1.Дошкільна педагогіка

Сучасні проблеми дошкільної педагогіки у вітчизняній педагогічній науці.

Закон України „Про дошкільну освіту".

Сучасні проблеми дошкільної освіти:

• Гуманізація всієї педагогічної роботи – передбачає дитино центристський підхід (врахування особливостей дитини), що сприяє подоланню відчуження вихователя та дитини від навчальної діяльності та одне від одного і забезпечення орієнтації закладу на повноцінність щоденного життя дошкільника на кожному з вікових етапів;

• Використання інноваційних технологій. Термін «педагогічна технологія» до навчального процесу було вжито у 1886р. Джейсом Салі. Першим, хто оприлюднив ідею технологізації навчального процесу, був Я.А. Коменський.

Технології

• технологія Монтессорі;

• спадщина Сухомлинського;

• технологія раннього навчання Зайцева;

• ТРВЗ.

Закон України про дошкільну освіту.

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, грунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні. Стаття 3. Стаття 9 пункт 5. Стаття 12 .

Наступність дошкільної та початкової ланок освіти. Базовий компонент дошкільної освіти та Державний стандарт початкової загальної освіти.

Наступність — це врахування того рівня розвитку дитини, з яким вона прийшла до школи, опора на нього. Це забезпечує органічне, при­родне продовження розвитку, виховання і навчання, започаткованих в дошкільному періоді життя дитини. Наступність розглядають як зако­номірність психічно-фізичного розвитку; як умову реалізації безперерв­ної освіти; як принцип навчання і виховання.

Проблема наступності мають декілька наукових аспектів. Розглянемо цю проблему на теоретичному (визначення науко­вих аспектів) та практичному рівнях (форми реалізації цих наукових аспектів).

Інформаційно-просвітницький аспект педагогічної освіти перед­бачає:

• визн напрямків розв, освіченості та вих дітей на кожній наступній сходинці освіти;

• ознайомлення з новітніми технологіями, програмами навчання та виховання обох ланок освіти (ст група дошкільного закладу та перший клас початкової школи);

• підготовкою до школи, знаннями, вміннями і навичками;

Психологічний аспект:

• вивчення особливостей розвитку дітей на перехідному етапі;

• визначення специфіки переходу від ігрової до навчальної діяль­ності;

• забезп психологізації навч-вих процесу як умови форм особистості на двох рівнях;

Методичний аспект:

• взаємне озн з методами і формами навч-вих роботи в ст групі днз та в 1 класі школи;

• забезпечення наступності щодо методів та прийомів роботи з дітьми з розв. мовлення, математики, озн. з навко­лишнім, фізичного, естетичного, соціального виховання.

Практичний аспект:

• попереднє знайомство вчителів із своїми майбутніми учнями;

• кураторство вихователями своїх колишніх вихованців.

Щоб забезпечити реальну наступність у ро­боті дошкільного закладу та школи важливо дотримуватись певних умов: співробітництво має бути довготривалим і нерозривним; ро­бота - системною і плановою; завдання - комплексними та інтег­рованими.

Базовий компонент дошкільної освіти України – це державний стандарт, який визначає вимоги до розвиненості, вихованості та навченості дитини дошкільного віку та умов, за яких вони досягаються.

Базовий навчальний план початкової школи (Базовий навчальний план) є складовою Державного стандарту загальної середньої освіти. Він дає цілісне уявлення про зміст і структуру цього рівня освіти, встановлює погодинне співвідношення між освітніми галузями, визначає граничнодопустиме навантаження учнів та загальнорічну кількість годин.

Розвиток теорії морального виховання. Моральне виховання в контексті сучасних вимог формування особистості.

Виховання моральності починається з раннього дитинства. Головну відповідальність за виховання дітей несуть батьки. Джерелом виховного досвіду народу є прислів´я, приказки, пісні, казки, загадки, які влучно, змістовно і цікаво репрезентують такі моральні категорії, як “добро” і “зло”, “правда” і “кривда”, “совість” і “безчестя”.

Найголовнішим чинником морального виховання є в народній педагогіці праця, яку тлумачать не лише як джерело матеріальних благ, а і як категорію моралі. Як зазначав В. Сухомлинський, народна педагогіка “знає, що дитині посильне, і що непосильне”, бо в ній органічно “поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов´ю”.

