82. Дохід від кооперативно-колективної та індивідуальної трудової діяльності. Підприємницький дохід та доходи від власності.

Є певні особливості розподілу особистих доходів за трудову діяль-ність у колективних підприємствах. До таких підприємств слід від-нести кооперативи у різних сферах господарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не про-дають свою робочу силу. Їх особисті доходи виникають у резуль-таті реалізації товарів і послуг, що створені колективною працею. Кооперативна. форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей. По-перше, фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок валового доходу даного ко-оперативу. Особлива увага приділяється економічно обгрунтовано-му співвідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату праці. По-друге, оскільки продукт праці кожного кооперативу знахо-диться у розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну працю в різних кооперативах неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих кооперативів. По-третє, оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою. По-четверте, кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не є членами кооперативу, з оплатою їх пра-ці на основі домовленості сторін без обмеження розмірів заробітку. Для громадян, робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудову діяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання у пов-ному розмірі. Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності. Виз-начення таких доходів вимагає чіткого з'ясування суті індивідуаль-ної трудової діяльності. Остання являє собою суспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платних по-слуг, що не пов'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, устано-вами, організаціями і громадянами, а також з трудовими відноси-нами у колективних сільськогосподарських підприємствах. Коло індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це пра-цівники, які виробляють різноманітні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники дрібних підприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень по ремонту телевізорів, побутової техніки тощо), фахівці - юристи, лі-карі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги. Проте не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльно-сті становить грошовий доход. Останній становить залишок після вилу-чення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт та ін.). Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю розпоряджається своїм доходом. В умовах дефіциту товарів і послуг можуть виникнути високі доходи за рахунок спекуляції, різних зловживань. У зв'язку з цим, створюючи сприятливі умови для ефективної господарської діяль-ності людей, що зайняті переважно в індивідуальному секторі ви-робництва, слід враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати для цього прогресивний податок. Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Згідно з теорією К. Маркса, – частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.

Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо. Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам та ін. Конкретніше виплати, що їх зобов'язаний зробити підприємець або компанія, відображені в пасивах балансу. До них належать поточні (зобов'язання, які підлягають сплаті протягом фінансового року) і довготермінові пасиви (зобов'язання, що їх необхідно погасити за два та більше розрахункові періоди). Серед пасивів розрізняють реальні зобов'язання (борги за облігаціями), можливі зобов'язання (податок на прибуток компаній та порука, що їх належить сплатити) і потенційні, або умовні, зобов'язання (в разі рішення суду про необхідність сплати певних сум податків, вирішення судових справ не на користь фірми тощо).

Доходи від власності

первинні доходи, які одержують власники фінансових активів і матеріальних невироблених активів (землі, запасів корисних копалин тощо) від надання їх у користування іншим інституційним одиницям. Вони включають:

 - проценти, дивіденди та аналогічні доходи, які одержують власники фінансових активів;

 - ренту, яку одержують власники землі, надр та інших матеріальних невироблених активів від здачі їх в оренду іншим інституційним одиницям.

83. Сімейні доходи, їх структура та використання. Заощадження.

Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів гро-шових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квар-

тирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати на-явність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.

Показники реальних доходів населення найповніше характери-зує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Сім'я є насам-перед демографічним поняттям і початковою економічною ланкою. Вона являє собою об'єднання людей, засноване на шлюбі або пов-ній спорідненості та пов'язане спільністю побуту, сімейним дохо-дом і взаємною відповідальністю. Найважливіша функція сім'ї - народження і виховання дітей. Тому значний економічний інтерес викликає економічна основа відтворення сім'ї - сімейний доход. Якщо досліджується душовий доход, то найбільш правильну карти-ну дає не той доход, який нараховується як середній на душу насе-лення у масштабі країни, а той, який реально складається у кожній сім'ї.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від коопе-ративної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімей-них доходів мають трудове походження.

Частину доходів сім'я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної опла-ти. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утри-мання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно ко-ристуються ті сім'ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного чле-на сім'ї.

У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.

Структура сімейних доходів за своїми джерелами досить різно-манітна. Вона залежить від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил.

Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий міні-мум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерго-вими .життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовуєть-ся для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мі-німальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Се-ред них слід назвати харчування, придбання одягу, взуття, купівлю меблів, предметів культури і побуту (включаючи автомобілі, мотоцикли), витрати на соціально-культурні та побутові послуги, нагро-мадження та інші видатки.

Зростання доходів не тільки веде до повнішого задоволення потреб сім'ї, а й змінює структуру напрямів і переваг використан-ня сімейних доходів. При цьому виявляються деякі важливі зако-номірності цього процесу.

Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найваж-ливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Поясню-ється це тим, що видатки на харчування є необхідною основою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними пот-ребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Розвиток виробництва, зростання багатства суспільства і його членів зумовлюють збільшення заощаджень і нагромаджень, які використовуються для поліпшення добробуту і подальшого розвит-ку виробництва. У сучасній економічній теорії. під заощадженнями розуміють частину доходу, яку індивідуум збирається спожити в майбутньому замість того, щоб спожити її в сьогоденні. Відбувається свого роду "пожертва" поточним споживанням заради споживання майбутнього. Основний принцип тут такий: людина зберігає певну частину доходу тоді і тільки тоді, коли очікувана корисність споживання цієї суми в майбутньому вище, ніж корисність споживання її в сьогоденні