fin_put_vidp_2007
.pdfФінансова тактика включає в себе конкретні методи, прийоми досягнення поставлених цілей в конкретних умовах. Вона визначає найбільш оптимальні варіанти вирішення проблеми в конкретній господарській ситуації.
Сучасна фінансова практика виробила два типи фінансової політики:
а) дискреційна політика або політика, що проводиться безпосередньо урядом;
б) недискреційна фінансова політика, тобто політика, яка функціонує автономно, на основі вбудованих стабілізаторів (податки (в період спаду економіки знижуються доходи підприємств і населення, що автоматично призводить до зменшення податків, що і потрібно державі), соціальні виплати (в період економічного росту збільшуються і резерви на соціальні виплати, в період спаду ці резерви «вливаються» в економіку), дотації сільського господарства (закупівля зерна в Україні)).
В залежності від терміну дії фінансова політика держави поділяється на поточну і довготермінову.
Сутність поточної фінансової політики полягає в оперативному регулюванні фінансової системи і її ланок, в забезпеченні нормального функціонування фінансового механізму, в підтримці збалансованої рівноваги між ланками фінансової системи.
Довготермінова фінансова політика направлена на вирішення широкомасштабних економічних завдань, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона діє довгий період часу і призводить до кардинальних змін в фінансовій системі та фінансовому механізмі.
Залежно від способів та прийомів регулювання фінансових відносин фінансову політику можна поділити на дефляційну і рефляційну.
Дефляційна фінансова політика являє собою комплекс заходів,
направлених на стримування інфляції шляхом зменшення ділової активності і темпів економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення податків при одночасному зменшенні державних витрат; збільшення облікової ставки і т.д.
Рефляційна фінансова політика – це комплекс заходів, направлених на підвищення ділової активності та прискорення економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення державних витрат при одночасному зменшенні податків; зниження облікової ставки і т.д.
Які існують напрями фінансової політики держави?
Найважливішими напрямами державної фінансової політики виступають: бюджетна, податкова, інвестиційна, соціальна, митна політика (див. рис. 3.1).
Бюджетна політика – це сукупність заходів щодо здійснення взаємодії бюджетів різних рівнів. Бюджетна політика виражається в структурі видаткової частини бюджету, в розподілі витрат між бюджетами різних рівнів, в джерелах і способах покриття бюджетного дефіциту, у формах і методах управління державним боргом. Від характеру вирішення цих питань залежить соціально-
- 61 -
економічна спрямованість бюджетної політики, тип побудови моделі бюджетного федералізму в державах з федеральним устроєм.
Податкова політика виступає діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування з обов’язкового вилучення частини доходів, одержуваних економічними суб’єктами і населенням, з метою формування дохідної частини відповідних бюджетів. Податкова політика знаходить своє втілення в побудові тієї чи іншої податкової системи. Податкові системи в розвинених країнах світу характеризуються різноманітністю видів податків і об’єктів оподаткування, а також характером взаємовідносин платників податків з податковими органами. Проте світовою практикою вироблені певні принципи і підходи до побудови податкової системи; виявлені негативні наслідки введення певних елементів податків, систем оподаткування.
Інвестиційна політика представляє собою комплекс заходів щодо створення умов для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій, перш за все в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика як частина фінансової політики реалізується на різних рівнях державного управління і управління фінансами господарюючих суб’єктів. Головна мета цієї політики полягає в створенні умов для економічно вигідного вкладання інвесторами коштів в економіку України, щоб великі капітали не «тікали» з України, а навпаки, щоб відбувався приплив іноземного капіталу.
Облікова політика (грошово-кредитна/монетарна) є складовою фінансової політики та одним із методів грошово-кредитного і валютного регулювання. Вона проводиться Національним (центральним) банком шляхом маніпулювання (збільшення, зменшення) обліковою ставкою. Обліковій політиці властиві дві функції: внутрішня і зовнішня. Внутрішня функція – регулювання центральним банком об’єму грошової маси в обігу і темпів інфляції. Зменшення облікової ставки призводить до здешевлення кредитних ресурсів та збільшення їх пропозиції на ринку (мета – пожвавлення інвестиційної діяльності і стимулювання економічного росту), а її збільшення – до зменшення грошової маси, зменшенню темпів інфляції та скорочення інвестицій. Зовнішня функція – залучення іноземного капіталу та підвищення курсу національної валюти.
Соціальна фінансова політика пов’язана перш за все з вирішенням завдань фінансового забезпечення прав громадян України, встановлених у Конституції. В даний час соціальна фінансова політика охоплює пенсійну, еміграційну політики, політику фінансової допомоги окремим соціальним групам населення тощо.