Виняткової значущості надає моральному вихованню К. Ушинський. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути запозиченими в іншого народу.

На необхідність виховання дітей з ранніх років “на рідному ґрунті”, пробудження в них духовних сил, моральних почуттів до людей, світу, природи вказувала С. Русова

Певний вплив справили на теорію і практику морального виховання дітей дошкільного віку ідеї А. Макаренка про виховання у колективі. Особливу увагу він приділяв вихованню єдності моральної свідомості і поведінки дітей. Дитина має пізнавати моральні норми у системі конкретних і реальних взаємин людей. Засвоєння їх змісту повинно породжувати моральну активність, яка є основою моральної поведінки, а також свідоме і відповідальне ставлення дитини до своїх учинків. Моральному вихованню в колективі сприяє атмосфера ділового співробітництва, добровільної взаємозалежності, доброзичливості.

Спілкуванню педагога і вихованця, за переконаннями В. Сухомлинського, має бути азбукою моралі, практичний досвід педагога повинен гармонійно поєднувати переконливе слово, читання художніх творів для дітей, пояснення суті норм загальнолюдської моралі, етичні бесіди, створення моральних ситуацій.

В Україні плідно працювала над проблемами морального виховання дітей дошкільного віку Л. Артемова, яка керувала створенням програм виховання і навчання дітей у дошкільних закладах.

Сучасна світова психолого-педагогічна наука зосереджена на дослідженні таких проблем морального виховання дітей дошкільного віку:

1. Формування субкультури дитинства в умовах сучасного інформаційного суспільства.

2. Розвиток культури, виховання в дусі миру, толерантності, безпеки. Формування позитивного ставлення до навколишнього світу, соціальної впевненості, активності.

3. Взаємодія дорослих (батьків, педагогів) і дітей, рівень свободи дитини у педагогічному процесі та впливу педагога з метою спрямування її розвитку.

4. Поліетнічне виховання, засвоєння дитиною культур і мов інших народів на основі національної. Виховання інтересу до інших народів і культур.

5. Екологічне виховання, формування екологічного світогляду, усвідомленого ставлення до природних об´єктів та себе самого як частини природи.

Як визначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, головним завданням особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є розвиток у дитини здатності до самовизначення у життєвому просторі відповідно до вікових можливостей, ціннісного ставлення до природи, рукотворного світу, людей і самої себе.

Інтерес науковців викликає проблема соціалізації особистості дитини в процесі виховання. Не менш значущими є питання виховання у дошкільників милосердя, вміння співпереживати, виявляти діяльну турботу про інших людей.

Ці проблеми актуалізуються в зв´язку з розвитком суспільства і людства загалом, прагненням до пошуку нових гуманістичних смислів. Адже інтерес до гуманістичних цінностей у педагогіці зростає саме у переломні періоди соціального розвитку.

Походження і суть ігрової діяльності в різних теоріях. Концепція дитячої гри Д. Б. Ельконіна.

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті.

Виникнення дитячої гри Ельконін пояснював тим, що на зорі розвитку суспільства діти рано включалися у життя дорослих, брали безпосередню участь у їхній діяльності. Ускладнення знарядь праці унеможливило участь дітей у допомозі дорослим, спричинило потребу в спеціальній підготовці до трудової діяльності. З цією метою почали виготовляти зменшені знаряддя. Діти вправлялися з ними, і такі заняття можна вважати іграми-вправами.

З розв. виробничих сил, ускладненням знарядь звужувалося коло доступних дітям сфер виробництва, окремі види праці вони могли лише спостерігати. Змінювалися і функції предметів, якими діти оперували: якщо зм. лук дотепер не втратив своєї основної функції, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки копією справжньої. Так з´явилися іграшки і рольові ігри, завдяки яким діти задовольняють своє прагнення до спільного з дорослими життя.

Отже, гра є історичним утворенням. її виникнення зумовлене розвитком суспільства і пов´язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин.

Поширеними є спроби пов´язати походження гри з розвитком мистецтва та ідеологічних інститутів, наприклад, релігією, ритуальними процесами підчас богослужінь, які мають багато спільного з ігровими діями. Дорослі грались, як діти, виконуючи ритуальні дії. З розвитком суспільства виникли драма, танець, інші види мистецтва, спорт, а гра як безпосереднє відображення подій життя залишилася лише у дітей.

