2.3. Визначення функції витрат

Вивчення динаміки витрат уможливлює оцінювання витрат і побудову їх функції.

Оцінка витрат (Cost Estimation) — це процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними фактора­ми на підставі дослідження діяльності.

Функція витрат (Cost Function) — це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їх факторами.

У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

7=а + Ьх (2.1)

де У — загальні витрати;

а — загальні постійні витрати;

Ь — змінні витрати на одиницю діяльності;

х — значення фактора витрат.

На практиці витрати мають кілька факторів витрат, але для побудови функції витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат.

Передбачення витрат (Cost Prediction) — прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності.

Наприклад, бухгалтер-аналітик торговельного підприємства визначив, що по­стійні витрати підприємства становлять 50 000 грн, а середні змінні витрати на одиницю товару — 100 грн.

Звідси функція витрат підприємства матиме такий вигляд:

Y = 50 000 + 100х.

Отже, якщо підприємство планує реалізувати 600 одиниць товару, то загальні витрати становитимуть:

Y= 50 000 + (100 • 600) = 50 000 + 60 000 = 110 000 грн.

Методи визначення функції витрат '*

Наявність змішаних витрат ускладнює побудо­ву функції витрат. Тому для визначення функції ви­трат застосовують різні методи:

• технологічний аналіз;

• аналіз рахунків;

• метод вищої—нижчої точки;

• метод візуального пристосування;

• регресійний аналіз;

• спрощений статистичний аналіз.

Метод технологічного аналізу

Технологічний аналіз (Engineering Analysis) — сис­темний аналіз функції діяльності з метою визна­чення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності.

Перевагою такого аналізу є те, що він зорієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу розрахунків

Метод аналізу рахунків (Account Analysis Method) — ме-

[ тод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змін­ні та постійні щодо відповідного чинника на підставі ви­вчення даних рахунків бухгалтерського обліку.

Наприклад, магазин "Час" за звітний період реалізував 2 000 годинників. Аналіз витрат магазину, відображених на рахунках бухгалтерського обліку, на­ведено в табл. 2.3.

За результатами наведеного аналізу функцію витрат магазину "Час" можна описати так:

Y= 116 000+ 129х.

Отже, якщо в наступному періоді магазин планує збільшити обсяг продажу до 3 000 годинників*, а витрати на оренду будуть збільшені на 10 000, тоді загальні бюджетні витрати магазину становитимуть:

(116 000 + 10 000) + (129 ■ 3 000) = 126 000 + 387 000 = 513 000 грн.

Метод аналізу рахунків доволі широко використовують на практиці. Але слід зважати на те, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера й аналізі минулих подій. Через те його вадою є певна суб'єктивність і можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Певною мірою уникнути зазначених вад можна за допомогою серії спостережень та засто­сування математичних методів.

Для розгляду решти методів скористаймося вихідними даними, наведеними у табл. 2.4. Це результати спостережень взаємозв'язку між часом роботи устатку­вання та витратами на його утримання за минулі дванадцять тижнів.

Метод вищої—нижчої точки І Метод вищої—нижчої точки (High — Low

ші^^^^т,^».^^»^»^^ Method) — це метод визначення функції ви-

трат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними ви­тратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

Для ілюстрації практичного застосування методу вищої—нижчої точки ді­яльності використаємо дані таблиці 2.4, які свідчать, що найвищий обсяг діяль­ності становить 144 машино-годин, а найнижчий — 69 машино-годин. Перенесе­мо результати спостережень у табл. 2.5 і розрахуємо різницю між витратами у вищій та нижчій точках діяльності.

Отже, при зростанні обсягу діяльності на 75 машино-годин загальні витрати зросли на 11 190 грн. Звідси змінні витрати на 1 машино-годину становлять:

11 190 : 75 = 149,2 грн.

Виходячи з цього, постійні витрати дорівнюють:

21 840 - (144-149,2) = 21 840 - 21 485 = 355 грн або:

10 650 - (69-149,2) = 10 650 - 10 295 = 355 грн.

Отже, функція витрат у цьому разі має такий вигляд:

7= 355 + 149,2х. Графічно цю функцію витрат зображено нарис. 2.19.

Графічне відображення функції витрат дає змогу уникнути ризику помилки, пов'язаного із застосуванням методу вищої—нижчої точки.

Річ у тому, що при використанні цього методу ми проводимо лінію функ­ції витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки. Але якщо ці інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками (рис. 2.20), то функція витрат не відображатиме реальної залежності між ви­тратами та їхнім фактором.

Метод візуального пристосування

і Метод візуального пристосування (Visual-Fit \ Method) — графічний підхід до визначення функції \ витрат, за якого аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Припустімо, що в нашому випадку аналітик, намагаючись врахувати всі точ­ки на графіку, провів лінію функції витрат таким чином (рис. 2.21):

З наведеного графіка видно, що постійні витрати становлять 5 000 грн. Для роз­рахунку змінних витрат використаємо дані при обсязі діяльності 132 машино-годин. У цій точці загальні витрати становлять 18 165 грн. Отже, змінні витрати дорівнюють:

18 165 - 5 000 = 13 165 грн. Відповідно, змінні витрати на 1 машино-годину становитимуть:

13 165 : 132 = 99,7 грн. Функція витрат у цьому разі буде:

Y= 5 000 + 99,7х

Метод візуального пристосування дає змогу уникнути вад методу вищої— нижчої точки, але не гюзбавляє суб'єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від точності ока й несхибності руки аналітика.

Регресійний аналіз

Регресійний аналіз (Regression Analysis) — статистич­на модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних змінних величин.

При застосуванні регресійного аналізу для визначення функції витрат загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина.

Лінійний взаємозв'язок між залежною та незалежною змінними величи­нами можна описати графічно як лінію регресії, або за допомогою формули (рівняння регресії).

Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для ви­значення зміни незалежної змінної величини, називають простим регресійним аналізом. Вона має вигляд:

Y = а + Ьх

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначен­ня зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз і може бути описана так:

Y=a+b_lXl+b₂x₂+...+b_nx_n. (2.2)

На відміну від методу вищої-нижчої точки, регресійний аналіз враховує всі дані спостереження для визначення функції витрат.

Поряд із цим, регресійний аналіз уможливлює уникнення вад візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів (Least—Square Method) — це статистичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат а і Ь так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою.

Сутність цього методу можна проілюструвати за допомогою графіка (рис. 2.22).

Для визначення функції витрат методом найменших квадратів необхідно роз­в'язати систему рівнянь:

Підставивши результати розрахунків у рівняння (2.3 і 2.4), одержимо:

187 515 = 12а + 1 2936 (2.5)

20 896 ПО = 1293а + 146 0256 (2.6)

Щоб розв'язати систему рівнянь для Ь, помножимо рівняння (2.5) на 107,75 (1 293 : 12). Маємо:

20 204 741 = 1293а + 139 320,75 (2.7)

Тепер вирахуємо рівняння (2.7) з рівняння (2.6) і одержимо:

691 369 = 6704,256

Таким чином, b = 103.

Підставимо значення b у рівняння (2.5) і розв'яжемо його для а:

187 515 = 12а + (1 293 • 103)а = 4 528

Після заміни в рівнянні регресії коефіцієнтів а і b їхніми значеннями ми бачимо, що лінію регресії можна описати так:

7=4 528 + ЮЗх.

Спрощений статистичний аналіз

Цей метод запропонував український учений, академік М.Г. Чумаченко.

.шч^^ші-ш-ашш............:_Ш.,.,....,..,..,,.1 Спрощений статистичний аналіз (Simplified

Statistical Analysis) — це метод визначення функції витрат, що передбачає розпо­діл показників на дві групи, виходячи зі зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.

Застосувавши цей підхід до прикладу, що розглядався раніше (табл. 2.4 і 2.6), одержимо:

Величину постійних витрат (а) визначають за формулою:

а = (УД - YJ_a) I (X_t - Х_о), (2.8)

де Y_Q і Y_l — середні значення витрат;

Х_о і Х_х — середні значення обсягу діяльності. Підставивши у наведену формулу розраховані середні значення Х\ Y, одержимо:

а = ((13 473 • 128) - (17 780 ■ 88)) : (128 - 88) = 159 904 : 40 = 3 998 грн.

Знаючи величину постійних витрат, можемо обчислити змінні витрати на одиницю (Ь):

b = (13 473 - 3 998) : 88 = 107,7; або

Ь = (17 780 - 3 998) : 128 = 107,7

Виходячи з цього, функція витрат, визначена за допомогою спрощеного ста­тистичного аналізу, є:

Y= 3 998 + 107,їх.

Вибір серед функцій витрат

Застосування різних методів для визна­чення функції витрат дає різні результати (див. табл. 2.7).

У розглянутому прикладі ми виходимо з припущення, що витрати змінюють­ся під впливом зміни часу роботи устаткування.

Але на практиці можуть бути й інші фактори витрат (кількість виготовленої продукції, вага матеріалів, кількість переналагоджень обладнання тощо).

Тому для прийняття управлінських рішень слід обрати найрелевантнішу функ­цію витрат. Для правильного вибору серед функцій витрат доцільно застосувати такі критерії:

• економічна правдоподібність;

• хороша пристосованість;

• значимість незалежних змінних величин.

Економічна правдоподібність означає, що взаємозв'язок між залежною змін­ною величиною (витратами) і незалежною змінною величиною (фактором ви­трат) має бути економічно доцільним.

Хороша пристосованість визначає, наскільки тісним є взаємозв'язок між ви­тратами та певним фактором, тобто наскільки точно функція витрат описує їхній взаємозв'язок.

Значимість незалежних змінних величин дає відповідь на питання: чи сут­тєво впливатиме на суму загальних витрат коливання значення (Ь) незалежної змінної величини?

Для визначення міри надійності функції витрат використовують коефіці­єнт детермінації, стандартну помилку обчислення і стандартну помилку кое­фіцієнта.

Надійність функції витрат ґрунтується на розмірі відхилень фактичного спо­стереження {Yd) від розрахункової величини на лінії регресії (Ye).

Коефіцієнт детермінації (Coefficient of Determination) характеризує питому ва­гу суми відхилень Y, що визначається незалежною змінною х у сумі загального відхилення і обчислюється за формулою:

Залишкова дисперсія (а_г²) визначає ту частину відхилень фактичних спостере­жень від лінії регресії, що зумовлена впливом випадкових або неконтрольованих чинників. Вона може бути встановлена як середнє значення квадрата різниці між фактичною та розрахованою величиною й обчислюється за формулою:

Для визначення величини залишкової дисперсії скористаймося даними табл. 2.6, а результати розрахунків викладемо в табл. 2.8.

Отже, о_г² = 65 435 532 : 12 = 5 452 961.

Загальну дисперсію (о²) обчислюють як середнє значення квадрата різниці між Фактичною та сепедньоФактичною величиною Y:

У нашому прикладі середня сума фактичних витрат (Yd) становить:

15 626 (187 515 : 12);

а розрахунок загальної дисперсії зробимо у таблиці 2.9.

Після розрахунку загальної та залишкової дисперсії ми можемо визначити коефіцієнт детермінації:

Я² = 1 - (65 435 532 : 136 732 107) = 1 - 0,4786 = 0,5214.

Це означає, що 52,14% відхилень загальної суми витрат визначається зміна­ми величини зворотного фактора витрат, а решта 47,86% пояснюється впливом інших факторів та випадкових явищ.

Слід відзначити, що при значенні R² > 0,30 функція витрат вважається до­статньо надійною.

мал кла, має тис титі за с

рис (12 кол

сягз

Коефіцієнт детермінації свідчить про надійність оцінки загальних витрат, ґрунтованої на рівнинні регресії, але він не показує абсолютного розміру ймовір­ного відхилення від лінії регресії. Таку інформацію можна отримати, розрахував­ши стандартну помилку обчислення.

Стандартна помилка обчислення (Standard Error of Estimation) — це абсолют­ний розмір імовірного відхилення від лінії регресії.

Необхідність розрахувати стандартну помилку обчислення зумовлена тим, що лінію найменших квадратів ми розраховували на підставі вибіркових даних.

Тому цілком імовірно, що залежно від розміру вибірки ми одержимо різні оцінки функції витрат. Тільки розрахунок найменших квадратів на підставі спо­стереження всіх імовірних значень витрат на обслуговування устаткування дасть правдиву інформацію.

Тому виникає питання, наскільки наша лінія найменших квадратів (Y= 4 528 + + ЮЗх) наближена до справжньої лінії найменших квадратів.

Стандартна помилка обчислення дає змогу встановити інтервал, у межах якого ми можемо бути більш-менш переконані у правдивості наших оцінок. Цей інтер­вал залежить від бажаного рівня впевненості й має назву інтервал упевненості.

Інтервал упевненості (Confidence Range) — це діапазон, у межах якого існує упевненість щодо достовірності зроблених оцінок.

Стандартну помилку обчислення (S) визначають за формулою:

У наведеній формулі розмір вибірки (и) зменшений на 2, оскільки дві змінні величини (а і Ь) у рівнянні регресії були отримані шляхом дослідження цієї ви­бірки. Значення « — 2 називають ступенем свободи.

Розрахуємо стандартну помилку обчислення (S_e), скориставшись даними табл. 2.8. S_e =Л/ 65 435 532 : 10 = 2 558,04

При обчисленні інтервалу упевненості слід зважати на величину вибірки.

Теорія статистики свідчить, що розподіл точок навколо лінії регресії є нор­мальним у разі наявності щонайменше 30 спостережень. Оскільки в нашому при­кладі оцінка лінії регресії базується лише на дванадцяти спостереженнях, ми маємо скоригувати стандартну помилку обчислень за допомогою спеціальної ста­тистичної таблиці. Фрагмент такої таблиці наведено нижче (табл. 2.10); він міс­тить значення коефіцієнтів (t), необхідних для обчислення інтервалу впевненості за ступенів імовірності від 0,8 до 0,99.

Якщо ми хочемо визначити інтервал упевненості з імовірністю 99%, то ско­ристаємося останнім стовпчиком табл. 2.10 при значенні ступеня свободи =10 (12 — 2). Таким чином, ми можемо бути впевнені на 99%, що реальні витрати коливатимуться у межах ± 3,169 стандартної помилки.

Тобто, застосувавши отримані значення, наприклад для максимального об­сягу діяльності — 144 машино-години (табл. 2.4), одержимо:

19 360 ± 3,169 (2 558,04);

19 360 + 3,169 (2 558,04) = 27 466;

19 360 - 3,169 (2 558,04) = 11 254.

Отже, ми можемо бути впевнені на 99%, що за умови 144 машино-годин роботи устаткування витрати на його обслуговування коливатимуться у межах 11 254-27 466 грн.

Стандартна помилка коефіцієнта (Standard Error of Coefficient) — це показ­ник, що відображає вплив випадкових чинників на величину коефіцієнта Ь (змінних витрат на одиницю).

Стандартну помилку коефіцієнта (S_b) обчислюють за формулою:

S_b = S_e :A/Z(x-*)² (2.13)

або

S_b = S_e :ЛІСЕ^ - хірс) (2.14)

Розрахуємо значення стандартної помилки коефіцієнта, виходячи з результа­тів попередніх розрахунків:

S_b = 2 558,04 :Л/146 025 - (1 293²: 12) = 2 558,04 ^146 025 - 139 320,75 =

= 2 558,04 Л/б^704,25 = 2 558,04 : 81,879 = 31,24

Співвідношення b/S_b > 2 означає, що ймовірність впливу випадкових факто­рів на коефіцієнт b у нашому прикладі незначна: 103 : 31,24 = 3,30.

Отже, функція витрат, визначена шляхом регресійного аналізу, є достатньо надійною.

1. Як класифікують витрати підприємства?

2. Що таке вичерпані та невичерпані витрати?

3. Що таке витрати періоду та витрати на продукцію?Наведіть кілька прикладів цих витрат.

4. Що таке прямі та непрямі витрати? Наведіть приклади.

5. Що таке релевантні та нерелевантні витрати? Наведіть приклади.

6. Що таке середні та маржинальні витрати ?Для чого їх обчислюють ? Наведіть приклади.

7. Що таке альтернативні витрати? Наведіть приклад.

8. Що таке контрольовані та неконтрольовані витрати?

9. Що таке поведінка витрат?Які фактори на неї впливають? Наведіть приклади.

10. Наведіть приклади змінних витрат і відобразіть їхню поведінку графічно.

11. Наведіть приклади постійних витрат.

12. Що таке релевантний діапазон? Наведіть приклад.

13. Що таке напівзмінні витрати?Наведіть приклади й відобразіть графічно їхню поведінку.

14. У чому полягає вплив менеджера на величину витрат? Наведіть приклад дискрецій­них витрат.

15. Що таке функція витрат? Для чого її визначають?

16. Опишіть методи, які використовують для визначення функції витрат.

17. Що таке технологічний аналіз?

18. Що таке аналіз бухгалтерських рахунків?

19. Поясніть переваги та вади методу вищої—нижчої точки та методу візуального пристосування.

20. У чому полягають сутність і переваги регресійного аналізу?

21. Що таке спрощений статистичний аналіз?

22. Опишіть критерії оцінки функції витрат.

23. Які показники характеризують надійність функції витрат?Як їх визначити?

1. Апчерч А. Управленческий учет. — М.: Финансьі и статистика, 2002.

2. Вахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учет. — М.: Финстатинформ, 1999.

3. Друри К. Управленческий и производственньїй учет. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.

4. Карпова Т.П. Основи управленческого учета. — М.: Инфра-М, 1997.

5. Управленческий учет / Под ред. А.Д. Шеремета. — М.: ФБК — ПРЕСС, 1999.

6. Хенсен Д.Р., Моувен М.М., Еліас Н.С., Сєнков Д.У. Управлінський облік. Пер. з англ. 5-го канад. вид. — К.: Міленіум, 2002.

7. Хорнгрен Ч., Фостер Г. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. — М.: Финансьі и статистика, 1995.

8. Чумаченко Н.Г. Учет и анализ в промьішленном производстве СІЛА. — М.: Финансьі, 1971.

1.

Підприємство виробляє кріплення з алюмінію. Впродовж кварталу вироб­ничі витрати підприємства охоплювали:

Зарплату, грн Матеріали, грн

— верстатників 140 000 — алюміній 400 000

— майстрів 75 000 — запчастини для верстатів 36 000

— механіків 40 000. — мастильні матеріали 12 000.

Прямі витрати підприємства дорівнюють, грн:

а) 540 000; в) 651 000;

б) 592 000; г) 703 000.

2.

Виробничі витрати підприємства включають, грн:

— прямі матеріали 600 000

— пряму зарплату 200 000

— змінні загальновиробничі витрати 40 000

— постійні загальновиробничі витрати 70 000.

2.1. Основні витрати підприємства дорівнюють, грн:

а) 600 000; в) 800 000;

б) 640 000; г) 910 000.

2.2. Конверсійні витрати дорівнюють, грн:

а) 200 000; в) 270 000;

б) 240 000; г) 310 000.

3.

Запас готової продукції на початок квітня становив 50 000 грн. Упродовж квітня витрати підприємства становили:

— зарплата робітників 40 000

— прямі матеріали 30 000

— амортизація верстатів 10 000

— витрати на рекламу 6 000

— витрати на охорону території підприємства 4 000.

Собівартість реалізованої упродовж квітня продукції становила 100 000 грн. Запас готової продукції на кінець квітня дорівнює:

а) ЗО 000; в) 40 000;

б) 34 000; г) 70 000.

4.

Змінні витрати на одиницю продукції становили 6 грн при обсязі вироб­ництва 1 000 од. Чому дорівнюють змінні витрати на одиницю при обсязі виробництва 1 500 од., грн:

а) 4; в) 6;

б) 5; г) немає правильної відповіді.

5.

Постійні витрати на одиницю становили 3 грн при обсязі виробництва 10000 одиниць. Чому дорівнюють постійні витрати на одиницю при обсязі ви­робництва 6000 одиниць, грн:

а) 3; в) 5;

б) 4; г) немає правильної відповіді.

6.

Загальні витрати підприємства на виробництво 20 000 одиниць продукції становили 240 000 грн (зокрема змінні витрати на одиницю 7 грн). Витрати підприємства на виробництво 15 000 одиниць продукції дорівнюють, грн:

а) 180 000; в) 240 000;

б) 205 000; г) 275 000.

7.

Загальні витрати на виробництво 8 000 одиниць продукції становили 80 000 грн (зокрема змінні 48 000 грн). Загальні витрати на виробництво 10 000 одиниць дорівнюють, грн:

а) 80 000; г) 100 000;

б) 92 000; д) 108 000.

в) 98 000;

8.

Витрати й доходи коледжу залежать від кількості учнів. Далі наведено дані про доходи та витрати коледжу залежно від набору учнів:

Кількість учнів Дохід, грн Витрати, грн

100 30 000 21 000

150 45 000 27 000

160 48 000 28 000

200 60 000 32 000

201 63 000 32 550 Маржинальні витрати у разі набору 201-го учня дорівнюють:

а) 32 550; г) 550;

б) 30 450; д) 275.

в) 3 000;

9.

Є така інформація про витрати підприємства на контроль якості продукції:

Місяць Обсяг виробництва, одиниць Витрати, гри

Січень 4 200 14 700

Лютий 4 800 16 200

Березень 2 400 9 000

Квітень 3 000 10 800

Травень 6 000 19 800

Червень 5 400 18 300

Витрати на контроль якості в липні у разі виробництва 5000 од. становити­муть, грн:

а) 16 800; в) 18 800;

б) 17 000; г) інша сума.

10.

Витрати підприємства за останні шість місяців становили:

Місяць Обсяг виробництва, одиниць Витрати, грн

Січень 2 400 26 100

Лютий 2 160 25 080

Березень 2 430 26 850

Квітень 2 760 28 080

Травень 2 850 28 875

Червень 2 700 27 450

Витрати на виробництво 2 940 одиниць продукції становитимуть, грн:

а) 28 530; в) 29 370; д) 29 433.

б) 28 980; г) 29 100;

ВПРАВА 2.1

ВПРАВА 2.2

Далі наведено витрати відділу обслуговування устаткування: І. Оплата часу простою працівникам відділу. II. Амортизація площі будинку, яку займає відділ.

III. Загальновиробничі витрати, розподілені на відділ.

IV. Витрати на електроенергію, що використовується відділом.

Необхідно для кожного з наведених пунктів визначити, чи є вони прямими або непрямими стосовно відділу обслуговування устаткування, чи є вони кон­трольованими (принаймні частково) керівником цього відділу.

ВПРАВА 2.3

Є такі дані про доходи та витрати підприємства за рік, грн:

Придбання сировини__________________________________________753 000

Витрати на транспортування сировини____________________ 16 800

Непряма виробнича зарплата 277 800

Пряма заробітна плата 690 000

Витрати на збут_________________________________________ 531 600

Витрати на утримання й обслуговування виробництва 256 200

Адміністративні витрати 610 800

Витрати на сплату податку на прибуток 270 000

Різні загальновиробничі витрати__________________________ 114 000

Дохід від продажу 4 000 000

Дані про запаси:

Рахунок На початок року На кінець року і

Сировина 132 900 146 100

Незавершене виробництво 44 100 64 500

Готова продукція 307 200 586 800 ~

Необхідно:

— обчисляти собівартість готової та реалізованої продукції;

— скласти звіт про фінансові результати підприємства.

ВПРАВА 2.4

Визначте, які з наведених нижче витрат належать до постійних, змінних або змішаних витрат.

Щодо постійних витрат слід зазначити, які вони є: дискреційні чи обов'яз­кові?

1. Амортизація машини виробничим методом.

2. Витрати на рекламу.

3. Пряма зарплата.

4. Зарплата майстра цеху.

5. Зарплата бухгалтера.

6. Електроенергія.

7. Оренда.

8. Витрати на дослідження та розробки.

ВПРАВА 2.5

Готель "Диканька" щомісяця сплачує за користування телефонним зв'яз­ком 500 грн плюс 0,2 грн за кожний дзвінок. Упродовж січня було 6000 дзвін­ків, а в лютому 5000 дзвінків.

Необхідно:

1. Розрахувати витрати готелю на користування телефоном у січні та лютому.

2. Розрахувати витрати на один дзвінок у січні та лютому.

3. Розподілити витрати за січень на постійні та змінні.

4. Визначити маржинальні витрати на один додатковий дзвінок у січні.

5. Визначити середні витрати на дзвінок у січні.

ВПРАВА 2.6

Для кожної з наведених далі статей витрат необхідно визначити, чи є вони витратами періоду чи витратами на продукцію.

1. Витрати на придбання продуктів кулінарією.

2. Зарплата директора підприємства, що виробляє комп'ютери.

3. Зарплата охоронців у ювелірному магазині.

4. Витрати цеху на оплату комунальних послуг.

5. Витрати торговельного підприємства на доставку товарів у мережу мага­зинів підприємства.

6. Витрати на придбання винограду виробником вина.

7. Амортизація духовки в піцерії.

8. Зарплата авіамеханіків в аеропорту.

9. Зарплата свердлувальників у механічному цеху.

ВПРАВА 2.7_____________________________________________________________________

Нижче наведено графіки поведінки різних витрат.

Л м м

(а) (б) (в)

_________

Гг; га; Ге;

Ге; fa«; ф

Необхідно для кожної з наведених нижче статей витрат обрати графік, що відображає їхню поведінку.

1. Витрати на оплату праці персоналу служби охорони.

2. Витрати на прокат автомобіля. Тариф становить 80 грн за годину впро­довж перших десяти годин прокату, а потім оплата здійснюється за та­рифом 60 грн за годину.

3. Оплата за спожиту електроенергію, що здійснюється за такою схемою: у межах 20 000 Квт/год оплата за ставкою 4 грн за годину.

За електроенергію, спожиту понад 20 000 Квт/год, оплата встановлюєть­ся в сумі 2 000 грн + 0,2 грн за Квт/год.