Митна політика є симбіоз податкової і цінової політики, обмежуючи або розширюючи доступ на внутрішній ринок товарів і послуг та заохочуючи або стримуючи цим самим експорт товарів і послуг з країни. Таким чином, митна політика багато в чому зумовлює розподільчі процеси не тільки між господарюючими суб’єктами і державою, але і між господарюючими суб’єктами, галузями, регіонами. Митна політика України в даний час багато в чому залежить від бюджетної політики, направленої на збільшення збору митних податків і платежів.
- 62 -
Які типи фінансової політики сформувалися історично?
Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Історично виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.
Класичний тип фінансової політики був характерним до 20-х років
XX ст. Класичними представниками цього типу були класики політичної економії Адам Сміт і Давід Рікардо.
Основою класичної фінансової політики є невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі й прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі – Міністерстві фінансів (казначействі).
Перехід до регулюючої фінансової політики пов’язаний із загостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX ст. Вона дала змогу протягом 30-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.
В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж. Кейнса (1883-1946) про необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в економіку стають державні видатки, що формують додатковий попит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.
На відміну від класичної фінансової політики, головним механізмом податкового регулювання стає прибуткове оподаткування. Воно забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб’єктів господарювання частини національного доходу. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капіталів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасштабна політика дефіцитного фінансування, коли держава активно використовує середньо- і довгострокові позики.
У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного напряму
- 63 -
економічної теорії регулююча фінансова політика одержала подальший розвиток. У результаті цього регулювання економіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зростання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову економіки. Головною метою стає скорочення обсягу національного доходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заощаджень; зниження податкового навантаження.
У країнах з адміністративно-командною системою проводиться плановодирективна фінансова політика. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР.
Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою високу ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови національної економіки. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансування надзвичайних витрат держави.
Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мета такої фінансової політики – досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповідно до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету. Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей, військові витрати. Мав місце залишковий принцип фінансування соціальної сфери. Держава повністю регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань з прибутку. Визначався граничний розмір усіх витрат, і надлишки прибутку вилучалися в бюджет. Іноді в бюджет надходило до 80% чистого доходу підприємства.
Бюджети місцевих органів влади перебували в залежності від обсягів, які виділялися їм із бюджетів вищого рівня у порядку бюджетного регулювання. Самостійні джерела наповнення місцевих бюджетів обмежувалися і, як правило, не перевищували 10-15% від загальної суми доходів.
Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх колишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповільнення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансового стану держави.
Які існують напрями фінансової політики держави?
В державі, побудованій на демократичних засадах, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій
- 64 -
основі – досягнення невпевненого збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.
Можна виділити три основні напрями фінансової політики держави:
1)мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо;
2)досягнення підвищення суспільного добробуту (сприяння зростанню ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, впровадження матеріальнота ресурсозберігаючих технологій, побудова раціональної структури економіки тощо);
3)запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а, з іншого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти (податки, штрафи й інші санкції) домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.
Крім цього, фінансова політика повинна забезпечувати відповідними фінансовими ресурсами реалізацію тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньоекономічної діяльності і формування максимального обсягу фінансових ресурсів держави як єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень.
Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення гідного життя людини в умовах чистого навколишнього середовища, достатку й інших сприятливих соціально-економічних умов. На жаль, ці права людини постійно порушуються і за планової, і за ринкової економіки.
Які цілі фінансової політики підприємств?
Фінансова політика підприємств є цілеспрямованою діяльністю фінансових менеджерів для досягнення цілей ведення бізнесу. Цілями фінансової політики підприємства можуть бути:
виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;
уникнення банкрутства і масштабних фінансових негараздів;
лідерство в боротьбі з конкурентами;
максимізація ринкової вартості підприємства;
стійкі темпи зростання економічного потенціалу підприємства;
зростання обсягів виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг;
максимізація прибутку підприємства;
мінімізація витрат підприємства;
забезпечення рентабельності продукції і підприємства в цілому тощо11.
11 Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М., 1999. – С. 31.
- 65 -
Пріоритетність тієї чи іншої мети фінансової політики підприємства зумовлюється перш за все цілями ведення бізнесу. Для досягнення поставленої мети використовується відповідний фінансовий механізм.
Які особливості фінансової політики України в 90-ті роки XX сторіччя?
Державна фінансова політика останнього десятиліття XX ст. в Україні була «відірвана» від вирішення завдань соціально-економічного розвитку суспільства, часто носила самодостатній характер. Прийняті як пріоритетні цілі фінансової політики України «входження в світову фінансову систему», «недопущення бюджетного дефіциту», «здійснення фінансової стабілізації» можна розглядати як засоби вирішення певних соціально-економічних завдань суспільства.