Попри різне бачення походження гри, філософи, психологи, мистецтвознавці одностайні в думці, що гра є соціальною потребою і виконує певні суспільні функції, передусім забезпечує передавання суспільного досвіду від одного покоління до іншого.

В іграх діти відтвор поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей.

Гра - провідний тип діяльності дитини дошкільного віку. Усі типи діяльності дитини дошкільного віку, за винятком самообслуговування, носять моделюючий характер. Гра виникає тільки на певних етапах розвитку суспільства, коли дитина не може взяти безпосередню участь у системі суспільної праці, коли виникає "порожній" проміжок часу, коли треба почекати, щоб дитина підросла. Саме тому Д. Б. Ельконін називав гру "гігантською коморою-справжньої творчої думки майбутньої людини ".

Педагогічний процес в дошкільному закладі. Етапи та принципи побудови педагогічного процесу.

Пед процес — спеціально організована, динамічна взаємодія педагога і дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.

Зміст пед процесу визначається концептуальними засадами освітньо-виховної системи. Головною метою його є раціональна організація навчально-виховної роботи, спрямованої на всебічний розвиток дитини.

Пед процес є головною структурною одиницею цілеспрямованої й організованої взаємодії педагога і вих, під час якої дитина опановує соціальний досвід. Значною мірою він відрізняється від виховного процесу, що здійснюється постійно під впливом усієї сукупності чинників, які формують особистість.

Ефективність педагогічного процесу залежить і від того, наскільки успішною є реалізація таких його принципів: цілісність підходу до виховання; неперервність виховання; цілеспрямованість у вихованні; інтеграція та диференціація спільної діяльності педагогів і вихованців; природовідповідність; культуровідповідність; виховання в діяльності; єдність та адекватність управління і самоуправління; оптимізація (відповідність методів і прийомів діяльності меті й змісту педагогічного процесу, реальній психологічній ситуації); єдність вимог і поваги до особистості дитини.

Етапи пед процесу за Підласим:

1 – підготовчий – конкретизується мета, завдання, з’ясовується стан проблеми, планується і прогнозується результат, схема процесу, обираються основні методи з урахуванням мети, віку дітей, концепції виховання.

2 – основний – реалізується перспективний план роботи, ведеться контроль за поліпшенням результатів з метою виявити, виправити недоліки. Вирішення навчально-виховних завдань

3 – заключний – аналіз результатів, визначення позитивних чи негативних результатів, з’ясування адекватності поставлених завдань.

Спланувати ранковий прийом у молодшій групі враховуючи вимоги Базової програми „Я у Світі".

Сфера: природа Тема: На городі, у саду

Фізичний Учити використовувати свої фізичні дані для спільної роботи з дорослими, виконую­чи короткотривалі доручення, дотримува­тись основних правил поведінки у природі, емоційно реагувати на дари природи. «Хто швидше збере урожай» «На городі, у саду»

Соц.-мор. Формувати доброзичливе ставлення до природи Бесіда Овочі та фрукти

Емоційно-ціннісний Розвивати уміння розпізнавати овочі й фрукти, упізнавати рослини найближчо­го оточення Дид/гра «Відгадай на смак», «Чарівний мішечок»

Пізнав. Форм. знання про «круг» та цифру 2, порівнюючи предмети за формою та кіль­кістю. «Вишеньки-черешеньки»

Худ.-естет. Удосконалювати вміння помічати яскра­ві ознаки пір року, відображаючи їх у своїй художній діяльності. СХД «Яблучка»

Креативний Виховувати почуття задоволення від проце­су та результату творення Гра – пантоніма «Дерева»

Спланувати прогулянку в середній групі враховуючи вимоги Базової програми „Я у Світі".

