fin_put_vidp_2007

Який склад та особливості окремих елементів власного капіталу підприємства?

На момент створення комерційної організації акціонерного типу основним і, як правило, єдиним джерелом фінансування виступає статутний капітал. Статутний капітал підприємства визначає мінімальний розмір його майна. Для деяких організаційно-правових форм бізнесу його величина обмежується мінімальним розміром; зокрема, мінімальний статутний капітал акціонерного товариства повинен складати не менше 1250 мінімальних розмірів заробітної плати на дату його реєстрації.

Статутний капітал акціонерного товариства може складатися з акцій двох типів – звичайних і привілейованих, причому номінальна вартість розміщених привілейованих акцій не повинна перевищувати 25% статутного капіталу.

Додатковий капітал включає суму дооцінки основних засобів, об’єктів капітального будівництва й інших майнових об’єктів підприємства з терміном корисного використання понад 12 місяців, а також суму, одержану від різниці номінальної та ринкової вартості розміщених акцій (емісійний дохід акціонерного товариства).

Формування резервного капіталу здійснюється шляхом обов’язкових щорічних відрахувань від чистого прибутку до досягнення ним встановленого розміру. Величина таких відрахувань визначається в статуті підприємства, але не може бути менше 5% чистого прибутку (прибутку, що залишився у розпорядженні власників підприємства після розрахунків з бюджетом по податках). Кошти резервного капіталу призначені для покриття збитків, а також для погашення облігаційних позик товариства, викупу власних акцій у разі відсутності інших засобів та ін.

Отриманий підприємством за підсумками року прибуток розподіляється рішенням загальних зборів акціонерів в акціонерному товаристві або рішенням зборів учасників у товаристві з обмеженою відповідальністю на виплату дивідендів, формування резервного та інших фондів, покриття збитків минулих років тощо. Нерозподілений прибуток, по суті, реінвестується в активи підприємства; він відображається в балансі як джерело власних засобів.

Що таке статутний капітал?

Статутний капітал – зафіксований в статуті акціонерного товариства його первісний початковий капітал в грошовому виразі, що виникає за рахунок виручки від продажу акцій, приватних вкладів засновників, у т.ч. і в майновій формі, у вигляді будівель, землі, об’єктів інтелектуальної власності: патентів, ліцензій, проектів. Статутний капітал створює матеріально-речову, грошову, науково-технічну, інформаційну основу діяльності створеної організації. Статутний капітал відображається в пасиві балансу.

Статутний капітал ще називають основним, зареєстрованим, підписним, номінальним.

- 141 -

фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів);

2)залучені;

3)інші.

Елементами оборотних фондів є:

1)виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо);

2)незавершене виробництво;

3)видатки майбутніх періодів.

Фонди обігу складаються з грошових засобів підприємств і нереалізованої продукції.

Оборотні активи класифікуються за ступенем ліквідності та ризику вкладення (див. рис. 6.8).

Чому необхідна організація процесу управління виробничими запасами?

З матеріальної точки зору, виробничі запаси виступають у вигляді сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції тощо. Для фінансових менеджерів важлива загальна сума грошових коштів, які «законсервовані» в запасах протягом виробничого циклу, тому ці різнорідні активи і об’єднані в одну групу.

Управління запасами має величезне значення як в технологічному, так і у фінансовому аспектах. З позиції управління фінансами підприємства запаси – це іммобілізовані засоби, тобто засоби, які знаходяться за межами обороту. Зрозуміло, що без такої іммобілізації не обійтися, проте, виникає потреба мінімізувати непрямі втрати, що викликані такою іммобілізацією, з визначеною умовно частиною, яка рівна доходу, який можна було б одержати, інвестувавши відповідну суму в альтернативний проект (наприклад, розмістивши на терміновий рахунок в комерційному банку).

У чому полягає ефективність управління дебіторською заборгованістю?

В умовах ринку товари продаються, як правило, з відстроченням платежу. Це невигідно продавцю, оскільки йому доводиться кредитувати покупця, проте саме така схема є основною в системі розрахунків за поставлену продукцію. В результаті застосування такої схеми і виникає дебіторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість є іммобілізацією власних оборотних коштів, тому необхідно її максимально можливо скорочувати. Теоретично дебіторська заборгованість може бути зведена до мінімуму, але це не відбувається з багатьох причин, одна з яких полягає в конкуренції.

Величина дебіторської заборгованості залежить від прийнятої в компанії політики відносно покупців продукції.