Насправді фінансова політика останнього десятиліття була направлена на швидку зміну соціального устрою суспільства. Ця мета, в основному, досягнута. Повернення до централізовано-розподільної системи вже неможливе.
Які основні завдання бюджетно-фінансової політики України в
2005 році?
Відповідно до бюджетної резолюції та проекту Державного бюджету України на 2007 рік, зважаючи на економічну ситуацію, темпи розвитку економіки, визначено наступні завдання бюджетно-фінансової політики:
забезпечення реальної збалансованості бюджету;
виконання програм енергозбереження;
сприяння розвитку підприємницької діяльності;
удосконалення механізмів соціального страхування;
забезпечення реалізації соціальних гарантій та соціального захисту вразливих верств населення.
Пріоритетними завданнями та головними параметрами фінансової
політики є:
1) створення рівних умов для розвитку реального сектору економіки та досягнення макроекономічної стабільності:
визначення дефіциту Державного бюджету України на 2007 рік на рівні, що не перевищує 2 відсотків ВВП, який фінансуватиметься переважно за рахунок джерел, не пов’язаних з внутрішніми та зовнішніми запозиченнями (надходжень від приватизації);
утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні – не вищому, ніж у 2006 році;
інвестицій, у тому числі через приватизацію підприємств вугільної промисловості;
-66 -
законодавче вирішення питань щодо внесення змін або зупинення дії законів, виконання яких не забезпечене фінансовими ресурсами або призводить до втрат доходів бюджету у 2007 році та наступних роках;
розширення бази та вирівнювання умов оподаткування внаслідок скасування пільг;
запровадження оподаткування доходів від отримання спадщини, подарунків, операцій з майном та нерухомістю;
удосконалення системи оподаткування підакцизних товарів;
удосконалення спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва;
уніфікація ліцензій, дозволів, сертифікатів з метою зменшення вартісного навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності;
заміна механізму залучення коштів під державні гарантії для фінансування інвестиційних проектів прямими запозиченнями;
законодавче врегулювання питань погашення простроченої заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії;
2)забезпечення реалізації справедливої державної політики щодо соціального захисту та соціального забезпечення населення:
підвищення до кінця року розмірів мінімальної заробітної плати до рівня не менш як 450 гривень на місяць та поквартальне збільшення прожиткового мінімуму з урахуванням індексу споживчих цін;
збільшення власних доходів цільових соціальних фондів шляхом розширення бази нарахувань страхових внесків, зокрема їх запровадження на всі види заробітної плати та грошового забезпечення з одночасним реформуванням та легалізацією заробітної плати у всіх галузях;
законодавче врегулювання питань впровадження єдиного порядку призначення та перерахунку пенсій для всіх категорій пенсіонерів;
запровадження єдиного соціального внеску з одночасним зменшенням розміру загальної ставки страхових внесків;
підвищення ролі страхових принципів у солідарній системі пенсійного забезпечення, що передбачає подальше поглиблення диференціації розмірів пенсійних виплат залежно від страхового стажу та сплачених внесків;
3)реформування бюджетної сфери:
збільшення обсягу капітальних видатків;
збільшення фінансової самодостатності бюджетів територіальних громад шляхом подальшої децентралізації управління бюджетними коштами, що передбачає передачу їм державних повноважень та відповідних бюджетних ресурсів з центрального та обласного рівнів, розширення податкової бази таких бюджетів;
збереження питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України на 2007 рік на рівні не нижче
-67 -
розрахункового показника на 2006 рік, удосконалення критеріїв надання підтримки з державного бюджету місцевим бюджетам;
проведення модернізації фінансового сектору економіки, зокрема реформування казначейського виконання бюджету, удосконалення процедури складення та виконання державного і місцевих бюджетів, посилення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за взяті бюджетні зобов’язання, повний перехід на казначейське обслуговування таких розпорядників, підвищення якості управління бюджетними коштами шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України.
Що закладено в сутність фінансового механізму?
Фінансова політика здійснюється через фінансовий механізм, під яким розуміють сукупність законодавчо закріплених форм та методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення.
Фінансовий механізм формується відповідно до фінансової політики та норм фінансового права, які відображаються у фінансовому законодавстві. Використання юридичних норм у фінансовій сфері діяльності надає можливість встановлювати єдині правила організації фінансів, захищати економічні інтереси громадян, підприємств, держави.
Фінансовий механізм використовується для впливу на соціальноекономічну сферу, проведення єдиної фінансової політики держави. Вплив фінансового механізму на економічну й соціальну сферу здійснюється, з одного боку, через структуру фінансового механізму та націленість різних його складових на вирішення конкретних завдань для досягнення реального ефекту, з іншого – через величину фінансових ресурсів, які формуються в державі, та господарюючих суб’єктів, направлених (інвестованих) на задоволення потреб суспільства (держави, регіонів, підприємств, громадян).
