Будь-яке підприємство несе ризики, пов'язані з його виробничою, комерційною й іншою діяльністю, а керівництво підприємства відповідає за наслідки прийнятих управлінських рішень. Фактор ризику змушує підприємство заощаджувати фінансові й матеріальні ресурси, звертати особливу увагу на розрахунки ефективності
Планування господарсько-фінансової діяльності підприємств і практична реалізація тактичних і стратегічних планів пов'язані з ризиком їх невиконання. Ризики виникають при складанні і виконанні планів виробництва, постачання, збуту, при оцінці кон'юнктури ринку, при порушенні термінів поставки сировини і реалізації продукції тощо.
Ризик завжди супроводжує будь-яку діяльність, його неможливо уникнути і тому кожне підприємство повинне розробляти систему управління ризиками і планувати заходи щодо послаблення їх негативного впливу на діяльність підприємства
Сутність ризику полягає в тому, що кожному підприємству постійно загрожує втрата прибутку і платоспроможності при здійсненні господарсько-фінансової діяльності під впливом непередбачених змін внутрішнього і зовнішнього середовищ. Зміни за ступенем впливу на діяльність підприємства класифікують на прямі і опосередковані. До прямих відносять зміну цін на сировину і матеріали, співвідношення попиту і пропозиції на готову продукцію. До опосередкованих-зміни витрат на страхування, транспортні витрати, зміни цін на паливо у постачальників.
За характером діяльності підприємства ризики класифікують на підприємницькі, фінансово-комерційні, професійні та інвестиційні.
Підприємницький ризик пов'язаний з розширенням масштабів виробництва, зменшенням прибутку, неповним використанням виробничих потужностей, банкрутством, втраченою вигодою, а також непередбаченими витратами і втратами.
До фінансових і комерційних ризиків відносять ризики невиконання партнерами контрактних зобов'язані, несвоєчасне повернення кредиту, непередбачені штрафи, втрати при здійсненні валютних операцій і операцій з цінними паперами та ін.
Професійні ризики пов'язані з низьким кваліфікаційним рівнем менеджерів підприємства, які складають недостатньо обґрунтовані виробничі і фінансові плани.
Інвестиційні ризики виникають при інвестуванні проектів, які можуть не принести інвесторам очікуваних прибутків. При плануванні інвестицій на реалізацію проекту, в умовах обмеженої інформації від проектантів вимагають визначити ступіть його ризикованості. Одним з методів вирішення цього завдання є метод аналогій. Прогнозування прибутковості будь-якого проекту є складною справою, враховуючи, що кожний проект має інноваційний характер. Тому часто при плануванні ризику розраховують середнє його значення, ґрунтуючись на ризикованості виконання попередніх проектів, які здійснювалися підприємством.
Для належного управління ризиками на підприємстві створюється відділ управління ризиками, який здійснює планування і регулювання втрат від ризиків і планує кошти для їх компенсації. Однією з головних функцій відділу є прогнозування ризиків, їх оцінка і планування відповідних страхових операцій. У планах визначаються обсяги страхових виплат, вибір страхових агентів і брокерів, узгодження позицій при укладанні страхових угод, а також ведення справ, пов'язаних з ризиками.
10.3.1. Суть торгового капіталу.
У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.
Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна і самостійна форма капіталу.
Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.
З розширенням виробництва для реалізації товарів стає необхідним досить розвинутий ринок. Промисловець повинен більш чітко стежити за складним механізмом обігу, ураховувати стан ринку та динаміку цін, тримати торгових агентів тощо. Усе це вимагає додаткових витрат. Тому створюється необхідність в особливій групі капіталістів, які використовували б свої капітали виключно для обслуговування обігу промислового капіталу, — в торговцях. Промисловець тепер уже може не займатися реалізацією, доведенням товару до споживача. Цією справою займається торговець. Виникає поділ праці між промисловим і торговим капіталом, між промисловцем і торговцем. Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ресурсів у формі капіталу, праці, підприємницького таланту, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмін від сфери виробництва.
Витрати підприємства сфери обігу, пов’язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяються на постійні і змінні, зовнішні і внутрішні, економічні і бухгалтерські.
2. Класифікація витрат обігу
Класифікація взагалі представляє собою впорядкування вивчення складних економічних явищ за основними ознаками. Витрати обігу є якраз досить складною економічною категорією, яка у вартісній формі виражає затрати трудових, матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Поділ витрат обігу за основними ознаками (класифікація) дозволяє покращити облік, поглибити аналіз, підвищити обґрунтованість планових показників, здійснити дієвіший контроль за їх станом.
Метою витрати коштів, різних ресурсів є досягнення високих кінцевих результатів, тобто відповідного обсягу товарообороту і потрібних прибутків. Тому важливо постійно враховувати залежність витрат обігу від обсягу товарообороту.