Формуючи таку політику, підприємство повинне визначити:

 термін надання кредиту (найчастіше в компанії існує декілька

- 144 -

типових договорів, що передбачають граничний термін оплати продукції);

стандарти кредитоспроможності (критерії, згідно яких постачальник визначає фінансову спроможність покупця і можливі варіанти оплати);

систему створення резервів по сумнівних боргах (як би не була відлагоджена система роботи з дебіторами, завжди існує ризик недоотримання платежу, хоча б за форс-мажорними обставинами; тому необхідно наперед створювати резерв на можливі втрати у зв’язку з неспроможністю покупця);

систему стягнення платежів (сюди входять процедури взаємодії з покупцями у разі порушення умов оплати, сукупність критеріїв, що свідчать про рівень порушень в оплаті, система покарання недобросовісних боржників та ін.);

систему знижок, що надаються, у разі обумовленого і досить короткого періоду оплати поставленої продукції.

Учому полягає ефективність управління грошовими коштами підприємства?

Система ефективного управління грошовими коштами може складатися з чотирьох блоків: а) розрахунку фінансового циклу; б) аналізу руху грошових коштів; в) прогнозування грошових потоків; г) визначення оптимального рівня грошових коштів.

Розрахунок фінансового циклу. Операційний цикл Dос – середня тривалість періоду, протягом якого грошові кошти «законсервовані» в негрошових оборотних активах, – це оцінка перш за все ефективності виробничої і комерційної діяльності. Для оцінки ефективності фінансової діяльності підприємства використовують показник тривалості фінансового циклу, який рівний середньому проміжку часу між відтоком грошових коштів у зв’язку із здійсненням поточної виробничої діяльності та їх притоком як результатом виробничо-фінансової діяльності:

Dос = Invd + ARd -АРd,

де Invd – оборотності засобів, «законсервованих» у виробничих запасах (у днях);

ARd – оборотність засобів, «законсервованих» в дебіторській заборгованості (у днях);

АРd – оборотність кредиторської заборгованості (у днях); розраховується відношенням середньої кредиторської заборгованості до одноденних витрат матеріальних виробничих запасів.

Аналіз руху грошових коштів дозволяє визначити сальдо грошового потоку в результаті поточної, інвестиційної і фінансової діяльності. З його допомогою можна одержати уявлення про те, які види діяльності генерують основну масу грошових надходжень і їх відтоків. Найбільш поширений в

- 145 -

аналізі «прямий» метод, що припускає ідентифікацію всіх операцій, які дебетують грошові рахунки (приток грошових коштів) і кредитують грошові рахунки (відтік грошових коштів). Ідентифікація відповідних проводок в системі бухгалтерського обліку забезпечує групування відтоку і притоку грошових коштів за найважливішими видами діяльності (поточна, інвестиційна, фінансова).

Прогнозування грошових потоків (див. рис. 6.9). Суть цього блоку полягає в тому, що багато рішень фінансового характеру, наприклад інвестиції і виплата дивідендів, нерідко припускають одноразові відтоки великих сум грошових коштів, які повинні бути своєчасно накопичені. Прогнозування грошових потоків є неодмінним атрибутом бізнес-планування і взагалі взаємостосунків з потенційним і (або) стратегічним інвестором.

Стандартна послідовність процедур методики прогнозування грошових потоків виглядає так: прогнозування грошових надходжень по періодах; прогнозування відтоків грошових коштів по періодах; розрахунок чистого грошового потоку (надлишок/дефіцит) по періодах; визначення сукупної потреби в довгостроковому (короткостроковому) фінансуванні в розрізі визначених періодів.

Визначення оптимального рівня грошових коштів виходить з необхідності знаходження компромісу між бажанням забезпечити себе від ситуацій хронічного браку грошових коштів і бажанням вкласти вільні грошові кошти в якусь справу з метою отримання додаткового доходу. Існує ряд методів оптимізації залишку грошових коштів. Найбільшу популярність здобули моделі Баумоля, Міллера-Орра, Стоуна та імітаційне моделювання за методом Монте-Карло. Їх суть полягає у виробленні рекомендацій про коридор варіювання залишку грошових коштів, вихід за межі якого припускає або конвертацію грошових коштів в ліквідні цінні папери, або зворотну процедуру.

Як визначається ефективність використання оборотних активів?

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю обороту, оборотністю.

Коефіцієнт оборотності показує кількість оборотів за певний період часу.

Коб Ро ,

Со

де Ро – оборот по реалізації; Со – середні залишки оборотних засобів.

Коефіцієнт завантаження – обернений показник до коефіцієнта оборотності – показує, який розмір середніх оборотних залишків припадає на 1 гривню реалізації.

Оборотність у днях показує тривалість одного обороту.

Од Со Д , Ро

- 146 -

де Д – кількість днів у періоді.

Як розраховується норматив власних оборотних активів на незавершене виробництво?

Незавершене виробництво – один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його питома вага в промисловості перевищує 20% загальної вартості оборотних коштів. Незавершеним виробництвом вважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до задачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).

До витрат у незавершеному виробництві відносять всі витрат, що вкладені у вартість початих, але не закінчених виробів, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу з моменту першої операції до здачі готової продукції на склад.

