7.Типи економічних систем та їх еволюція

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та осо-бливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули форма-ційний, пофазний, інституціональний і цивілізаційний підходи до розуміння процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєд-нанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбуваєть-ся як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розви-тку належить процесу виробництва, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової бо-ротьби в суспільстві.

Пофазний підхід виходить з того, що економічна система значною мірою є наслід-ком загального характеру суспільства. Так, на спосіб організації господарського життя

Розділ 5. Соціально-економічний устрій суспільства. Екомічна система суспільства та закони її розвитку

суспільства значний вплив мають релігія, філософія, природні й національні особли-вості, ментальність тощо. Політична система суспільства може висувати і залишати при владі консерваторів, які намагаються зберегти все як було, внаслідок чого економічні зміни відбуватимуться повільніше. Культурна спадщина нації може включати запас нагромаджених економічних знань, за рахунок чого економічна система буде істотно відрізнятися від економічних систем, де такі знання незначні. Окрім цього на розвиток економічної системи значний вплив справляють природно-економічні умови країни.

Інституціональний підхід за своєю структурою є близьким до формаційного під-ходу. Проте, його автор — Г.-К. Мюрдаль (1898–1987) — доводить, що економічна система, її складові разом з іншими важливими інституціями утворюють інституці-ональну основу суспільства. Тобто, матеріальна основа суспільства у сукупності з інституціями становлять інституціональну основу суспільства, а інституціональна основа суспільства у поєднанні з ідеологічною основою суспільства — інституціо-нальну економічну систему.

Цивілізаційний підхід є найпоширенішим в сучасних умовах. Цивілізація — істо-рично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем про-дуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірнос-ті аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів; 5) поси-лення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктив-ності праці, культури людини, наприклад за схемою: до індустріальне — індустріаль-не — постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважали сільське господарство і ручна праця.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги по-треби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, Р. Арон та інші) на основі використання критерію «ступеня індустріального розвитку суспільства» виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

— індустріальне суспільство;

— постіндустріальне суспільство;

— неоіндустріальне (інформаційне) суспільство.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, слід, проте, зазначити, що надмір-не акцентування ним уваги на формуванні «єдиної світової цивілізації» є потенційно небезпечним у плані розмивання та ігнорування специфічності економічного розви-тку різних країн і народів, втрати ними своєї самобутності й унікальності.

Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі трива-лого історичного розвитку. Їх можна класифікувати за відповідними критеріями.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

— за формою власності на засоби виробництва;

— за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, рин-кову, командну, змішану

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона харак-теризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нероз-виненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробни-цтва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справля-ють, освячені століттями, традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу на-ціонального доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) харак-теризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу ви-бору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, од-наковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро-та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процесії виважене. Усі економічні рішення приймаються рин-ковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик. Ринкова економіка вільної кон-куренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одер-жавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів вироб-ництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєз-датності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду. Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфра-структури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціону-ванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

3) поєднанням ринкового механізму з державними ме тодами регулюванням еко-номіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й

приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

8. економічні потреби суспільства: суть, структура, класифікація

Визначні мислителі минулого і сучасності – Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.

Потреби – це об‘єктивні умови існування людини. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяються на фізичні, інтелектуальні, соціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні потреби.

За суб’єктами потреби поділяються на а) індивідуальні, колективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб’єктів економіки.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі), та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби – в спілкуванні, в суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.). б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочергові – потреби, що задовольняються предметами першої необхідності та непершочергові – потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо до їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби: – фізіологічні, зокрема. Якщо вони задоволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні і особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб, і закону економії праці. Ці закони взаємопов’язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так ї уречевленої), тобто до ефективного використання економічних ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого суспільного життя.

Виділяють три етапи розвитку потреб у минулому XX столітті.

Перший етап – до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап – почався з середини 50-х років з переходом до “економіки споживання”, коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуванню, освіті, медицини, спорту, відпочинку, розвагам та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов’язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Кожний крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соціальних та економічних потреб, віділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Взаємозв’язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, створенням нових потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення. Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.