4. Оплата за стоянку автомобіля, що становить 1 грн за годину, але макси­мальна сума дорівнює ЗО грн за добу.

5. Витрати шкіри у виробництві взуття.

6. Витрати на оплату праці викладачів у коледжі. Оплату здійснюють за кожну годину аудиторної роботи. Мінімальна кількість годин аудитор-ної роботи — 200 годин, а максимальна — 2500 годин.

7. Зарплата змінних майстрів в автопарку. Кожна зміна триває 8 годин. Упро­довж року автопарк працює в одну, дві та три зміни у різні періоди року.

8. Витрати на транспортування продукції, що зростають за уповільненою став­кою, оскільки при зростанні обсягу продажу використовується ефективні­ший транспорт. Проте за дуже значного зростання обсягу продажу витрати на транспортування продукції зростатимуть за зростаючою ставкою.

9. Витрати на оплату праці офіціантів, що закріплені за певним столиком. Вони є тимчасовими працівниками, котрих запрошують як мінімум на чотири години.

ВПРАВА 2.10

Час роботи трьох магазинів "Сувеніри від Гоші", розташованих у курорт­ній зоні, залежить від кількості туристів.

Далі наведено інформацію про час роботи магазинів та витрати на утри­мання їх за останні шість місяців.

Місяць Час роботи, годин Витрати, гри

Січень 450 1 350

Лютий 400 1 300

Березень 500 1 600

Квітень 550 1 620

Травень 600 1 700

Червень 700 1 900

Необхідно:

1. Визначити функцію витрат на утримання магазинів трьома методами: вищої—нижчої точки; візуального пристосування; найменших квадратів.

2. Упродовж липня магазини працюватимуть 800 годин. Слід передбачити витрати на утримання магазинів, скориставшись функціями витрат, ви­значеними різними методами.

Петро Пальничий, необережний працівник СП "Захід ", залишив недопа-_L лок біля паливних матеріалів. Внаслідок вибуху та пожежі були зруйновані | виробничі будівлі та приміщення офісу.

Д.пя складання страхової вимоги компанія повинна визначити собівар­тість запасів.

Бухгалтер Ірина Кальник і керівник виробництва Микола Чубарь спромоглися збе­регти лише маленьку частину облікової інформації.

"Що за біда ", — сказала Ірина. — "І найгірше, що ми не маємо записів, необхідних для визначення суми страхової вимоги ".

"Язнаю", — відповів Микола. — "Ябув на підприємстві, коли стався вибух, і встиг захопити лише цю відомість, з якої видно, що загальні прямі витрати на оплату праці в цьому році становили $360 000 і ми придбали сировини на суму $580 000. Але я боюся, що це мало нам допоможе, оскільки від решти записів залишився лише попіл ".

"Так, інформація неповна ", — сказала Ірина. — "Я працювала зі звітом про прибу­ток, коли вибух зірвав мене зі стільця. Я машинально схопила першу сторінку, яка свід­чить, що продаж за цей рік дорівнює $2 400 000, а валовий прибуток становить 40% продажу. Також: я бачу, що собівартість готової продукції (включно з її залишком на початок року) становила $1 620 000".

"Може, все не так і погано ", — сказав Микола.

"Моя відомість свідчить, що загальні основні витрати $820 000, і виробничі наклад­ні витрати дорівнюють 70% конверсійних витрат. Зараз нам бракує лише інформації про залишки запасів на початок року ".

"О! Поглянь сюди ", — вигукнула Ірина. 4.„

"Це копія нашого звіту за минулий рік. У ньому є дані про наші запаси на початок поточного року: сировина — $36 000, незавершене виробництво — $130 000, готова продукція - $90 000".

"Чудово ", — зрадів Микола. — "Ходімо працювати ".

Необхідно:

Визначити суму запасів сировини, незавершеного виробництва і готової продукції на дату вибуху.

Головний бухгалтер магазину "Еліта " намагається розподілити транспортні ви­трати на постійні та змінні методом вищої—нижчої точки. Для цього вона підготувала таку інформацію про діяльність магазину за перше півріччя:

Місяць Дохід від продажу, грн Транспортні витрати, грн

Січень 82 950 2 623

Лютий 78 300 2 442

Березень 96 280 2 856

Квітень 81 720 2 510

Травень 83 011 2 585

Червень 81 293 2 834

Необхідно:

1. Визначити функцію транспортних витрат магазину методом вищої—нижчої точки й оцінити надійність їх.

2. Надати рекомендації щодо найдоцільнішого методу визначення функції транс­портних витрат магазину.

СИСТЕМИ І МЕТОДИ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ

3.1. Мета і сутність калькулювання витрат

3.2. Облік і розподіл непрямих витрат

3.3. Калькулювання за замовленнями та за процесами

3.4. Калькулювання повних і змінних витрат

ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ВИ МАЄТЕ

/ Визначати об'єкти витрат та описувати систему виробничого обліку. / Описувати та застосовувати систему калькулювання витрат за замов­леннями.

/ Описувати і застосовувати систему калькулювання за процесами.

/ Розподіляти витрати обслуговуючих підрозділів.

/ Обчислювати і застосовувати ставку розподілу накладних витрат.

/ Пояснювати переваги заздалегідь встановленої ставки розподілу на­кладних витрат.

/ Визначати і списувати нерозподілені та зайворозподілені накладні ви­трати.

/ Визначати маржинальний дохід.

/ Застосовувати калькулювання змінних витрат для прийняття управ­лінських рішень.

/ Пояснювати сутність та переваги калькулювання на основі діяльності.

/ Розрахувати собівартість продукції шляхом калькулювання на основі діяльності.

3.1. МЕТА І СУТНІСТЬ КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ

Калькулювання (Costing) — це процес визначення собівартості певного об'єк­та витрат.

Об'єктом витрат (Cost Object) є предмет або сегмент діяльності, що потре­бує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат.

Приклади об'єктів витрат наведено в табл. 3.1.

Інформація про собівартість об'єктів витрат дає змогу визначити: яку ціну на виріб або послугу слід встановити; який процес є найекономічнішим; який підрозділ використовує ресурси найефективніше; який замовник забезпечує най­більший внесок у прибуток компанії тощо.

Собівартість об'єктів витрат визначають за допомогою системи виробничого обліку.

Система виробничого обліку (Cost Accounting System) — це система обліку, що забезпечує калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат.

У загальному вигляді система виробничого обліку має дві стадії (рис. 3.1).

На першій стадії витрати об'єднують за однорідними елементами: матеріали, зарплата тощо. Потім їх відносять до певних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можна простежити до відповідних об'єктів витрат на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами витрат пропорційно до величини певного чинника (пряма зарплата, машино-години тощо).

Порядок віднесення витрат залежить від кількості та взаємозв'язку об'єктів.

На промислових підприємствах витрати зазвичай спочатку відносять до від­повідних підрозділів, а потім — до певних видів продукції (послуг), що виробля­ються (надаються) цими підрозділами (рис. 3.2).

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології й організації вироб­ництва. Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку.

Однак упровадження будь-якої системи виробничого обліку передбачає:

/ побудову організаційної структури підприємства;

/ проектування документопотоків;

/ вибір відповідної системи калькулювання продукції;

/ підхід до постійних виробничих витрат;

/ вибір відповідного методу контролю витрат.

Організаційна структура підприємства визначає функції окремих підрозділів і відповідальність їхніх керівників. Тому саме організаційна структура підприємства є відправною точкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визна­чає контрольованість витрат і порядок групування їх за центрами відповідальності.

Детальніше роль центрів відповідальності в системі управління й організацію обліку за центрами відповідальності буде розглянуто у розділі 8.

Організаційна структура, своєю чергою, впливає на документопотік всереди­ні підприємства і забезпечує кодування документів, що є важливим для автома­тизованої обробки інформації.

Наступним етапом упровадження виробничого обліку є вибір системи каль­кулювання продукції.

Система калькулювання визначається характером продукції. Найчастіше у спеціальній літературі вирізняють дві системи калькулювання: за окремими за­мовленнями (контрактами, роботами, партіями) та за постійно повторюваними процесами виробництва.

У межах кожної із цих систем калькулювання можна здійснювати за повни­ми виробничими витратами або тільки за змінними витратами.

Нарешті, важливим елементом системи виробничого обліку є контроль витрат.

Такий контроль забезпечується шляхом порівняння бюджетних і фактичних витрат окремих підрозділів.

Проте ефективнішим є встановлення норм (стандартів) витрат на рівні кон­кретних видів продукції й оперативний контроль виявлення і аналізу відхилень.

Процес упровадження системи виробничого обліку схематично показано на рис. 3.3.

Отже, за умов будь-якої діяльності процес калькулювання передбачає вибір:

1 — об'єкта витрат;

2 — прямих витрат для простеження до об'єкта витрат;

3 — сукупностей непрямих витрат, що підлягають розподілу між об'єктами

витрат; s

4 — бази розподілу для кожної з обраних сукупностей непрямих витрат.

Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутво­рення, внутрішньої звітності, рішень щодо асортименту об'єктом витрат звичай­но є продукція (товари, роботи, послуги).

Для оцінки діяльності менеджерів, планування і контролю об'єктом витрат є відповідні сегменти (підрозділ, географічний регіон, замовник тощо).

Витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (послуг), вели­чина яких є суттєвою, прямо відносять до відповідного об'єкта витрат на підставі даних первинних документів (нарядів, вимог, відомостей), вимірювальних при­строїв тощо.

Складнішим є процес розподілу непрямих витрат, що детальніше розгля­дається далі.

3.2. ОБЛІК І РОЗПОДІЛ НЕПРЯМИХ ВИТРАТ

Головною проблемою віднесення витрат до відповідних об'єктів є непрямі витрати. Типовим прикладом непрямих витрат є:

/ накладні витрати; / загальні витрати; / спільні витрати.

У практиці такі витрати здебільшого розподіляють між підрозділами, вироба­ми або іншими об'єктами пропорційно до певної бази (обсягу виробництва, пло­щі, прямої заробітної плати тощо).

Виходячи з обраної бази, обчислюють ставку розподілу непрямих витрат.

Ставка розподілу непрямих витрат (Indirect Cost Allocation Rate) — це відно­шення суми непрямих витрат до загальної величини бази розподілу їх.

Залежно від складності виробництва ставка розподілу виробничих накладних витрат може бути єдиною для всіх виробничих підрозділів, встановлюватися окремо для кожного виробничого підрозділу або окремо для певних груп накладних ви­трат (рис. 3.4).

Єдина ставка розподілу накладних витрат (Plantwide Overhead Rate) може бути застосована за умов виробництва однорідної продукції однакової складності.

Наприклад, підприємство виготовляє один вид продукції — гумові проклад­ки. Загальновиробничі витрати підприємства становлять 600 000 грн, а продук­тивний час праці — 20 000 годин.

Виходячи з цього, ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює:

За умов різної складності праці у різних виробничих підрозділах доцільніше застосовувати ставку розподілу накладних витрат для кожного виробничого під­розділу (Department Overhead Rate).

У разі наявності загальних витрат обслуговуючих підрозділів розподіл вироб­ничих накладних витрат здійснюють у такій послідовності (рис. 3.5):

Загальні витрати (Common Costs) — це витрати на здійснення діяльності, що споживається кількома виробничими або обслуговуючими підрозділами.

При цьому виробничим (основним) підрозділом (Production Department) є підроз­діл, діяльність якого прямо пов'язана з виробництвом продукції або послуг для за­мовників (клієнтів).

До виробничих підрозділів звичайно належать цехи основного виробництва.

Своєю чергою, обслуговуючий (допоміжний) підрозділ (Service Department) —

це підрозділ, діяльність якого безпосередньо пов'язана з наданням послуг іншим (обслуговуючим і виробничим) підрозділам.

Прикладом обслуговуючих підрозділів є ремонтний цех, відділ персоналу тощо.

Частину накладних витрат, наприклад зарплату, допоміжні матеріали, амор­тизацію можна прямо віднести на витрати відповідного підрозділу.

Для розподілу загальних витрат між підрозділами, як правило, для кожної статті або групи статей, визначають відповідну базу розподілу. Приклади баз роз­поділу для однорідних статей накладних витрат наведено в табл. 3.2.

ПРИКЛАД 3.1

Механічний цех і ремонтний цех розташовані в одній будівлі загальною площею 24 000 м². Загальна площа приміщень механічного цеху становить 18 000 м², а ремонтного цеху — 6000 м².

Витрати на утримання будівлі становлять 1 200 000 грн. Ці витрати доціль­но розподіляти між цехами пропорційно площі, тобто:

Механічний цех --------- • 1 200 000 = 900 000 грн.

24 000

Ремонтний цех ------ • 1 200 000 = 300 000 грн.

24 000

Розподіл загальних витрат є актуальним не лише для виробничих підпри­ємств, а й для організацій, що надають послуги. Наприклад, комерційні банки розподіляють загальні витрати між основними підрозділами для визначення пов­ної собівартості окремих послуг і оцінки рентабельності їх.

Коли всі накладні витрати розподілено між підрозділами, здійснюють роз­поділ витрат обслуговуючих підрозділів між виробничими підрозділами на ос­нові кількості наданих послуг (табл. 3.3).

І

Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, якщо вони нада­ють взаємні послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам. У цьому разі можуть бути застосовані різні методи розподілу витрат: / прямого розподілу; У послідовного розподілу; / розподіл взаємних послуг; / одночасного розподілу. Для ілюстрації цих методів розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 3.2

Підприємство має два основні цехи (механічний та складальний) і три обслу­говуючі підрозділи (ремонтний цех, склад матеріалів та їдальня).

Нижче наведені дані про накладні витрати за підрозділами й додаткова ін­формація про них.

Таблиця 3.4. Вихідні дані для розподілу витрат обслуговуючих підрозділів

Виходячи з наведених даних, послуги обслуговуючих підрозділів можна розподі­лити таким чином (табл. 3.5).

Разом

Наведений вище розподіл послуг було здійснено на основі:

/ чисельності працюючих — для послуг їдальні;

/ вартості матеріалів — для послуг складу;

</ обсягу ремонтних робіт — для ремонтного цеху.

Тепер розподілимо витрати обслуговуючих підрозділів між цехами, скорис­тавшися різними методами.

Метод прямого розподілу (Direct Allocation Method)

— метод розподілу витрат обслуговуючих підрозді-

лів, за якого їхні витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів.

Тобто при застосуванні цього методу взаємні послуги обслуговуючих підроз­ділів не враховують.

У нашому прикладі застосування методу прямого розподілу дає такий ре­зультат (табл. 3.6).

Розподіл витрат їдальні між цехами здійснено так: 30/80 витрат було віднесе­но на витрати механічного цеху, а 50/80 — на витрати складального цеху. Така пропорція зумовлена тим, що 80% загальних послуг їдальні надано цехам, зокре­ма 30% — механічному цеху, 50% — складальному цеху.

Аналогічно було розподілено витрати інших обслуговуючих підрозділів.

Метод послідовного розподілу (Step-Down Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих під­розділів, за якого витрати кожного обслуговуючого під­розділу розподіляють послідовно щодо виробничих під-

розділів та інших обслуговуючих підрозділів.

Отже, перший обслуговуючий підрозділ, витрати якого розподілено, не має включати витрати іншого підрозділу, навіть якщо це йому вигідно. У зв'язку з цим перший обслуговуючий підрозділ, витрати якого розподілено, має якнай­менше обслуговуватися іншими підрозділами. За такою самою ознакою визнача­ють послідовність розподілу інших обслуговуючих підрозділів (табл. 3.7).

У нашому прикладі для початкового розподілу можна обрати їдальню та склад. Але перевагу слід віддати підрозділу, що має більші витрати, тобто їдальні.

Метод розподілу взаємних послуг (Interaction Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих підрозді­лів, за якого витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

Після цього витрати обслуговуючих підрозділів розподіляють між виробни­чими підрозділами так само, як і за методом прямого розподілу (табл. 3.8).

Метод одночасного розподілу (Reciprocal Allocation Method) — метод розподілу витрат обслуговуючих під­розділів, що передбачає розподіл взаємних послуг шля­хом розв'язання системи рівнянь.

Цей метод дещо повторює попередній за винятком того, що в цьому разі для розподілу взаємних послуг розв'язують систему рівнянь:

Р = 240 000 + 0,2С + O,1J

де: Р — витрати ремонтного цеху; С — витрати складу; J — витрати їдальні. Своєю чергою:

С = 160 000 + 0,U J = 200 000 + 0ДС Шляхом заміщення у другому рівнянні маємо:

С = 160 000 + 0,1(200 000 + 0,1С)

С = 160 000 + 20 000 + 0,01С

0,99С = 180 000

С= 181 818 Звідси:

J = 200 000 + 0,1 • 181 818 = 218 182 Відповідно:

Р = 240 000 + (0,2 • 181 818) + 0,1 • (218 181) = 240 000 + 36 364 + 21 818 = 298 182

Наступним етапом є розподіл витрат обслуговуючих підрозділів відповідно до обсягу (%) наданих ними послуг (табл. 3.9).

Порівняння результатів розподілу витрат обслуговуючих підрозділів різними ме­тодами свідчить, що в нашому прикладі вони суттєво не відрізняються (табл. 3.10).

Але в інших випадках розбіжність може бути доволі значною. Тому слід до­сліджувати ці розбіжності й обирати оптимальний метод розподілу.

Таблиця	3.10. Порівняння результатів р<	ззподілу накладних bhtj	>ат різними методами
		Сума наклад	них витрат
		виробничого и	дрозділу. ірч
. ■ ■ ■	..■:■;;..-■ - • ^лт<^т. ,ґ-:щ
1	Прямого розподілу	1 111 571	і 2;
2	Послідовного розподілу	1 130 000	1 270 000
3	Розподіл взаємних послуг	1 126 000	1 273 000
4	Одночасного розподілу	1 009 455	1 390 545

Найбільше такий результат забезпечує метод одночасного розподілу, проте у практиці найпоширенішим є метод прямого розподілу, оскільки він простіший і не потребує значних витрат.

Після того як визначено загальну суму накладних витрат кожного виробни­чого підрозділу, можна розрахувати ставку розподілу накладних витрат підрозді­лу між виробами або замовленнями.

При визначенні ставки розподілу накладних витрат важливе значення має вибір відповідної бази розподілу.

У практиці вибір бази розподілу залежить від характеру діяльності й техноло­гії виробництва. Найпоширенішими базами розподілу є:

• години праці робітників;

• машино-години;

• пряма заробітна плата;

• прямі матеріали;

• основні витрати;

• кількість продукції.

Для ілюстрації визначення ставки розподілу із застосуванням різних базових величин розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 3.3

Є такі дані про діяльність основного цеху підприємства у звітному році.

Прямі матеріальні витрати 450 000 грн

Прямі витрати на оплату праці 900 000 грн

Витрати часу робітників 120 000 годин

Час роботи устаткування 90 000 машино-годин

Обсяг виробництва 50 000 одиниць

Виробничі накладні витрати 1 350 000 грн

Припустімо, що впродовж листопада було виготовлено 60 000 одиниць про­дукції, про яку є така інформація:

Прямі матеріальні витрати на одиницю продукції 40 грн

Прямі витрати на оплату праці на одиницю продукції ЗО грн

Прямі витрати праці на одиницю продукції 12 годин

Час обробки одиниці продукції 15 машино-годин.

Використовуючи наведені дані, розрахуємо ставку розподілу виробничих на­кладних витрат, виходячи з різних баз розподілу, та визначимо суму цих витрат на одиницю продукції (табл. 3.11).

Як бачимо, застосування різних баз розподілу може призвести до суттєвих розбіжностей у* сумі накладних витрат, включених до собівартості конкретної продукції. У нашому прикладі ця сума варіює у діапазоні 27—225 грн. Тому вибір найвідповіднішої бази для розподілу виробничих накладних витрат має важливе значення.

Використання годин праці робітників як бази розподілу накладних витрат ви­правдане у підрозділах, де переважає ручна праця і впроваджена надійна система обліку робочого часу, що дає змогу легко отримати необхідну інформацію.

Розподіл накладних витрат на базі машино-годин є доцільним у механізованих та автоматизованих підрозділах, оскільки переважна частина накладних витрат (амортизація, ремонт, енергія тощо) пов'язана з устаткуванням.

Але обов'язковою умовою застосування цієї бази є достовірний та оператив­ний облік роботи устаткування.

Прямі витрати на оплату праці як базу розподілу широко використовують у практиці, оскільки інформацію про неї легко отримати безпосередньо з даних бухгалтерського обліку. В практиці внаслідок застосування різних тарифних ста­вок і преміальних систем зазвичай втрачається безпосередній зв'язок між прями­ми витратами на оплату праці та годинами праці. Тому застосування вказаної бази розподілу виправдане лише за незначних накладних витрат або в разі засто­сування однакових тарифних ставок.

Прямі матеріальні витрати як базу розподілу використовують нечасто, оскіль­ки лише незначна частина накладних витрат є функцією прямих матеріальних витрат. Тому застосування такої ставки розподілу обмежується підприємствами, де матеріальні витрати на одиницю продукції однакові.

Хоча основні витрати містять елемент, пов'язаний з працею (прямі витрати на оплату праці), інша складова (прямі матеріальні витрати) суттєво обмежує застосування такої бази з причин, розглянутих вище.

Застосування кількості виробленої продукції для розподілу виробничих наклад­них витрат можливе лише за умов виробництва продукції в ідентичному процесі та впродовж однакового часу. На практиці таке трапляється нечасто.

Результати дослідження практики розподілу накладних витрат у розвинених країнах наведені у табл. 3.12.

Машино-години	12	19	27	12
Прямі матеріали	4	12	17	11
Кількість продукції	5	20	22	16
Основні витрати	—	1	10	21
Інші	17	—	—	—

Розподіл накладних витрат із застосуванням заздалегідь визначеної ставки

Розподіл накладних витрат на основі фак­тичних показників діяльності створює певні проблеми, особливо в сезонних і циклічних виробництвах.

Річ у тому, що при зміні обсягу виробництва відповідно змінюється величина накладних витрат, яка припадає на одиницю продукції (табл. 3.13), що, своєю чергою, зумовлює коливання цін.

З таблиці 3.13 видно, що при збільшенні обсягу виробництва частка постій­них витрат на одиницю продукції знижується, а при скороченні обсягу вироб­ництва — зменшується. Для розв'язання проблеми коливання собівартості оди­ниці продукції у зарубіжній практиці найчастіше застосовують заздалегідь визна­чену ставку розподілу накладних витрат.

Застосування такої ставки дає змогу визначити собівартість продукції одразу після її виготовлення (не очікуючи кінця місяця, коли буде підраховано загальну суму фактичних накладних витрат) та уникнути коливання собівартості одиниці продукції внаслідок коливання обсягів діяльності.

ПРИКЛАД 3.4

Бюджетна сума накладних витрат цеху становить 450 000 грн, а прямої зарплати — 300 000 грн.

Виходячи з цього, обчислено ставку розподілу накладних витрат цеху:

(450 000 : 300 000) • 100 = 150% прямої зарплати.

Якщо фактична пряма зарплата, нарахована робітникам за виконання опера­цій за замовленням № 924, становить 1 000 грн, то сума накладних витрат, відне­сених на собівартість цього замовлення, дорівнює 1500 грн ((1 000 • 150) : 100).

Отже, при застосуванні заздалегідь визначеної ставки маємо:

Розподіл накладних витрат з використанням одної бази розподілу може спри­чинити викривлення даних про витрати, оскільки змінні та постійні витрати по­водяться по-різному.

Тому на практиці нерідко застосовують окремий розподіл змінних і постій­них накладних витрат, тобто використовують дві ставки розподілу.

ПРИКЛАД 3.5

Цех виготовляє два види продукції: фуфайки та рукавиці. Бюджетні загаль-новиробничі витрати на наступний місяць становлять 270 000 грн, зокрема:

змінні 120 000

постійні 150 000.

Заплановані витрати часу на виробництво продукції дорівнюють 1200 годин, зокрема на виробництво:

фуфайок 900 годин

рукавиць 300 годин.

Розрахуємо ставки розподілу загальновиробничих витрат на основі годин праці:

Тепер визначимо ставки розподілу окремо для змінних і постійних загальнови­робничих витрат.

Виходячи з цього, обчислимо функцію витрат для кожного виду продукції: Фуфайки (125 • 900) + 100^= 112 500 + 100Z

Рукавиці (125 • 300) + 100Х= 37 500 + 100Z де X — кількість годин праці.

Припустімо, що фактичні загальновиробничі витрати дорівнювали бюджет­ним, а фактичні витрати часу на виробництво продукції були такими:

Фуфайки — 800 годин

Рукавиці — 400 годин.

Тоді при розподілі загальновиробничих витрат з використанням однієї бази отримаємо такі результати:

Фуфайки 800 • 225 грн = 180 000 грн

Рукавиці 400 • 225 грн = 90 000 грн.

У разі розподілу змінних загальновиробничих витрат на підставі фактичного часу праці, а постійних — на підставі бюджетних витрат часу, маємо:

Фуфайки 112 500 + 100 • 800 = 192 500 грн Рукавиці 37 500 + 100 • 400 = 87 500 грн.

Застосування окремих ставок розподілу для змінних і постійних наклад­них витрат уможливлює отримання важливої інформації для прийняття управ­лінських рішень. Оскільки змінні накладні витрати безпосередньо залежать від обсягу діяльності, розподіл їх між одиницями продукції зазвичай здійсню­ють, виходячи з фактичного обсягу діяльності (фактичного використання потужності).

Вибір бази розподілу постійних накладних витрат є складнішим, оскільки ці витрати не залежать від зміни обсягу діяльності (виробництва) в межах існуючої потужності. Тому вибір очікуваного обсягу діяльності (виробництва) для розрахунку бази розподілу цих витрат може суттєво вплинути на виробни­чу собівартість одиниці продукції. Базу розподілу постійних накладних витрат можна визначити, виходячи з нормальної, бюджетної (запланованої) або прак­тичної потужності.