Обчислення нормативу оборотних активів у незавершеному виробництві визначається за формулою:

Н = Во × Двц × К ,

де Н – норматив власних оборотних активів;

Во – однодобові витрати на виробництво продукції у IV кварталі; Двц – тривалість виробничого циклу (в днях); К – коефіцієнт наростання витрат.

Які способи фінансування підприємств існують в умовах ринкової економіки?

В умовах ринкової економіки існують найрізноманітніші способи та методи фінансування підприємств. Ринкова практика виділила наступні найбільш поширені способи фінансування підприємницької діяльності: самофінансування; пряме фінансування через механізми ринку капіталів; банківське кредитування; бюджетне фінансування і взаємне фінансування підприємств.

У чому полягає суть самофінансування підприємницької діяльності?

Суть самофінансування полягає у забезпеченні діяльності підприємств за рахунок їх власних ресурсів. Самофінансування передбачає отримання прибутку з його подальшим направленням на фінансування розширеного відтворення, удосконалення технічного оновлення підприємства з урахуванням

- 147 -

вимог ринку, задоволення соціальних потреб працівників.

Які варіанти фінансування через механізми ринку капіталу може використовувати підприємство?

Існують два основні варіанти мобілізації ресурсів на ринку капіталу: пайове і боргове фінансування.

Упершому випадку компанія виходить на ринок із своїми акціями (або на національний фондовий ринок, або на світові фондові ринки (ІРО), тобто одержує кошти від додаткового продажу акцій, або шляхом збільшення кількості власників, або за рахунок додаткових внесків вже існуючих акціонерів.

Удругому випадку компанія випускає і продає на ринку термінові цінні папери (облігації), які дають право їх держателям на довгострокове отримання поточного доходу і повернення наданого капіталу відповідно до умов, визначених при оформленні даної облігаційної позики.

Що розуміють під ІРО та які причини виходу компаній на міжнародні фондові біржі?

Вихід на світові фондові ринки прийнято називати ІРО (Initial Public Offering) – первинна публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії, зроблена нею вперше на міжнародній біржі. Компанія прагне продати пакет своїх акцій (як правило, невеличкий, близький до блокуючого) інвесторам на біржі як із метою одержати фінансове вливання для розвитку, так і для того, щоб за котируваннями акцій на біржі визначити свою капіталізацію чи реальну ринкову вартість. Ще одна мета – підвищити свій інвестиційний рейтинг, щоб одержати доступ до інших недорогих джерел фінансування. Починаючи з 2006 року українські компанії почали широко використовувати такий інструмент залучення додаткових фінансових вливань23.

Існують такі причини, з яких українські компанії ініціюють вихід на світові фондові біржі.

23 З початку 2007 року IPO провели три українські компанії. В Україні у найближчі два роки на IPO збираються 26 компаній. У Росії, наприклад, до 300. IPO банку ВТБ стало найбільшим у світі з початку 2007 року. Він залучив близько 8 млрд дол., випередивши за обсягом квітневе розміщення китайського банку CCBC у Шанхаї та Гонконгу на суму 5,4 млрд дол. Це третє за обсягом російське IPO після «Роснефти» (10,6 млрд дол.) і повторного розміщення акцій Ощадбанку (8,8 млрд дол.).

Довідково: ІРО є не дешевим джерелом коштів: накладні витрати можуть становити до 10-15% від суми залученого капіталу. Причому, працює правило: що більша сума залучення, то менша частка цих витрат. У середньому залучення коштів на біржі дешевше, ніж кредити та фінансування через облігації. Витрати на IPO разові. Сума витрат на підготовку до розміщення акцій залежить від безлічі чинників: обсягу робіт із приведення компанії у відповідність до вимог бірж, вартості послуг радників і самої біржі, презентаційних витрат тощо. І менеджмент компаній, які вже вийшли на біржі, і представники фінансових компаній погоджуються, що мінімальна ціна виходу на IPO – мільйон доларів. Верхня межа може бути на порядок вищою, особливо у разі виходу на дорогі американські біржі.

- 148 -

1.IPO є важливим іміджевим чинником. Компанію, чиї акції котируються на міжнародних біржах, сприймають як серйозного партнера зі стійким фінансовим становищем.

2.Залучення дешевих інвестиційних ресурсів.

3.IPO передбачає зміну самої стратегії розвитку бізнесу. Основним критерієм ефективності менеджменту стає не прибуток власників, а зростання капіталізації компанії, яке, утім, легко конвертувати в гроші під час її продажу.

4.Компанія, яка відповідає вимогам провідних міжнародних бірж, навіть безвідносно до реальних котирувань її акцій – привабливий клієнт для великих банків – тобто, відкриваються нові, великі можливості залучення капіталу.

