4. Інтелект і особистість.

Характерологічні фактори, які визначають своєрідність інтелекту:

- винахідливість, дотепність;

- самовпевненість;

- наполегливість і добросовісність (Кеттел);

- екстра-інтроверсія і нейротизм (Айзенк);

- механізми подолання труднощів і захисту (Анастазі);

- мотиви (Кеттел);

- установки, потреби, інтереси, ідеали, рівень домагань...

Відношення між інтелектом і особистістю – відношення взаємозалежності. Особистісний фактор “вмішується” в рішення багатьох завдань, направлених на вивчення різних сторін інтелекту.

Врахувати всі можливі взаємовпливи між інтелектом і особистістю неможливо. Необхідно визнати відносну самостійність інтелекту (здібностей) як структури пізнавальних властивостей. Відокремленість інтелектуальної сфери може бути проілюстрована наприклад, видом інфантилізму, при якому відповідний віку розвиток інтелекту поєднується з затримками у формуванні особистості (Лічко, 1985).

Тому включення нових когнітивних факторів у сферу інтелекту, незважаючи на їх представленість у будь-якому акті пізнання, не може бути плідним. У своєму крайньому варіанті це приводить до того, що будь-які психічні властивості об’являються здібностями (Платонов, 1972). Інтелект розчиняється в особистості, втрачається його функціональна своєрідність, що може привести до заперечення виміру інтелекту.

У вітчизняній психології введено в якості одиниці аналізу взаємозв’язків інтелекту і особистості поняття інтелектуальної активності - “клітинки”, в якій синтезуються інтелект і особистість. Мірою інтелектуальної активності виступає інтелектуальна ініціатива, що характеризує індивідуальний якісний рівень пізнавальної діяльності (Богоявленська Д.Б.).

5. Методи дослідження інтелекту.

1. Векслер.

Шкала Векслера - 1955 року – у 2-х варіантах: для доросли і дітей.

Відмовився від традиційного тлумачення рівня інтелекту (IQ) через співвідношення показників розумового і хронологічного віку.

IQ = (розумовий вік \ хронологічний вік) * 100

При такому співвідношенні передбачається лінійна залежність між розумовим і хронологічним віком, тоді як розвиток інтелекту проходить нерівномірно на протязі всього життя людини.

Причини відказу від поняття “розумовий вік”:

IQ = (6\5) * 100 = 120

IQ = (12\10)* 100 = 120

Але перша дитина йде попереду хронологічного віку на 1 рік, а друга – на 2 роки.

Порівняння між собою коефіцієнтів інтелекту передбачає не тільки тотожність середніх IQ в окремі періоди життя, а також і тотожність стану відхилення у всі вікові періоди. Текст Біне (1937) для 6-річного віку стандартне відхилення – 12,5, а для 12-річного віку - 20,0 Та сама дитина, котра у 6 років має IQ=112, в 12 років буде мати IQ=120

Складність у спробах визначення норми для дорослих.

Векслер виражає IQ у одиницях стандартного відхилення, що показує, в якому співвідношенні знаходиться результат даного піддослідного до середнього розподілу результатів для його віку.

Система тесту Векслера базується на теорії Спірмена. При чому відображені і не інтелектуальні фактори.

Факторна структура шкали:

- 1 – загальний інтелект (G)

- 2 – вербальний фактор;

- 3 – вербальний фактор;

- 4 – фактор візуально-моторної координації;

- 5 – неспеціалізований фактор пам’яті.