Нормальна потужність (Normal Capacity) — очікуваний середній обсяг ді­яльності (виробництва), який задовольнятиме середній попит упродовж кіль­кох періодів (як правило, 3—5 років) з урахуванням сезонності, циклічності та інших факторів.

Бюджетна (запланована) потужність (Budgeted Capacity) — очікуваний обсяг діяльності (виробництва) у наступному році.

Практична потужність (Practical Capacity) — очікуваний максимальний об­сяг діяльності (виробництва), який може бути досягнутий.

Розглянемо вплив обраного обсягу діяльності на розподіл постійних наклад­них витрат, скориставшись даними прикладу 3.5.

Припустімо, що нормальна потужність цеху становить 1 000 годин праці, а його практична потужність дорівнює 1 500 годин.

Виходячи з цього, обчислимо та порівняємо ставки розподілу загальнови­робничих витрат, розраховані з використанням бази розподілу за різних видів потужності (табл. 3.14).

Застосування кожної з наведених заздалегідь визначених ставок загальнови-робничих витрат призводить до відхилення між сумою фактичних і розподілених витрат, яке обчислюють за формулою:

/ \ Ставка розподілу

Фактичний обсяг _ Очікуваний обсяг ] _{х за}гальновиробничих (3.4)

\ діяльності діяльності / _витрат

Припустімо, що в нашому прикладі фактичний обсяг діяльності становив 1100 годин праці.

Тоді, підставивши до наведеної формули відповідні значення, отримаємо: Нормальна потужність (1 100-1 000) • 250 = 25 000 грн

Бюджетна потужність (1 100 - 1 200) • 225 = -22 500 грн

Практична потужність (1 100-1 500) • 200 = -80 000 грн

Кожна з розглянутих баз розподілу має певні переваги та вади.

Головною перевагою використання нормальної потужності для визначення бази розподілу є забезпечення стабільності середніх витрат упродовж тривалого періоду. Проте недоліком такого підходу є складність реального прогнозу трива­лого попиту за умов нестабільної економічної ситуації.

Разом із тим, бюджетна потужність базується на більш реальних оцінках попиту на наступний рік і забезпечує тісний взаємозв'язок витрат з періодом виникнення їх. З іншого боку, використання бюджетної потужності зумовлює зміну ставки розподі­лу щороку та викривлення обсягу виробничих витрат під час прийняття рішень.

Застосування практичної потужності дає змогу оцінити міру використання потужності, але призводить до постійного заниження виробничих витрат під час оцінки запасів.

Дослідження, проведені К. Друри [37], свідчать, що серед британських компа­ній найпоширенішою базою розподілу є бюджетний обсяг діяльності (табл. 3.15).

Д-т

Д-т

Внаслідок використання заздалегідь розрахованих ставок розподілу виника­ють недорозподілені; або зайворозподілені накладні витрати.

Недорозподілені накладні витрати (Underapplied Overhead) — сума, на яку фак­тичні накладні витрати перевищують величину розподілених накладних витрат.

Зайворозподілені накладні витрати (Overapplied Overhead) — сума, на яку роз­поділені накладні витрати перевищують їхню фактичну величину.

Існують два варіанти синтетичного обліку виробничих накладних витрат.

При першому варіанті застосовують один синтетичний рахунок "Виробничі накладні витрати", за дебетом якого збирають усі фактичні накладні витрати, а за кредитом відображають суму списаних і розподілених витрат (рис. 3.6).

Недорозподілені накладні витрати становлять дебетовий залишок на рахунку "Виробничі накладні витрати".

Зайворозподілені накладні витрати становлять кредитовий залишок на ра­хунку "Виробничі накладні витрати".

При другому варіанті використовують два синтетичні рахунки: "Фактичні виробничі накладні витрати" та "Розподілені виробничі накладні витрати" (рис. 3.7).

Якщо підприємство застосовує варіант 2 обліку виробничих накладних ви­трат, то залишок їх списують на рахунок "Зайворозподілені виробничі накладні витрати" або "Недорозподілені виробничі накладні витрати", де вони облікову­ються впродовж року.

Наприкінці року, якщо сума недорозподілених або зайворозподілених витрат невелика, її списують на собівартість реалізованої продукції.

При першому варіанті обліку зайво- або недорозподілені накладні витрати списують на рахунок "Собівартість реалізованої продукції" безпосередньо з ра­хунку "Виробничі накладні витрати".

Якщо різниця між розподіленою та фактичною сумою накладних витрат знач­на, її розподіляють ,між незавершеним виробництвом, готовою та реалізованою продукцією.

Припустімо, що зайворозподілені виробничі накладні витрати становлять 500 тис. грн, а залишки на рахунках Головної книги на кінець року мають такий вигляд:

Рахунок Сума, тис. грн

"Виробництво" 143 400

"Готова продукція" 35 272

"Собівартість реалізованої продукції" 352 720

Розподіл зайворозподіленої суми накладних витрат наведено в табл. 3.16.

На підставі наведеного розрахунку буде зроблено запис, грн:

Д-т pax. "Зайворозподілені виробничі накладні витрати" 500 000

К-т pax. "Виробництво" 135 000

К-т pax. "Готова продукція" 33 000

К-т pax. "Собівартість реалізованої продукції" 332 000

У деяких випадках бухгалтери застосовують так званий метод "кенгуру".

За наявності дебетового залишку на рахунку "Виробничі накладні витрати" відповідно збільшується бюджетна ставка розподілу накладних витрат, а коли має місце кредитований залишок, ця ставка, навпаки, зменшується.

Застосування заздалегідь визначеної ставки для розподілу загальновиробни-чих витрат в Україні за умов існуючої системи бухгалтерського обліку має суттєві обмеження, що випливають з вимог П(С)БО 16 "Витрати" (табл. 3.17).

Таблиця 3.17. Відмінності у підходах до розподілу		загальновиробничих витрат Підходи, застосовувані в системі
1
Змінні загальнови-робничі витрати	База розподілу визначається, виходячи з фактичної потуж­ності звітного періоду	База розподілу визначається, виходячи з фактичної або бюд­жетної (планової) потужності

Як бачимо, у межах П(С)БО 16 заздалегідь визначену ставку розподілу засто­совують лише до постійних загальновиробничих витрат, а базу розподілу останніх визначають, виходячи з нормальної потужності. При цьому визначають лише не-дорозподілені витрати, які незалежно від їхньої величини списують на собівар­тість реалізованої продукції. Утім, вимога П(С)БО 16 стосується лише фінансово­го обліку, а підприємства в разі потреби можуть застосовувати інші методи обліку з метою управління.

Традиційні методи калькулюван­ня собівартості продукції були роз­роблені на початку минулого століття за умов типового фабричного вироб­ництва, яке мало такі характеристики:

• значну питому вагу прямих витрат (прямі матеріальні витрати, прямі ви­трати на оплату праці тощо);

• відносно невелику кількість допоміжних функцій (планування, закупівля, фінансовий менеджмент, контроль якості тощо);

• низький рівень автоматизації;

• масове або серійне виробництво стандартної продукції;

• повільні зміни у продукції та методах виробництва.

За цих умов собівартість продукції традиційно визначали додаванням до пря­мих витрат пропорційної частини накладних витрат. Накладні витрати розподі­ляли між виробами на основі одної бази розподілу, пов'язаної з обсягом вироб­ництва (години праці робітників, машино-години тощо).

Утім, наприкінці XX століття сталися суттєві зміни в організації й технології ви­робництва. Розвиток техніки, використання роботів, упровадження гнучких техноло­гій на основі комп'ютерів зумовили зміну структури витрат. У багатьох сучасних ви­робництвах прямі витрати праці становлять лише 5—15% у собівартості продукції. Водночас зростання рівня автоматизації й ускладнення виробництва спричинили іс­тотне зростання питомої ваги накладних витрат. При цьому значна частина наклад­них витрат не пов'язана з обсягом виробництва, а залежить від складності його.

За таких умов розподіл накладних витрат пропорційно одній базі, пов'язаній з обсягом виробництва, призводить до викривлення собівартості продукції, зок­рема має місце тенденція завищення собівартості відносно нескладних виробів,

що випускаються у значній кількості, та заниження собівартості більш складних виробів, що випускаються невеликими партіями.

Потреба у більш реалістичних підходах до розподілу накладних витрат була зумовлена також посиленням конкуренції на світовому ринку, що обмежило зрос­тання прибутку за рахунок підвищення цін.

На початку 80-х років минулого століття економіка США та країн Західної Європи відчула сильний тиск з боку компаній Японії, а пізніше — Південної Кореї та інших країн Південно-Східної Азії, що розвивалися швидкими темпами.

Загроза зниження прибутку і втрати впливу на традиційних ринках збуту змусила керівництво багатьох компаній переглянути принципи управління ви­тратами, щоб скоротити час виробництва, поліпшити якість продукції й зменши­ти непродуктивні витрати.

При цьому з'ясувалося, що традиційні методи калькулювання мають певні вади, що обмежують їх застосування за сучасних умов.

Наприклад, традиційне калькулювання змінних витрат передбачає, що всі постій­ні витрати є періодичними і мають оплачуватися незалежно від методу їх розподілу.

Проте, як свідчить практика, не всі постійні витрати відшкодовуються за ко­роткий проміжок часу, тому для тривалого прогнозування прибутковості та прий­няття стратегічних рішень доцільно використовувати повну собівартість продукції.

Необхідність усунення вказаних обмежень та посилення контролю за витра­тами на всіх стадіях життєвого циклу зумовили виникнення калькулювання на основі діяльності, а пізніше — управління на цій основі.

Калькулювання на основі діяльності (Activity-Based Costing) — система кальку­лювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяль­ності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (робіт, послуг), виходячи з потреби останніх у відповідних видах діяльності.

Ідеї, покладені в основу такого підходу, висловлювалися доволі давно. Впер­ше такий підхід було запроваджено у США на початку 60-х років XX століття, але сфера його застосування обмежувалася витратами на збут товарів. Поширенню цього методу сприяли публікації, авторами яких були професори Гарвардського університету Р.Купер і Р.Каплан, які системно описали й обгрунтували систему калькулювання на основі діяльності у сучасному її вигляді.

На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принци­пом "продукція споживає ресурси", калькулювання на основі діяльності перед­бачає, що продукція споживає діяльність (виробничі процеси, операції), а діяль­ність споживає певні ресурси.

При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними, розгля­дають як довготермінові змінні витрати, зміна яких пов'язана зі зміною відповід­них чинників, відмінних від обсягу виробництва (табл. 3.18).

У більшості підприємств лише незначну частину виробничих накладних ви­трат можна визначити як короткотермінові змінні витрати. Прикладом таких ви­трат є енергія на технологічні цілі. Для розподілу таких витрат можна застосову­вати бази, пов'язані з обсягом, зокрема машино-години.

Переважну частину накладних витрати становлять довготермінові змінні ви­трати, які не змінюються при зміні обсягу діяльності, але змінюються (хоча й поступово) під впливом інших чинників.

Прикладом таких витрат є витрати на зберігання матеріалів, переналагодження устаткування, планування виробничого процесу тощо.

Такі витрати можуть змінюватися внаслідок змін у номенклатурі продукції та складності виробництва.

Тому для розподілу довгострокових змінних витрат слід обирати відповідні бази розподілу залежно від чинника таких витрат.

Довготермінові постійні витрати не змінюються впродовж тривалого періоду ані під впливом обсягу, ані під впливом інших чинників. Прикладом таких витрат є платня виконавчому директору. Питома вага таких витрат зазвичай є дуже малою.

Встановлення зв'язку між витратами та їх чинниками дає змогу об'єднати всі накладні витрати в однорідні групи — пули.

Пул витрат (Cost Pool) — сукупність однорідних витрат, пов'язаних з певною діяльністю.

Приклади чинників накладних витрат наведені в табл. 3.19.

Виходячи з обраних чинників витрат, визначають ставки розподілу наклад­них витрат.

Ставка розподілу накладних витрат визначається так:

Розподіл пулу накладних витрат за видами продукції здійснюють за фор­мулою:

В узагальненому вигляді послідовність калькулювання на основі діяльності наведена на рис. 3.8.

Для порівняння розподілу накладних витрат на основі аналізу діяльності з традиційним підходом до їх розподілу розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 3.8

Підприємство виготовляє два види кондиціонерів: "Вінд " та "Супервінд ", про які є така планова інформація:

Планова інформація "Вінд" "Супервінд"

Обсяг виробництва, од. ЗО 000 10 000

Ціна за одиницю, грн 1 000 2 000

Основні витрати на виробництво одиниці

продукції, грн 400 1 000

Час обробки, машино-годин 120 000 80 000

Виробничі накладні витрати заплановані в сумі 10 000 000 грн.

Аналіз виробничих накладних витрат свідчить, що вони пов'язані з такими видами діяльності (процесами):

Вид діяльності Сума виробничих накладних витрат, грн

Організація виробництва 625 000

Налагодження устаткування 1 500 000

Машинна обробка 7 500 000

Пакувальні операції 375 000

Загалом 10 000 000

Для кожної сукупності виробничих накладних витрат були визначені відповід­ні фактори витрат:

Сукупність виробничих накладних витрат Фактор витрат

Витрати, пов 'язані з організацією виробництва Час роботи персоналу,

пов 'язаний з організацією виробництва, годин

Витрати, пов'язані з налагодженням Кількість налагоджень

устаткування

Витрати, пов'язані з машинною обробкою Кількість машино-годин

Витрати, пов'язані з пакуванням Кількість замовлень

на пакування

Далі наведені фактичні дані про види діяльності, пов'язані з виробництвом продукції (табл. 3.20).

Виходячи з наведених даних, визначимо ставку розподілу для кожного пулу виробничих накладних витрат (табл. 3.21).

Використовуючи ці ставки, розподілимо виробничі накладні витрати між: ви­робами (табл. 3.22).

За традиційного підходу базою розподілу накладних витрат в автоматизова­ному виробництві зазвичай є машино-години.

Тому ставка розподілу виробничих накладних витрат дорівнюватиме:

Виходячи з цієї ставки, розподіл накладних витрат між: виробами матиме такий вигляд:

"Вінд" 50 • 120 000 маш./год. = 6 000 000 грн

"Супервінд" 50 • 80 000 маш./год. = 4 000 000 грн

Відповідно, виробничі накладні витрати на одиницю продукції становитимуть:

"Вінд" 6 000 000 : 30 000 = 200 грн

"Супервінд" 4 000 000 : 10 000 = 400 грн

Використовуючи отримані результати розподілу, порівняємо суму розподіле­них накладних витрат, собівартість продукції та її прибутковість за різних ме­тодів розподілу (табл. 3.23).

Дані, наведені в таблиці 3.23, свідчать про викривлення собівартості й рента­бельності продукції у разі застосування традиційного методу розподілу витрат на основі лише однієї бази розподілу.

Калькулювання на основі діяльності дає змогу отримати точнішу інформацію про витрати, необхідну для прийняття як поточних, так і стратегічних рішень.

Тому калькулювання на основі діяльності не слід розглядати лише як метод розподілу виробничих накладних витрат. Воно є складовою управління на основі діяльності, яке розглядається у розділі 9.

Поряд із тим, калькулювання на основі діяльності має не лише переваги, а й певні обмеження.

Зокрема, виокремлення значної кількості пулів накладних витрат збільшує обсяг робіт, пов'язаних з калькулюванням собівартості продукції. Крім того, для окремих статей накладних витрат важко однозначно визначити фактор витрат. Тому певна частина виробничих накладних витрат (утримання приміщень, управ­ління виробництвом тощо) все рівно будуть розподілені на основі бази розподі­лу, пов'язаної з обсягом виробництва.

Нарешті, застосування калькулювання на основі діяльності не є актуальним для підприємств, що виробляють однорідну продукцію й не мають високотехно-логічної структури виробництва.

Розподіл непрямих витрат на виробництво спільних продуктів (послуг)

У деяких галузях (харчова, хімічна, дерево­обробна промисловість тощо) результатом ви­робничого процесу можуть бути кілька продук­тів, що виробляються одночасно. Такі продук­ти називають спільними продуктами.

Спільні продукти (Joint Products) — продукти, що мають відносно високу вар­тість продажу й не можуть бути окремо ідентифіковані до точки розділення.

Точка розділення (Split-Off Point) — точка технологічного процесу, в якій є можливість відокремити спільні продукти.

Поряд зі спільними продуктами результатом спільного виробництва можуть бути побічні продукти та відходи.

Побічні продукти (By-Products) — продукти, що мають низьку вартість прода­жу порівняно зі спільними продуктами.

Відходи (Scrap) — продукти, що мають мінімальну (часто нульову) вартість продажу.

Якщо результатом процесу спільного виробництва є лише один продукт з високою вартістю продажу, його називають основним продуктом (Main Product), a решта продуктів є побічними продуктами або відходами.

Витрати на переробку можна безпосередньо віднести до відповідних спіль­них продуктів лише після того, як вони технологічно відокремлюються.

Витрати на виробництво спільних продуктів, які виникають до точки розді­лення, називають спільними витратами.

Спільні витрати (Joint Costs) — витрати одного процесу, в результаті якого одночасно виробляється кілька продуктів.

Таким чином, витрати на переробку складаються зі спільних витрат (витрат до точки розділення) та подальших або відокремлених витрат, що виникають після точки розділення. Тому калькулювання собівартості спільних продуктів охоп­лює дві стадії:

1) вимірювання витрат на виробництво кожного спільного продукту після точки розділення;

2) розподіл спільних витрат між спільними продуктами (рис. 3.9).

Розподіл спільних витрат зазвичай здійснюють, виходячи з фізичного обсягу виробництва спільних продуктів або ціни їх продажу (рис. 3.10).

Для ілюстрації наведених методів розподілу спільних витрат розглянемо та­кий приклад.

Метод натуральних одиниць (Physical Units Allocation Method) — метод розподілу спільних витрат пропорційно фізичному обсягу спільних продуктів у точці розділення.

У нашому прикладі обсяг виробництва в точці розділення становить:

Рідка основа шоколадної пудри 10-80 = 800 л

Рідка основа молочного шоколаду 10 • 120 = 1 200 л

Разом 2 000 л

Отже, питома вага спільних продуктів у точці розділення є такою:

800 Рідка основа шоколадної пудри ------- = 0,4

1 200

Рідка основа молочного шоколаду ------- = 0,6

2 000

Виходячи з цього, спільні витрати будуть розподілені так:

Рідка основа шоколадної пудри 50 000 • 0,4 = 20 000 грн

Рідка основа молочного шоколаду 50 000 • 0,6 = ЗО 000 грн

Разом 50 000 грн

Метод натуральних одиниць доцільний лише тоді, коли спільні продукти мають відносно рівну вартість, витрати на одиницю після точки розділення є подібними. Проте якщо фізична пропорція не має прямого зв'язку з доходом, що приносять окремі продукти, цей метод призведе до значного викривлення собі­вартості спільних продуктів. Крім того, застосування цього методу неможливе у випадках різних натуральних вимірників обсягу виробництва спільних продуктів (наприклад, одні продукти відображені у метрах, інші — в кг).

Метод вартості продажу (Sales Value Allocation Method) —

метод розподілу спільних витрат пропорційно доходу від про­дажу кожного спільного продукту у точці розділення.

Визначимо дохід від продажу спільних продуктів у точці розділення, виходя­чи з даних прикладу:

Рідка основа шоколадної пудри [(1 000 : 100) • 80] -21 =16 800 грн

Рідка основа молочного шоколаду [(1 700 : 170) • 120] • 26 =31 200 грн

Разом 48 000 грн

Далі знаходимо питому вагу доходу від продажу кожного продукту в загаль­ній сумі доходу:

16 800 Рідка основа шоколадної пудри ---------- = 0,35

^{31 200} Рідка основа молочного шоколаду ---------- = 0,65

48 000 Тепер можемо розподілити спільні витрати між продуктами:

Рідка основа шоколадної пудри 50 000-0,35 = 17 500 грн

Рідка основа молочного шоколаду 50 000 • 0,65 = 32 500 грн

Разом 50 000 грн

Перевагою цього методу є простота обчислення й розподіл витрат відповідно до доходу, очікуваного від конкретного продукту. Проте в окремих випадках від­несення менших витрат на продукти з меншим доходом може створити ілюзію прибутковості продуктів, які насправді є нерентабельними. До того ж цей метод не може бути застосований за умов постійної зміни цін, або коли ціна продажу в точці розділення невідома.

У США метод вартості продажу іноді називають голлівудським методом (Hollywood Method), оскільки деякі кінокомпанії застосовують його для визна­чення прибутку (збитку) від кінофільмів і телевізійних програм. У результаті до витрат на фільми, що мають найбільший дохід, припадає більша сума розподі­лених витрат на утримання студій та інших непрямих витрат. Такий підхід не завжди влаштовує кінозірок, котрі отримують певну частку прибутку. Зрештою це нерідко призводить до судових процесів, ініційованих кінозірками, незадо-воленими сумою отриманого прибутку.

Метод чистої вартості реалізації (Net Realizable Value Allocation Method) — метод розподілу спільних ви­трат пропорційно чистій вартості реалізації спільних про­дуктів у точці розділення.

Для обчислення очікуваної чистої вартості реалізації з вартості продажу гото­вої продукції слід відняти відокремлені витрати й очікувані витрати на збут.

Використовуючи дані прикладу 3.9, отримаємо:

Тепер визначимо питому вагу чистої вартості реалізації кожного спільного продукту:

На підставі отриманих результатів розподіляємо спільні витрати між продук­тами:

Рідка основа шоколадної пудри 50 000 • 0,2976 = 14 880 грн

Рідка основа молочного шоколаду 50 000 • 0,7024 = 35 120 грн

Разом 50 000 грн

Застосування цього методу ускладнюється в разі, коли існує кілька можли­вих варіантів подальшого використання проміжного спільного продукту або кілька

точок розділення. Крім того, стосовно кожного продукту слід враховувати очіку­вані витрати на збут.

Метод валового прибутку (Gross Profit Allocation Method) — метод розподілу спільних ви­трат з використанням сталого відсотка валового прибутку, що застосовується для кожного спільного продукту.

Застосування цього методу передбачає таку послідовність дій.

1. Спочатку визначають загальний відсоток валового прибутку. У нашому прикладі очікуваний валовий прибуток дорівнює різниці між загальним доходом від продажу та загальними витратами на виробництво:

Розглянутий метод ґрунтується на припущенні, що всі продукти мають одна­кове співвідношення витрат і вартості продажу. Проте така ситуація не є харак­терною для підприємств, що виробляють багато видів продукції.

Для порівняння розглянутих методів узагальнимо результати розподілу спіль­них витрат і визначимо відсоток валового прибутку кожного спільного продук­ту (табл. 3.24).

Як бачимо з таблиці 3.24, собівартість спільних продуктів та відсоток валово­го прибутку, розраховані різними методами, суттєво відрізняються. Тому обира­ючи той чи інший метод, слід зважати на його переваги й обмеження. Вибір методу розподілу спільних витрат має також враховувати мету такого розподілу.

У практиці спільні витрати розподіляють між спільними продуктами для:

1) цілей зовнішньої звітності (визначення собівартості запасів і прибутку звітного періоду);

2) цілей внутрішньої звітності (визначення собівартості запасів і прийняття рішень щодо рентабельності окремих підрозділів);

5*

3) відшкодування витрат на виконання державних контрактів (коли не всі спільні продукти є об'єктом контракту);

4) регулювання цін (коли один чи більше спільних продуктів або послуг є об'єктом регулювання цін);

5) обчислення страхового відшкодування (коли сума такого відшкодування базується на даних обліку витрат).

Проте розподіл спільних витрат є нерелевантним для прийняття окремих управлінських рішень. Наприклад, рішення на зразок "продавати чи обробляти далі" ґрунтується на аналізі додаткових доходів і витрат після точки розділення, що становлять різницю між варіантами (див. розділ 5).

Оскільки вартість побічного продукту є відносно низькою, у міжнародній практиці вибір методу їх обліку базується на судженні керівництва підприємства. При цьому виходять з двох ключових моментів:

1) часу визнання побічного продукту (в процесі виробництва або в процесі продажу);

2) відображення у звіті про фінансові результати (зменшенням собівартості реалізованої продукції чи збільшенням доходу).

У випадках, коли вартість побічних продуктів є несуттєвою, їх можна оці­нювати за чистою вартістю реалізації, що віднімається із собівартості основно­го продукту. Якщо побічний продукт виникає після точки розділення, собівар­тість основних спільних продуктів зменшується на суму його чистої вартості реалізації.

ПРИКЛАД 3.10

У процесі спільного виробництва впродовж січня мали місце такі витрати, грн: Прямі матеріали 70 ООО

Пряма зарплата 45 ООО

Виробничі накладні витрати 40 ООО

Разом 155 ООО

У результаті спільного виробництва було виготовлено 1ООО одиниць основного продукту й отримано 500 кг побічного продукту. Після додаткової обробки побіч­ний продукт був реалізований за ціною 12 грн за кг. Витрати на додаткову оброб­ку побічного продукту становили 2500 грн. Чиста реалізаційна вартість побічного продукту у січні становила:

(500 • 12) - 2 500 = 3 500 грн. Звідси собівартість виробництва основного продукту у січні дорівнює:

155 000 - 3 500 = 151 500 грн, або 151,5 грн на одиницю.

Відокремлення побічного продукту від основного продукту відображається за­писом, грн:

Д-т рахунку "Незавершене виробництво побічного продукту " 3 500

К-т рахунку "Незавершене виробництво " 3 500.

На суму додаткових витрат на обробку побічного продукту робиться за­пис, грн:

Д-т рахунку "Незавершене виробництво побічного продукту " 2 500

К-т рахунку "Матеріали " 1 100

К-т рахунку "Нарахована зарплата " 800

К-т рахунку "Виробничі накладні витрати " 600. Після завершення обробки побічного продукту його передають на склад:

Д-т рахунку "Запаси побічних продуктів " 6 000

К-т рахунку "Незавершене виробництво побічного продукту " 6 000. Реалізація побічного продукту відображається записом, грн:

Д-т рахунку "Грошові кошти " або "Розрахунки з покупцями " 6 000

К-т рахунку "Запаси побічних продуктів " 6 ООО.

