. Із тих часів південно-східні українські землі майже не знали спокою: з 1450 до 1556 р. орди кримських татар здійснили на ці території 86 великих грабіжницьких нападів.

Перехід північно-східних українськихземель до складу Московської держави

У XV ст. Московське князівство перетворилося на могутню державу. Під владою ІванаIII (1462—1505 рр.) було об’єднано значний масив руських земель і остаточно скинуто монголо-татарське іго на Русі (1480 р.). Посилаючись на історичну традицію, династичні зв’язки між московськими і київськими князями, спираючись на загальноруську релігійну спільність, натхнений успіхами в зовнішній політиці, Іван III почав називати себе «государем і великим князем усієї Русі». Цим він викликав невдоволення Литви, яка вбачала у такому титулі зазіхання Московії на включені до її складу білоруські та українські землі. У конфлікті з Великим князівством Литовським московська влада діяла в союзі з Кримським ханством. За згодою з Іваном III війська хана Менглі-Гірея 1 вересня 1482 р. напали на Київ. Місто було спалене й пограбоване. Московсько-кримський союз був спрямований проти Литви, Польщі та Великої (Заволзької) Орди. Унаслідок виснаження у московсько-литовських війнах кінця XV — початку XVI ст. Литва змушена була передати Московії землі Чернігово-Сіверського князівства. Війни проти Литви сприймалися московською стороною як боротьба за руську народність і православну віру.

Передумови об’єднання Великого князівства Литовськогой Польського королівства

Із кінця XIV ст. низка зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали Литовську і Польську держави до об’єднання, яке відбувалося нерівномірно. Небезпека з боку Тевтонського ордена, Кримського ханства й Московського князівства штовхала держави до зближення, але внутрішні суперечки щодо того, які власне сили очолюватимуть союз, гальмували цей процес. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол усупереч принципам родового старшинства, був змушений шукати підтримки для зміцнення свого становища. Проти нього виступили старші Ольгердовичі й кузен Вітовт. 14 серпня 1385 р. у селищі Крево було укладено угоду про унію (союз) Литви з Польщею. Кревська унія була шлюбною — литовський князь Ягайло одружувався з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем, а збройні сили їхніх держав об’єднувалися. За умовами унії Литва прийняла католицтво. Проте внаслідок прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала князю Вітовту (1392—1430 рр.). Прагнучи оволодіти всією Руссю, Вітовт вдався до протиборства із Золотою Ордою і здійснив проти неї два переможні походи (1397, 1398 рр.). Проте третій похід закінчився для Вітовта поразкою (битва 1399 р. біля річки Ворскли). Це змусило відновити унію з Польщею. За умовами Віленської унії 1401 р. визнавалася васальна залежність Литви від Польщі, а після смерті Вітовта мало відбутися остаточне включення Великого князівства Литовського до Польщі. У роки Великої війни (1409—1411 рр.) Польща й Литва виступили союзниками в боротьбі проти Тевтонського ордена. У Грюнвальдській битві (15 липня 1410 р.) союзне військо вщент розгромило хрестоносців. Під впливом цього посилилося прагнення Литви до державної незалежності від Польщі. У 1413 р. було укладено Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча обрання великого князя контролювалося і затверджувалося польським королем. Литовська католицька знать урівнювалася у правах з польською шляхтою. Негативним наслідком зближення Литви й Польщі для українського населення стало насильницьке насадження католицтва.