4. Архітектура санаторно-курортних будинків і споруджень визначалася

природними факторами курортної місцевості.

Вже в 30-х роках у радянській архітектурі були визначені основні типи курортів

(бальнеологічний і кліматичний), почата робота з планування курортних районів (Південний

берег- Криму, Сочі-Мацеста, Кавказькі Мінеральні води) і розроблені проекти окремих

санаторіїв (у Поволжі - "Сергієвські мінеральні води", у Казахстані - "Борове", у Бурятії -

"Арман", у Східному Сибіру - "Дарасун", у Західному Сибіру -"Белокуриха", у Татарії -

"Іжевськ", в Азербайджані - "Апшеронський півострів").

При плануванні було визначене функціональне зонування території (санаторна зона,

зона медичного і культурного обслуговування персоналу, господарська зона), номенклатура

установ (санаторії-готелі, будинку відпочинку, турбази) і розроблена система їхньої забудови

(групова, павільйонна, змішана). Уся територія курорту вирішувалася у виді парку, у якому

розміщалися санаторні установи, пішохідні алеї, спортивні площадки, аэросолярії, місця

тихого відпочинку. Принцип планування "курорт у парку" ліг в основу архітектурної

композиції курортного району Південний берег Криму.

Уперше при плануванні курортів визначалося ландшафтне зонування -і горизонтальне

(набережної, середньої, глибинна зони) і вертикальне (перевищення над рівнем моря).

Архітектура санаторних будинків у 30-ті роки визначалася "неокласицизмом" і

"конструктивізмом". "Палацова" архітектура лікувально-оздоровчих установ визначила їхню

унікальність до середини 50-х років.

До початку 60-х років намітився перехід від одиничного зведення санаторних будинків

до масового будівництва по типових проектах. Одночасно розширилася географія курортнихрайонів. Зросло значення курортів Чорноморського узбережжя Криму, Кавказу і Кавказьких

Мінеральних Вод. Почалося будівництво установ масового відпочинку у великих

промислових районах (Урал, Донбас, Кузбас, Сибір, Далекий Схід), розширилися рекреаційні

можливості Прибалтики, використовувалися кліматичні умови озера Іссик-Куль у Киргизії.

Закордонна санаторна архітектура 20-х - 30-х років визначалася npoгреcoм в області

будівельних матеріалів (залізобетон, стекло) і планомірним освоєнням нових курортних

районів.

Так, Чорноморське узбережжя Болгарії і Румунії забудовуються великими

комплексами загальною місткістю від 1500 до 10000 місць: "Дружба", "Золоті піски",

"Сонячний берег" у Болгарії; "Мамай", "Эфория". "Мангалия" у Румунії.

На початку 60-х років почалося освоєння Середземноморського узбережжя на півдні

Франції в районі Лангедок-Руссийон, на якому розмістили шість великих рекреаційних

комплексів: Сен-Сеприен, Лейкат-Баркарес, Грюнсан, Од, Агд, Гранд-Мотг. Тут було

побудовано не тільки безліч різноманітних готелів і споруджень для відпочинку, але і

перетворені великі території, що забезпечують організацію масових форм дозвілля.

5. Гірська-рекреаційна архітектура сформувалася для задоволення зростаючих

потреб у масовому відпочинку. Зимовий відпочинок у горах був досить розповсюджений у

Швейцарії, Австрії, Італії, Франції вже наприкінці 20-х років.

Розміщення гірська-рекреаційних будівель і споруджень визначалося оцінками

перевищення над рівнем моря: на більш низьких оцінках до 1300 м - гірські курорти, на

оцінках понад 1300 -2000 м — гірсько-туристсько-спортивні будівлі.

У СРСР гірськолижний спорт почав здобувати масовий характер у середині 30-х років.

У 1939 році на Ельбрусі був побудований перший високогірний готель "Притулок

одинадцяти".

У 50-х -і 60-х роках почався етап комплексного освоєння гірськорекреаційних районів:

Баксанская долина в Приэльбрусье; Червона Галявина -озеро Кардивач; Домбай-Архызский.

У проектах пропонувався метод забудови типу "поляни", за яким туристські об'єкти

розташовувалися на значній відстані один від одного, з'єднуючись автодорогою.

Планувальна структура Домбай-Архизського району включала створення трьох

гірничо-рекреаційних комплексів в Архизі (Софійська Галявина - 500 місц, Центральний

Архиз - 4000 місць, Верхній Архиз - 2000 місць) і одного гірничо-рекреаційного комплексу в

Домбаї на 3000 місць.

Системний підхід до формування гірсько-туристського комплексу в районі Архиза

вплинув на пошук нових територій у незасвоєному або малоосвоєному гірському районах.

Такою територією стало урочище Лаго-Наки (90 км від Майкопа) у відрогах головного

Кавказького хребта.