Фізичний Розвивати рухові якості: швидкість загаль­ну витривалість, гнучкість і силу, спонука­ти до їх виявлень. Учити доводити розпочату справу до кінця, вносити корективи, долати труднощі до по­ставленої мети. Пішохідний перехід Р/г «Ми веселі діти» «Не боюсь» «Два Морози»

Соц.-.мор. Учити орієнтуватися у причинах забруднен­ня ґрунту, повітря, води. Викликати бажання турбуватися про них. Бесіда «Повітря навколо нас»

Емоційно-ціннісний Учити прихильно ставитися до тих, хто до­глядає за об'єктами природи, негативно — до руйнівників, засмічувачів. Дослідницька робота з повітрям. Дид/гра «Як росте рослина»

Пізнав. Давати розуміння живої та неживої приро­ди і знання про її багатства. Форм. уявлення про різні види місце­вості, їх мешканців. Роз. допитливість Дискусія «Чи слід боятися грози»

Мовл. розвиток Розв. зв'язне мовлення, уміння са­мостійно переказувати твори близько до ' тексту.Учити вживати прислівники з різними су­фіксами і значеннями пестливості. Формувати вміння чути й виділяти окремі слова з речень. Заучування прислів’їв про землю та пояснення їх змісту.

Скласти план проведення нетрадиційних батьківських зборів.

тематичні консультації;батьківські читання;батьківські вечори;батьківські тренінги;батьківські ринги.

Батьківська вітальня «Якою б ви хотіли бачити свою дитину?»

Використавши таку форму співпраці з батьками як «Батьківська вітальня», педагогічні працівники ДНЗ можуть, провівши належну під­готовчу роботу, повести з батьками відверту розмову за темою «Якою б Ви хотіли бачити свою дитину?»

Мета і завдання заходу

• дати батькам педагогічні знання щодо захисту прав дитини, позна­йомити зі змістом окремих статей основних законів: «Конвенція ООН про права дитини», «Сімейний кодекс України», «Закон України про дошкільну освіту»;

• збуджувати у батьків бажання, потяг до усвідомлення необхідності вивчення правоохоронних документів;

• навчати орієнтуватися в ситуаціях, запобігати і не допускати дій, що обмежують права дитини як зі сторони ДНЗ, так і самих батьків;

• виховувати гуманність, співчуття до чужих дітей, готовність стати на захист її прав;

• ознайомити батьків і дітей зі статтями документу «Конвенція ООН про права дитини». Виховувати міцну співдружність батьків і ді­тей;

• викликати емоційний відгук на даний захід.

Зустріч проводиться в просторому приміщенні, де батьки сидять за столами впродовж однієї зі стін, а діти, зайшовши пізніше, — на стіль­чиках напроти, вздовж протилежної стінки.

Хід:

1. Вихователь вітає батьків. Повідомляє тему зборів.

2. Дитяча гра у м’яч. Вихователь по черзі кидає м’яч, а батьки повертають його з відповіддю,запитання — одне для всіх: «Якою Ви хочете бачити свою дитину?»

3. Ознайомлення батьків з «Конвенцією ООН із захисту прав ди­тини».

Презентація незвичайної квітки, яка називається «щаслива дитина». (серцевина квітки – щаслива дитина, а пелюстки мають назви: 1)Право на відпочинок; 2)Право на інформацію. 3)Право на освіту. 4)Право на сприятливі умови виховання. 5)Право на сім'ю. 6)Право на повноцінне харчування. 7)Право на медичний догляд. 8)Рівноправ'я. 9)Право на життя.

4. Тест для батьків.

Батьки відповідають письмово, потім вихователь пропонує переві­рити себе, називаючи правильну відповідь із посиланням на законодавчі акти.

5. Бесіда про одну з форм дискримінації дитини -- жорстокість. (Виступ психолога) Наводяться дані у відсотках щодо кількості батьків, які: 1)впевнені у необхідності покарань; 2)б'ють дітей (можливо, й несильно рушником або капцями); 3)ставлять в куток; 4)вірять у доцільність бесіди.

6. Прослуховування аудіо запису фрагменту бесіди з дітьми п жорстокість покарання... Без коментарів...

7. Підведення підсумків, запрошення на чаювання до групи.

Скласти план керівництва сюжетно-рольовою грою „С'імя" в старшій групі.

Мета: закріпити вміння дітей творчо відтворювати в іграх побут сімї: вдосконалювати вміння самостійно створювати для задуманого сюжету ігрову обстановку; формувати етичні відчуття (гуманності, любові, співчуття); вчити вимогливо ставитися до себе та самостійно розвивати сюжет гри; розвивати творчу уяву дітей; мовлення; виховувати чуйне й уважне ставлення до товаришів, виховувати повагу до батьків.

