2. Економічні закони їх пізнання та використання

Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо);

закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

3.Функції економічної теорії

Слово «функція» у перекладі з лат. означає «виконання, звершення». Економічній теорії властиві теоретико-пізнавальна, практична, прогностична і методологічна функції (рис. 7).

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі аналізу цього матеріалу відбираються сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.

Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; здійсненні практичних заходів щодо розв'язання економічних суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення.

Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.

Отже, прогностична функція економічної теорії — це, по суті, складання наукових прогнозів розвитку виробництва, становлення ринкової економіки з урахуванням істотних економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

Цю функцію економічної теорії можна розглядати на макро- та мікроекономічному рівнях. Макроекономічне передбачення полягає у розробленні економічних програм уряду, відповідних загальногосподарських заходів щодо розвитку економіки країни в цілому.

Прогностична функція економічної теорії може стосуватися також приватних підприємців, яким потрібно приймати конкретні рішення з урахуванням вигод і продуктивних витрат як наслідків їхніх дій.

Сутністю методологічної функції економічної теорії є використання економічних знань для здійснення досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави, а також економічні програми різних політичних партій і рухів.