За участю витрат у створенні вартості всі витрати ділять на чисті та додаткові. Чисті витрати — це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості. Ці витрати суспільно необхідні, але вони за своєю суттю непродуктивні й не створюють споживчу вартість, не збільшують вартість товару. До них відносять розходи, пов'язані з рекламою, обслуговуванням покупців, грошовим обігом, веденням касових і бухгалтерських операцій. Зараз частка чистих витрат обігу в загальній сумі має тенденцію до зростання. Це обумовлено вимогами ринку до підвищення культури обслуговування покупців і конкурентоспроможності підприємств.
Додаткові витрати обігу — це витрати, що пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів. При виконанні цих операцій товар як споживача вартість зберігається, перетворюється, доводиться до споживача, одночасно збільшується його вартість. Додаткові витрати відшкодовуються за рахунок додаткової вартості.
Другий поділ витрат стосовно товарообороту—це постійні й змінні витрати.
Постійні витрати представляють собою такі, що в конкретний момент не залежать безпосередньо від величини і структури товарообороту. До них відносять: розходи на оренду торгових одиниць, амортизацію основних фондів, зношення малоцінного інвентаря, оплату праці працівникам за окладами і тарифними ставками. Ці витратне постійними протягом конкретного періоду часу. Середні постійні витрати зі зростанням товарообороту мають тенденцію до зниження.
У тих випадках, коли розглядаються питання про закриття (ліквідацію) чи відновлення діяльності підприємства, виділяють залишкові чи стартові витрати обігу. До залишкових відносять ту частину постійних витрат, які є в період закриття діяльності підприємства. До стартових витрат обігу відносять ті, які виникають у зв'язку з відновленням діяльності підприємства.
Аналіз показує, що частка постійних затрату сукупних витратах значно відрізняється на різних підприємствах.
По-перше, їх частка складає значну величину на тих підприємствах, де не забезпечено повне використання всіх потужностей (торгових площ).
По-друге, на підприємствах, де частка розходів більш значуща порівняно з величиною у приватних підприємствах.
Перед торговими підприємствами стоїть завдання забезпечити зменшення величини постійних розходів шляхом збільшення товарообороту, щоб повністю завантажити потужність підприємства і тим самим мінімізувати постійні витрати.
Змінними називаються такі витрати обігу, величина яких знаходиться у безпосередній залежності від обсягу і структури товарообороту. До таких витрат відносять транспортні розходи, розходи на рекламу, затрати на пакування і доробку товарів, затрати на оплату відсотків за користування кредитом, розходи на оплату праці за відрядними розцінками тощо. Суть цих витрат пов'язана з використанням виробничих факторів, величина яких визначається змінами реалізації товарів, послуг.
Характер залежності змінних витрат від обсягу продажів має різний ступінь еластичності. В тих випадках, коли змінні витрати змінюються в однакових пропорціях з обсягом товарообороту, еластичність між ними дорівнює одиниці, їх ще називають пропорційними витратами обігу.
Значна частина змінних витрат обігу, при нормальних умовах господарювання, змінюється в однаковому напрямі зі зміною обсягу товарообороту, але в меншій пропорції. Еластичність між показниками менше одиниці. Ці розходи в західній літературі отримали назву депресивних.
Розходи, які змінюються у відносно більшій пропорції порівняно з товарооборотом, отримали назву прогресивних змінних витрат. На великих підприємствах ефективніше використовуються всі ресурси, а тому змінні витрати у них нижчі. Постійні й змінні витрати складають валові витрати обігу.
Окремо виділяються граничні витрати обігу. На практиці виникає питання оцінки ефективності процесів розширення чи скорочення торгової діяльності. При його вирішенні важливо розрахувати величину приросту витрат у зв'язку з розширенням економічної діяльності чи скорочення витрат при її зменшенні. Вказані види витрат називають граничними. Вони представляють собою зміну величини загальних (сукупних) витрат, які пов'язані з результатами зміни обсягу товарообороту на одну одиницю (на 1000 гри товарообороту).
За приналежністю до окремих товарів і товарних груп витрати обігу ділять на прямі й непрямі.
До прямих витрат відносять такі, які на підставі документів можна безпосередньо віднести на конкретні товари. Непрямі витрати неможливо віднести на окремі товари, а тому їх розподіляють на підставі спеціальних розрахунків. Принципи й методи їх розподілу базуються на обліку змісту статей витрат обігу і факторів, під впливом яких вони формуються.
Існує класифікація витрат на прості (однотипні) та комплексні. До простих відносять економічно одноелементні розходи (розходи на оплату праці). Комплексні складаються з різних елементів затрат (інші затрати).
За раціональністю використання всі витрати ділять на продуктивні і непродуктивні.
Продуктивні дають корисний результат—це розходи на реалізацію товарів, які забезпечують отримання роздрібного товарообороту.
Непродуктивні не дають корисного результату, але вони потрібні в процесі здійснення торгово-господарської діяльності. У торгівлі це, перш за все, втрати товарів у межах природних втрат. Підприємство повинно намагатися знижувати непродуктивні розходи шляхом покращення організації доставки, зберігання і реалізації товарів.