Попередня робота: проведення ігор-занять: «У мене є братик», «Мамине свято», «Свято в сімї», «День народження ляльки», бесіди про взаємини в сімї.

Ігровий матеріал: набір столярних інструментів, газова плита, сервіз, меблі, хустинки, фартухи, портфель, коляска.

Ігрові ролі:

• Дідусь – ремонтує поламані речі, допомагає бабусі по господарству.

• бабуся – готує їсти, в’яже, дивиться за онуками.

• Онук – ходить в 4 клас, відвідує гурток плавання.

• Онучка – навчається в інституті, допомагає мамі та бабусі по господарству.

• мама – працює на роботі, веде господарство, виховує дітей.

• Тато – працює на роботі, в неділю ходить з сином та батьком на рибалку.

• брат двоюрідний - 1 річна дитина, бешкетує.

• сестра двоюрідна – ходить у 8 клас, допомагає доглядати братика.

• дядько рідний – працює шофером.

• тітка рідна – доглядає дітей, веде домашнє господарство.

Ігрові ситуації:

• День народження дідуся, діти допомагають, в гості нпиходять дядько та тітка з дітьми;

• Змагання по плаванню в онука, вся сімя йде вболівати;

• Допоможу дідусю та бабусі, поки немає батьків;

• Виїзд на природу всією родиною.

• Дідусь захворів.

Спроектувати план інформаційного заняття щодо ознайомлення дошкільників з основними принципами „Декларації прав дитини"середня група

Тема: «Моє ім’я –дорога до життя»

Програмовий зміст: Формувати у дітей знання про те, що кожна дитина має право на життя та ім’я. Учити дітей утворювати ім’я за допомогою зменшувально-пестливих суфіксів. Формувати у дітей поняття про сім’ю про взаємопов’язаність людей у родині. Закріплювати вміння називати своє ім’я і по батькові. Розвивати почуття індивідуальності, власної значущості, самоповаги. Продовжувати розвивати уяву, увагу, креативне мислення. Виховувати почуття любові, шанобливе ціннісне ставлення до себе, до свого імені.

Методи і прийоми:

Словесні: бесіда, розповідь, художнє слово (віршовані тексти, прислів’я, загадки)

Наочні: квітка, картина , лялька-художник, обличчя з настроєм.

Практичні : дидактична гра «Мій настрій».

Обладнання та дидактичний матеріал: Пелюстки для моделювання квітки, картина з зображенням родини, лялька-художник, квіти-наголовники для дітей, заготовки для викладання обличчя з настроєм, ляльки.

Попередня робота: Вивч прислів’їв, віршів, анкетування батьків: «Ім’я вашої дитини».

Опрацьована література: Конституція України, Конвенція ООН «Про права дитини», газети «Дитячий садок» - стаття на тему: «План реалізації конвенції ООН про права дитини», посібник «Правова абетка для дошкільнят».

Хід:

1. Вихователь запрошує дітей у країну імен потягом з іменем. Кожна дитина вагончик.

2. прибуття в країну імен зустріч з художником, розгадування загадок про імена.

3. Збирання квітки дружби.

4. Бесіда, про те, що таке ім’я і для чого воно потрібне.

5. Відвідування Квітляндії, відгадування імен квітів.

6. фізкультурна розминка, діти стають квіточками.

7. гра «Назви лагідно ім’я».

8. гра «Імена»,

9. Прощання з художником, повернення додому на потязі.

10. Підсумкова бесіда

Дитяча література з основами літературознавства

Історія, теорія та критика дитячої літератури як галузі літературознавства.

Літературознавство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Літературознавство — відносно молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII — на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки.

Тео́рія дитячої літерату́ри — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої дитячої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки дитячих літературних творiв.

Істо́рія літерату́ри — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу.

Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для наступних поколінь.

Літерату́рна кри́тика — відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу.

Літературна критика дає специфічне «знання літератури», відмінне від «знань про літературу», які виробляє літературознавство.

Літературна критика призначена для письменників (допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості) та читачів (виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів).

