1)Політика скоропадського 1. Проголошення гетьманату П. Скоропадського. Повернення Української Центральної Ради населення сприйняло переважно байдуже.В останні дні свого існування УЦР ухвалила проект Конституції УНР, обрала Президентом УНР М. Грушевського. Однак відсутність ефективно працюючого адміністративного апарату призвели до занепаду УЦР. За найкращу форму влади визнали гетьманат. 29квітня 1918 р. УЦР була скинута, і гетьманом України був проголошений генерал Павло Скоропадський. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де гетьман заявляві взяв на себе тимчасово всю повноту влади. Відповідно до цього документа, УЦР й усі земельні комітети розпускали, міністрів та ЇХІІІХ товаришів звільняли з посад. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій,і».До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України». У них були визначені головні напрями діяльності гетьмана у політичній.3. Вн політика П. Скоропадського. Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів; міністром закордонних справ - Д.Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат. Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.Гетьманом була здійснена спроба створення національної армії, чисельність. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів,маніфестацій

7. Основні причини падіння гетьманату. Основними причинами падіння гетьманату були:

- відсутність численної дієздатної регулярної української армії;- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;

- вузька соціальна база гетьманату;- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;- скрутне становище трудящих;

- наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції;

- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні

2)Зунр.причини поразки зунру 1. Історичні умови напередодні утворення ЗУНР. Напередодні поразки Австро-Угорщини в 1світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях. Переговори делегації УЦРз представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду. її очолив Євген Петрушевич.19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) у єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

Рішучими супротивниками цих планів виступили польські державні кола, що спиралися на численне польське населення, сконцентроване здебільшого в містах Східної Галичини. 28 жовтня в Кракові була створена Польська ліквідаційна комісія. її представники повинні були 1 листопада 1918 р. прибути до Львова, щоб прийняти від австрійського намісника владу над Східною Галичиною.

Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що в рамках чинних законів домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2. Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянкидемократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

3. Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- УкраїнськоїГалицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

4. Зовнішня політика ЗУНР. Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

5. Проголошення об'єднання УНР І ЗУНР.

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні якнаціональне свято.

6. Причини поразки ЗУНР. Причинами поразки ЗУНР були:

- ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без військової і дипломатичної підтримки європейських держав;

-. прихильне ставлення країн Антанти до Польщі;

- УНР, воюючи на декількох фронтах у 1918-1919 pp., не могла захистити територію ЗУНР від польських військ;

- ЗУНР не створила з економічних причин достатню за чисельністю і військовим оснащенням армію, здатну захиститисуверенітет держави та її територію;

- поразка Української Народної Республіки.

Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

I Універсал 3 (10) червня 1917 Українська Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому з'їзді проголосила I Універсал «До українського народу, на Україні й поза її сущому». Це була відповідь УЦР Тимчасовому уряду на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з I Універсалом, «не відділяючись від усієї Росії… народ український повинен сам господарювати своїм життям», закони повинні бути прийняті Всенародними Українськими Зборами. Автором I Універсалу був В. Винниченко. По проголошенню автономії 15 (28) червня 1917 був створений Генеральний Секретаріа

II Універсал

16 (3) липня 1917 — УЦР прийняла свій II Універсал.

Зміст:

1. Центральна Рада повинна поповнитися представниками інших народів, що проживають в Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового уряду.

II Універсал був проголошений на сесії Української Центральної Ради.

III Універсал

Після захоплення більшовиками влади в Росії УЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією (III Універсал — 20(7) листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 (українські партії здобули 75 % голосів, більшовики — тільки 11%).

Вже з кінця листопада 1917 більшовики готували захоплення влади в Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовицький уряд Росії 17 грудня 1917 вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовицька армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17 грудня 1917 З'їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив «цілковите довір'я і свою рішучу підтримку УЦР». Більшовицькі депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня 1917 створили конкуренційний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УНР. Одночасно УЦР вислала делегацію на мирову конференцію з Центральними Державами у Бересті.

IIII Універсал

У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) що УНР стає самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріатперейменувала на Раду Народних Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів:

• 25 січня — про 8-годинний робочий день;

• 31 січня — про земельну реформу;

• 1 березня — про державний герб Української Народної Республіки;

• 2 березня — про грошову систему (під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині);

• 2 березня — громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.

Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави.

Німецький озброєний відділ навіть вдерся 28 квітня 1918 на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.