Співвідношення факторів в ієрархічній теорії інтелекту

Генеральний фактор G

Основні групові фактори V : ED K : M

Групові фактори

Специфічні фактори

Якщо виключити вплив фактору “G”, кореляції між тестами зберігаються. При цьому всі тести розпадаються на дві великі групи, пов’язані з фактором вербальним (V) і практичним (P). За виключенням зв’язків, обумовлених цими двома факторами. Появляються більш вузькі групи факторів.

Розвиток теорії Спірмена – теорія Кеттела.

Фактор “G” складається з 2-х загальних факторів:

- інтелекту текучого (Gf) (мінливий)

- інтелекту кристалізованого (Ag)

Суть інтелекту ( як і у Спірмена) в осягненні відношень, залежностей.

Детермінанти цього осягнення двоякі:

1. Вроджені і сприяють тому, що про набуття досвіду та навиків у одних менш утруднене, ніж у інших. Це текучий інтелект, який можна виміряти тестами, “вільними від культури”.

2. Конденсат нашого досвіду – кристалізований інтелект, може змінюватись в залежності від культури, а також активності та інтересів особистості.

Тріадне уявлення про структуру інтелекту за Кеттелом.

1. Центральні здібності – основа текучого інтелекту, здійснюють вплив на всі пізнавальні процеси. Вродженні.

2. Локальні здібності – пов’язані з вродженою та набутою організацією сенсорних і моторних полів мозку. Проявляються у завданнях, що вимагають здійснення слухового, зорового і т.д. сприймання, моторної активності.

3. Фактори посередники (операції) - набуті мислительні навики утворюються в результаті навчання. Відносяться до кристалізованого інтелекту.

1 і 2 фактори - здібності обмежуючі (ефект навчання), фактори природно обумовлені. 3 - інструментальні структури – це результат взаємодії 1 і 2 з культурним досвідом індивіда.

Індивідуальний рівень факторів (1,2,і 3) залежить як від спадковості , так і від середовища.

Основна відмінність у ступені цієї залежності:

Центральні здібності мінімально залежать від навчання, фактори-посередники максимально.

Однак текучий інтелект здійснює вплив на розвиток кожного фактору-посередника. Логічні здібності займають середнє становище (формуються як за рахунок середовища, так і спадковості), менше впливають на фактори посередники.

Достоїнство теорії Кеттела: дослідження зв’язку здібностей з мотиваційними факторами (інтерес, емоційне відношення до навчання, соціально - винагороджуваний досвід - вербальний і технічний.

Напрям, який відкидав загальну основу інтелекту – мультифакторна теорія інтелекту Терстоуна і Торндайка.

Торндайк вважав, що інтелект складається із множини факторів і елементів. Будь-яка розумова діяльність включає ряд елементів, що взаємодіють один з одним.

Ці ідеї отримали детальну розробку у теорії Терстоуна, творця багатофакторного аналізу.

Певні розумові операції утворюють групу, яка має спільний первинний фактор. Було виділено 9 первинних факторів, 7 з яких визначались найбільш чітко:

V - розуміння слів;

W - швидкість (беглость) (вільність) мовлення;

N - легкість (швидкість і точність) оперування цифровим матеріалом;

S - просторова орієнтація;

M - асоціативна пам’ять;

P - швидкість сприймання;

I - індуктивне мислення.

Терстоун вважав, що нема підстав для використання такого показника як коефіцієнт інтелекту (IQ), в основі якого лежить сумарна оцінка успішності виконання тестів. Інтелект необхідно представляти у вигляді профілю оцінок за первинними факторами.

Сучасні дослідження в області структури інтелекту.

Американець Гілфорд (1967) побудував свою модель на припущенні про наявність 3-х вимірів, комбінації яких визначають різні типи інтелектуальних здібностей. Кожен фактор інтелекту утворився сполученням одного з типів інтелектуальних операцій, області, в якій вона здійснюється (зміст) і отриманого результату.

Кубічна модель інтелекту.

Гілфорд розрізняє 5 типів операцій:

- розуміння інформації (С);

- запам’ятовування (М);

- дивергентне мислення, або вироблення логічних альтернатив, пов’язаних з інформацією, яка пред’являється (D);

- конвергентне мислення або виробництво логічно обґрунтованих висновків (N);

- оцінювання: порівняння і оцінка інформаційних одиниць за певним критерієм (Е).

Другий вимір – зміст або форма пред’явлення інформації:

- образна (F) – конкретне – реальні предмети і їх зображення;

- символічна (S) букви, знаки, цифри;

- семантична (М) значення слів;

- поведінкова (В) дії і вчинки.

Третій вимір – продукт, результат прикладення певної інтелектуальної операції до конкретного змісту:

- відносно роздільні елементи, одиниці (V) - вписати букви у слова:

- класи (С) - розсортувати предмети на групи;

- відношення (R) – встановити зв’язки між поняттями;

- системи (S) - виявити закономірність в організації множини елементів;

- трансформації (Т) - перетворення заданого матеріалу;

- імплікації (І) – висновок, логічна операція, що утворює складне висловлювання із 2-х висловлень через логічну зв’язку “якщо,… то…” Передбачити результат в рамках ситуації “Що буде, якщо…”

Таким чином, передбачається існування 120 факторів інтелекту. Експериментально виділено 88 факторів.

Теорія Гілфорда виключає існування факторів вищого порядку як наслідок заперечує загальну основу інтелекту.

Таким чином є 2 напрямки розуміння структури інтелекту:

- монофакторна теорія або двофакторна теорія Спірмена (виходить із наявності загальних здібностей і впливу двох факторів);

- мультифакторний підхід Гілфорда (загальних здібностей нема, є сукупність окремих здібностей - заперечення загальних основ інтелекту).

Намітився компроміс:

- Терстоун признав реальність загальних факторів і розглядав їх в якості факторів другого порядку.

- Спірмен признав існування групових факторів.

Зараз концепція генерального фактору розглядається як особливий випадок мультифакторного аналізу.

Теорії, в яких робиться спроба пов’язати мультифакторні та монофакторні уявлення про структуру інтелекту.

Окрім ієрархічної теорії інтелекту, подібна спроба зроблена Мейлі, який теоретично, не претендуючи на виділення всіх загальних факторів, пропонує наступні:

• фактор складності завдання;

• фактор пластичності;фактор цілісності (беглость);

• фактор швидкості (вільності)

Відмічаючи, що вони представляють собою аспекти провів мислення, які завжди виступають спільно.

Кожен з цих факторів з певним ступенем насичення виступає у кожної людини, відповідно набір факторів характеризує форму інтелекту. Інтелект виступає як врівноважена, а не одностороння, факторна формула, що можна пов’язати з генеральним фактором Спірмена.

Таким чином, всі спроби розробити інтелект на множину характерних здібностей виявились безуспішними. Корекції між різними тестами вказують на єдину основу вимірюваного ними вища.

Властивості інтелекту не дані як деякі відокремлені акти, а представляють собою сторони єдиної і нерозривної пізнавальної діяльності.