Провідними жанрами літературної критики є анотації, рецензії, статті, огляди, есе, літературні портрети, діалоги, дискусійні статті, монографії. Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

Значення сімейного читання для розвитку дошкільника. Види роботи вихователя з батьками з пропаганди дитячої книги.

В історії розвитку людства читання завжди відігравало важ­ливу роль. І сьогодні читання також пронизує всі сфери нашо­го життя. Воно зумовлює освітню, інформаційну, пізнавальну, професійну діяльність людини. Але, на жаль, нині в українсько­му суспільстві цінність читання поступово знижується.

Для того, щоб дитина полюбила книгу відіграє важливу роль сімейне читання. Для того щоб заохотити дитину молодшого дошкільного віку до читання книжок, фахівці у галузі дитячої літератури радять батькам таке:

Читайте самі, тому що культура читання закладається в сім'ї.

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина читала, треба, щоб поруч із нею були читаючі батьки, а ще краще — читаючі разом зі своєю дитиною батьки.

Читайте дитині вголос, починаючи з раннього віку Про­довжуйте читати дитині й тоді, коли вона навчиться читати сама.

Читайте дітям лише ті твори, від яких ви самі отримуєте читацьке задоволення.

Вибір твору, характер читання і спілкування щодо прочита­ного залежать від рівня мовленнєвого та літературного роз­витку, на якому знаходиться дитина.

Дитина має добровільно приймати участь у спільному чи­танні та отримувати від цього радість.

Дитина повинна мати можливість залишатися з книжкою наодинці, самостійно повертатися до прочитаного твору, автора, жанру, перечитувати твір повністю або вибірково. Не ховайте книги від дитини! Читайте дитині перед сном.

Завжди визначайте, які персонажі подобаються або не по­добаються дитині й чому.

Заохочуйте дитину передбачати розвиток подій у творі, уявляти героїв, прогнозувати їхню поведінку.

Вдома залишайте книги скрізь, де дитина може їх побачити.

Оформіть передплату на дитячий журнал. Нехай дитина самостійно обере потрібний журнал, тоді вона буде читати його з більшою зацікавленістю. Заохочуйте дитину вести щоденник читача.

Важливою є пропаганда дитячої книги, тому вихователь повинен проводити таку роботу:

Виставки дитячих книг;Папка-пересувка «Ігри за сюжетом дитячих казок» Консультація групова «Як залучити дитину до читання» Консультація індивідуальна «Чому дитина не читає» Батьківський куточок «Радимо прочитати дитині» «сьогодні ми читали»

Літературознавчий аналіз казки О.Іваненко "Кисличка".

Тема: природи;

Ідея: ніколи не здавайся на шляху до своєї мети або твори добро і воно вернеться, не суди по першій спробі,щось типу цього;

Худ засоби: епітети(блакитне небо, весела пташка); уособлення (яблуня, пташки розмовляє)

Значення...

Літературознавчий аналіз вірша П.Воронька "Білі мухи".

Тема: зими та дитинства;

Ідея: безтурботність дитинства(можливо)

Худ засоби: епітети(білі мухи), порівняння( наче пух); метафори(білі мухи-сніжинки)

Українська і зарубіжна культура

Особливості культури Стародавнього Сходу: Єгипет. Стародавнє Межиріччя.

Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років.

Майже двохтисячолітню історію Стародавнього Єгипту прийнято ділити на три періоди: перший - Стародавній - другий - Середнє царство - третій - Нове царство

Відповідно виділяють і три періоди в розвитку його культури.

Вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створені унікальні пам'ятки культури - гробниці фараонів і сфінкси.

Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах.

На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зображували соколом або телям.

У новому царстві розквітла архітектура храмів. Широко провадилось будівництво святилищ, найвідомішими з яких є храми Амона-Ра і Луксорі.

Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи, особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.

Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією. Саме тут зародилася характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація й утворилися ранні форми державності.

Густа мережа зрошувальних каналів і ретельне оброблення землі давали змогу отримувати багаті врожаї, розвивались ремесла, торгівля, будівництво, зводилися величні палаци, храми й гробниці. Існувало досконале ювелірне мистецтво, виготовлялися золоті речі, дорогоцінні прикраси. Вперше одержано кольорове скло.