Якщо побічний продукт був відокремлений від спільних продуктів до точки розділення, спільні витрати на виробництво зменшуються на суму доходу від продажу побічного продукту.

У деяких випадках, коли вартість побічного продукту мізерна і він не потре­бує подальшої обробки, дохід від його продажу відображається у звіті про при­бутки та збитки. Це означає, що собівартість основних продуктів не зменшується на суму чистої вартості реалізації побічного продукту.

ПРИКЛАД 3.11

1000 кг побічного продукту було продано за ціною 2,6 грн за 1 кг, що було відображено в обліку записом:

Д-т рахунку "Розрахунки з покупцями " або рахунку "Грошові кошти " 2 600 К-т рахунку "Інший операційний дохід " 2 600

За такого підходу відокремлення побічного продукту від основного продукту не відображається в системі рахунків, хоча кількість продукції може бути зафік­сована у регістрах обліку запасів.

Таким чином, існує 4 варіанти обліку побічних продуктів (табл. 3.25).

3.3. КАЛЬКУЛЮВАННЯ ЗА ЗАМОВЛЕННЯМИ ТА ЗА ПРОЦЕСАМИ

Залежно від характеру виробничої діяльності вирізняють дві основні системи калькулювання: калькулювання за замовленнями і калькулювання за процесами.

Калькулювання за замовленнями

Калькулювання за замовленнями традиційно застосо­вують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (ко­раблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, ви­робництво меблів, видавнича діяльність тощо).

Калькулювання за замовленнями (Job-Order Costing) — система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виро­бом або за окремою партією виробів.

У цій системі калькулювання об'єктом обліку є окреме замовлення на виготов­лення одного виробу, партії виробів чи на виконання певного обсягу робіт (послуг).

На підставі замовлення клієнта бухгалтерія підприємства відкриває виробниче замовлення, тобто замовлення певним виробничим підрозділам на виконання відпо­відних операцій або їх стадій. Кожному замовленню присвоюють свій код, що вказу­ють в усіх документах, пов'язаних із виконанням робіт та витрачанням ресурсів.

Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості використовують ві­домість (картку) обліку витрат (табл. 3.26). У цьому обліковому реєстрі фіксують всі фактичні витрати, пов'язані з виконанням замовлення.

Матеріали, що були витрачені для виконання замовлення, відображають у відомості на підставі вимог або накладних.

Пряму заробітну плату переносять у відомість з нарядів чи карток обліку робочого* часу.

Накладні витрати розподіляють між замовленнями щомісяця пропорційно встановленій базі розподілу (прямій зарплаті, машино-годинам тощо).

Якщо у виконанні замовлення беруть участь кілька підрозділів підприємства, відомість обліку витрат на замовлення може мати таку форму (табл. 3.27):

Після завершення замовлення на підставі даних відомості обліку витрат ви­значають його собівартість.

Фактична собівартість замовлення обчислюється шляхом підсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт.

Своєю чергою, незавершене виробництво визначається сумою фактичних ви­трат за кожним незакінченим замовленням.

ПРИКЛАД 3.12

Підприємство виконувало в січні три замовлення, незавершеного виробництва на початок місяця не було.

Витрати на виконання замовлень наведено в табл. 3.28.

Упродовж: січня замовлення № 245 і № 247 були завершені. Продукцію, виго­товлену за замовленням № 245, було відвантажено замовникові.

На рахунках бухгалтерського обліку операції, пов 'язані з виготовленням і реа­лізацією продукції, у січні будуть відображені так (рис. 3.12).

Калькулювання за процесами (Process Costing) — система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат у межах окремих процесів або стадій виробництва. Ця система характерна для масового серійного виробництва. Сферою її за­стосування зазвичай є хімічна, нафтопереробна, текстильна, металургійна, фар­мацевтична, вугільна галузі, взуттєва промисловість; виробництво автомобілів, персональних комп'ютерів тощо.

Складність калькулювання за процесами залежить від кількості процесів і технології обробки, наявності й величини незавершеного виробництва.

Простий метод калькулювання може бути застосований підприємствами, що здійснюють виробництво однорідної продукції (гідроелектростанціями, з видо­бутку нафти, газу, вугілля тощо).

У цих підприємствах немає незавершеного виробництва або його величина настільки незначна, що дозволяє нехтувати ним у процесі калькулювання.

Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємству загалом, а фактична собівартість продукції визначається сумою всіх витрат звітного періоду (місяця).

Процес калькулювання ускладнюється в разі, коли підприємство виго­товляє різні види продукції і постійно має значний обсяг незавершеного виробництва.

У такому разі облік організовують по кожному виду продукції (або групі од­норідних видів продукції), а калькулювання собівартості кожного виду продукції здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва.

Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівар­тістю або за собівартістю еквівалентної одиниці продукції.

Найскладнішим є калькулювання за умов, коли технологічний процес ви­робництва остаточної продукції складається з окремих стадій обробки, що мо­жуть здійснюватися послідовно або паралельно.

Прикладом послідовної обробки є виробництво солі (рис. 3.13), а паралель­ної — виробництво взуття (рис. 3.14).

Процеси послідовної або паралельної обробки та рух напівфабрикатів адекват­но відображаються в системі рахунків бухгалтерського обліку (рис. 3.15 і рис. 3.16).

У міжнародній практиці калькулювання за процесами здійснюється зазвичай за допомогою еквівалентних одиниць готової продукції.

Еквівалентна одиниця готової продукції (Equivalent Finished Unit) — вимірю­вання продукції з урахуванням ступеня готовності її.

Кількість еквівалентних одиниць готової продукції визначають множенням кількості оброблених виробів на відсоток готовності їх.

Тобто якщо підприємство за місяць виготовило 9 000 одиниць продукції, а ще 2 000 одиниць оброблено наполовину, то витрати підприємства еквівалентні витратам на виготовлення 10 000 одиниць готової продукції:

9 000 + ((2 000 ■ 50%) : 100) = 10 000 одиниць

Калькулювання за процесами за такого підходу має п'ять стадій:

1, Узагальнення даних про рух фізичних одиниць продукції.

2. Обчислення еквівалентних одиниць готової продукції для кожної статті витрат.

3. Визначення загальної суми витрат на виробництво.

4. Розрахунок собівартості еквівалентної одиниці готової продукції.

5. Розподіл виробничих витрат між готовою продукцією, браком та незавер­шеним виробництвом.

При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки запасів, що його використовує підприємство (табл. 3.29).

Розглянемо методику калькулювання за процесами з використанням методів середньозваженої собівартості та ФАЙФО. Для цього скористаємося вихідними даними, наведеними в табл. 3.30.

Калькулювання за процесами з використанням середньозваженої собівартості

При застосуванні цього методу не вра­ховують незавершеного виробництва на по­чаток місяця, оскільки припускають, що ви­роби, не завершені обробкою на початок звіт­ного періоду, були завершені і включені до складу готової продукції під час звітного періоду.

У нашому прикладі у процесі 1 було виготовлено і передано для подальшої обробки 10 000 одиниць продукції, а 3000 одиниць залишилося необробленими на кінець місяця.

Оскільки матеріали були цілком використані, а операції обробки здійснено тільки на 33,33%, загальна кількість еквівалентних одиниць становитиме:

13 000 — для прямих матеріальних витрат і

11 000 — для прямої зарплати та загальновиробничих витрат (табл. 3.31).

Незавершене виробництво на початок місяця та витрати, здійснені за місяць, становлять загальні витрати на обробку.

Виходячи з цього, можемо визначити собівартість еквівалентної одиниці про­дукції (табл. 3.31).

Розрахована таким чином собівартість одиниці продукції становить 6,012 грн.

Звідси собівартість напівфабрикатів, переданих з процесу 1 у процес 2, дорівнює:

10 000-6,012 = 60 120. Своєю чергою, незавершене виробництво на кінець місяця матиме таку оцінку:

Прямі матеріали 3 000 • 100% • 2,016 = 6 048

Пряма зарплата 3 000 • 33,33% ■ 1,332 = 1 332

Загальновиробничі витрати 3 000 • 33,33% • 2,664 = 2 664

Разом 10 044

Аналогічно здійснюють розрахунки для процесу 2 (табл. 3.32).

Калькулювання за процесами з використанням методу ФАЙФО

Цей метод побудований на припущенні, що витрати поточного місяця пов'язані насам­перед із завершенням тієї продукції, що на по­чаток місяця залишилась остаточно необроб-леною. Разом з тим, незавершене виробництво на початок місяця віднімають при визначенні кількості еквівалентних одиниць готової продукції, оскільки цю час­тину продукції було оброблено у попередньому місяці.

Виходячи з цього, зробимо розрахунок кількості еквівалентних одиниць та витрат на одиницю (табл. 3.33).

Тепер можемо обчислити витрати на завершення обробки 1000 одиниць про­дукції (незавершене виробництво на початок місяця):

Отже, загальні витрати на виготовлення 1 000 одиниць продукції, вироб­ництво якої розпочато в попередньому місяці, дорівнюють:

Аналогічно обчислюють собівартість продукції та незавершеного виробницт­ва процесу 2 (табл. 3.34).

Витрати на виготовлення продукції, виробництво якої розпочато в поперед­ньому місяці:

Отже, в наведеному прикладі собівартість еквівалентної одиниці продукції, ви­значена різними методами, суттєво не відрізняється. Така ситуація можлива, коли:

1) обсяг незавершеного виробництва доволі стабільний;

2) собівартість незавершеного виробництва є незначною порівняно із собі­вартістю виготовленої продукції;

3) ціни й тарифи впродовж періоду суттєво не змінювалися.

Калькулювання за процесами значно полегшується у разі використання стан­дартних (нормативних) витрат.

Зокрема, нема потреби обчислювати собівартість еквівалентної одиниці, оскільки стандартні витрати і є витратами на еквівалентну одиницю. До того ж спрощується розподіл витрат між незавершеним виробництвом і готовою про­дукцією та облік руху напівфабрикатів.

Калькулювання стандартних витрат буде детальніше розглянуто у розділі 8.

Особливості калькулювання за наявності браку

Брак, що виникає у процесі виробництва, поділяють на нормальний (нормативний) та по­наднормовий.

Нормальний брак (Normal Spoilage) — брак, що очікується за нормальних умов виробництва.

Понаднормовий брак (Abnormal Spoilage) — брак, що виникає внаслідок пору­шення нормальних умов виробництва (внаслідок низької кваліфікації персоналу, саботажу, несправного устаткування тощо).

Нормальні втрати включають до собівартості продукції, а понаднормові втрати списують як витрати (збитки) звітного гіеріоду.

ПРИКЛАД 3.13

Є такі дані про виробництво продукції за звітний період.

1. Незавершене виробництво на початок періоду:

1 000 одиниць (100% завершення обробки для матеріальних витрат на суму 1 000 грн і 20% завершення для прямих витрат на оплату праці та накладних витрат на суму 800 грн).

2. Витрати на виробництво у звітному періоді, грн:

Прямі матеріальні витрати 12 000

Прямі витрати на оплату праці 17 700

Розподілені виробничі накладні витрати (200% прямих витрат на оплату праці) 35 400.

3. Рух фізичних одиниць продукції упродовж звітного періоду, од.:

Запуск у виробництво 12 000

Випуск готової продукції 10 000

Остаточний брак 1 000.

4. Незавершене виробництво на кінець періоду:

2000 одиниць (матеріали — 100%; прямі витрати на оплату праці та накладні витрати — 50%).

Припустімо, що забраковані вироби не мають ліквідаційної вартості й не виявляються в кінці процесу виробництва.

Виходячи з цього, розглянемо та порівняємо два варіанти, за яких усі забрако­вані вироби є нормальним браком або понаднормовим браком (табл. 3.35).

				Пре	довження	табл. 3.35 ІІІІІІі
/ витрати за звітний період	12 000	53 100		12 000	53 100
Разом	13 000	53 900	66 900	13 000	53 900	66 900
3. Собівартість еквіва­лентної одиниці продукції	1,0833	4,90	5,9833	1,00	4,4916	5,4916
4. Собівартість готової продукції	10 000-5,9833		59 833	10 000-5,4916		54 916
5. Собівартість незавер­шеного виробництва на кінець періоду	2 000- •1,0833 = = 2 167	1 000 • •4,9 = = 4 900	7 067	2 000- •і,о = = 2 000	1 000-•4,4916 = = 4 492	6 492
6. Собівартість забра-кованої продукції	0			1 000-5,4916		5 492

Гібридні системи калькулювання

В обох розглянутих системах калькулювання собівар­тість одиниці продукції визначають як частку ділення со-I бівартості всієї продукції на її кількість. Але в разі кальку­лювання за замовленнями значення знаменника дорівнює

одиниці або незначній кількості одиниць, а в разі калькулювання за процесами є значною величиною.

Поряд із тим калькулювання за замовленнями є неперіодичним, оскільки собівартість замовлення визначається після його завершення й може включати витрати різних облікових періодів.

При системі калькулювання за процесами собівартість продукції визначають періодично, як правило, щомісяця.

Проте у практиці нерідко трапляються так звані гібридні системи калькулю­вання, що поєднують риси калькулювання за замовленнями і калькулювання за процесами.

Прикладом гібридної системи калькулювання є система операційного каль­кулювання.

Операційне калькулювання (Operation Costing) — гібридна система калькулю­вання, в якій застосовується облік прямих матеріальних витрат за замовленнями і облік конверсійних витрат (витрат на обробку) за процесами.

Таку систему калькулювання зазвичай застосовують у виробництвах, де продукція вробляється партіями, що потребують різних матеріалів, але про­цес обробки складається з подібних операцій. Тому система операційного калькулювання поширена у виробництві ювелірних виробів, одягу, взуття, меблів тощо.

У таких виробництвах прямі матеріальні витрати відносять безпосередньо до відповідної партії (замовлення) виробів (послуг), а прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати відносять до відповідних виробничих про­цесів (підрозділів), а потім розподіляють між відповідними партіями (замовлен­нями). Схематично систему операційного калькулювання зображено нарис. 3.17.

В узагальненому вигляді витрати на виробництво інструментів у системі ра­хунків відображено так (рис. 3.18):

3.4. КАЛЬКУЛЮВАННЯ ПОВНИХ І ЗМІННИХ ВИТРАТ

Підприємство може застосовувати різні підходи до калькулювання витрат при складанні зовнішньої та внутрішньої звітності.

При складанні зовнішньої фінансової звітності традиційно застосовують каль­кулювання повних витрат (калькулювання повної виробничої собівартості).

Калькулювання повних витрат (Full-Absorption Costing) — метод калькулюван­ня, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) вироб­ничих витрат.

Розглянуті у розділі 3.3 системи обліку витрат за замовленнями і за процеса­ми є прикладом калькулювання повних витрат.

Проте з метою складання внутрішніх звітів і прийняття поточних рішень зазвичай застосовують калькулювання змінних витрат.

Калькулювання змінних витрат (Variable Costing) — це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробни­чих накладних витрат (рис. 3.19).

З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат у собі­вартість продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (як змінні, так і постійні) розподіляють між виробами і включа­ють у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції.

У разі використання системи калькулювання змінних витрат не тільки опе­раційні витрати (на управління, збут тощо), а й постійні виробничі витрати розглядають як витрати періоду і списують за рахунок прибутку. Зрештою у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включають лише змінні виробничі витрати.

Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржиналь-ний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості й прийняття управлінських рішень.

Маржинальний дохід (Contribution Margin) — різниця між доходом від прода­жу продукції (товарів, робіт, послуг) та змінними витратами підприємства.

Маржинальний дохід відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу то­що) у покриття постійних витрат та формування прибутку.

З урахуванням цього цей показник можна виразити так:

На відміну від традиційного звіту про прибуток, звіт, побудований на основі калькулювання змінних витрат, відображає маржинальний дохід, або кілька по­казників маржинального доходу: виробничий, загальний тощо.

Для визначення впливу системи калькулювання витрат на фінансовий ре­зультат діяльності підприємства і структуру його звітності використаємо дані, наведені у табл. 3.36.

На підставі даних таблиці складемо звіт про прибуток підприємства, про-калькулювавши змінні і повні витрати (табл. 3.37 і 3.38).

Порівняння звітів про прибуток, складених різними методами, дає такий результат:

Метод Прибуток, грн

Січень Лютий Березень

Калькулювання змінних витрат 12 000 4 500 19 500

Калькулювання повних витрат 12 000 8 000 16 000

Отже, у січні прибуток, розрахований різними методами, збігається, а в лю­тому та березні існує різниця на суму 3 500 грн.

Причиною цієї різниці є розбіжність обсягів виробництва й реалізації у лю­тому та березні.

У лютому було вироблено 3 000 одиниць продукції, а реалізовано тільки 2 500 одиниць.

Отже, на кінець лютого мав місце запас готової продукції 500 одиниць, оцін­ку якого здійснювали так:

1. Калькулювання змінних витрат: 500 од. -25 грн = 12 500 грн.

2. Калькулювання повних витрат: (500 од. • 25 грн) + ((21 000/3 000) • 500 од) =

= 12 500 + 3 500 = 16 000 грн.

Як бачимо, повна виробнича собівартість запасів більша, ніж оцінка їх шля­хом калькулювання змінних витрат, на 3 500 грн, тобто на суму розподілених постійних накладних витрат. Внаслідок цього загальні витрати, включені у звіт про прибуток за системою калькулювання повних витрат, менші за загальні ви­трати, включені у звіт про прибуток за системою калькулювання змінних витрат, саме на 3 500 грн, що зумовило різницю у величині операційного прибутку.

У березні, навпаки, обсяг продажу перевищує обсяг виробництва на 500 оди­ниць за рахунок реалізації запасів, накопичених у лютому.

Внаслідок цього загальні витрати у звіті про прибуток за системою кальку­лювання повних витрат на 3 500 грн більші, ніж загальні витрати, включені у звіт про прибуток за системою калькулювання змінних витрат.

Різницю у прибутку можна обчислити за формулою:

У нашому прикладі ставка розподілу постійних накладних витрат становить 7 грн на одиницю (21 000 : 3 000).

Виходячи з цього:

500 од. • 7 грн = 3 500 грн.

Зазначимо, що така формула може бути застосована лише тоді, коли не було зміни у залишках незавершеного виробництва й не змінювалася бюджетна ставка розподілу постійних виробничих накладних витрат.

В інших випадках слід користуватися такою формулою:

Постійні виробничі Постійні виробничі

Різниця накладні витрати накладні витрати

прибутку у собівартості запасів у собівартості запасів ^ ' '

на кінець періоду на початок періоду

ПРИКЛАД 3.15

Компанія "НТС" виробляє тумбочки для телевізорів.

Нормальна річна потужність компанії становить 80 000 одиниць на рік. Уп­родовж року було виготовлено 78 000 тумбочок. Основні витрати (прямі матері­али та пряма зарплата) становили 125 грн на одиницю, змінні виробничі накладні витрати 15 грн на одиницю, змінні витрати на збут 15 грн на одиницю.

Постійні виробничі накладні витрати становили 2 400 000 грн, а постійні витрати на збут 1 700 000 грн. Упродовж року 72 000 виробів було реалізовано за ціною 250 грн кожен.

Початковий запас готової продукції становив 8 000 одиниць (змінні виробничі ви­трати 130 грн на одиницю, а розподілені постійні накладні витрати 25 грн на одиницю).

Залишки незавершеного виробництва впродовж року не змінилися. Компанія використовує метод ФАЙФО для оцінки запасів.

Використовуючи наведені дані, складемо звіти про прибуток на підставі каль­кулювання повних та змінних витрат (табл. 3.39 і 3.40).

При калькулюванні повних виробничих витрат собівартість реалізованої про­дукції дорівнюватиме, грн:

Реалізація запасу продукції на початок року (155-8 000) 1 240 000; Реалізація продукції,

виготовленої у звітному році [140 + (2 400 000/80 000)] • 64 000 10 880 000

Нерозподілені виробничі накладні витрати ((2 400 000/80 000) • 2 000) 60 000

Загалом 12 180 000

Різниця суми прибутку в наведених звітах становить 220 000 грн (3 040 000 — 2 820 000) і може бути пояснена так:

Отже, внаслідок збільшення запасів готової продукції (за відсутності зміни залишків незавершеного виробництва) прибуток за системою калькулювання пов­них виробничих витрат перевищує прибуток за системою калькулювання змін­них витрат на 220 000 грн.

Така різниця залежно від характеру змін у запасах відповідно додається або віднімається від суми прибутку при переході від однієї системи калькулювання до іншої (табл. 3.41).

Система калькулювання змінних витрат надає інформацію, необхідну для прийняття поточних рішень щодо оптимізації виробничої програми; ціноутво­рення; придбання чи виробляння комплектуючих виробів; розширення або ско­рочення виробництва певної продукції тощо.

Для ілюстрації можливостей системи калькулювання змінних витрат розгля­немо приклад.

ПРИКЛАД 3.16

Підприємство виготовляє три види продукції А, В і С і має такий результат діяльності за звітний період (табл. 3.42):

Наведений розрахунок було зроблено шляхом калькулювання повних витрат. Він показує, що виріб С є збитковим.

Отже, керівництво підприємства може розглядати питання про припинення виробництва виробу С. На думку керівництва, це дасть змогу уникнути збитку 2 000 грн, тобто збільшить прибуток на цю суму.

Але спробуємо подивитися на цю ситуацію під кутом зору калькулювання змінних витрат.

Для цього перетворимо дані табл. 3.42 на Звіт про прибуток, що містить показник маржинального доходу (табл. 3.43).

Аналіз ситуації на основі калькулювання змінних витрат свідчить, що в разі припинення виробництва виробу С підприємство втратить маржинальний дохід на суму 4 000 грн, що, відповідно, призведе до зменшення прибутку на цю суму.

На перший погляд, маємо парадоксальний висновок: зняття з виробництва збиткового виробу зменшує прибуток підприємства.

Але слід брати до уваги, що хоча виріб Сіє збитковим, він робить свій внесок у покриття постійних витрат підприємства.

Це випливає з концепціїмаржинального доходу, яку дуже вдало проілюструва­ли Р.Ентоні та Дж.Ріс* (рис. 3.20).

Ця система калькулювання має як прибічників, так і критиків, оскільки в неї є і переваги, і вади.

Перевагами системи калькулювання змінних витрат є:

• звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дають змогу

приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяль­ності (підрозділів, регіонів, категорій замовників тощо);

• спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінка запасів здійс­нюється відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення пев­них виробів;

• величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.

Вадами системи калькулювання змінних витрат вважають:

• звітність підприємства, складена на основі калькулювання змінних витрат, не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звіт­ності та вимогам податкової системи;

• для розподілу витрат на змінні й постійні потрібні додаткові розрахунки, які не завжди забезпечують точний результат;

• для прийняття стратегічних рішень необхідна інформація про повні витра­ти підприємства, що потребує додаткових витрат на розподіл постійних накладних витрат позасистемним шляхом.

Узагальнення досліджень практики використання систем калькулювання в різних країнах свідчить, що компанії багатьох розвинених країн ведуть облік на основі калькулювання повних витрат (табл. 3.44).

При цьому компанії, що використовують систему калькулювання змінних витрат, застосовують різний підхід до постійних виробничих витрат (табл. 3.45).

У 1999 році завод харчових продуктів "Нектар" мав 3,5 млн грн боргів, включно з бюджетною заборгованістю і боргами по зарплаті. Обсяг обігових коштів стано­вив менше 100 000 грн і не дозволяв ефективно управляти компанією.

На підприємстві не існувало системи обліку витрат, за якою можна було б точно обчислювати витрати. Витрати не розподілялися на постійні і змінні, прямі і непрямі. Витрати на енергоносії та воду обчислювали нерегулярно. Ці­ни встановлювали довільно.

Розуміючи, що для ефективного управління компанією надзвичайно важ­ливо мати чітке уявлення про витрати, керівництво підприємства вирішило проаналізувати витрати, розподіляючи їх на постійні і змінні.

Після проведення навчання персоналу і збирання необхідних даних під­приємство змінило систему обліку витрат: змінні витрати було відокремлено від постійних.

Відділи підприємства було віднесено до окремих центрів витрат, що по­ліпшило контроль за носіями витрат. З цією метою, зокрема, виробництво було відокремлено від допоміжних відділів (адміністративного, маркетингу, закупі­вель тощо).

Такий розподіл витрат за категоріями дав підприємству змогу переглянути існуючі суб'єктивні показники витрат і переоцінити прибутковість різних то­варних груп.

Тепер підприємство має цілісну картину всіх своїх витрат і може планувати діяльність на підставі цих даних. Ресурси спрямовують на збільшення обсягів продажу високоприбуткової продукції, а виробництво неприбуткових товарних ліній припиняють.

Така стратегія значно покращила прибутковість підприємства: у першому кварталі 2000 року в "Нектара" вже не було боргів, вчасно виплачувалася зар­плата, а обіговий капітал збільшився до 1,5 млн грн.

У практиці застосовують різні моделі калькулювання змінних витрат.

Проста модель калькулювання передбачає віднімання змінних витрат з дохо­ду від продажу для отримання показника маржинального доходу.

Варіанти простої моделі калькулювання змінних витрат наведено нарис. 3.21 і 3.22.

Розвинена модель калькулювання змінних витрат потребує відокремлення прямих постійних витрат сегмента від загальних постійних витрат (рис. 3.23) для оцінки діяльності сегментів і буде розглянута у розділі 8.

Подальшим розвитком калькулювання змінних витрат є калькулювання про­дуктивності. Метою такої моделі є відображення продуктивного маржинального доходу, що визначається різницею між доходом від продажу та прямими матері­алами. Детальніше таку модель калькулювання розглянуто у розділі 9.

