Питання 16 Закон вартості і його функції. Теорії вартості.

Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів здійснюється на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості. Закон вартостi виконує такі функції:

• регулює пропорції суспільного виробництва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва;

• стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи товаровиробника вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва;

• обумовлює диференціацію виробників: виробники, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно з суспільною, отримують додаткові прибутки, зміцнюють своє економічне становище. Виробники, в яких індивідуальна вартість товару більша за суспільну, не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і банкрутують. Завдяки дії закону вартості суспільство звільняється від економічно неефективних господарств. А це в свою чергу прискорює науково-технiчний i суспiльний прогрес.

В економічній літературі є різні теорії вартості:

1) теорія граничної корисності. Гранична кориснiсть - це кориснiсть останнього екземпляра блага, який задовольняє найменшу (граничну) потребу. Вартiсть (цiна) товару безпосередньо залежить вiд рiвня насичення потреби в ньому. Вихiдним пунктом визначення вартостi є суб’єктивна оцiнка економiчної поведiнки iндивiдiв, а не суспiльно необхiднi затрати працi. Суспiльна оцiнка граничної корисностi встановлюється в умовах рiвноваги попиту i пропозицiї. В умовах нерiвноваги конкуренцiя зумовлює пiдвищення або зниження цiни вiдносно вартостi;

2) теорiя трудової вартостi, суть якої в тому, що в основi цiнностi лежить кiлькiсть затраченої працi. Основи вчення трудової вартостi заклали Смiт i Рiкардо. У Смiта цiннiсть має два значення: кориснiсть i можливiсть придбання iнших предметiв. Перше вiн називає цiннiстю в споживаннi, друге – в обмiнi. Це фактичне визнання споживчої i мінової вартостi. Речi, що мають велику цiннiсть у споживаннi, не цiняться в обмiнi. Мiнову цiннiсть Смiт визначає через працю. Вона є основою цiнностi в усiх сферах виробництва. Смiт оцiнює працю, як об’єктивну i як суб’єктивну. Кожний учасник обмiну одержує бiльше працi вiдносно своїх можливостей щодо виробництва одержуваного доходу, нiж вiддає. Так трактується поняття суб’єктивної цiнностi. Основу цiнностi становить праця, уречевлена в товарах. Цiннiсть Смiт визначає доходами. Смiт пробував з’ясувати причини вiдхилення ринкової цiни вiд природної. Природна цiна – це грошове вираження цiнностi. Ринкова цiна – це цiна, за якою продається товар.

На вiдхилення впливає попит i пропозицiя. Рiкардо теж розрiзняє споживчу i мiнову цiннiсть. Джерелом мiнової цiнностi є рiдкiснiсть i кiлькiсть працi, яка необхiдна для добування товарiв. Мiнова цiннiсть визначається тiльки працею. Рiкардо запровадив поняття “абсолютна цiннiсть”, яка визначається тiльки працею. У Рiкардо цiннiсть – це первинна величина, яка визначається працею i розподiляється на доходи. На цiннiсть впливає i капiтал, тобто праця, затрачена на знаряддя працi. Капiтал – це нагромаджена праця. Рiкардо розрiзняє ринкову цiну. Але за умов вiльної конкуренцiї ринковi цiни не можуть надовго вiдхилятись вiд природних;

3) теорія додаткової вартості (марксистська теорія). У цій теорії центральною проблемою є проблема виробництва додаткової вартостi, дослiдження якої розпочинається з товару. Маркс вважає, що споживча вартiсть товару характеризує товар як корисну рiч, а вартiсть дає можливiсть обмiнюватися на інші речi. Пропорцiї в процесi обмiну визначаються через порiвняння вартостей. Маркс довiв, що вартiсть товару визначається працею. Уречевлена праця вiдiграє пасивну роль в виробництвi товару, але її вартiсть вiдшкодовується живою працею. Жива праця не лише вiдтворює вартiсть засобiв виробництва, а й створює додаткову вартiсть, тобто надлишок вартостi товару над вартiстю спожитих засобiв виробництва i робочої сили.

Протиставляючи працю капiталу, Маркс робить висновок, що робiтник лише частину робочого часу витрачає на вiдтворення власної вартостi, решта часу йде на вiдновлення засобiв виробництва та створення додаткової вартостi. Маркс визначив двi форми додаткової вартостi – абсолютну i вiдносну. Пiд абсолютною вартiстю вiн розумiв збiльшення кiлькостi зайнятих та збiльшення тривалостi робочого дня, а пiд вiдносною - пiдвищення iнтенсивностi працi, що може стимулюватися новими формами органiзацiї працi. Спiввiдношення цих форм зумовлюється прогресом виробництва.

4) теорiя попиту i пропозицiї: реальна цiннiсть товару дорiвнює фактичнiй цiнi, яка встановлюється на ринку вiдповiдно до попиту i пропозицiї. На ринку вiдбувається спiвставлення попиту (корисностi) i пропозицiї (суспiльних затрат). Пiсля того, як ринок визначив цiну i кiлькiсть, цiна вiдповiдає суспiльно необхiдним затратам (вартостi).