Гірські-рекреаційні комплекси були організовані у високогірному районі Закавказзя на

територіях Грузії і Вірменії: "Бакуріані" у Грузії; "Цахкадзор" у Вірменії.

У 70-х роках значний розвиток одержали різні форми відпочинку в горах району

Закарпаття, де була створена широка мережа транспортних і пішохідних маршрутів з різними

типами туристських установ.

Архітектурно-планувальна організація туристських баз визначалася "кущовим"

розміщенням на маршруті: турбаза розташовувалася в долині, а на схилі гори - туристський

притулок (кущ-філія).

70-і роки стають наступним етапом розширення географії районів, придатних для

організації гірничо-рекреаційних комплексів: Саянскі гори (Сибір), Заімейське Алатау

(Казахстан), Приіссиккульська гірничо-рекреаційна система (Киргизія), урочища Чимган і

Бельдирсайського гребеня (Узбекистан), Урал (біля Свердловська і Пермі), Кузнецьке Алатау,

під Красноярськом, у Південно -Сахалинську, Петропавловську-Камчатському, Магадані.

У цей період гірсько-рекреаційні комплекси розглядаються як місця тривалого і

короткочасного масового відпочинку, особливо на територіях поблизу великих міст.

У 80-х роках подальший розвиток гірської рекреації визначався "Перспективними

схемами розвитку туризму", особливо в регіонах з унікальними й екстремальними

природними умовами (Європейська Північ, Далекий Схід, Західна Сибір).

У Європі перші гірсько-рекреаційні комплекси з'явилися ще в 50-х роках уприальпійських країнах, архітектура яких вирішувалася або у виді "шале" (швейцарського

селянського будиночка зі скатним дахом, образ якого став асоціюватися з гірською

архітектурою) або з плоским покриттям і ухилом покрівлі усередину.

У середині 60-х років у Франції були створені нові гірсько - рекреаційні комплекси: Ла

Плань, Авориаз, Флен, - загальною місткістю на 125 тисяч місць, архітектурна композиція

яких визначалася природними умовами і функціональними вимогами. Гірсько-рекреаційний

комплекс "Флен", розміщений на трьох природних плато, утворює уступчасту композицію.

"Авориаз" включає п'ять комплексів і розрахований на зимовий і літній відпочинок. Гірничо-

рекреаційний комплекс "Ла Плань" розміщений амфітеатром і розділений на три

функціональні зони: зона проживання й обслуговування з пішохідними комунікаціями і

засніженою територією перед будинком; зона транспортних зв'язків і автостоянки; зона

лижного спорту, що починається відразу за засніженою територією.

В архітектурі гірських комплексів стали використовувати різну систему пішохідних

зв'язків: відкриту, закриту, комбіновану (переходи, коридори, криті пішохідні вулиці).

Закрита система пішохідних зв'язків найбільше повно відповідала вимогам комфорту в будь-

яких кліматичних умовах.

У 70-х роках виник новий специфічний тип "високогірного сніжного міста" зі значною

тимчасовою місткістю (до 30000 місць). Такі урбаністичні гірські комплекси мають

розширену мережу підприємств обслуговування. Для планувальної структури "Сніжних міст"

використовувалися компактна або розосереджена композиція забудови.

Компактна композиція у виді "інтегрованих комплексів" одержала поширення у

Франції й у Швейцарії. В залежності від рельєфу такі композиції могли розташовуватися на

вершині, повторюючи її обрис; на схилі гори у виді серпантину або "гнізда"; у долині

відповідно до вигинів рельєфу. Найбільш цікаві "інтегровані" комплекси у Швейцарії

(Урутье). Внутрішня композиція комплексів визначалася виявленням активного центра у виді

"головної вулиці великого балкону" і "критої вулиці - суспільного центра", від яких

здійснювався зв'язок із усіма рівнями комплексу.

Наприкінці 60-х років почалося освоєння південної частини гірської системи

Кордильєр і проектування гірничо-рекреаційних комплексів у Перу, Чилі, Аргентині.

Зведення туристських установ визначалося необхідністю відкриття заповідних місць для

масового туризму.

Так, біля Куско (Перу) був запроектований туристський комплекс, у которий увійдуть

руїни древнього міста інків Мачу-Пикчу, музей, відкритий зелений театр, майстерні для

художників, приміщення для симпозіумів, наукові лабораторії, спортивні площадки, кілька

готелів. Будинок однієї з готелів, розмістивши на горі, має скляну покрівлю над вершиною

гори.

Формування гірничо-рекреаційних комплексів у США почалося ще в 50-х роках у

горах Колорадо. Відпочивати на лижах узимку стало в США звичайним явищем, особливо з

розвитком моторизованого лижного спорту.