Тема 5. Діагностика інтелекту. Теоретичні проблеми тестування інтелекту.

1.Поняття про інтелект.

Основні підходи до визначення інтелекту:

а) узагальнена здібність до навчання;

б) здібність до абстрактного мислення;

в) здібність до ефективної адаптації, поведінки в складному середовищі.

1. Ототожнювати інтелект з узагальненою здібністю до навчання не можна. Успішність розумової діяльності залежить також від характерологічних особливостей, ступеню енергетичного життєзабезпечення.

Дослідження в КДУ: слабовстигаючими були особи з високим показником рівня інтелекту ( може бути відсутня мотивація), проте особи нижче середнього ніколи не входили в число добре встигаючих. Характерно, що жінкам притаманна була пряма залежність між IQ і успішністю навчання, у чоловіків на успішність частіше впливають інші причини.

2. Звужує поняття інтелекту.

3. Піаже - суть інтелекту виступає в структуруванні відносин між середовищем і організмом, а його розвиток проявляється в т. з адекватній адаптації.

Вернон: інтелект відповідає загальному рівню складності і гнучкості в схемах поведінки особистості, сформованих на протязі життя.

Дані підходи не являються взаємовиключними. Ні одне із визначень не вичерпує сутність інтелекту. Здібність до навчання не існує без адаптації, без активного пристосування, одночасно здібність до навчання є основою для адаптації. А абстрактне мислення є результатом розвитку і навчання.

2. Структура інтелекту.

Найважливіше питання – чи є інтелект цілісним явищем, чи складається з множини окремих здібностей.

Перша теорія організації інтелекту, базується на статистичному аналізі показників тестів – теорія Спірмена (1909, 1927) – двофакторна теорія інтелекту.

Існує загальний, генеральний фактор (G), що визначає позитивні кореляції між тестами (успішність виконання цих тестів) і специфічні фактори (S1, S2, S3…Sn), притаманні кожній з використовуваних методик.

Тест	Фактор
	G	S1	S2	S3	S4
1	*	*
2	*		*
3	*			*
4	*				*

У цій концепції позитивні кореляції пояснюються тільки наявністю генерального фактору. Велика насиченість тестів цим фактором збільшує кореляцію між ними. Специфічні фактори відіграють ту ж роль, що й помилки виміру.

Тому теорію Спірмена вважають монофакторною.

За теорією Спірмена S-фактор притаманний всім вимірам інтелекту. Він пов’язаний з розумінням зв’язків і відношень між предметами і явищами дійсності, а також можливістю відтворення цих відношень у відповідності з певною закономірністю.

Ще в теорії Спірмена висунуто передбачення, що група різних показників знаходиться у взаємозв’язку, визначаючи одну здібність. Утворюються так звані групові фактори, які не містяться у всіх показниках здібностей, а є загальними для будь-яких обмежених груп тестів. На цій основі розвинулась ієрархічна теорія інтелекту.

На вершині знаходиться генеральний фактор, потім слідують фактори вербального і практичного інтелекту, нижче – групові і специфічні фактори.