2.3. Указ про єдиноспадкування

Законодавчий акт Петра I Великого від 23 березня 1714 «Про порядок спадкоємства в рухомих і нерухомих імуществах», закріпив дворянську власність на землю. По указу батько міг передати нерухоме майно лише одному з синів або дочок (якщо немає сина); за відсутності дітей — одному зі своїх родичів, але неодмінно тому ж прізвищу. Указ забороняв продавати і закладати нерухоме майно. Рухоме майно заповідач міг розподілити між дітьми на свій розсуд. Указ був направлений проти дроблення дворянських маєтків, що приводило, на думку Петра I, до розорення дворянства, і юридично ліквідовував різницю між маєтками і вотчиною, перетворивши їх на єдиний вигляд дворянської земельної власності. У зв'язку з незадоволеністю дворянства був скасований імператрицею Ганною Іванівною 9 грудня 1730.

Правовий статус дворянства був суттєво змінений прийняттям Указу про єдиноспадкування 1714 р. Цей акт мав декілька наслідків:

1)Юридичне злиття таких форм земельної власності, як вотчина і помістя призвело до виникнення єдиного поняття “нерухомості”. На її основі відбулась консолідація стану. Поява цього поняття призвела до формування більш точної юридичної техніки, розробки правових повноважень власника, стабілізації зобов’язальних відносин.

2) Встановлення інституту майорату - спадкування нерухомості тільки одним старшим сином, не властивого російському праву, метою якого було збереження від роздроблення земельної дворянської власності.

Але реалізація нового принципу призводила до появи значних груп безземельного дворянства, змушеного влаштовуватись на військову чи цивільну службу. Це положення Указу викликало найбільше невдоволення дворян (було відмінено в 1731 р.).

3) Перетворивши помістя в спадкове землеволодіння, Указ разом з тим знайшов новий спосіб прикріпити дворянство до державної служби - обмеження спадкування змушувало його представників служити за платню. Дуже швидко почав формуватись багаточисельний бюрократичний апарат і професійний офіцерський корпус.

Логічним продовженням Указу про єдиноспадкування став Табель про ранги (1722 р.).

2.4. Генеральний регламент

Генеральний регламент складається з невеликого введення і 56 глав. До нього також докладено тлумачення іноземних слів,які в нього увійшли.

Був затверджений Петром I в лютому 1720 р. і являв собою, висловлюючись сучасною мовою, першу інструкцію з діловодства в Російській імперії. У Регламенті детально, до найменших подробиць було розроблено всі питання діяльності канцелярії петровської епохи, аж до пристрою столів (повинні мати ящики із замками) і того, як повинні сидіти канцеляристи (удвох за одним столом).

Складання Генерального регламенту було покладено на підставі шведського статуту указом від 28 квітня 1718 році. Сам текст указу був розісланий президентам тільки трьох колегій: Камер-колегії, Ревізійної-колегії і військової. Указом 11 червня 1718 було велено у всіх колегіях провести зведення норм шведського регламенту з російськими нормами та подати до Правлячий Сенат рапорти, про виявлені розбіжності. На початку 1719 регламент був прослуханий в Сенаті, але підписаний Петром I тільки наступного року (28 лютого 1720 року), і в березні була розпочата розсилка друкованих примірників регламенту з колегіям. Генеральному регламенту протиставлялися регламенти спеціальні (партикулярні), про які не раз згадується в самому Генеральному регламенті. Такі спеціальні регламенти були видані не для всіх колегій: відомі регламенти Штаатс-контор-колегії (лютий 1719), Комерц-колегії (березень 1719 та січень 1724), Камер-колегії (грудень 1719), Мануфактур-колегії (грудень 1723) і Адміралтейській колегії (квітень 1722 і жовтня 1723). Дія Генерального регламенту було підтверджено в березні 1724 особливим указом.

Генеральный регламент-статут державної цивільної служби в Росії XVIII-XIX століть, виданий 28 лютого 1720. Складено за участю Петра I. Генеральний регламент ввів систему діловодства, що отримала назву "коллежской" за назвою установ нового типу - колегій. Домінуюче значення в цих установах отримав колегіальний спосіб прийняття рішень присутністю колегії, до складу якої входили президент, віце-президент, члени колегій, секретар, нотаріус, перекладач та ін Генеральний регламент визначав порядок обговорення справ у колегіях, організацію діловодства, взаємини колегій з Сенатом та місцевими органами влади. Генеральний регламент втратив значення з виданням Зводу законів Російської імперії в 1833 році.

2.5. Духовний регламент 1721 р. - законодавчий акт, який регулював відносини держави і Російської Православної Церкви. Він визначав порядок управління Церквою, склад, права і обов'язки вищих церковно-адміністративних органів.

Духовний регламент завершив церковну реформу, розпочату Петром I. Його склав псковський єпископ Феофан Прокопович за дорученням государя в 1718-1720 роках, А виправив сам Петро I. Документ був виданий і вступив в силу в січня 1721року.

Церковне управління перетворювалося за зразком цивільних колегій: скасовувалося патріаршество, і вводився колегіальний орган - Духовна колегія, незабаром названа "Святійший Синод". За Указом 11 травня 1722 керівником Синоду ставав обер-прокурор - світський державний чиновник, який призначається царем. Відповідно до Табелю про ранги, посада обер-прокурора відповідала лише 4-му класу державних службовців. "Верховним суддею" і фактичним главою Синоду був імператор. Він стверджував всі розпорядження в області церковного управління. Таким чином церква повністю підпорядковувалася державі, а вище церковне управління перебувало під контролем світської влади.

Урочисте відкриття Духовної колегії (Синоду) відбулося 14 лютого 1721 р. у 1722-1723 роках патріархи ряду православних автокефальних (самостійних) церков Сходу визнали церковну реформу, проведену Петром I.

У 19 столітті положення Духовного регламенту були включені в Основні закони Російської імперії.