Удосконалили піктографічну писемність, створили зручніший клинопис, склали перші астрономічні календарі та правові кодекси, започаткували в літературі епос міфологічного змісту. Тут була винайдена арифметика і зародилася геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні й кубічні корені.

Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема майстерно виготовлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах.

Шумерські архітектори започаткували початок будівництва міст, оточених мурами, багатоповерхових споруд, облицьованих мозаїкою з різнокольорових полірованих плиток.

Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій.

Антична культура. Культура Стародавньої Греції та Риму.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський, героїчний або гомерівський, архаїчний, класичний

Егейська культура. Егейська культура зазнала значного впливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що яскраво виявилось в образотворчому мистецтві, архітектурі тощо. На островах Крит, Мелос, Кіпр, Аморгос археологи розкопали прекрасні міста з палацами, храмами, стіни яких прикрашені численними фресками. Природа, тварини, квіти, риби, луки з квітами, а серед них — витончені, розкішно вбрані чоловіки, жінки, які беруть участь в урочистостях, спортивних змаганнях — ось на що звертали увагу критські митці. Легке, радісне, яскраве мистецтво прославляло красу життя. Основою вірувань поклоніння Великій Богині.

Егейська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. У материковій Греції утворились ранньорабовласницькі міста-держави. Тут збереглися залишки пам'яток архітектури — фортеці з мурами, які були складені з величезних брил, залишки поселень, храмів, розкішні гробниці. Мікенські митці у художніх творах також висували на перший план людину, зверталися до її краси, возвеличували людську силу, могутність та волелюбність.

Культура героїчного періоду. На території Греції утворилось чимало незалежних держав, які вели між собою війни. Це негативно позначилось на культурі Еллади. Однак період культурного занепаду в історії Стародавньої Греції мав тимчасовий характер, після чого відбулося нове піднесення в усіх сферах культурного життя. Активізувалося будівництво храмів, палаців, з-поміж яких вирізнявся храм Атеміди в Спарті, що вражав архітектурною пишністю. Давньогрецький епос безпосередньо пов'язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями.

Цикли міфів — сказань про божества і героїв, що виникли в різних частинах Греції, поступово злилися в систему своєрідного міфологічного світогляду. Міфи стали невичерпною скарбницею сюжетів для античного мистецтва і літератури.

Архаїчний період. Розвивалися невеликі держави-поліси. Вагомий здобуток культури архаїчного періоду — твори легендарного поета Гомера "Іліада" та "Одіссея'.

Живопис головно відомий з вазового розпису, в якому досягається життєвість, природність.

З прозаїчних жанрів у класичний період набуває розвитку риторика — мистецтво складати і виголошувати промови

Одне з найбільш вагомих досягнень римського мистецтва – скульптурний портрет. На відміну від класичного грецького портрета, який показував ідеально прекрасну людину, римський портрет зображував людину без мрії, земну.

Виникає римська наукова і художня література.

Культурна ситуація XX століття: європейський вимір. Світосприйняття людини XX століття: характерні риси культури

Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисячоліття. Ідеали та цінності сучасності становлять сплав накопиченого людством у попередні століття і здобутого в XX ст.

На перший погляд видається, що расова, етнічна, лінгвістична, релігійна, соціально-економічна розмаїтість сучасних народів земної кулі не дає підстав для вживання таких категорій, як "світова культура" або "світова цивілізація XX ст.".

Саме в XX ст. на повний голос заявили про себе інтеграційні процеси.

Культура сучасної України, яка на відміну від західних країн упродовж майже всього століття перебувала під тиском ідеологічного та політичного тоталітаризму.

Зокрема, в XX ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку — криза духовності, що характерне передусім відчуженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого — посилюється протилежний процес, пов'язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити буття дійсно духовним.

Стосовно першої тенденції зазначимо, що духовна криза різко загострилася після Першої світової війни. В духовному сенсі наслідки цієї війни були, мабуть, більш руйнівними, ніж у матеріальному. Християнські цінності, які впродовж тисячоліття становили духовну підвалину європейської культури, зазнали серйозного тиску з боку примітивних націонал-шовіністичних ідей та емоцій.