Слід відзначити, що калькулювання змінних і повних витрат можуть мати різні модифікації залежно від оцінки статей витрат. Зокрема, в основу оцінки усіх або окремих статей витрат, що включаються до собівартості продукції (ро­біт, послуг), можуть бути покладені фактичні бюджетні або стандартні витра­ти (табл. 3.46).

В Україні для ведення бухгалтерського обліку й складання зовнішньої фінан­сової звітності Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" передбачено комбінацію повного калькулювання фактичних змінних витрат і нор­мальних постійних витрат. Це зумовлено тим, що для розподілу постійних за-гальновиробничих витрат використовують нормальну потужність, а інші вироб­ничі витрати включають до собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) у сумі фактичних витрат.

1. Що таке калькулювання ? Для чого його здійснюють ?

2. Що таке об'єкти витрат? Наведіть приклади.

3. Що таке система виробничого обліку? Що необхідно для її впровадження?

4. У чому полягає сутність калькулювання витрат за замовленнями? Наведіть приклад обчислень.

5. У чому полягає і коли застосовується калькулювання за процесами? Наведіть приклад.

6. У чому полягає сутність гібридної системи калькулювання?

7. Як розподіляють непрямі накладні витрати між об'єктами калькулювання? Наве­діть приклади.

8. Як розподіляють накладні витрати обслуговуючих підрозділів?

9. Що таке спільні витрати ? Як їх розподіляють між: виробами ?

10. Як визначають і обліковують собівартість побічних продуктів?

11. Що таке маржинальний дохід?Для чого обчислюють і використовують цей показник?

12. У чому полягає відмінність систем калькулювання повних та змінних витрат? Наве­діть відповідні розрахунки.

13. У чому переваги та вади системи калькулювання змінних витрат? Обгрунтуйте вашу відповідь.

14. Які існують моделі калькулювання змінних витрат ?

15. У чому полягають сутність та переваги калькулювання на основі діяльності? Обгрун­туйте вашу відповідь.

1. Апчерч А. Управленческий учет. — М.: Финансн и статистика, 2002.

2. Друри К. Управленческий и производственньїй учет — М: ЮНИТИ — ДАНА, 2002.

3. Ивашкевич В.Б. Бухгалтерский управленческий учет. — М.: Юристь, 2003.

4. Каверина ОД. Управленческий учет: системи, методи, процедури. — М.: Финанси и статистика, 2003.

5. Карпова Т.П. Основи управленческого учета. — М.: Инфра-М, 1997.

6. Миколаєва О.Е. Особенности учета затрат в условиях рьшка: система «директ — кос-тинг»: теория и практика. — М.: Финанси и статистика, 1993.

7. Палий В.Ф. Основи калькулирования. — М.: Финанси и статистика, 1987.

8. Стуков С.А. Система производственного учета и контроля. — М.: Финанси и статис­тика, 1988.

9. Ткач В.И., Ткач М.В. Управленческий учет: международний опьіт. — М.: Финанси и статистика, 1994.

10. Хенсен Д.Р., Моувен М.М., Еліас Н.С., Сєнков Д.У. Управлінський облік. Пер. з англ. 5-го канад. вид. — К.: Міленіум, 2002.

11. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. — М.: Финан­си и статистика, 1995.

1.

Загальновиробничі витрати підприємства дорівнюють 600 000 грн при об­сязі виробництва трьох виробів:

А 200 од. Б 300 од. В 500 од.

Кожна одиниця потребує обробки відповідно 7, 12, 20 машино-годин. Прямі витрати праці на одиницю дорівнюють: А 75 грн, Б 50 грн, В 40 грн.

У разі використання машино-годин як бази розподілу загальновиробничі витрати на одиницю виробу Б дорівнюють, грн:

а) 280; в) 680; д) жодна з наведених.

б) 480; г) 800;

2.

Підприємство застосовує метод прямого розподілу накладних витрат об­слуговуючих підрозділів. Є така інформація за січень 2002 року:

Обслуговуючі підрозділи

Ремонтний цех Енергоцех

Накладні витрати, грн 370 400 180 000

Розподіл послуг обслуговуючих підрозділів, наданих:

/ Ремонтному цеху х 10%

/ Енергоцеху 20% х

/ Основному цеху № 1 40% 30%

• Основному цеху № 2 40% 60%

Сума витрат енергоцеху, розподілена на основний цех №2, дорівнює, грн:

а) 72 000; в) 108 000;

б) 90 000; г) 120 000.

3.

Підприємство використовує систему калькулювання за замовленнями і має два цехи. Далі наведено бюджетні виробничі витрати на наступний рік:

Витрати Цех № 1 Цех № 2

Прямі матеріальні витрати, грн 1 400 000 200 000

Прямі витрати на оплату праці, грн 400 000 1 600 000

Загальновиробничі витрати, грн 1 200 000 800 000

Фактичні витрати на виконання замовлення № 214 були такими:

Прямі матеріальні витрати, грн 50 000 Прямі витрати на оплату праці, грн:

Цех № 1 16 000

Цех № 2 24 000.

Розподіл загальновиробничих витрат на замовлення здійснюють, виходячи з бюджетної ставки розподілу на €азі прямих витрат на оплату праці. Загальні витрати на виконання замовлення № 214 дорівнюють, грн:

а) 100 000; в) 130 000;

б) 110 000; г) 150 000.

4.

Є такі дані про діяльність підприємства у грудні:

Бюджетні витрати праці, годин 17 000

Бюджетні виробничі накладні витрати, грн 297 500

Фактичні витрати праці, годин 15 856

Фактичні виробничі накладні витрати 292 400

Підприємство використовує бюджетну ставку розподілу виробничих на­кладних витрат на основі годин праці.

Зайворозподілені або недорозподілені накладні витрати у грудні дорівню­ють, грн:

а) 5 100 зайворозподілені; в) 5 100 недорозподілені;

б) 5 058 зайворозподілені; г) 14 920 недорозподілені.

5.

Підприємство використовує систему калькулювання за процесами. Є такі дані за вересень, одиниць:

Незавершене виробництво на початок місяця

(матеріали 100%, витрати на обробку 60%) 2 000

Запуск упродовж вересня 10 000

Завершено обробку та передано на склад 8 000

Незавершене виробництво на кінець місяця

(матеріали 100%, витрати на обробку 20%) 4 000

У разі використання методу середньозваженої собівартості еквівалентні оди­ниці продукції за вересень дорівнюють, одиниць:

5.1. для прямих матеріалів:

а) 6 800; в) 10 000; д) інша величина.

б) 8 800; г) 12 000;

5.2. для витрат на обробку:

а) 6 800; в) 8 000; д) інша величина.

б) 7 200; г) 8 800;

6.

Розкрійний цех є першою стадією виробництва продукції. Обробку виро­бів у складі незавершеного виробництва на початок місяця завершено на 80%, а на кінець місяця — на 50%.

Далі наведено інформацію про витрати на обробку продукції у розкрійно-

Показник Одиниць Сума, грн

Незавершене виробництво на початок місяця 25 000 22 000

Запуск в обробку упродовж місяця 135 000 143 000

Завершене та передане в наступний цех упродовж місяця 100 000 ?

У разі використання методу ФАЙФО витрати на обробку у складі незавер­шеного виробництва на кінець місяця дорівнюють, грн:

а) 33 000; в) 39 000;

б) 38 100; • г) 45 000.

7.

Вироби А і В є результатом спільного виробництва. Впродовж звітного періоду було вироблено 4 000 одиниць А і 2 000 одиниць В. Загальна вартість продажу виробів А у точці розділення становить 15 000 грн, а виробів В — 10 000 грн. Якщо продовжити подальшу обробку виробів А, додаткові витрати на обробку становитимуть 3 000 грн, а вартість їх продажу зросте до 20 000 грн. Продовження обробки виробів В потребує додаткових витрат у сумі 1 000 грн, а вартість їх продажу зросте до 12 000 грн.

Сума спільних витрат, розподілена на виріб А методом вартості продажу, становила 9 000 грн.

Чому дорівнює загальна сума спільних витрат?

а) 14 400 грн; в) 18 400 грн;

б) 15 000 грн; г) 19 000 грн.

8.

Підприємство виробляє один вид продукції, про який є така інформація, грн: Ціна за одиницю 30

Змінні витрати на одиницю:

— матеріали 7

— оплата праці 8

— загальновиробничі 4

Бюджетні постійні загальновиробничі витрати становлять 240 000 грн на рік і нараховуються щомісяця рівномірно з використанням сталої суми. Бюд­жетний річний обсяг виробництва дорівнює 60 000 одиниць. У березні було вироблено 4 800 одиниць, а реалізовано 4 440 одиниць. Фактичні постійні загаль­новиробничі витрати в березні були 20 000 грн. За системою калькулювання повних витрат прибуток підприємства у березні був, грн:

а) 26 640; в) 31 080; д) 33 600.

б) 30 280; г) 32 800;

9.________________________________________________________________________

Витрати на виробництво 10 000 одиниць продукції за звітний місяць вклю­чають, грн:

— прямі матеріальні витрати 40 000;

— прямі витрати на оплату праці 160 000;

— змінні загальновиробничі витрати 120 000;

— постійні загальновиробничі витрати 180 000.

Запаси готової продукції на кінець місяця становили 2 000 одиниць.

Різниця в оцінці запасів при застосуванні калькулювання змінних і повних витрат дорівнює, грн:

а) 36 000; в) 12 000; д) жодна з наведених.

б) 18 000; г) відсутня;

10.

Підприємство застосовує систему калькулювання на основі діяльності. За­плановані виробничі накладні витрати підприємства включають, грн:

— витрати на придбання деталей 240 000;

— витрати на складальні операції 600 000;

— витрати на пакування продукції у цеху 120 000.

Прямі матеріальні витрати на одиницю продукції дорівнюють 30 грн, а прямі витрати на оплату праці — 10 грн.

Упродовж звітного періоду обсяг діяльності підприємства включав: 12 000 придбаних деталей, 15 000 деталей у процесі виробництва, 16 000 готових виробів.

Виробнича собівартість одиниці готової продукції дорівнює, грн:

а) 40; в) 100;

б) 67,5; г) 107,5.

ВПРАВА 3.1

Підприємство застосовує заздалегідь визначену ставку розподілу загально-виробничих витрат на базі машино-годин.

Далі наведено інформацію про заплановані витрати підприємства на на­ступний рік, грн:

— прямі матеріальні витрати 180 000;

— прямі витрати на оплату праці 660 000;

— комісійні дилерам 500 000;

— зарплата майстрів 420 000;

— допоміжні виробничі матеріали 60 000;

— витрати на рекламу 80 000;

— амортизація виробничого устаткування 192 000.

У наступному році заплановано витратити 64 000 машино-годин на вироб­ництво продукції.

Необхідно: визначити ставку розподілу загальновиробничих витрат.

ВПРАВА 3.2

Упродовж травня підприємство виготовило 10 000 одиниць продукції, а його загальновиробничі витрати включали, грн:

1) непряма зарплата 16 000;

і 2) непрямі матеріали 12 000;

3) комунальні послуги 3 000;

4) амортизація устаткування 7 000.

Ставка розподілу загальновиробничих витрат дорівнює 4 грн на одиницю, а зайворозподілені та недорозподілені загальновиробничі витрати списують на собівартість реалізованої продукції.

Необхідно: скласти бухгалтерські записи для відображення фактичних і роз­поділених загальновиробничих витрат.

ВПРАВА 3.3_____________________________________________________________________________

Підприємство має два основні виробничі підрозділи та два обслуговуючі підрозділи. Далі наведено бюджетні дані на наступний квартал.

Загальновиробничі витрати розкрійного цеху розподіляють на продукцію на базі машино-годин, а складального цеху — на базі годин праці робітників.

Необхідно: визначити ставку розподілу загальновиробничих витрат основних цехів, використовуючи такі методи розподілу витрат обслуговуючих підрозділів:

а) прямий; б) послідовного розподілу.

ВПРАВА 3.4

Підприємство у процесі спільного виробництва виробляє три види глюко­зи групи "Глюк". Спільні витрати на виробництво у звітному місяці становили 200 000 грн.

Далі наведено інформацію про витрати та обсяг виробництва:

Необхідно: визначити собівартість кожного виду продукції із застосуван­ням розподілу спільних витрат пропорційно:

а) обсягу виробництва; в) чистої вартості реалізації.

б) вартості продажу;

ВПРАВА 3.5

Підприємство використовує систему калькулювання витрат за замов­леннями і застосовує заздалегідь визначену ставку розподілу загальновироб-ничих витрат.

У цеху № 1 загальновиробничі витрати розподіляються на базі машино-годин, а в цеху № 2 — на базі годин праці робітників.

На початок поточного року керівництво підприємства мало такі бюджетні дані для визначення ставок розподілу загальновиробничих витрат:

Замовлення № 402 на виготовлення 4000 одиниць продукції було розпоча­то у лютому та завершено наприкінці цього місяця. Є така інформація про витрати на виконання замовлення № 402:

Необхідно:

1. Визначити ставку розподілу загальновиробничих витрат для кожно­го цеху.

2. Визначити загальні витрати на замовлення № 402 і собівартість одиниці продукції.

3. Припустімо, що фактичні загальновиробничі витрати у поточному році становили: цех № 1: 430 000 грн, цех № 2: 215 200 грн. Фактичний час роботи дорівнює: цех № 1 — 70 000 машино-годин, цех № 2 — 52 000 годин праці. Виходячи з цієї інформації, слід обчислити зайворозподі-лені або недорозподілені витрати для кожного цеху.

ВПРАВА 3.6_______________________________________________________________________________

Підприємство виготовляє фотоапарати. Виробництво включає складаль­ний цех і цех оптики, а потім готова продукція надходить на склад.

Незавершена продукція на кінець квітня в кожному цеху мала в середньо­му 60% готовності.

Необхідно:

/ скласти виробничий звіт за квітень, де показати продукцію в оброб­ці, незавершене виробництво на кінець місяця та готову продукцію кожного цеху;

/ обчислити еквівалент готової продукції кожного цеху за квітень; / обчислити собівартість одиниці продукції кожного цеху;

/ скласти необхідні записи руху продукції зі складального цеху в цех оптики та надходження готової продукції на склад у квітні.

ВПРАВА 3.7

Є такі дані про виробничі витрати механічного цеху за вересень 2001 року:

Необхідно: визначити собівартість випущеної продукції та незавершеного виробництва на кінець місяця з використанням системи калькулювання за про­цесами за умови оцінки запасів:

а) методом ФАЙФО;

б) середньозваженим методом.

ВПРАВА 3.9

Підприємство виготовляє світильники й використовує систему калькулю­вання витрат за процесами. Цех № 1 є першим виробничим центром у процесі виробництва світильників.

Є такі дані про виробництво за грудень 2001 року:

Для оцінки запасів підприємство застосовує метод ФАЙФО.

Необхідно: скласти звіт про витрати на виробництво цеху № 1 за грудень, де визначити собівартість випущеної продукції та незавершеного виробництва на кінець місяця.

ВПРАВА 3,10______________________________________________________________________________

Компанія "Аншлаг" використовує систему калькулювання повних вироб­ничих витрат для складання зовнішньої звітності. Поряд із цим керівництво компанії зацікавлене у складанні внутрішньої звітності з використанням систе­ми калькулювання змінних витрат.

Нормальна річна потужність компанії становить 10 000 одиниць. Далі на­ведено інформацію про діяльність компанії за останні три роки:

Необхідно:

1. Скласти звіт про фінансові результати для кожного з трьох років на основі калькулювання:

а) повних виробничих витрат;

б) змінних витрат.

2. Показати узгодження різниці у річному прибутку, визначеному різ­ними методами калькулювання.

ВПРАВА ЗЛІ

Підприємство виробляє мікрохвильові печі, які реалізує за ціною 1 450 грн за одиницю. Впродовж звітного року підприємство виготовило 28 500 печей, а продало 30 500 печей. Нормальна потужність підприємства становить 27 500 печей. Далі наведено дані про витрати підприємства за звітний рік.

Операційні витрати, грн:

Змінні адміністративні витрати та витрати на збут 2 440 000

Постійні адміністративні витрати та витрати на збут 4 000 000

Запаси готової продукції на початок року були 4 500 од., а собівартість одиниці становила 1 150 грн (зокрема постійні виробничі витрати 350 грн).

Необхідно:

1. Скласти звіт про фінансові результати за рік на основі калькулюван­ня змінних витрат.

2. Визначити, які коригування слід зробити у зазначеному звіті з урахуван­ням того, що фактичний обсяг виробництва перевищує нормальний.

ВПРАВА 3.12

Підприємство виготовляє два види продукції, про які є така інформація:

Виробничі накладні витрати включають, грн:

Переміщення 6 000

Зберігання компонентів (деталей) 3 200

Зміни у дизайні 6 000

Переналагодження устаткування 4 800

Разом 20 000

Прямі матеріальні витрати на виробництво одиниці продукції є такими:

А 120 грн В 140 грн

Необхідно: визначити собівартість одиниці кожного виду продукції:

1) використовуючи розподіл виробничих накладних витрат на базі го­дин праці;

2) із застосуванням калькулювання на основі діяльності.

Протягом останнього часу компанія понесла збиток. Хоча її потужність :тановить ЗО 000 штуковин на рік, вона реалізує лише 10 000 штуковин.

Про діяльність компанії свідчать такі дані, грн:

Одного разу бородатий незнайомець прийшов до Ради директорів і сказав: "Спла­тіть мені половину прибутку, який я зароблю, і я виведу вас на вірний шлях ". "Зроби це, " — сказали вони.

Бородатий незнайомець запустив виробництво на повну потужність, виробляючи ЗО 000 штуковин на рік

Після цього дані про діяльність компанії мали такий вигляд, грн:

Загальні постійні витрати	30 000
Постійні витрати на одиницю	1,00
Змінні витрати на одиницю	3,25
Виробнича собівартість одиниці	4,25
Загальні виробничі витрати	127 500
Запаси продукції на кінець періоду	85 000
Собівартість реалізованої продукції	42 500
Дохід від реалізації продукції	50 000
Операційний прибуток	7 500

"Сплатіть мені, " — сказав бородатий незнайомець. "Але ж ми скочуємося у прірву, " — сказав директор. "Що таке?" — сказав незнайомець "Ви можете читати, чи ні?"

Завдання: Поясніть точку зору Ради директорів та обгрунтуйте Ваш власний вис­новок розрахунками.

Шість років компанія RH Ltd виготовляла тільки один вид про­дукції: простий електричний чайник для кип 'ятіння приблизно пів­тора літра води. Цей чайник став першим на ринку, в якого була надійна система, що вимикала його у момент закипання води. Він був також достатньо легким, щоб його можна було переносити з однієї кімнати до іншої на таці, мав сучасний дизайн і був доволі міцним. Багато років чайник дуже добре продавався, a RH Ltd ста­ла широко відомою компанією у Великій Британії і деяких країнах Європи.

З виробничої точки зору чайник складався з:

т корпусу і кришки, виготовлених з нержавіючої сталі, які закупляли вже готовими

• теплоізольованої ручки з дроту і пластику (що слугувала також кришкою для механізму вимикання над отвіром для кабелю мережі), RH Ltd купувала її вже готовою

• нагрівального елементу, який RH Ltd купувала в напівфабрикатах

• термостату і механізму вимикання, які попередньо складалися RH Ltd зі стандар­тних електричних комплектуючих.

Термостат і механізм вимикання як з технічної точки зору, так і в плані марке­тингу становили серцевину продукту і були захищені великою кількістю патентів.

Одразу після заснування для RH Ltd насталії роки процвітання.

Автоматичний чайник був не тільки корисним у країні з великим споживанням чаю, де сім 'ям було потрібне зручне джерело окропу в кількох різних кімнатах у домі. Він також: імпонував з точки зору безпеки домогосподаркам, які боялися, що чайник, залишений без нагляду, може википіти, розплавитися і спричинити поже­жу. Чайник RH Ltd доводив домогосподаркам свою безпеку кожного разу, коли вимикався після закипання води. Вигода для компанії полягала у тому, що основна ідея використання термостату була настільки проста, що основні патенти навіть і не заперечувалися.

Після перших дванадцяти місяців діяльності Піт Хоббс, співзасновник, президент, управляючий директор і основний акціонер компанії (йому також: належала літера "Н" у назві RH Ltd), сказав своїй дружині напередодні Нового року:

"Люба, незабаром ми зможемо спокійно жити у Франції. Ми виготовили і продали 143 000 чайників за 39 доларів кожен, але нам кожний чайник обходиться у 20,57 дол. Подивися на ці цифри. Готові компоненти для кожного чайника коштують трохи більше 10,50 дол., нам довелося витратити лише 100 000 дол. на комплектуючі електричні деталі для термостатів, витрати на оплату праці були всього 1 128 000 дол. (включно з медичною страховкою), орендна плата становила 100 000 дол., опалення й освітлення в цій розваленій будівлі, що продувається наскрізь, обійшлося в 17 000 дол., а решта загальних витрат становила 95 000 дол. Після Різдва у нас не залишилося нерозпроданих запасів на складах, у нас немає ні готової продукції, ні деталей, ні сировини. Тож: пора­діємо, адже наш прибуток на кожен чайник дорівнює 18,43 дол. ".

Його дружина була реалістичнішою:

"Не забудь усіх працівників адміністрації та відділів продажу. Вони коштують 451 000 дол., включно з рекламою. А стосовно тих верстатів, які тобі довелося купити,

не кажучи вже про імітування обладнання у відділі технічного тестування, комп 'ютер і розвізну вантажівку. Мільйон доларів! Ми так використовували верстати та ванта­жівку, що не змогли б продати їх навіть як металобрухт. Вони зношені й нічого не варті. Ми майже банкрути ".

Завдання:

Виходячи з наведеної вище інформації, необхідно встановити:

1) Скільки коштувало виробництво кожного чайника, і яким був валовий прибуток у розрахунку на 1 чайник ?

2) Якою була повна собівартість кожного чайника, середній чистий прибуток у розрахунку на 1 чайник і нетто-прибуток до оподаткування для всієї компанії за рік?

3) Чи можемо ми в реальному житті використати такого роду розрахунок собівар­тості продукції у більшості звичайних виробничих компаній ? Якщо ні, то чому?

4) Якщо повна собівартість чайника становила 40,00 дол., то якою мала бути ціна продажу?

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИБУТКУ

4.1. Мета і методи аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток"

4.2. Аналіз чутливості прибутку

4.3. Аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" за умов асортименту

4.4. Припущення, покладені в основу аналізу взаємозв'язку

"витрати — обсяг — прибуток"

ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ВИ МАЄТЕ

/ Визначати точку беззбитковості.

/ Визначати обсяг діяльності, необхідний для отримання бажаного при­бутку.

/ Визначати прибуток за певного обсягу діяльності.

/ Будувати графіки: беззбитковості, взаємозв'язку "обсяг — прибуток"; маржинального доходу.

/ Визначати вплив зміни витрат, ціни та (або) обсягу діяльності на при­буток підприємства.

/ Визначати фактор операційного важеля й використовувати його для передбачення зміни прибутку.

/ Визначати точку беззбитковості за умов асортименту.

/ Описувати вплив комбінації продажу на прибуток підприємства.

/ Розуміти припущення, покладені в основу аналізу "витрати — обсяг — прибуток".

4.1. МЕТА І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ "ВІГГРАТИ - ОБСЯГ - ПРИБУТОК"

Ніби мисливець, який прагне знайти, де ховається здобич, кожен менеджер хоче знати про можливі наслідки власних рішень.

Перед менеджером постійно постають питання:

/ Який обсяг діяльності забезпечить відшкодування всіх витрат?

/ Яку кількість продукції слід реалізувати, щоб одержати бажаний прибуток?

/ Як вплине на прибуток зниження ціни продукції та збільшення обсягу продажу?

/ Виплачувати персоналові, що займається збутом, оклад чи комісійні? Чи поєднати ці види оплат?

/ На скільки треба збільшити обсяг продажу, щоб зберегти існуючий рі­вень прибутку в разі збільшення витрат на рекламу до 100 000 грн на місяць?

Відповідь на ці та аналогічні запитання можна дістати шляхом аналізу взає­мозв'язку "витрати — обсяг — прибуток".

Аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" (Cost — Volume — Profit Analysis) — метод системного дослідження взаємозв'язку витрат, обсягу діяль­ності та прибутку підприємства з метою визначення:

У обсягу продажу, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажаного прибутку;

/ величини прибутку за певного обсягу продажу;

/ впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток під­приємства;

/ оптимальної структури витрат.

Аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" здійснюють за допомо­гою різних методів (рис. 4.1).

Важливим елементом аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" є аналіз беззбитковості. _s

Аналіз беззбитковості побудований на основі розподілу витрат на змінні та постійні, а також обчислення точки беззбитковості, що визначає критичний обсяг продажу.

Точка беззбитковості (Break-Even Point) — обсяг продажу (діяльності), за якого: / доходи підприємства дорівнюють його витратам,

або

/ маржинальний дохід дорівнює загальним постійним витратам.

Точку беззбитковості можна виразити в натуральних (кількість продукції), грошових (виручка) одиницях, або у відсотках до нормальної потужності.

Для ілюстрації різних методів аналізу "витрати — обсяг — прибуток" розгля­немо такий приклад.

Обчислення точки беззбитковості за допомогою рівняння

Точку беззбитковості у грошо­вих одиницях можна вивести з рів­няння:

Оскільки прибуток у точці беззбитковості дорівнює нулю, то маємо:

Позначивши кількість реалізованої продукції через х, отримаємо:

ЮОх = 70х + 240 000

30* = 240 000

х = 8 000 одиниць

BES = 8 000 • 100 грн = 800 000 грн.

Маржинальний метод визначення точки беззбитковості

Перетворимо рівняння (4.2) та­ким чином:

Звідси:

Оскільки знаменник означає маржинальний дохід на одиницю, тому:

Застосувавши наведену формулу, отримаємо:

240 000 : 30 = 8000 одиниць.

Для обчислення точки беззбитковості у грошових одиницях можна викорис­тати коефіцієнт маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу (Contribution Margin Ratio) — співвідношення маржинального доходу та чистого продажу підприємства:

Визначимо коефіцієнт маржинального доходу компанії "Янус":

30 : 100 = 0,3 Точку беззбитковості в грошових одиницях обчислюють за такою формулою:

Виходячи з цього, точка беззбитковості компанії "Янус" дорівнює: BES = 240 000 : 0,3 = 800 000 грн.

Обчислення точки беззбитковості є важливим елементом аналізу, але на прак­тиці менеджера більше цікавить обсяг j ціна реалізації, що забезпечать отриман­ня бажаного прибутку. Обсяг продажу у грошових одиницях, необхідний для отримання бажаного прибутку, можна обчислити за допомогою рівняння (4.1), або за формулою:

Відповідно обсяг продажу в натуральних одиницях можна обчислити за формулою:

Припустімо, компанія "Янус" бажає отримати операційний прибуток у сумі 60 000 грн. Для цього їй необхідно реалізувати:

(240 000 + 60 000) : 30 = 10 000 одиниць Тобто дохід від продажу має становити:

(240 000 + 60 000) : 0,3 = 100 000 грн.

Прибуток за певного обсягу продажу можна встановити, виходячи з рів­няння (4.1):

Отже, якщо компанія "Янус" планує отримати чистий дохід від продажу в сумі 1 300 000 грн, очікуваний прибуток становитиме:

(1 300 000 х 0,3) - 240 000 = 150 000 грн.

Аналіз на основі прибутку після оподаткування (чистого прибутку)

Бажаний прибуток, розгляну­тий і обчислений вище, — це при­буток до оподаткування. Утім, ме­неджера може цікавити прибуток,

що залишається в розпорядженні компанії після сплати відповідного податку

на прибуток.

Взаємозв'язок чистого й операційного прибутку можна виразити таким чином:

ПРИКЛАД 4.2

Припустімо, що компанія "Янус " сплачує податок на прибуток у розмірі 30% і хоче мати чистий прибуток 105 000 грн, тоді вона має реалізувати х одиниць продукції:

100л: = 70л: + 240 000 + 105 000 : (1 - 0,30); ЗОх = 390 000

х = 13 000 одиниць. Аналогічний результат отримаємо, застосувавши формулу (4.3):

Графічний аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку

Аналіз взаємозв'язку "витра­ти — обсяг — прибуток" можна здійснити за допомогою графіків:

1) Беззбитковості.

2) Взаємозв'язку обсягу та прибутку.

3) Маржинального доходу.

Графік беззбитковості

Графік беззбитковості (Break-Even Graph) пока­зує прибуток чи збиток при певних витратах.

Графік беззбитковості будують у такій послідовності: Крок 1. Побудова осей графіка

На цьому графіку на осі X відображають обсяг діяльності (продажу) у грошо­вих або натуральних одиницях, або як відсоток використання виробничої потуж­ності. На осі Y відображають витрати (з розподілом їх на змінні й постійні) та дохід від продажу.

Крок 2. Нанесення ліній постійних витрат

Лінію постійних витрат проводять паралельно осі X, оскільки постійні витра­ти не змінюються при зміні обсягу продажу.

Крок 3. Обчислення загальних витрат

Для кількох зручних обсягів діяльності (продажу) обчислюють суму загаль­них витрат. Наприклад, у разі продажу 4 000 одиниць продукції загальні витрати компанії "Янус" дорівнюватимуть:

(70 х 4 000) + 240 000 = 520 000 грн. Значення обчислених загальних витрат відображають на графіку у вигляді точок.

Крок 4. Нанесення лінії змінних витрат

Лінію змінних витрат проводять з точки постійних витрат на осі Y через точки обчислених загальних витрат.

Крок 5. Розрахунок доходу від продажу (виручки)

Для кількох зручних обсягів продажу обчислюють суму доходу (виручки) від продажу та відображають на графіку у вигляді точок.

Крок 6. Нанесення лінії загального доходу

Через нанесені на графіку точки доходів з точки 0 проводять лінію доходу від продажу. Точка перетину лінії загальних витрат та лінії доходу від продажу є точкою беззбитковості.

Побудуємо графік беззбитковості компанії "Янус", скориставшись даними прикладу 4.1. у

З наведеного графіка (рис. 4.2) видно, що за обсягу продажу нижче 8 000 одиниць підприємство за рахунок доходу від продажу не може відшкоду­вати власні витрати і тому матиме збиток. І, навпаки, за обсягу продажу, що перевищує 8 000 одиниць, підприємство отримає прибуток, який зростатиме мірою збільшення обсягу продажу.

Графік взаємозв'язку "прибуток — обсяг" (Profit —

Volume Graph) ілюструє залежність прибутку від обсягу продажу в натуральних або грошових одиницях.

Нижче наведено графік взаємозв'язку прибутку та доходу від продажу ком­панії "Янус" (рис. 4.3).

З наведеного графіка видно, що в разі відсутності доходу від продажу підпри­ємство має збитки, що дорівнюють сумі постійних витрат, тобто 240 000 грн.

Величина збитків знижується мірою збільшення обсягу продажу і дорівнює нулю, коли дохід від продажу досягає 800 000 грн.

Графік маржинального доходу (Contribution Margin Graph) ілюструє залежність маржинального доходу від обсягу продажу і витрат підприємства.

Графік маржинального доходу має такий вигляд (рис. 4.4):

На відміну від графіка беззбитковості, на цьому графіку спочатку проводять лінію змінних витрат, до яких потім додають постійні витрати. Це вможливлює ілюстрацію величини маржинального доходу, зона якого розташована між лінія­ми доходу від продажу та змінних витрат.

На графіку добре видно, що маржинальний дохід зростає мірою зростання обсягу продажу.

За обсягу реалізації 8 000 одиниць (точка беззбитковості) маржинальний до­хід дорівнює постійним витратам, а в разі подальшого зростання продажу забез­печує отримання і збільшення прибутку.

У 1998 році витрати ДАЕК "Севастопольміськенерго" на придбану елект­роенергію становили 62 079 тис. грн, у 1997 році — 49 340 тис. грн. Вартість придбаної електроенергії у структурі собівартості електроенергії становила 93%, при цьому обсяг придбаної енергії у 1998 році знизився на 36 669 тис. кВт/год, внаслідок зростання тарифу на придбану електроенергію і технологічного ви­трачання електроенергії.

Аналізуючи діяльність компанії, її менеджер В.Шульженко, який щойно отримав ступінь МДА у МІМ-Київ, дійшов висновку, що вирішальними фак­торами підвищення доходу від основної діяльності та зниження витрат є зни­ження технологічного витрачання (втрат) електроенергії у мережах. У 1998 році втрати електроенергії продовжували зростати і становили 26% від відпущеної у мережу електроенергії, або 222 217 кВт/год. Недоотриманий дохід від реалізації з урахуванням нормативу технологічного витрачання електроенергії (ТВЕ) ста­новив ПО 35 тис. грн.

Втрати електроенергії, зафіксовані у звітних документах Обленерго (звітні втрати), становлять різницю між електроенергією, відпущеною у мережу, й електроенергією, оплаченою споживачами (корисне відпущення). Звітні втрати містять технічні і комерційні втрати.

Технічні втрати — електроенергія, що витрачається в елементах електрич­ної мережі: у повітряних лініях електропередачі, кабельних лініях, силових транс­форматорах, реакторах, конденсаторних приладах та інших елементах елект­ричної мережі. До технологічного витрачання електроенергії належить також електроенергія, витрачена на власні потреби підстанцій.

Комерційні втрати зумовлені неточністю приладів обліку, несвоєчасною оплатою електроенергії, розкраданням електроенергії.

Аналіз технічних втрат показав, що головними причинами зростання їх є:

/ зміна структури споживання електроенергії за рахунок зменшення пито­мої ваги споживачів, безпосередньо підключених до мереж із напругою 35—110 кВ і вище;

/ погіршення технічного стану електричних мереж внаслідок зменшення обсягів капітальних ремонтів, реконструкції й заміни обладнання;

/ підтримка неекономічних режимів роботи електричної мережі внаслідок постійної готовності до введення графіків примусових та автоматичних відключень через брак потужності в енергосистемі України;

/ низька якість електроенергії, що надходить від державної компанії "Укр-s енерго", за напругою і частотою;

/значні перетікання реактивної потужності між енергопостачальною організацією і споживачами.

Аналізуючи можливі шляхи підвищення рентабельності підприємства, В. Шульженко обчислив точки беззбитковості компанії й дослідив взаємозв'язок "витрати — обсяг діяльності — прибуток" [29]. З цією метою витрати компанії були поділені на постійні та змінні.

На підставі кошторису витрат на виробництво за 1998 рік до складу постій­них витрат були включені:

— послуги виробничого характеру — 473 тис. грн;

— сировина і допоміжні матеріали — 303 тис. грн;

— енергія зі сторони — 329 тис. грн;

— витрати на оплату праці — 1 340 тис. грн;

— відрахування у фонди і соціальне страхування — 604 тис. грн;

— амортизація — 936 тис. грн;

— проведення ремонтів — 543 тис. грн;

— інші витрати — 584 тис. грн; Разом — 5 112 тис. грн.

Змінні витрати становили:

— придбана електроенергія — 62 079 тис. грн;

— паливо — 229 тис. грн.

Ціна за 1 кВт/год електроенергії становить 10,64 грн, а змінні витрати на 1 кВт/год — 7,44 грн. Виходячи з цього, точка беззбитковості компанії дорівнює:

Отже, існуючі ціни на електроенергію забезпечують досягнення точки беззбитковості вже при 159 750 тис. кВт/год продажу за умови, що вся елек­троенергія, придбана на енергоринку й вироблена станцією, має бути реалі­зована споживачеві. Однак електроенергія витрачається на власні потреби компанії і втрачається при переданні за об'єктивними фізичними законами.

Розрахунковий норматив втрат електроенергії для компанії у 1998 році ста­новив 118 507 кВт/год.

Виходячи з цього, Віктор обчислив точку беззбитковості, зважаючи на нор­матив втрат:

10,64 • х = (х + 118 507) • 7,44 + 511 200 000,

х = 435 279 тис. кВт/год Обчислення були доповнені наведеним нижче графіком.

На підставі проведеного аналізу були підготовлені рекомендації керівницт­ву компанії, спрямовані на оптимізацію структури витрат, зокрема:

/ скорочення умовно-постійних витрат, що не впливають на обсяг ва­лового доходу від реалізації (будівництво, ремонти, соціальна сфера);

/ скорочення змінних витрат (тарифна політика, зниження питомих витрат палива на вироблення електроенергії);

/ збільшення витрат, спрямованих на заходи щодо забезпечення зрос­тання доходу від реалізації (реорганізація служби енергозбуту, ре­конструкція систем комерційного обліку, впровадження комп'ю­терних систем обліку платежів за електроенергію, тощо).

Зниження постійних витрат можливе за рахунок демонтажу і списання час­тини обладнання Севастопольської ТЕЦ, яке є неекономічним і морально за­старілим. Станція працює тільки в період опалювального сезону, що почина­ється у листопаді й завершується у квітні. Доцільним є переведення оператив­ного і виробничо-технічного персоналу, що вивільнюється при цьому, у ре­монтні підрозділи.

З огляду на дев'ятимільйонний борг міста за теплоенергію Севастопольсь­кій ТЕЦ і відсутність будь-яких перспектив щодо його сплати банківськими коштами, частину ремонтів обладнання бажано виконувати господарським спо­собом, силами власного персоналу.

У 1998 році проводилась активна робота щодо передання об'єктів соціальної сфери у комунальну власність міста. Таким чином вдалося уникнути значних витрат на підтримку житлового фонду, водогону і тепломереж.

4.2. АНАЛІЗ ЧУТЛИВОСТІ ПРИБУТКУ

Важливим напрямом аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" є аналіз чутливості прибутку до зміни інших параметрів діяльності.

Аналіз чутливості прибутку (Sensitivity Analysis) — визначення впливу на при­буток зміни витрат, ціни та обсягу продажу.

Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використа­ти такі показники:

/ коефіцієнт маржинального доходу;

/ запас міцності;

/ операційний важіль.

Визначення впливу зміни обсягу продажу на прибуток за допомогою коефі­цієнта маржинального доходу:

Припустімо, обсяг продажу компанії "Янус" (приклад 4.1) збільшився на 10%, тобто на 100 000 грн.

355™- ™ ^т*⁰-³-³⁰ *»**

Для визначення впливу на прибуток зміни обсягу продажу можна використа­ти запас міцності.

Запас міцності (Margin of Safety) — величина, на яку фактичний (або за­планований) обсяг продажу перевищує беззбитковий обсяг продажу:

Запас міцності відображає граничну величину можливого зниження обсягу продажу без ризику зазнати збитків.

Так, за обсягу продажу 1 000 000 грн запас міцності компанії "Янус" стано­витиме:

1 000 000 - 800 000 = 200 000 грн або

2 000 одиниць (10 000 - 8 000) Графічно це зображено на рис. 4.6.

Це означає, що компанія може знижувати обсяг продажу в межах 2 000 оди­ниць або 200 000 грн без ризику зазнати збитків.

Показник запасу міцності можна також використати для визначення суми операційного прибутку:

У разі зростання обсягу продажу компанії "Янус" до 1 100 000 грн запас міцності становитиме 300 000 грн (1 100 000 - 800 000).

Виходячи з цього, за обсягу продажу 1 100 000 грн операційний прибуток дорівнюватиме:

300 000 х 0,3 = 90 000 грн.

Поряд з абсолютним значенням показника запасу міцності використовують коефіцієнт запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності (Margin of Safety Ratio — MSR) — співвідношення запасу міцності та Фактичного Сабо запланованого) обсягу продажу:

Коефіцієнт запасу міцності є вимірником ризику нерентабельної роботи компа­нії. Значення цього показника лежать у межах:

Чим більше значення має цей коефіцієнт, тим менше ймовірність того, що компанія зазнає збитку в разі зменшення обсягу продажу.

Обчислимо коефіцієнт запасу міцності для кожної альтернативи.

'Варіант 1 Позначимо необхідніш обсяг продажу в натуральному вимірнику через х.

Тоді ЮОх = 70х + 240 000 + 210 000 ЗОх = 450 000 х = 150 00 одиниць

Виходячи з цього, для отримання бажаного прибутку продаж має дорівнювати:

150 00 х ЮО = 1 500 000 грн. Відповідно запас міцності становить:

1 500 000 - 800 000 = 700 000 грн.

Коефіцієнт запасу міцності = 700 000 : 1 500 000 = 0,467

Варіант 2

ЮОх = 50х + 300 000 + 210 000 50х= 510 000 х = 10 200

10 200 х ЮО = 1 020 000

Точка беззбитковості = 300 000 : 0,50 = 600 000 грн Запас міцності = 1 020 000 — 600 000 = 420 000 грн

Коефіцієнт запасу міцності = 420000 : 1020000 = 0,412

Отже, хоч обидва варіанти забезпечують отримання однакової суми прибут­ку, ризик зазнати збитків у разі недосягнення необхідного обсягу продажу за умов другого варіанта вищий.

Це пов 'язано з тим, що, незважаючи на більшу величину постійних витрат, другий варіант забезпечує більшу питому вагу маржинального доходу.

Розглянутий приклад свідчить, що характер реагування прибутку на зміни в діяльності компанії залежить від структури її витрат.

Структура витрат (Cost Structure) — співвідношення постійних та змінних витрат підприємства.

Щоб визначити, яка структура витрат є оптимальною, розглянемо такий при­клад (табл. 4.3).

Відповідь на питання: яка з компаній має найкращу структуру витрат, зале­жить від багатьох чинників і, насамперед, від тенденції зміни обсягу продажу.

Якщо обсяг продажу має тенденцію до постійного зростання, то найкращу структуру витрат має компанія Б, оскільки більший коефіцієнт маржинального доходу забезпечує і більший відсоток зростання прибутку.

Припустімо, що обсяг продажу зріс на 10%, або на 25 000 грн. Розрахунок збільшення прибутку кожної компанії внаслідок зростання обсягу продажу наве­дено в табл. 4.4.

Але якщо має місце тенденція скорочення обсягу продажу, то компанія Б швидше втрачатиме маржинальний дохід, ніж інші компанії, і матиме проблему з покриттям великих постійних витрат. Тому за такої тенденції найкращою можна вважати структуру витрат компанії А, яка матиме менші витрати внаслідок зни­ження обсягу продажу. Отже, можна дійти висновку:

Більша питома вага постійних витрат у структурі витрат компанії забезпе­чує більший вплив на прибуток за зміни обсягу продажу.

Міру використання постійних витрат у структурі витрат компанії називають операційним важелем.

Операційний важіль (Operating Leverage) — співвідношення постійних і змін­них витрат, що забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповід­ний відсоток зростання обсягу продажу.

Тому операційний важіль більший у компаній, що мають більшу питому вагу постійних витрат і, як результат, більший коефіцієнт маржинального доходу.

Кількісним показником операційного важеля є його фактор, обчислюваний за (Ьопмулою:

Скориставшись даними табл. 4.3, обчислимо фактор операційного важеля для кожної з компаній.

Компанія А 50 000 : 25 000 = 2 Компанія Б 225 000 : 25 000 = 9

Фактор операційного важеля визначає відсоток зміни прибутку за певного відсотка зміни обсягу продажу.

У нашому прикладі обсяг продажу зріс на 10%. Тому, помноживши відсоток зміни обсягу продажу на фактор операційного важеля, отримаємо:

Компанія А 10% х 2 = 20% Компанія Б 10% х 9 = 90%

Як бачимо, отриманий результат збігається з розрахунками, наведеними в табл. 4.4.

Фактор операційного важеля зменшується при зростанні обсягу продажу. З табл. 4.5 видно, що при зростанні обсягу продажу на 10% фактор операційного важеля компанії А знизився з 2 до 1,83, а компанії Б — з 9 до 5,21.

Коефіцієнт маржинального доходу, запас міцності й операційний важіль — важливі індикатори реагування прибутку на зміну обсягу продажу. Але вони не дають відповіді на питання: як зміниться прибуток у разі зміни витрат, ціни та (або) обсягу. Комбінований вплив зміни витрат, ціни та (або) обсягу продажу на прибуток підприємства можна визначити шляхом:

/ порівняльного звіту про прибуток; / диференціального аналізу; / маржинального аналізу.

Проілюструємо ці підходи на прикладі компанії "Рай", для чого розглянемо три ймовірні ситуації.

СИТУАЦІЯ 1. ЗМІНИ ОБСЯГУ ПРОДАЖУ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСТІЙНИХ ВИТРАТ

Припустімо, компанія "Рай " 2000 року реалізувала 90 000 одиниць продукції за ціною 15 грн за одиницю. При цьому змінні витрати на виробництво одиниці продукції становили 6 грн, а постійні витрати компанії у звітному періоді були 360 000 грн.

Виходячи з наведених даних, Звіт про прибуток компанії "Рай"за 2001 рік, скла­дений на підставі показника маржинального доходу, матиме такий вигляд (табл. 4.6).

2001 року заплановано збільшити обсяг продажу на 10%, що потребує додат­кових витрат на рекламу в сумі 27J500 грн і зростання зарплати на 62 500 грн за рахунок зростання чисельності майстрів.

Порівняльний звіт про прибуток

Для складання Звіту про прибуток з урахуванням вказаних вище змін необхід­но зробити відповідні розрахунки.

1. Дохід від продажу слід збільшити на 10%:

1 350 000 : 100 х ПО =1 485 000 грн.

2. Змінні витрати в цьому разі теж зростуть прямо пропорційно до обсягу продажу, тобто на 10%:

540 000 х 1,1 = 594 000 грн.

3. Постійні витрати зростуть на 90 000 грн і становитимуть:

360 000 + 90 000 = 450 000 грн.

З урахуванням наведених вище розрахунків Звіт про прибуток компанії "Рай " матиме такий вигляд (табл. 4.7):

Перевагою розглянутого підходу є те, що він показує прибуток до і після додат­кових витрат та доходів. На підставі такого аналізу менеджер може переглянути початковий проект, оскільки він призведе до зниження прибутку на 9 000 грн.

Диференціальний аналіз

Диференціальний аналіз передбачає вивчення лише тих показників, що зміню­ються під впливом прийнятого рішення, тобто вивчення суто релевантних даних.

Результати диференціального аналізу відповідно до ситуації, яка розглядаєть­ся, наведено в табл. 4.8.

Перевагою диференціального аналізу є можливість зосередити увагу менедже­ра винятково на релевантних даних, ігноруючи решту інформації.

Маржинальний аналіз

Цей підхід передбачає порівняння досягнутої величини маржинального доходу з маржинальним доходом, перерахованим з огляду на прогнозовані зміни.

Отримана різниця після коригування на величину зміни постійних витрат від­биватиме результат впливу всіх змін на прибуток компанії (табл. 4.9).

Таблиця 4.9. Розрахунок зміни прибутку шляхом маржинальног Ціна реалізації (1 350 000 : 90 000)	о аналізу, грн 15
Змінні витрати на одиницю	6
Маржинальний дохід на одиницю	9
Прогнозований загальний маржинальний дохід за 2000 рік (9 х 99 000)	891 000
Фактичний маржинальний дохід за 2000 рік (9 х 90 000)	810 000
Збільшення маржинального доходу	81 000
Мінус збільшення постійних витрат	90 000
Зміна операційного прибутку	-9 000

Як бачимо, всі три методи дають однаковий результат. Тому менеджери можуть застосовувати або один з них, або кілька — для додаткового контролю.

СИТУАЦІЯ 2. ЗМІНА ЦІНИ ТА ОБСЯГУ ПРОДАЖУ

Припустімо, що компанія "Рай"у 2001 році планує:

/ збільшити ціну реалізації продукції на 5%, тобто до 15,75 грн за одиницю; / зниження обсягу продажу (внаслідок збільшення ціни) на 10%, тобто до 81 000 од. Розглянемо вплив наведених змін на фінансові результати компанії "Рай ".

Порівняльний звіт про прибуток

Для складання Звіту про прибуток з урахуванням передбачуваних змін необхід­но здійснити відповідні розрахунки:

а) скоригувати дохід від продажу з урахуванням зміни ціни та обсягу продажу:

81 000 од. х 15,75 грн = 1 275 750 грн;

б) зниження обсягу продажу на 10% зумовить пропорційне зниження величини змінних витрат:

540 000 - (540 000 х 0,1) = 486 000 грн.

Здійснені розрахунки дають змогу підготувати і зіставити звіти про прибут­ки (табл. 4.10).

Наведені дані свідчать, що компанії "Рай "не варто підвищувати ціну продук­ції, оскільки це призведе до зниження прибутків на 20 250 грн. Це наслідок того, що хоча коефіцієнт маржинального доходу і зріс з 60 до 62, утім його абсолютна сума знизилася саме на 20 250 грн.

Якби компанія "Рай " одночасно зі скороченням обсягу продажу знайшла мож­ливість скоротити постійні витрати на 10%, результат був би зовсім інший.

Таблиця 4.10. Порівняльний	звіт про	прибуток
Показник		2000 рік			Прогноз па	2001 рік -——
		Сума, грн		%	Сума, грн
Дохід від реалізації		1 350 000		100	1 275 750	100
Змінні витрати		540 000		40	486 000	38
Маржинальний дохід		810 000		60	789 750	62
Постійні витрати		360 000			360 000
Прибуток від реалізації		450 000			429 750

Диференціальний аналіз

Диференціальний аналіз розглядуваної ситуації здійснюють у такій послі­довності:

1. Обчислюють зменшення доходу від продажу внаслідок скорочення обсягу про­дажу:

90 000 од. -0,10 =9 000 одиниць

9 000 од. • 15 грн = 135 000 грн.

2. Розраховують збільшення доходу від продажу внаслідок збільшення ціни про­дукції:

(90 000 - 9 000) • (15,75 - 15) = 60 750 грн.

3. Визначають зменшення величини змінних витрат внаслідок зміни обсягу про­дажу.

9 000 од. • 6 грн = 54 000 грн або

540 000 • 10% : 100 = 54 000.

Наведені підрахунки дають змогу скласти диференціальний звіт про прибуток (табл. 4.11).

СИТУАЦІЯ 3. ЗМІНА ВЕЛИЧИНИ ЗМІННИХ ВИТРАТ

Уразі зміни суми змінних витрат на виробництво одиниці продукції відповідно зміняться маржинальний дохід на одиницю та коефіцієнт маржинального доходу.

При цьому слід брати до уваги, що компенсаційна зміна ціни, що має зберегти існу­ючий маржинальний дохід, зумовить зміну коефіцієнта маржинального доходу і, нав­паки, бажання зберегти коефіцієнт маржинального доходу призведе до зміни його суми.

Припустімо, що змінні витрати на одиницю продукції зросли на 10%, тобто дорівнюють 6,6 грн, але компанія "Рай"хоче зберегти існуючий коефіцієнт мар­жинального доходу (60%).

Виникає питання: якою має бути ціна одиниці продукції за цих умов ?

Юскільки існуючий коефіцієнт змінних витрат становить 40%, нова ціна має дорівнювати 16,5 грн (6,6 : 0,4).

Але в такому разі новий маржинальний дохід на одиницю буде 9,9 грн (16,5 — 6,6), тоді як існуючий маржинальний дохід на одиницю дорівнює 9 грн (15 — 6). Таким чином, щоб зберегти існуючий маржинальний дохід, нова ціна реалізації має бути 15,6 грн, одначе коефіцієнт маржинального доходу в цьому разі знизиться до 57,69%.

4.3. АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ "ВИТРАТИ - ОБСЯГ - ПРИБУТОК" ЗА УМОВ АСОРТИМЕНТУ

Досі ми розглядали методику аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — при­буток" на прикладі підприємств, що виробляють і реалізують лише один вид продукції. Але на практиці існує багато підприємств, що виробляють кілька видів продукції (послуг).

У таких випадках аналіз ускладнюється і грунтується на комбінації продажу.

Комбінація продажу (Sales Mix) — співвідношення окремих видів продукції у загальному обсязі продажу.

Це співвідношення можна виразити у відсотках або у пропорції виробів (на­приклад, 1 до 2).

Для ілюстрації аналізу беззбитковості за умов асортименту розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 4.4

Компанія "Фарос " виготовляє два види продукції: круглі та пласкі батарейки для ліхтарів. Є такі дані про ці вироби за звітний період (табл. 4.12).

З наведених даних видно, що компанія "Фарос "має таку комбінацію продажу:

60% загального обсягу продажу становлять круглі батарейки, а решту (40%) — пласкі.

Для визначення точки беззбитковості кожного виду продукції необхідно ви­значити величину маржинального доходу на одну умовну одиницю.

Середньозважений маржинальний дохід (Weighted Average Contribution Margin) —

сума величин маржинального доходу різних виробів, зважених за допомогою ком­бінації продажу їх.

Тобто:

WCM = X CM. • SM. s (4.17)

де WCM — середньозважений маржинальний дохід;

CM, — маржинальний дохід на одиницю і-го виробу; SM_; — комбінація продажу.

Для розрахунку середньозваженого маржинального доходу скористаємося да­ними табл. 4.13.

Використовуючи формулу (4.17), розрахуємо середньозважений маржинальний дохід:

(З • 0,6) + (2 • 0,4) = 1,8 + 0,8 = 2,6 грн.

Слід відзначити, що існує й інший шлях обчислення середньозваженого маржи­нального доходу:

Підставивши у цю формулу відповідні дані, одержимо:

(З • 60 000) + (2 ■ 40 000) : 100 000 = 2,6 грн.

Знаючи середньозважений маржинальний дохід та загальні постійні витрати компанії, можемо обчислити точку беззбитковості (формула 4.3):

182 000 : 2,6 = 70 000 од.

Отже, для відшкодування всіх витрат компанія має реалізувати 70 000 ба­тарейок. Але яких саме: круглих чи пласких?

Для відповіді на це питання треба скористатися комбінацією продажу. Точка беззбитковості:

а) для круглих батарейок 70 000 х 0,6 = 42 000 од.;

б) для пласких батарейок 70 000 х 0,4 = 28 000 од.

Аналіз беззбитковості за умов асортименту можна також здійснювати за допомогою рівняння.

Якщо позначити кількість пласких батарейок через X, то з урахуванням ком­бінації продажу (0,6: 0,4) кількість круглих батарейок буде 1,5Х. Виходячи з цьо­го, складемо рівняння (формула 4.1):

10 (1,5А) + 8Х=7(1,5А) + 6Х + 182 000; 15JT+ 8*= 10,5Х+ 6Х+ 182 000; 6,5*= 182 000; X=2S 000 од.

Відповідно:

1,5Z= 28 000 • 1,5 = 42 000 од.

Слід мати на увазі, що можливі інші комбінації обсягів продажу, за яких компанія "Фарос " буде беззбитковою. Для ілюстрації цього припустимо, що ком­панія виготовлятиме лише круглі батарейки. Тоді точка беззбитковості дорівню­ватиме (од.):

¹⁸²_з⁰⁰⁰ = 60667

Якщо компанія буде виготовляти лише пласкі батарейки, точка беззбитко­вості буде (од.):

182 000

---------- = 91 000

2

Виходячи з цього, побудуємо графік, на якому на осі Y відобразимо беззбитко­вий обсяг продажу круглих батарейок, а на осі X — обсяг продажу пласких бата­рейок (рис. 4.7).

Будь-яка точка на лінії, наведеній на гра­фіку, є точкою беззбитковості компанії "Фа­рос ". Це означає, що:

Пласкі ₌ ^{91 00}° * _{(60 667} _ круглі ч батарейки 60 667 батарейки

Звідси:

Пласкі = 91000 - 15 х ^круглі„ батарейки ' батарейки

Припустімо, що обсяг продажу круглих ба­тарейок становитиме 20 000 од., тоді, щоб бути беззбитковою, компанія "Фарос "має про­давати одночасно 61 000 (91 000 — ЗО 000) пласких батарейок.

У цьому разі загальний маржинальний дохід компанії дорівнюватиме її постій­ним витратам, грн:

(61 000 • 2) + (20 000 • 3) = 182 000

Наведена методика аналізу залежить від точної й фіксованої комбінації продажу. Якщо змінюється комбінація продажу, то змінюються і результати аналізу.

Точка беззбитковості = 182 000 : 2,8 = 65 000 од.

•і

Точка беззбитковості для окремих виробів:

65 000 • 0,8 = 52 000 круглих батарейок 65 000 • 0,2 = 13 000 пласких батарейок.

Таким чином, внаслідок зміни комбінації продажу зменшилася точка беззбит­ковості компанії. Причиною цього є збільшення питомої ваги продукції (круглих батарейок) з більшим маржинальним доходом на одиницю.

Для ілюстрації впливу зміни комбінації продажу на прибуток компанії "Фа-рос" скористаємося таблицями 4.15 та 4.16.

Наведені дані свідчать, що збільшення питомої ваги круглих батарейок (які мають більший маржинальний дохід на одиницю) в загальному обсязі продажу зу­мовило зростання прибутку компанії на 20 000 грн.

Розглянутий підхід до аналізу взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" за умов асортименту передбачає, що всі постійні витрати є непрямими щодо конкретних видів продукції. На практиці більшість постійних витрат мають саме такий характер.

Але якщо окремі види постійних витрат (наприклад амортизація спеціального устаткування) пов'язані з виробництвом певного виду продукції, то слід застосову­вати аналіз щодо кожної окремої виробничої лінії, а не для виробництва загалом.

4.4. ПРИПУЩЕННЯ, ПОКЛАДЕНІ В ОСНОВУ АНАЛІЗУ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ "ВИТРАТИ - ОБСЯГ - ПРИБУТОК"

Застосовуючи аналіз "витрати — обсяг — прибуток", слід зважати на припу­щення, покладені в його основу.

Припущення 1. Решта змінних факторів є постійними

Аналіз передбачає, що фактором витрат і доходів є лише обсяг діяльності (обсяг продажу), а решта факторів (ціна, технологія тощо) не змінюються впро­довж аналізованого періоду.

Проте якщо відбуваються зміни у продуктивності виробництва, номенклату­рі, цінах, методі виробництва тощо, — це може суттєво вплинути на доходи та витрати підприємства. Зокрема, навіть якщо обсяг діяльності залишається не­змінним, постійні витрати можуть зростати внаслідок зростання питомої ваги складних виробів.

Якщо вказані зміни є значними, результати аналізу "витрати — обсяг — при­буток" виявляться помилковими. Тому на стадії планування доцільно здійснюва­ти аналіз окремо для кількох ситуацій, які враховують імовірні припущення що­до динаміки інших змінних факторів.

Припущення 2. Один вид продукції або постійна комбінація продажу

Аналіз можна застосувати за умов виробництва одного продукту або постій­ного співвідношення кількох продуктів у комбінації продажу їх. Тож якщо мають місце зміни у комбінації продажу, слід внести відповідні корективи в результати початкових розрахунків.

Припущення 3. Прибуток визначають на основі калькулювання змінних витрат

Аналіз взаємозв'язку "витрати — обсяг — прибуток" передбачає, що всі по­стійні витрати вираховуються з доходу звітного періоду. Якщо компанія застосо­вує калькулювання повних витрат, тоді розглянута вище методика аналізу може бути застосована лише за відсутності змін у товарних запасах. Якщо обсяги ви­робництва та продажу не збігаються, точка беззбитковості за умов використан­ня методу калькулювання повних витрат залежатиме від трьох факторів: 1) фак­тичного обсягу продажу; 2) фактичного обсягу виробництва; 3) обсягу вироб­ництва, на підставі якого встановлено ставки розподілу постійних виробничих накладних витрат.

Для розрахунку точки беззбитковості за умов калькулювання повних витрат можна скористатися формулою:

Для ілюстрації розрахунків точки беззбитковості за умов різних методів каль­кулювання використаємо наведені нижче вихідні дані (табл. 4.17).

Компанія "Струм" реалізує продукцію за ціною 10 грн за одиницю й має такі витрати, грн:

Змінні виробничі витрати на одиницю 2

Змінні витрати на збут і управління на одиницю 0,8

Постійні виробничі накладні витрати (на місяць) 9 600

Постійні накладні витрати на збут і управління (на місяць) 8 400

Бюджетний місячний обсяг виробництва, що використовують для визначення ставки розподілу постійних виробничих накладних витрат, дорівнює 6000 одиниць.

Звідси:

Ставка розподілу постійних 9 600

виробничих накладних витрат 6 000 ' ^{ГрН На} °^Д'

У разі застосування калькулювання змінних витрат точка беззбитковості до­рівнює:

Тепер застосуємо формулу (4.19) і визначимо точку беззбитковості на основі калькулювання повних витрат. Позначимо точку беззбитковості як X. Тоді у лютому:'

Отже, в лютому 2002 року компанія "Струм" буде беззбитковою у разі прода­жу 1 821 одиниць при обсязі виробництва 4 875 одиниць та базовому (для визна­чення ставки розподілу постійних виробничих накладних витрат) обсязі вироб­ництва 6 000 одиниць.

Слід відзначити, що може бути чимало комбінацій із цих трьох чинників, за яких прибуток дорівнюватиме 0. Це означає, що при застосуванні калькулюван­ня повних витрат може бути кілька точок беззбитковості. Більше того, при вико­ристанні калькулювання повних витрат беззбитковість може мати місце навіть коли обсяг продажу дорівнює нулю.

Продемонструємо це на прикладі компанії "Струм":

Отже, якщо компанія "Струм" виготовить 11 250 одиниць продукції й нічого не реалізує, тоді, грунтуючись на калькулюванні повних витрат, її слід визнати беззбитковою!!! Разом із тим, на основі калькулювання змінних витрат її збиток дорівнюватиме постійним накладним витратам, тобто 18 000 грн.

Припущення 4. Сукупні витрати та дохід є лінійною функцією випуску

Слід пам'ятати, що лінійний зв'язок між змінними витратами на одиницю, ціною та обсягом діяльності, а також незмінність величини постійних витрат зберігаються лише за умов релевантного діапазону діяльності підприємства та в межах короткого відрізку часу.

Застосування аналізу щодо діяльності за межами релевантного діапазону мо­же призвести до хибних результатів.

До того ж значні знижки, понадурочні виплати, спеціальні поставки тощо, ймовірно, спричинять те, що лінії витрат і доходів будуть радше кривими, ніж прямолінійними.

Припущення 5. Витрати можна точно розподілити на змінні та постійні

Оскільки в основу аналізу покладено розподіл витрат на змінні та постійні, точність аналізу залежить від того, наскільки надійною є функція витрат (див. розділ 2).

Наведені припущення певною мірою обмежують можливості аналізу "ви­трати — обсяг — прибуток". Однак обережне застосування такого аналізу до­зволяє отримувати необхідну інформацію для планування, ціноутворення та прийняття рішень.

1. У чому полягає головна мета аналізу "витрати — обсяг — прибуток "?

2. Що таке точка беззбитковості?Як її визначити?

3. Наведіть приклади розрахунку точки беззбитковості за допомогою рівняння.

4. Наведіть приклад розрахунку точки беззбитковості за допомогою показника маржи-нального доходу.

5. Як визначити обсяг продажу, необхідний для отримання бажаного прибутку? Наве­діть приклад. •

6. Як визначити прибуток за певного обсягу продажу? Наведіть приклад.

7. Що таке запас міцності (припустима маржа) ?'Для чого використовують цей показник ?

8. У чому полягає користь графічного відображення взаємозв 'язку витрат, обсягу діяль­ності та прибутку?

9. Які види графіків можна побудувати для аналізу взаємозв 'язку витрат, обсягу діяль­ності та прибутку?

10. Які методи можна застосувати для визначення впливу на прибуток зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації? Наведіть приклади розрахунків.

11. Що таке операційний важіль?

12. Як обчислювати фактор операційного важеля? Як його можна використати?

13. Як визначають точку беззбитковості за умов асортименту? Наведіть приклад.

14. Які припущення покладено в основу аналізу "витрати — обсяг — прибуток "?

1. Апчерч А. Управленческий учет. — М.: Финансьі и статистика, 2002.

2. Вахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учет. — М.: ЗАО "Финстатинформ", 1999.

3. Друри К. Управленческий и производственньїй учет. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.

4. Николаева С.А. Особенности учета затрат в условиях рьшка: система "директ — кос-тинг": теория и практика. — М.: Финансьі и статистика, 1993.

5. Управленческий учет / Под ред. В.Палия и Р.Ван дер Вила. — М.: Инфра — М, 1997.

6. Хорнгрен Ч., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. — М.: Финансьі и статистика, 1995.

1.

Якщо одночасно збільшуються постійні та змінні витрати на одиницю, тоді точка беззбитковості:

а) збільшується;

б) зменшується;

в) не змінюється;

г) вплив не можна визначити з наведеної інформації.

2.

Є такі дані про діяльність підприємства, грн: Продаж 1 200 000

Змінні витрати 240 000

Постійні витрати 60 000

Точка беззбитковості підприємства дорівнює, грн: іа) 60 000; в) 75 000;

б) 300 000; г) 240 000.

3.

Компанія планує продати 40 000 одиниць продукції. Постійні витрати ком­панії 80 000 грн, а змінні витрати становлять 60% ціни реалізації. Для отриман­ня операційного прибутку в розмірі 20 000 грн ціна реалізації одиниці продук­ції має бути, грн:

а) 3,75; в) 5,00;

6)4,17; г)6,25. '

4.

Компанія "Анкор" планує продати 25 000 викруток за ціною 2,00 грн за одиницю. Коефіцієнт маржинального доходу становить 25%. Якщо запланова­ний обсяг продажу є точкою беззбитковості компанії, тоді її постійні витрати дорівнюють, грн:

а) 50 000; в) 12 500;

б) 200 000; г) 100 000.

5.

Компанія "Заур" реалізувала 150 000 замків за ціною 9,00 грн за одиницю. Постійні витрати компанії становили 420 000 грн, а операційний прибуток 300 000 грн. Загальні змінні витрати компанії дорівнюють, грн:

а) 930 000; в) 630 000;

б) 720 000; г) 1 050 000.

6.

Змінні витрати становлять 70% продажу, а загальні постійні витрати дорів­нюють 105 000 грн. Точка беззбитковості дорівнює, грн:

а) 73 500; в) 350 000;

б) 315 000; г) 150 000.

Г._________________________________________________________________________

Продаж ВАТ "Перун" становить 400 000 грн при точці беззбитковості 240 000 грн. Чому дорівнює коефіцієнт запасу міцності?

а) 166,7%; в) 66,7%;

б) 60%; г) 40%.

8-

Компанія "Шаман" реалізує два вироби А і Б у співвідношенні 2 до 3. Маржинальний дохід на одиницю дорівнює: 40 грн для А і 20 грн для Б. По­стійні витрати компанії становлять 4 200 000 грн. Скільки одиниць обох виро­бів слід продати, щоб компанія була беззбитковою:

а) 140 000; в) 168 000;

б) 150 000; г) 180 000.

J).___________________________________________________________

Підприємство планує продати 100 000 одиниць виробу X за ціною 8 грн за одиницю та 200 000 одиниць виробу 7 за ціною 6 грн за одиницю. Змінні витрати становлять 70% продажу для Хта 80% продажу для Y. Для отриман­ня загального операційного прибутку 320 000 грн постійні витрати мають бути, грн:

а) 160 000; в) 480 000;

б) 180 000; г) 1 200 000.

10.

Підприємство реалізує продукцію за ціною 50 грн за одиницю. Змінні ви­трати на одиницю становлять 30 грн, а загальні постійні витрати дорівнюють 150 000 грн. Запланований обсяг продажу 10 000 одиниць. Фактор операційно­го важеля дорівнює:

а) 0,25; в) 4;

б) 5; г) 3,33.

ВПРАВА 4.1

Для кожного з наведених нижче варіантів необхідно визначити пропущені дані:

ВПРАВА 4.2

"і

Для кожного з наведених нижче варіантів слід визначити пропущені дані:

ВПРАВА 4.3

Нижче наведено інформацію щодо продукції підприємства "Кавун", грн:

Ціна за одиницю 38,5

Змінні витрати на одиницю 23,65

Постійні витрати на рік 222 750

Необхідно визначити:

а) маржинальний дохід на одиницю;

б) беззбитковий обсяг продажу;

в) обсяг продажу, необхідний для отримання операційного прибутку в сумі 148 500 грн.

ВПРАВА 4.4

Ціна одиниці продукції — 60 грн, а витрати підприємства, пов'язані з її виробництвом і реалізацією, становлять, грн:

Необхідно:

1) визначити точку беззбитковості й побудувати графік беззбитковості;

2) визначити, який прибуток матиме підприємство у разі продажу 1 000 оди­ниць продукції;

3) визначити, який обсяг продажу необхідний для одержання прибутку 70 400 грн.

ВПРАВА 4.5 _e

Фірма "Бон" має коефіцієнт маржинального доходу 40% і повинна реалі­зувати ЗО 000 одиниць продукції за ціною 50 грн, щоб бути беззбитковою.

Необхідно обчислити:

а) загальні постійні витрати;

б) змінні витрати на одиницю.

ВПРАВА 4.6

AT "Кумач" має постійні витрати у сумі ПО 000 грн, змінні витрати на одиницю 4 грн, коефіцієнт маржинального доходу 20%. Необхідно визначити:

а) ціну продукції підприємства та маржинальний дохід на одиницю;

б) обсяг продажу, необхідний для отримання операційного прибутку 50 000 грн.

ВПРАВА 4.7

Кафе "Гарпун" реалізує два види комплексної страви: "Кура" та "Мура". Нижче наведено кошторис кафе на наступний рік:

Постійні витрати кафе заплановані у сумі 160 000 грн. Необхідно обчислити:

а) запланований операційний прибуток;

б) точку беззбитковості для кожної страви;

в) запас міцності кафе.

ВПРАВА 4.8

Компанія виготовляє фільтри й реалізує їх за ціною 13 грн за одиницю. Змінні витрати на одиницю продукції — 10 грн, загальні постійні витрати ком­панії становлять 270 000 грн на місяць.

Максимальна виробнича потужність компанії — 300 000 фільтрів на місяць. Необхідно визначити:

а) точку беззбитковості компанії;

б) прибуток за обсягу продажу 120 000 одиниць на місяць;

в) максимальний прибуток за місяць, який компанія може отримати за її потужності;

г) максимальний прибуток, якщо пряма зарплата на одиницю продук­ції збільшиться на 1 грн.

ВПРАВА 4.9

•■і_______________

Змінні витрати на одиницю продукції, грн Прямі матеріали 15,00 Пряма зарплата 4,50 Виробничі накладні витрати 3,00 Разом 22,50 Постійні витрати - виробничі постійні накладні витрати 135 000 - постійні витрати на збут 45 000 Ціна за одиницю, грн 58,50 Нормальна виробнича потужність на рік, одиниць 40 000 Податок на прибуток 30%

Необхідно дати відповідь на наведені нижче питання, розглядаючи кожне питання окремо:

1. Якою є точка беззбитковості для продукції компанії (у натуральних одиницях)?

2. Який чистий прибуток (або збиток) отримає компанія, якщо реалізує 40 000 одиниць за рік?

3. Яку кількість продукції слід реалізувати, щоб отримати чистий прибуток:

а) 42 000 грн;

б) 20% обсягу продажу;

в) 8,40 грн на одиницю.

4. Визначити чистий прибуток при зростанні ціни на 2% і зниженні обсягу продажу на 5%.

ВПРАВА 4.10

Компанія "Арман" виготовляє гідрокостюми. Нижче наведений прогноз прибутку компанії на 2002 рік, грн:

Продаж (160 000 од.) 1 600 000 Витрати:

змінні 400 000

постійні 600 000

Прибуток 600 000

Виходячи з наведених даних, необхідно:

1. Обчислити точку беззбитковості компанії у грошових одиницях.

2. Розрахувати запас міцності компанії.

3. Визначити фактор операційного важеля компанії.

4. Визначити дохід від продажу, необхідний для отримання прибутку в сумі 900 000 грн.

Сонячним весняним ранком Ви розпочали свою діяльність в компанії "Пірует ", яка швидко розвивається та зростає. Першим дорученням Вам було завершити аналіз одного з продуктів компанії для засідання Ради директорів, яке відбудеться сьогодні. Після завершення аналізу Ви відклали свій "паркер "і з задоволенням потягнулися. На своє нещастя при цьому Ви зачепили склянку з водою, яка впала на папери з розра­хунками. Внаслідок цього значна частина Ваших записів була знищена. Залишилися лише такі дані:

Компанія "Пірует"

Звіт про фінансові результати за березень

Точка беззбитковості в:

— натуральних одиницях ?

— грошових одиницях 180 000 Коефіцієнт запасу міцності 20% Фактор операційного важеля ?

Наведені нижче розрахунки базувалися на фактичних результатах діяльності за бере­зень. Бюджетний звіт про прибуток для цього продукту за квітень має такий вигляд:

На довершення вийшов з ладу Ваш комп 'ютер, але Ви пам 'ятаєте, що в квітні планувалося збільшити продаж: на 10% порівняно з березнем. Крім того, Ви згадали, що прибуток у березні дорівнював 27 000 грн, — це сума Вашого річного окладу.

Загальні постійні витрати, ціна за одиницю та змінні витрати за одиницю плану­ються в квітні на рівні березня.

До засідання Ради директорів залишилася година.

Завдання: відновити дані аналізу до початку засідання Ради директорів.

"Гааременерго " є відокремленим підрозділом Державної акціонерної енергогенеруючої компанії (ДАЕК) "Західенерго ". Основними напрямами діяльності "Галременерго " є: У проведення капітальних, середніх та поточних ремонтів енергетичного обладнання; У організація технічного обслуговування енергообладнання; У виготовлення запасних частин і засобів малої механізації;

У проведення заводського ремонту транспортованого обладнання на ремонтних ба­зах підприємства, випробування і налагодження енергообладнання; S здійснення комерційно-посередницької діяльності;

У здійснення зовнішньоекономічної діяльності і повязаних з нею автотранспортних перевезень.

Спеціалісти підприємства розробляють технічні та технологічні проекти, креслен­ня та іншу необхідну документацію з модернізації устаткування, виконують усі необхід­ні узгодження.

Підприємство має досвід роботи за кордоном, зокрема в Німеччині та Монголії.

"Галременерго" володіє розгалуженою мережею ремонтних дільниць у Львівській, Івано-Франківській, Рівненській та Волинській областях. На підприємстві працює 955 осіб, зокрема 226 спеціалістів з вищою освітою.

"Галременерго " працює сьогодні за умов конкуренції, яку створюють:

— підприємство Львіватоменерго;

— цехи централізованого ремонту при електростанціях;

— велика кількість приватних, комерційних монтажних і ремонтних організацій.

На початку 2000року підприємство розпочало впровадження нової системи бухгал­терського обліку.

Головна мета впровадження змін у бухгалтерському обліку на підприємстві — це пере­хід від бухгалтерського обліку, який задовольняв потреби в інформації планової соціаліс­тичної економіки, до бухгалтерського обліку, що відповідає вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку; організація управлінського обліку в енер-горемонті з метою визначення стратегії та планування господарських операцій, конт­ролю поточної діяльності, оцінки ефективності діяльності, оптимізації використання ре­сурсів і зниження суб'єктивності в процесі прийняття управлінських рішень.

Для вивчення можливості застосування методів управлінського обліку в енергоре-монті головний бухгалтер підприємства Зеновій Цунівський підготував інформацію про витрати й доходи в розрізі окремих підрозділів, яку наведено в таблиці.

У 2000році очікується зростання доходу підприємства на 10%, а постійні витрати збільшаться на 640 000 грн.

Виходячи з наведеної інформації, необхідно:

1) розрахувати точку беззбитковості в натуральному та грошовому вимірниках для підприємства загалом і для окремих цехів (ЕРЦ, СЦРКО, КРЦ, СЦРТО, ТРЦ);

2) побудувати графіки беззбитковості, взаємозвязку "обсяг — прибуток " і маржиналь-ного доходу;

3) визначити запас міцності підприємства;

4) пояснити, як зміниться прибуток підприємства у 2000 році;

5) обговорити припущення, застосовані під час підготовки та аналізу інформації стосов-

но витрат і доходів підприємства.

АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

5.1. Процес прийняття рішення і релевантність облікової інформації

5.2. Аналіз варіантів альтернативних рішень

5.3. Оптимальне використання ресурсів за умов обмежень

5.4. Рішення стосовно запасів

5.5. Рішення стосовно ціноутворення

5.6. Модель прийняття рішення за умов невизначеності

ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ВИ МАЄТЕ

• Визначати релевантні витрати і доходи.

/ Застосовувати диференціальний аналіз релевантних даних для прийняття управлінських рішень.

• Визначати, чи слід приймати спеціальне замовлення.

/ Обґрунтовувати рішення про розширення або скорочення сегмента. / Здійснювати аналіз рішень на зразок "виробляти чи купувати". / Здійснювати аналіз рішень на зразок "продавати чи обробляти далі". / Складати оптимальну виробничу програму за умов обмежених ресурсів.

/ Застосовувати лінійне програмування для визначення оптимальної комбінації виробів.

/ Визначати економічний розмір замовлення запасів.

/ Визначати момент розміщення замовлення з урахуванням часу його виконання та резервного запасу.

/ Розраховувати ціну продукції або послуг із застосуванням різних методів ціноутворення.

/ Застосовувати моделі прийняття рішення за умов невизначеності.

5.1. ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ І РЕЛЕВАНТНІСТЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Значну частину робочого часу менеджер ви­трачає на прийняття різних управлінських рішень.

Ці рішення можуть стосуватися як довго­строкових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у про­цесі господарської діяльності.