5.Захист власного бізнесу від політичного рейдерства та реприватизаційних процесів.

Кількість українських компаній, які виходили на ІРО, вартість та умови виходу показано в табл. 6.5.

Що розуміють під приватним розміщенням акцій, які його переваги та відмінності від ІРО?

Українські компанії опановують новий інструмент залучення акціонерного капіталу – обсяг угод private placement (приватне розміщення)24, під яким розуміють продаж міноритарного пакета акцій компанії інвесторам (зазвичай інвестиційним фондам). Порівняно з публічною оборудкою приватне розміщення акцій – простіший, швидший і менш витратний інструмент залучення акціонерного капіталу. В 2006 році відбулося 16 офіційних (відкритих) українських розміщень на суму $ 450 млн (див. табл. 6.5.

Механізм приватного розміщення наступний. Прийнявши рішення залучити фінансування, компанія звертається до організаторів розміщень – інвестбанків. Аналітики інвесткомпанії досліджують актив (його місце на ринку, фінансові показники, слабкі/сильні сторони тощо) й оцінюють бізнес. Визначивши організатора розміщення, компанія впорядковує структуру власності (розкриває її, іноді переводить активи в холдинг і позбувається непрофільних), корпоративне управління (визначає повноваження топменеджерів і керівників середньої ланки), проводить міжнародний аудит за останній рік. Наступний етап – інвестбанкір і власник визначають тип інвесторів, яких залучать до приватного розміщення. Менеджери разом з інвестбанкірами проводять road-show компанії серед західних інвесторів. Під час презентації визначається десяток фондів, готових вкласти в компанію. І нарешті укладається угода. Компанія продає кільком інвесторам (як правило західним інвестфондам) по 3-5% акцій (загальний пакет акцій – 15-20%), загалом залучаючи $ 30-40 млн фінансування. Іноземні власники невеликих

24 Найбільший у світі ринок приватних розміщень – США. У 2002 році після низки корпоративних скандалів у публічних компаніях у Штатах було прийнято закон Сорбейнса-Окслі, що містить украй жорсткі вимоги до компаній щодо розкриття інформації. На американських фондових біржах проводити IPO стало складніше. Компанії знайшли вихід: тепер вони залучають гроші шляхом private placement. У 2006 році обсяг американських приватних розміщень сягнув $162 млрд (IPO – $ 152 млрд).

- 149 -

пакетів акцій після цього не втручаються у справи компанії і не вимагають виплати дивідендів, розраховуючи на зростання вартості акцій емітента.

За допомогою боргових інструментів фінансування (облігацій та банківських кредитів) можна залучити практично такий самий обсяг капіталу, як і в разі продажу міноритарного пакета акцій. Проте приватне розміщення, як правило, обходитися дешевше від кредитів та облігацій, за якими потрібно платити відсотки.

Приватне розміщення багато в чому нагадує IPO, однак простіше за цю процедуру (див. табл. 6.6).

Компанії віддають перевагу приватним розміщенням перед IPO з двох причин: не бажають ставати публічними або поки що не мають можливості виходу на фондові біржі.

Які вимоги ставляться до компаній, які виходять на міжнародні фондові біржі?

Вимоги до компанії, чиї акції котируються на біржі, можна поділити на три групи.

Перша – вимоги до фінансової звітності. Компанія має відповідати міжнародним чи американським стандартам упродовж як мінімум останніх трьох років. Крім цього, вона має пройти аудит, причому обов’язково – однієї з компаній «великої трійки».

У бухгалтерського підрозділу має бути напрацьований досвід швидкого впорядкування звітності за міжнародними стандартами.

Друга група вимог стосується прозорості управлінської схеми компанії та схеми її власності, що включає: а) чіткий розподіл повноважень менеджменту всіх ланок (внутрішні документи мають регламентувати, хто які рішення приймає, хто в якій формі й у які терміни перед ким звітує; б) система управління компанії також відповідала західним стандартам, не містила нічого зайвого й нічого нового для інвесторів; в) зарплати менеджерів і вся система їхньої мотивації повинні відповідати ринковим стандартам; г) наявність прозорої схеми власності та корпоративних прав.

Третя група вимог стосується захисту прав інвесторів. Адже той, хто купить акції компанії на біржі, по суті, стане її міноритарним акціонером. Ключові власники мають вибудувати схему управління бізнесом так, щоб у міноритаріїв не виникало підозр, що їх можуть обдурити.

Інші вимоги та умови виходу на світові біржі дивись у табл. 6.6.

Які переваги має банківське кредитування в порівнянні з самофінансуванням і фінансуванням через механізми ринку капіталу?

Розглянуті вище два методи фінансування діяльності підприємства мають певні недоліки: першому методу властива обмеженість фінансових ресурсів, що вкладається в підприємство, другому – складність в реалізації та у виході на

- 150 -