Кульмінація "здичавіння" людства — Друга світова війна, винайдення та використання ядерної зброї, інших засобів масового знищення, міжетнічні війни кінця XX ст. Антикультурні наслідки Другої світової війни та ядерного протистояння великих держав були посилені новою ситуацією в галузі економіки і засобів виробництва. У повоєнну добу поглибилася індустріалізація виробництва, швидкими темпами руйнувалися традиційні сільські устрої життя.

Людина почала втрачати індивідуальність, а водночас і потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. Внаслідок досконалої системи розподілу праці, коли відточується лише якась одна виробничо-професійна функція, індивід стає деталлю машини.

Упродовж всього XX ст. поступово занепадали традиційні релігійні засади культури в масовій свідомості. Передусім це виявилося у концептуальних християнських моральних вимогах любові до Бога та любові до ближнього. Поняття любові підмінювалося поняттям партнерства, що давало змогу врятуватись від почуття самотності. Людина укладає союз "двох" проти всього світу, і це помилково приймалося за любов і близькість. Одночасно девальвувалося й релігійне почуття — любов до Бога

Прагнучи до порятунку, сучасна людина намагається відшукати втрачені вихідні моральні, релігійні, естетичні, інтелектуальні точки опори. Але для більшості цей пошук обмежується тугою за минулим з його непохитними життєвими устоями, які робили непотрібним щоденний болісний вибір: "що, як і для чого робити", "навіщо і як жити". Починається так звана втеча від свободи, людина прагне знайти "піклувальника", котрий би взяв на себе необхідність вибору та прийняття рішень. Все це безпосередньо відбивається на культурі. Людина-конформіст прагне не стільки творити, скільки споживати культуру. В суспільстві поширюється "масова" культура, синоніми якої: "популярна культура", "індустрія розваг", "комерційна культура" тощо.

На відміну від високої, елітарної культури, завжди орієнтованої на інтелектуальну, думаючу публіку, масова культура свідомо спрямована на "усереднений" рівень масових споживачів. Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки (книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи). Мас культ створюють спеціалісти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, музиканти, співаки, актори та ін.) іноді на високому професійному рівні, проте якість її творів визначається лише одним критерієм — комерційним успіхом. У другій половині XX ст. "законодавцем моди" в масовій культурі стали Сполучені Штати Америки, які зосередили потужні фінансові та технічні ресурси в галузі поп-культури.

У сучасному світі майже скрізь панує духовний розбрід і розгублення. Скрізь заплутані вузли національних, територіальних, екологічних та інших проблем, розв'язати які, не порушивши законних інтересів і прав тієї чи іншої сторони, неможливо. Існують лише два виходи зі згаданих ситуацій — збройне насильство або врегулювання конфліктів через доброзичливість, відмову від обопільних обґрунтованих претензій, повагу до прав та інтересів іншої сторони, тобто через безкористя та справедливість. Йдеться не лише про міжнародний рівень, а й про міжособисті людські стосунки.

Українська культура в умовах нової соціокультурної реальності. Постмодерністські риси української культури на зламі сторіч.

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX — початку XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років Проголошення волею народу незалежності України зумовило радикальні змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, яка породжує нову соціокультурну реальність.

Розподіл культурних цінностей набуває соціальних ознак. Соціально-культурна структура українського суспільства стає різноманітнішою, підкреслюючи соціальну диференціацію суспільства. Усі соціально-культурні зміни в суспільстві відбуваються в контексті нового соціального вибору індивіда, який визначився у своєму негативістському ставленні до соціалізму, але не має однозначної позиції щодо нової соціальної реальності. Тому зміна соціальної орієнтації й ідеалів у суспільстві відбувається суперечливо і болісно, бо значна його частина залишається на позиціях соціалістичного вибору, менша частина впевнено обрала шлях західної цивілізації, який у значній мірі виглядає повторенням уже пройденого шляху, а більшість ще не визначилась у своєму соціальному виборі.

Радикальні зміни відбуваються в системі художньої культури, у художньому житті суспільства. Нові соціально-художні відносини складаються між основними учасниками — суб'єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою і громадськістю.

Характерною рисою нової соціокультурної реальності стає зміна суспільного і громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення, зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні орієнтації

Важливою рисою нової соціальної реальності і водночас чинником її розвитку є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої дедалі повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Риси постмодернізму: культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність.