fin_put_vidp_2007
.pdfринок капіталу і недоступність для багатьох представників малого і середнього бізнесу. У цьому аспекті банківське кредитування виглядає вельми привабливим. Отримання банківського кредиту, в принципі, не пов’язано з розмірами виробництва позичальника, стабільністю акумуляції прибутку, ступенем авторитету його акцій на ринку капіталу тощо. Сума капіталу, що залучається, теоретично може бути найрізноманітнішою; оформлення і отримання кредиту може бути зроблене у відносно короткі терміни. Головна проблема полягає в тому, як переконати банк надати кредит на прийнятних умовах і вартість його. Оскільки з усіх трьох методів фінансування банківське є найдорожчим, але водночас і найпростішим.
У чому суть бюджетного фінансування?
Даний метод фінансування передбачає отримання коштів з бюджетів різного рівня. Бюджетне фінансування – це одна з діючих форм покриття видатків господарюючих суб’єктів, застосовується, як правило, до підприємств, які мають загальнодержавне чи регіональне значення. Бюджетне фінансування може виступати в таких формах: асигнування різного роду; трансферти; бюджетні кредити; інвестиції; дотації; субсидії; субвенції.
Привабливість даної форми фінансування полягає у тому, що це джерело практично безкоштовне, нерідко вкладені кошти не повертаються. Недоліком цього методу є те, що використання цих коштів суворо контролюється державними контролюючими органами та до такого фінансування дуже важкий доступ (рентабельні та успішні підприємства практично не мають можливості отримання такого джерела коштів).
Учому суть взаємного фінансування підприємств?
Вході здійснення своєї діяльності підприємства поставляють один одному продукцію на умовах оплати з відстроченням платежу. В даному випадку йдеться про взаємне фінансування (комерційний кредит). Принципова відмінність даного методу фінансування від попередніх полягає у тому, що він є складовою частиною системи короткострокового фінансування поточної діяльності, тоді як інші методи мають стратегічну значущість. Даний метод є найпростішим в оформленні, найпоширенішим між постійними контрагентами та порівняно недорогим.
Учому полягають особливості окремих видів позикового капіталу?
Основними видами позикового капіталу (нагадаємо, що це умовний термін, який узагальнено характеризує довгострокові зобов’язання підприємства) є облігаційні позики і довгострокові кредити.
- 151 -
Облігація – це цінний папір, що засвідчує право держателя (далі інвестора) на отримання від особи, що випустила облігацію, в передбачений нею термін номінальної вартості облігації або іншого майнового еквівалента. Такий цінний папір надає інвестору право на отримання фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації або інші майнові права.
З позиції емітентів та інвесторів облігаційна позика має свої плюси і мінуси. Емітенту вигідний обґрунтований випуск облігацій, оскільки: 1) сума грошових коштів, якими розпоряджатиметься підприємство, збільшується, з’являються можливості для впровадження нових інвестиційних проектів; 2) виплати інвесторам найчастіше здійснюються за стабільними, не схильними до різких коливань ставками, що призводить до передбачуваності витрат з обслуговування позики; 3) джерело дешевше в плані вартості мобілізації засобів.
Основний недолік полягає в тому, що випуск позики призводить до підвищення фінансової залежності компанії, тобто до збільшення фінансового ризику її діяльності. Якщо виплата дивідендів не є обов’язковою для компанії, то розрахунки за зобов’язаннями перед інвесторами повинні виконуватися обов’язково, незалежно від результатів поточної діяльності.
Інвестора привертає стабільність обов’язкових процентних платежів, яка в принципі не залежить ні від прибутковості роботи емітента, ні від короткострокових коливань поточних процентних ставок на ринку капіталу. Умовний ризик носить двоякий характер. По-перше, нестабільність фінансової діяльності емітента може супроводжуватися зниженням ринкової ціни облігацій і, отже, втратами капіталізованого доходу при вимушеному продажу облігацій на вторинному ринку. По-друге, у разі банкрутства емітента існує ймовірність того, що вимоги інвесторів будуть задоволені не в повному обсязі і (або) невчасно.
Довгостроковий банківський кредит – це кредит, одержаний в банку на термін понад три роки (в умовах фінансової нестабільності, деякі фахівці визнають довгостроковими кредити надані на термін більше одного року) на умовах терміновості, поворотності, платності, диференційованості та забезпеченості. Основні параметри кредитної операції (рівень процентної ставки, термін, графік погашення кредиту, вид забезпечення і т.д.) визначаються кредитним договором, який повинен бути укладений у письмовій формі. В рамках принципу диференційованості банк з метою визначення рівня кредитоспроможності потенційного позичальника вимагає додати до кредитної заявки пакет документів, до складу якого входять і економічні розрахунки, підтверджуючі спроможність позичальника погасити в строк основну суму кредиту і відсотки по ньому. Вважається, що отримання кредиту в банку – менш трудомісткий і швидкий спосіб залучення ресурсів у порівнянні з облігаційною позикою і емісією акцій.
У чому полягає специфіка лізингу як способу фінансування діяльності підприємства?
До елементів позикового капіталу можна віднести і таке джерело фінансування як лізинг. Лізинг можна визначити як інвестування тимчасово
- 152 -
вільних або залучених фінансових ресурсів в придбання майна з подальшою передачею його клієнту на умовах оренди.
З економічної точки зору договір лізингу близький до операцій з кредитування. Лізінгодавець (орендодавець) прагне отримати певний відсоток на здійснену ним інвестицію – придбання майна і подальшу передачу його лізингоотримувачу (орендарю); для лізингоотримувача операція лізингу є однією з форм фінансування придбання активів.
У структурі орендних операцій лізинг займає особливе місце, оскільки є цілеспрямованою, спеціально організованою діяльністю із здачі майна в оренду. В той же час оренда в своєму класичному, буденному розумінні часто розглядається як вимушена міра – майно здається в оренду, оскільки не знаходить належного застосування у власника.
Будучи специфічним видом орендних операцій, лізинг має ряд особливостей, які відрізняють його від загальноприйнятого порядку регулювання орендних відносин. Наприклад, ризик втрати і псування майна при лізингу несе лізингоотримувач (орендар), тоді як загальні правила орендних операцій покладають вказаний ризик на власника майна, але не на орендаря. Крім того, договір лізингу, як правило, зобов’язує лізінгодавця здійснювати технічну підтримку об’єкта у клієнта, проводити заміну морально застарілого устаткування, а також здійснювати інші дії, не властиві звичному порядку взаємостосунків між орендарем і орендодавцем. Специфіка лізингу полягає ще й у тому, що лізингоотримувачу передається майно, вибране і придбане за його бажанням.
Що розуміють під доходами підприємства та як їх класифікують?
Дохід – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Схема формування грошових доходів підприємства з характеристиками сутності кожного виду доходів визначена на основі форми № 2 «Звіт про фінансові результати».
Не призводять до збільшення капіталу а, отже, не відносяться до доходів: 1) суми податку на додану вартість, акцизів, експортних мит і інших аналогічних обов’язкових сум, що підлягають сплаті до бюджету; 2) надходження за договорами комісії; 3) суми, одержані підприємством у вигляді авансів в рахунок оплати продукції, товарів, робіт, послуг; 4) суми одержаних застав; 6) суми, одержані в погашення кредиту (позики), наданого раніше позичальнику.
Відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що введені в Україні з 2000-го року, розрізняють доходи:
доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
-153 -
доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи);
доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи;
доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; не операційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.
Що таке витрати підприємства та як їх класифікують?
Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками). Згідно положень (стандартів) бухгалтерського обліку розрізняють такі види витрат: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові втрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати.
Не відноситься до витрат вибуття активів у зв’язку з: 1) придбанням (створенням) позаоборотних активів; 2) внесками в статутні капітали інших організацій і придбанням акцій та інших цінних паперів без мети перепродажу; 3) перерахуванням коштів в рамках благодійної діяльності, організації відпочинку, заходів спортивного і культурно-просвітницького характеру; 4) договорами комісії; 5) переліком авансів і завдатків; 6) погашенням одержаних раніше кредитів і позик.
Як підприємство може вплинути на скорочення витрат?
Кожне підприємство намагається отримати найбільший прибуток від реалізації своєї продукції. Але в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) підприємство має понести певні витрати і доцільно, якщо ці витрати будуть заплановані найекономніше.
Мета планування витрат – визначення можливості економного витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу
- 154 -
виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак – прискорення оборотності оборотних засобів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
зменшення витрат живої праці на одиницю продукції на основі НТП, підвищення продуктивності праці;
скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм збуту;
зменшення витрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
економія в адміністративно-управлінській сфері на базі раціональної організації апарату управління підприємством;
зменшення відсотків по залучених коштах.