Які існують методи фінансового механізму?
Фінансові методи включають наступні інструменти (див. рис. 3.2). Фінансове планування – це діяльність з визначення обсягів та джерел
формування і напрямів використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів суспільства.
Оперативне управління – діяльність, пов’язана з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою досягнення запланованих результатів, своєчасного перерозподілу коштів та усунення диспропорцій. Оперативне управління фінансами здійснюється через фінансовий апарат, склад і структура якого визначаються відповідно до державного устрою країни.
- 68 -
Фінансовий контроль – діяльність, спрямована на перевірку правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП і НД через відповідні фонди грошових коштів та їх використання відповідно до цільового призначення.
До методів фінансового забезпечення суб’єктів господарювання належать:
бюджетне фінансування – надання коштів з бюджетів усіх рівнів економічним суб’єктам на безповоротній основі;
бюджетне кредитування – надання коштів на принципах платності, строковості, поворотності та забезпеченості;
самофінансування – процес відшкодування витрат суб’єктів господарювання, а також їх розвиток за рахунок власних джерел фінансових ресурсів;
оренда – строковий договір про надання майна у тимчасове користування за певну плату;
інвестування – процес вкладення грошей в об’єкти підприємницької діяльності з метою збільшення їхньої вартості, а також отримання прибутку.
Фінансове регулювання – це законодавчо визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.
Що розуміється під інструментарієм фінансового механізму?
Інструментарій фінансового механізму – це сукупність фінансових важелів, стимулів, санкцій, нормативів та лімітів, за допомогою яких реалізується фінансова політика. Фінансовий інструментарій нерозривно пов’язаний з фінансовими методами. Від ефективного та раціонального вибору певних інструментів залежить і ефективність проведеної фінансової політики.
Фінансові важелі – це конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілу ВВП та НД, а саме: податки; збори; обов’язкові платежі; проценти за кредит; дотації, субсидії, субвенції; штрафи тощо.
Фінансові стимули – це фінансові важелі, за допомогою яких можна впливати на інтереси суб’єктів господарювання з метою підвищення заінтересованості в досягненні певних результатів. До них належать:
резервні фонди та фонди стимулювання, які утворюються з прибутку;
бюджетне фінансування певних економічних об’єктів або напрямків розвитку (дотації, субсидії);
фінансові пільги (податкові пільги, прискорена амортизація тощо). Фінансові санкції – форма організації фінансових відносин, покликана
посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань (штрафи, пеня):
штраф – фіксована грошова сума, яка накладається на порушника угоди, законодавства або чинних правил;
-69 -
пеня – сума грошей, яку сплачує порушник грошових зобов’язань у розмірі певного проценту від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Фінансові нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків.
Фінансові ліміти – певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємств, населення.
Яка сутність фінансового механізму підприємства та яка особливість його структури?
Фінансовий механізм підприємства є складовою частиною господарського механізму підприємства та представляє собою сукупність форм і методів, за допомогою яких підприємство забезпечує себе необхідними грошовими засобами, досягає нормального рівня стабільності та ліквідності, забезпечує рентабельну роботу з отриманням максимального прибутку.
Фінансовий механізм підприємства формується у відповідності з вимогами об’єктивних економічних законів. Його основи встановлюються державою для вирішення тих завдань, які ставляться перед ним на тому чи іншому етапі розвитку.
В структуру фінансового механізму підприємства включають п’ять взаємопов’язаних елементів: фінансові методи; фінансові важелі; правове, нормативне та інформаційне забезпечення.
Фінансові методи – це методи впливу фінансових відносин на господарський процес, формування і використання грошових фондів.
Фінансові важелі являють собою сукупність інструментів, які використовуються в фінансових методах. До них належать: прибуток; доходи; амортизаційні відрахування; цільові грошові фонди; фінансові санкції; відсоткові ставки за кредитами, депозитами, облігаціями; портфельними інвестиціями; дивідендами та ін.
Правове забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства включає законодавчі акти, постанови, укази, декрети, інші правові документи виконавчих та законодавчих гілок влади.
Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства передбачає використання норм та нормативів оборотних засобів; норм амортизаційних відрахувань; ставок податків, зборів, платежів; тарифи.
Інформаційне забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства формується з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової інформації. До такої інформації можна віднести дані про фінансову стабільність і платоспроможність партнерів і конкурентів, дані про ринкові ціни, курси валют, відсотки на товарному, кредитному, фондовому і валютному ринках.
- 70 -