Зчого складається кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства?
Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) складається з:
1) фінансового результату від реалізації продукції, робіт та послуг.
Величина цього прибутку чи збитку визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції у продажних цінах без ПДВ, АЗ і витратами на її виробництво і збут;
2)фінансового результату від іншої реалізації:
а) послуг ремонтних, транспортних цехів; б) продукції підсобного господарства; в) реалізації майна підприємства;
3)фінансового результату від позареалізаційних операцій:
а) володіння корпоративними правами (пай у статутних фондах інших юридичних осіб);
б) надання комерційного кредиту; в) здавання майна в оренду; г) операції з тарою; д) банківські депозити;
е) доходи від облігацій та інших цінних паперів; є) прибуток від біржової гри;
- 155 -
ж) отримання сум штрафів, пені, неустойок (за порушення умов договорів, правил перевезень вантажів, за затримку проходження платіжних документів).
Які існують підходи до визначення поняття «прибуток»?
Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід господарюючого суб’єкта на авансований (вкладений) капітал, який характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, в т.ч. впровадження різного роду новацій, та є різницею між сукупними доходами та сукупними витратами в процесі здійснення такої діяльності.
Прибуток – це складна економічна категорія, тому існують різні підходи щодо визначення даного поняття. Розглянемо основні з них – «економічний» і «бухгалтерський» – які класифікуються як базові.
Суть економічного підходу така: прибуток (збиток) – це приріст (зменшення) капіталу власників, що мав місце в звітному періоді. Економічний прибуток можна обчислити або на основі динаміки ринкових оцінок капіталу (тобто для компаній, що котирують свої цінні папери на біржах — саме в цьому випадку можна одержати відносно об’єктивні дані про зміну вартості капіталу власників), або за даними ліквідаційних балансів на початок і кінець звітного періоду.
Проте у будь-якому випадку значення розрахованого прибутку буде умовним. Тому більш обґрунтованим представляється бухгалтерський підхід до визначення прибутку. Такий підхід характеризує прибуток (збиток) як позитивну (негативну) різницю між доходами підприємства і її витратами. Оскільки поняття доходів і витрат можуть бути визначені як по суті (визначення суті цих понять було дане вище), так і кількісно (дані про доходи і витрати акумулюються в системі обліку), зазначене визначення менш схоластичне і представляється прийнятним для практичного використання. Обчислений таким чином прибуток називають бухгалтерським.
Можна виділити дві основні відмінності між економічним і бухгалтерським підходом. По-перше, на відміну від економічного, в бухгалтерському підході чітко ідентифікуються елементи прибутку, тобто види доходів і витрат і ведеться відособлений їх облік. Тому завжди є об’єктивна інформаційна база для розрахунку прибутку як кінцевого фінансового результату.
По-друге, різне трактування так званих реалізованих і нереалізованих доходів. Представимо ситуацію, коли ринкова ціна на деякі активи підприємства (наприклад, будівля) зросла. В рамках економічного підходу власники підприємства одержали прибуток; що стосується бухгалтерського підходу, то такий прибуток визнавати не поспішає з причин суб’єктивності оцінки, ефемерності результату і т.п. На думку бухгалтера, прибуток виникає лише в тому випадку, якщо будівля продана за дійсно високою ціною.
Разом з тим відзначимо, що обидва розглянуті підходи в принципі не
- 156 -
суперечать один одному; більш того, економічний підхід корисний для розуміння сутності прибутку, бухгалтерський – для розуміння логіки і порядку її практичного обчислення.
Які існують джерела формування прибутку?
Існують чотири джерела формування прибутку:
прибуток як винагорода за використання специфічної здатності людини до ініціативних дій – підприємництва;
прибуток як винагорода за ризик і невизначеність результатів підприємницької діяльності (управлінський ризик, ризик інфляції, різних форс-мажорів та ін.);
прибуток як винагорода за новаторство – створення принципово нових або досконаліших продуктів та технологій;
прибуток як результат недосконалості в ринковій структурі (поява монополій).
Яким чином проводиться розподіл прибутку на підприємстві?
Прибуток, який підприємство одержує від усіх видів діяльності, необхідно розподілити і використати. При розподілі прибутку певна його частина, встановлена законодавчо (25% за основною ставкою), повинна бути спрямована до бюджету у вигляді податку на прибуток. Частина прибутку, яка залишилась, використовується на підприємстві. Схема формування, розподілу і використання прибутку показана на рис. 6.10.
Після формування прибутку відбувається його розподіл, який слід розглядати в трьох напрямках – розподіл між державою, власниками підприємства і працівниками. Для підвищення ефективності діяльності підприємств важливо, щоб при розподілі прибутку була досягнута оптимальність у задоволенні інтересів держави, підприємства, акціонерів і працівників. При цьому держава зацікавлена в вилученні максимального прибутку в бюджет. Адміністрація підприємства, навпаки, прагне направити максимально можливу суму прибутку на розширене виробництво та виплату дивідендів. Працівники ж зацікавлені в підвищенні заробітної плати, збільшенні матеріального стимулювання та їх соціального розвитку. Тому основним завданням держави і суб’єктів господарювання є вироблення оптимальних пропорцій такого розподілу з максимальною гармонізацією інтересів вищеназваних суб’єктів.
Процес розподілу прибутку умовно можна поділити на первинний та вторинний. Первинний – це розподіл загального прибутку до оподаткування між державою та підприємством. Важливий вплив на такий розподіл справляє податкова політика вилучення частини прибутку в бюджет у вигляді податку. Це реалізується регулюванням кількості податків, сплачуваних за рахунок прибутку, визначення об’єкта, ставок оподаткування, порядку надання пільг.
- 157 -
Вторинний розподіл характеризується використанням прибутку після його оподаткування, який залишається в розпорядженні підприємства. На цьому етапі створюються за рахунок прибутку різноманітні фонди (резервні, страхові). Зауважимо, що і на цьому етапі податкове законодавство не залишається в стороні, наприклад, оподаткування дивідендів, стимулювання формування різноманітних резервних фондів та ін.
Метою політики розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між капіталізованою та спожитою її частинами з врахуванням забезпечення реалізації стратегії розвитку підприємства, підвищення його ефективності та зростання ринкової вартості. В цьому напрямку важливе місце посідає порядок оподаткування прибутку підприємства. Якщо передбачаються пільги на реінвестування прибутку, то це створює передумови стимулювання використання прибутку на капіталізацію підприємства, в іншому випадку – до підвищення ролі споживання капіталу.
Рекомендована література
Основна 3, 48, 49, 75, 84, 85, 96, 108, 138, 149, 154, 238
навчальна:
Основна 135, 158, 160, 188, 193-195, 251
наукова *:
Додаткова: Додаткові джерела інформації вибирайте із загального списку використаної та рекомендованої літератури, а також здійснюйте власний пошук.
* для написання наукових, курсових, дипломних, магістерських робіт.
- 158 -
Підприємства
Держава
Суб’єкт господарювання
Робітники
посередники Фінансові
Рис. 6.1. Схема фінансових відносин на рівні фінансів підприємств
ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Формування
фінансових
ресурсів
Формування статутного капіталу
Залучення коштів у фінансових посередників з метою розвитку
Акумуляція грошових фондів, які утворюються з виручки від реалізації
Формування нерозподіленого прибутку
Розподіл, використання та регулювання фінансових ресурсів
Оптимізація вкладення капіталу, залучених і позичених коштів в оборотні і позаоборотні активи
Сплата податкових та неподаткових платежів у бюджет та позабюджетні фонди
Вкладення вільних коштів у ліквідні та дохідні активи
Використання грошових доходів та фондів на розвиток та споживання
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів
Облік і контроль за внутрішніми та зовнішніми грошовими потоками
Контроль за повнотою та вчасністю сплати податків, платежів
Рис. 6.2. Функції фінансів підприємств
- 159 -
Державні |
Казенні |
Комунальні |
підприємства |
підприємства |
підприємства |
Унітарні
підприємства
Колективні |
підприємства |
Комерційні
підприємств
а
Господарські
товариства
підприємства |
Приватні |
Товариства з |
Повні |
Повні |
Товариства з |
обмеженою |
товариства |
товариства |
додатковою |
відповідальністю |
|
|
відповідальністю |
|
|
Акціонерні |
|
|
|
товариства |
|
Відкриті (ВАТ) |
|
Закриті (ЗАТ) |
|
|
|
Рис. 6.3. Види комерційних підприємств в Україні
- 160 -