Довгострокові або стратегічні рішення по­в'язані з майбутніми можливостями, які про­гнозуються, і які потребують конкретних кро­ків сьогодні або найближчим часом. Об'єктом таких рішень зазвичай є інвестиції для збіль­шення виробничих потужностей, розробка но­вих виробів, опанування нових ринків тощо.

Поряд зі стратегічними рішеннями менед­жери приймають рішення, пов'язані з викорис­танням ресурсів у процесі поточної діяльності. Такі рішення називають короткостроковими або операційними. Вони стосуються головним чином нижчого та середнього рівнів управління. Об'­єктом короткотермінових рішень можуть бути ціна і обсяг реалізації продукції, прийняття спе­ціальних замовлень, скорочення або розширення виробництва певних виробів тощо.

Здебільшого прийняття рішення передбачає вибір з кількох можливих варіантів того варіан­та, який найкращим чином уможливлює досяг­нення необхідних результатів.

Отже, прийняття рішення (Decision Making) —

цілеспрямований вибір з кількох альтернативних варіантів такої дії, що забезпечує досягнення об­раної мети або розв'язання певної проблеми.

Процес підготовки і прийняття рішення міс­тить кілька етапів (рис. 5.1).

Існують різні погляди на те, що є метою діяльності підприємства або ор­ганізації»

Для фірм, що займаються комерційною діяльністю, такою метою може бути максимізація прибутку або майбутніх грошових надходжень, завоювання лідерс­тва на ринку тощо.

Метою некомерційних організацій здебільшого є забезпечення власними по­слугами споживачів у межах наявних ресурсів. Тому вибір конкретної мети зале­жить від сфери й умов діяльності компанії.

На шляху до обраної мети компанія може зіткнутися з різними проблемами, що потребують розв'язання. У зв'язку з цим завданням менеджера є правильний вибір мети діяльності й чітке усвідомлення наявних проблем.

Другий етап підготовки рішення полягає у виявленні дій, які можна застосо­вувати для досягнення поставленої мети або розв'язання певної проблеми.

Це передбачає дослідження всіх можливих варіантів дій, які можуть бути обрані, але на практиці, звісно, розглядають лише кілька основних альтернатив.

Наприклад, для збільшення прибутку і зміцнення власних позицій на ринку компанія може розглядати такі альтернативи:

/ розробляти новий виріб для існуючих ринків; / розробляти новий виріб для нових ринків; / шукати нових ринків для існуючих виробів.

Щоб зробити правильний вибір, менеджеру потрібна вся інформація про ва­ріанти дії.

Завданням бухгалтера є забезпечення менеджера такою інформацією. Облі­кова інформація, що використовується для прийняття управлінських рішень, му­сить бути релевантною, своєчасною і достовірною.

Релевантність означає, що дані обліку мають задовольняти конкретні інфор­маційні потреби користувачів. У системі бухгалтерського обліку накопичується багато інформації, але це не означає, що вся ця інформація буде корисною для менеджера. Релевантною є тільки та інформація, що може вплинути на рішення менеджера. При цьому інформація має бути оперативно передана менеджерові, оскільки з часом вона втрачає свою цінність. Нарешті, дані обліку не мають містити помилок або упереджених оцінок.

Таким чином, роль бухгалтера в процесі підготовки рішення полягає у своє­часному забезпеченні менеджера достовірною і релевантною інформацією. Різні типи управлінських рішень потребують різних даних.

Наприклад, для визначення ціни і обсягу виробництва продукції слід зібрати інформацію про ціни на аналогічні вироби конкурентів, попит на цю продукцію, витрати на її виробництво за різних обсягів діяльності. З огляду на це для бухгал­тера вирішальним є питання: "Яка саме облікова інформація необхідна менедже­рові в кожному конкретному випадку?".

Оскільки значна частина рішень пов'язана з аналізом витрат і доходів, ідеть­ся, насамперед, про релевантні витрати і доходи.

Релевантними є витрати і доходи, які можуть бути змінені внаслідок прий­няття рішення. Але розв'язання будь-якої проблеми стосується лише майбутніх витрат і доходів.

Витрати і доходи, що мали місце в минулому, вже не можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, варіанти дкого розглядаються сьогодні.

Наприклад, якщо ми розглядаємо можливість заміни старого обладнання новим, то вартість придбання старого обладнання не є релевантною, бо кош­ти вже витрачено. Але вартість нового обладнання та можливий дохід від реа­лізації (списання) старого обладнання є релевантними, оскільки це стосуєть­ся майбутніх операцій. Утім, усі майбутні витрати і доходи не обов'язково є релевантними. Якщо окремі види майбутніх витрат і доходів однакові для всіх варіантів, їх теж можна не брати до уваги, бо вони не зміняться внаслідок прийняття рішення.

Наприклад, ви розглядаєте питання: "Придбати комп'ютер для ведення бух­галтерського обліку чи орендувати його?".

У цьому разі вартість комп'ютера й орендна плата є релевантними витрата­ми, натомість вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, оскільки вони матимуть місце в обох випадках.

Витрати й доходи, що становлять різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами та доходами відповідно.

Отже, релевантними є тільки майбутні диференціальні витрати і доходи (рис. 5.2).

Дійсні та альтернативні витрати

Розглядаючи різні варіанти рішень, слід врахо­вувати не лише дійсні (реальні), а й альтернативні витрати.

Дійсні витрати (Outlay Costs) — витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Ці витрати відображаються в бухгалтерських реєстрах мірою виникнення їх.

Альтернативні витрати (Opportunity Costs) — вигода, що втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних кош­тів: покласти їх у банк на депозит або придбати комп'ютер і здати його в оренду.

У цьому разі релевантні витрати для наведених варіантів становлять:

Визначення й оцінка релевантних витрат залежить від конкретної ситуації та ускладнюється наявністю варіантів.

[ЩІ ПРИКЛАД 5.1

Підприємство розглядає доцільність укладання контракту терміном на один рік, який передбачає виготовлення складних деталей. Для виконання контракту буде задіяне існуюче устаткування, яке можна використати лише для виготов­лення деталей, передбачених контрактом. Це устаткування було придбане шість років тому за 24 000 грн, а його річна амортизація дорівнює 3 000 грн. Сьогодні його можна продати за 7 000 грн, а через рік — за 1 500 грн.

Для виконання контракту потрібно чотири види матеріалів, про які є така інформація (табл. 5.1).

Матеріал В використовують регулярно. Матеріали С і D є на складі внаслідок зайвих закупок у минулому. Матеріал С не можна використати для інших цілей. Матеріал D можна використати для виконання іншої роботи замість 300 одиниць матеріалу Е, поточна вартість якого — 5,00 грн за одиницю.

Первісна вартість і накопичена амортизація устаткування не є релевантни-ми, оскільки первісна вартість — це минулі (історичні) витрати, а амортизація є наслідком застосування принципу відповідності у фінансовому обліку.

Тому релевантними витратами щодо устаткування є лише втрата виручки від його продажу, яка дорівнює 5 500 грн:

(7 000 - 1 500) = 5 500.

Тепер розглянемо релевантні матеріальні витрати на виконання контракту.

Зважаючи на те, що матеріал А відсутній на складі, його релевантною оцін­кою буде поточна відновлювальна вартість, тобто:

1 000 • 6 грн = 6 000 грн.

Оскільки матеріал В використовують регулярно, його також слід придбати для виконання контракту. Тому релевантною оцінкою матеріалу В також буде поточна відновлювана вартість, а саме:

1 000 • 5 грн = 5 000 грн.

Щодо матеріалу С, то 700 одиниць, що є на складі, можна продати за чис­тою вартістю 2,5 грн за одиницю, якщо вони не будуть використані для виконан­ня контракту. Решту 300 одиниць у разі укладання контракту слід придбати за ціною 4 грн за одиницю.

Виходячи з цього, релевантною оцінкою матеріалу С буде:

(700 • 2,5) + (300 • 4) = 2 950 грн.

Складнішою є оцінка матеріалу D, оскільки крім використання для виконання контракту цей матеріал має альтернативні напрями використання: продаж або споживання замість матеріалу Е для виконання іншої роботи.

Виходячи з цього, альтернативні витрати дорівнюють:

— у разі продажу (200 • 6) 1 200 грн;

— у разі використання замість матеріалу Е (300 • 5) 1 500 грн. Виходячи з цього, для оцінки матеріалу D обираємо максимальну вигоду, що

втрачається, тобто 1 500 грн.

Таким чином, релевантні витрати на виконання контракту дорівнюють:

5 500 + 6 000 + 5 000 + 2 950 + 1 500 = 20 950 грн.

У прикладі не розглядалися витрати на оплату праці. Оцінка таких витрат залежить від категорії працівників та ступеня зайнятості їх. Тому витрати на оплату праці кваліфікованих працівників у разі їх неповного завантаження не є реле­вантними для виконання контракту. У разі повного завантаження кваліфікова­них працівників витрати на оплату їхньої праці оцінюють, виходячи з вартості альтернативного використання їх. Що стосується тимчасових працівників, то їх­ня зарплата є дійсними релевантними витратами, оскільки вони будуть залучені для виконання контракту. В узагальненому вигляді підхід до оцінки витрат на оплату праці наведено нарис. 5.4.

Релевантні витрати і доходи становлять кількісний елемент релевантної інфор­мації. Але в процесі підготовки рішення слід брати до уваги також якісні фактори.

Наприклад, розглядаючи витрати на відрядження для вибору виду транспор­ту, не слід обмежуватися тільки порівнянням вартості квитків на поїзд та літак. Варто враховувати також тривалість поїздки та погодні умови.

Отже, завдання бухгалтера-аналітика — зібрати і проаналізувати всі реле­вантні показники рішення з урахуванням якісних факторів.

5.2. АНАЛІЗ ВАРІАНТІВ АЛЬТЕРНАТИВНИХ РІШЕНЬ

Аналізуючи ситуації, що виникають у про­цесі поточної діяльності, менеджери постійно мають справу з вибором серед альтернатив­них рішень.

Типовими прикладами таких ситуацій є рі­шення: про спеціальне замовлення; про роз­ширення чи скорочення (ліквідацію) певного сегмента діяльності; виробляти чи купувати окремі компоненти продукції тощо.

Вибір серед кількох варіантів оптималь­ного рішення здійснюють на підставі дифе­ренціального аналізу релевантної інформації.

Диференціальний аналіз передбачає визна­чення й зіставлення диференціальних витрат і доходів для прийняття управлінських рішень.

Такий аналіз дає змогу зосередитися суто на релевантних даних, оскільки лише дифе­ренціальні витрати і доходи є релевантними.

Своєю чергою, шляхом зіставлення диференціальних витрат і доходів можна ви­значити Диференціальний прибуток (або збиток), який значною мірою характе­ризує економічну вигоду того чи іншого рішення.

Диференціальний аналіз (Differential Analysis) — визначення та зіставлення ди­ференціальних доходів і витрат для прийняття управлінських рішень.

ПРИКЛАД 5.2

Торгівельне підприємство має такі показники діяльності за звітний рік:

Собівартість придбання товару дорівнює 12 грн за одиницю.

У наступному році передбачається опанувати новий ринок збуту. Для цього планується збільшити:

а) витрати на рекламу — на 30%;

б) витрати на відрядження — на 10%;

в) витрати на оплату праці — на 15 000 грн.

Очікуваний обсяг продажу на новому ринку становитиме 20 000 одиниць. Звідси диференціальний дохід буде 20 000 • 20 грн = 400 000 грн. Диференціальні витрати дорівнюють 290 000 грн, зокрема: У собівартість товарів (20 000 • 12 грн) 240 000

/ реклама (100 000 • 0,3) ЗО 000

У зарплата 15 000

У відрядження (50 000 -0,1) 5 000

Отже, диференціальний прибуток становитиме 400 000 — 290 000 = 110 000 грн.

Слід відзначити, що зазвичай диференціальний аналіз охоплює лише додат­кові грошові потоки, тобто грошові надходження та грошові видатки. Це зумов­лено тим, що лише реальні кошти можуть бути витрачені в процесі поточної діяльності або з метою інвестування.

Застосовуючи диференціальний аналіз, слід пам'ятати, що для різних типів рішень масив релевантної інформації може бути різним. Треба також враховува­ти не тільки короткострокові вигоди, а й довгострокові наслідки рішень.

Для ілюстрації диференціального аналізу та визначення релевантної інфор­мації розглянемо кілька типових операційних рішень.

Рішення про спеціальне замовлення

Рішення про спеціальне замовлення (Special [ Order Decision) — рішення, пов'язане з розглядом І отриманої пропозиції на разовий продаж продук­ції або надання послуг за ціною, нижчою за звичайну ціну, або навіть нижчою за собівартість.

Коли підприємство отримує пропозицію продати товари чи надати послуги за ціною, нижчою за звичайну (або нижчою за собівартість), то прийняття такої пропозиції доцільне лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові ви­трати і відсутня загроза деформації ринку.

Тому аналіз для прийняття такого рішення передбачає:

/ маржинальний підхід;

/ диференціальний аналіз релевантних витрат і доходів;

/ врахування альтернативних витрат за відсутності вільної потужності;

/ врахування можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

Розглянемо таку ситуацію на прикладі компанії "Спурт", котра виробляє спортивні байдарки і має недовантажені виробничі потужності.

Щр ПРИКЛАД 5.3

Спортивний клуб "Канонада "хоче закупити у компанії "Спурт " 100 двоміс­них байдарок по 900 грн за одиницю, хоч звичайна ціна їх реалізації — 1 100 грн.

Бухгалтер компанії "Спурт " склав калькуляцію спеціального замовлення, на­ведену нижче (табл.5.2).

На перший погляд прийняття спеціального замовлення компанії невигідне, оскіль­ки принесе збитки в розмірі 12 000 грн: (1 020 — 900) • 100. Але такий підхід помилковий, бо не бере до уваги, що калькуляція замовлення включає постійні на­кладні витрати, величина яких на одиницю продукції знижується мірою збільшен­ня обсягу виробництва. Оскільки загальна сума постійних накладних витрат не зміниться в разі прийняття спеціального замовлення, то ці витрати є нереле-

вантними для прийняття цього рішення. Отже, для прийняття рішення реле-ванщними даними є диференціальний дохід і диференціальні змінні витрати.

Диференціальний аналіз

Диференціальний дохід (100 • 900) = 90 000 Диференціальні витрати:

Основні матеріали 50 000

Основна зарплата 18 000

Змінні виробничі накладні витрати (40% • 20 000) = 8 000

Змінні витрати на збут (60% ■ 14 000) = 8 400

Разом диференціальні витрати 84 400

Диференціальний прибуток 5 600.

Отже, результати диференціального аналізу показують, що прийняття спе­ціального замовлення забезпечить компанії додатковий прибуток у сумі 5 600 грн або 56 грн на одиницю продукції.

У розглянутій ситуації компанія мала вільні виробничі потужності. Якщо ж потужності компанії цілком завантажені, тоді для виконання спеціального замовлення їй доведеться або скоротити випуск звичайної продукції, або збіль­шити постійні накладні витрати. В цьому разі можливі втрати, пов'язані зі скоро­ченням обсягу продажу звичайної продукції, або додаткові постійні накладні витрати теж будуть релевантні для диференціального аналізу.

Припустімо, що виробничі потужності компанії "Спурт " цілком завантаже­ні і прийняття спеціального замовлення призведе до скорочення обсягу продажу тих байдарок, що продаються по 1 100 грн.

У цьому разі диференціальний аналіз матиме такий вигляд: Диференціальний дохід 90 000

Диференціальні витрати: У дійсні 84 400;

У альтернативні (скорочення маржинального доходу від реалізації

байдарок за звичайною ціною — [ 100 • (1 100 — 844)] 25 600.

Збиток від прийняття спеціального замовлення 20 000.

Диференціальні витрати і доходи становлять лише частину інформації, що беруть до уваги при розв 'язанні питання стосовно прийняття спеціального замов­лення. Слід також: враховувати, що згода на ціну, нижчу за звичайну, може при­мусити конкурентів теж: знизити ціну. Крім того, інші замовники також мо­жуть вимагати нижчих цін. Або клієнти, які пропонують спеціальне замовлення, з часом можуть стати постійними замовниками.

У турбіно-ремонтному цеху (ТРЦ) Бурштинської ТЕС у грудні 1999 ро­ку на капітальному ремонті турбогенератора № 6 необхідно було до Нового року завершити ремонт і запустити турбіну, для чого потрібно було викона­ти додаткові обсяги ремонтних робіт (3 000 людино-год). Проте, враховуючи показник собівартості електроенергії (перевищити який було неможливо),

керівництво електростанції запропонувало оплату за ціною, нижчою за дого­вірну 5,50 грн/людино-год. (ціна за договором 8,08 грн/людино-год.)-

На перший погляд прийняття спеціального замовлення цеху невигідне, оскіль­ки принесе збитки в розмірі 7 740 грн ((8,08 — 5,50) • 3 000). Але такий підхід помилковий, оскільки не бере до уваги, що калькуляція замовлення включає постійні накладні витрати, величина яких на одиницю послуг знижується мірою збільшення обсягу виробництва. Оскільки загальна сума постійних накладних витрат не зміниться в разі прийняття спеціального замовлення, ці витрати є нерелевантними для прийняття цього рішення. Отже, для прийняття рішення релевантними даними є диференціальний дохід і диференціальні змінні витрати.

Диференціальний аналіз:

/Диференціальний дохід:

З 000 людино-год. х 5,5 грн/людино-год. = 16 500 грн.

/Диференціальні витрати (змінні витрати):

108 840 грн , _ппп , . __.

------------------------- х 3 000 людино-год. = 14 775 грн.

22 100 людино-год.

/Диференціальний прибуток: 1 725 грн.

Отже, результати диференціального аналізу засвідчують, що прийняття спеці­ального замовлення забезпечує підприємству додатковий прибуток у сумі 1 725 грн.

У розглянутій ситуації Галременерго (ТРЦ) мало вільні виробничі потужнос­ті, оскільки додаткові ремонтні роботи проводили на діючому обладнанні БуТЕС і виконання їх не вплинуло на завантаження власних потужностей. Якщо ж по­тужності підприємства цілком завантажені, тоді для виконання спеціального за­мовлення ми змушені або скоротити випуск звичайної продукції (послуг), або збільшити постійні накладні витрати.

І Розширення або скорочення сегмента (Add or Drop Segment) — рішення про розширення або ско­рочення послуг, виробів, підрозділів та інших сег­ментів на підставі аналізу їх прибутковості.

Аналіз інформації для прийняття таких рішень базується на калькулюванні змінних витрат, визначенні прямих і загальних постійних витрат, зіставленні мар-жинального доходу.

Для ілюстрації аналізу для прийняття рішення про розширення або скоро­чення сегмента розглянемо такий приклад.

ПРИЛАД 5.4

Магазин "Едельвейс " має такі результати діяльності за звітний період (табл. 5.4).

Наведений звіт свідчить, що секція взуття збиткова. Виникає питання: чи варто і далі утримувати цю секцію? Відповідь на це питання залежить від певних обставин.

Припустімо, що ліквідація секції взуття не призведе до скорочення загально­господарських витрат магазину, а площа секції не буде використана для реалізації інших товарів.

У цьому разі аналіз наслідків ліквідації секції взуття матиме такий вигляд (табл. 5.5):

Як бачимо, ліквідація секції взуття за таких умов призведе до збиткової ді­яльності магазину загалом, оскільки, втрачаючи маржинальний дохід секції взут­тя в сумі 400 тис. грн, магазин заощаджує тільки витрати на утримання цієї секції — 300 тис. грн.

Внаслідок цього магазин втрачає 100 тис. грн прибутку.

Отже, куди простіше визначити наслідки ліквідації секції взуття, застосу­вавши маржинальний аналіз (табл_% 5.6).

Тепер припустімо, що площа, вивільнена внаслідок ліквідації секції взуття, буде використана для розширення секції одягу, що забезпечить зростання продажу на 1 000 тис. грн і вимагатиме додаткових постійних витрат на утримання секції у сумі 140 тис. грн.

Оскільки секція одягу має коефіцієнт маржинального доходу 30% (480: 1 600), то збільшення продажу на 1 000 тис. грн відповідно забезпечить зростання мар­жинального доходу на 300 тис. грн (1 000 • 0,3).

Узагальнимо дані про ліквідацію секції взуття й розширення секції одягу у вигляді таблиці (табл. 5.7).

Бачимо, що розширення секції одягу цілковито не компенсувало втрату мар­жинального доходу від ліквідації секції взуття, що призвело до скорочення маржи­нального доходу на 100 тис. грн.

Натомість економія витрат на утримання секції становить 160 тис. грн. Оскільки загальногосподарські витрати не змінилися, маємо додатковий прибуток 60 тис. грн.

Наведений приклад свідчить, що постійні витрати не завжди є нерелевант-ними для прийняття рішень.

У нашому прикладі постійні витрати на утримання секцій магазину є реле-вантними, оскільки вони різні для різних альтернатив.

Тому пам'ятайте: релевантними є всі майбутні диференціальні витрати неза­лежно від того, змінні вони чи постійні.

У 1999 році керівництво молокозаводу "Галактон" не мало повного уяв­лення про дійсну собівартість продукції. Завод не міг реально оцінити витрати і мав недостатньо інформації про прибутковість різних видів продукції.

Не проводили ефективного моніторингу витрат. На підприємстві не скла­дали операційних бюджетів.

Через брак інформації на "Галактані" не могли визначити точку беззбит­ковості кожного продукту й не були впевнені щодо рентабельності їх.

Щоб поліпшити ситуацію, "Галактон" зосередився на трьох напрямах ді­яльності:

/ створенні нових центрів витрат на основі таких критеріїв, як функції відділів і розташування операційних підрозділів;

/ проведенні ретельнішого аналізу загальних та адміністративних ви­трат, внаслідок чого точніше проводився розподіл витрат за цими центрами. Загальні й адміністративні витрати було розподілено на кіль­ка категорій і віднесено на окремі центри витрат відповідно до но­сіїв витрат;

/ для точнішого і своєчасного аналізу витрат заводу на всіх виробничих рівнях було встановлено комп'ютери. В такий спосіб вдалося позба­витися затримок, що раніше виникали через повільність паперового обліку.

Завдяки запровадженню системи обліку за центрами витрат тепер на "Галактоні" добре розуміють свої витрати і те, до яких центрів витрат вони належать.

Підприємство використовує нову інформацію для раціоналізації товарного асортименту, зняття з виробництва неприбуткових товарів і зосередження ува­ги на найприбутковіших продуктах. З початку 1999 року обсяг продажу страте­гічних продуктів зріс більш як на 70%. Тепер накладні витрати правильно від­носять на окремі центри витрат, що вможливило точніше визначення рента­бельності продукції.

Завдяки точному обліку змінних витрат і розподілу постійних витрат на "Галактоні" можуть обчислити рівень беззбитковості за кожним продуктом.

До складу змінних витрат належать витрати на оплату, доставку й страху­вання сировини та основних матеріалів, витрати на пакувальні матеріали, па­ливно-енергетичні ресурси, пов'язані з технологічним процесом, витрати на заробітну плату основних виробничих робітників.

До постійних витрат належать:

/ інші матеріали, пов'язані з виробництвом;

/ амортизація;

/ витрати на управління виробництвом;

/ витрати допоміжних цехів і лабораторій;

/ інші витрати, пов'язані з основним виробництвом.

Постійні витрати розподіляють між виробами пропорційно до змінних витрат.

Підґрунтям для прийняття поточних управлінських рішень є маржиналь-ний дохід. Прикладом застосування такого підходу є наведений нижче аналіз двох пар виробів (табл. 5.8).

Десерт і сиркову масу виробляють на одному різновиді устаткування, ко­жен із цих виробів має стабільний попит, вони не є взаємозамінними при продажу. Плавлені сирки "Хрещатик" виготовляють за аналогічною технологією, але з різними наповнювачами, вони також не є взаємозамінними. На перший погляд десерт і сир "Хрещатик" з цибулею слід зняти з виробництва як збиткові. Утім простий розрахунок засвідчує, що таке рішення зумовить зниження при­бутку підприємства.

У разі зняття з виробництва вказаних виробів обсяг продажу зміниться на 276 600 грн. Змінні й постійні витрати зменшаться на 227 577 грн, а постійні витрати у сумі 52 638 грн будуть перерозподілені на інші вироби. В результаті прибуток підприємства зменшиться на 49 023 тис. грн на місяць (276 600 - 227 577).

Рішення "виробляти чи купувати" (Make or Buy Decision) — рішення, пов'язане з розгля­дом існуючої альтернативи: виробляти само­стійно окремі компоненти продукції (комплек­туючі вироби, деталі) чи купувати їх у зовніш­ніх постачальників.

Аналіз для прийняття такого рішення пе­редбачає:

/ визначення релевантної виробничої со­бівартості компонента;

/ диференціальний аналіз витрат; / врахування якісних факторів.

ПРИКЛАД 5.5

Компанія виробляє складну деталь X, яку використовує для виробництва основної продукції.

Річна потреба компанії — 20 000 деталей X. Розрахунок собівартості вироб­ництва цієї деталі наведено у табл. 5.9.

Постачальник пропонує деталь X за ціною 50грн. Чи варто прийняти пропозицію?

Щоб відповісти на це питання, визначимо релевантні витрати на виробницт­во деталі X і зробимо диференціальний аналіз (табл. 5.10).

Як бачимо, нерелевантною в нашому випадку є амортизація спеціального устат­кування, оскільки це устаткування було придбане в минулому.

Крім того, нерелевантними є також: загальновиробничі витрати, яких не можна уникнути в разі придбання деталі X.

Таким чином, релевантна виробнича собівартість деталі X дорівнює 34 грн. Це на 16 грн менше витрат на її придбання.

Отже, можна дійти висновку, що компанії вигідніше виробляти деталь X, ніж купувати її в іншого підприємства.

Однак приймаючи рішення, слід неодмінно зважати на фактор втраченої мож­ливості.

Якщо компанія не має іншої альтернативи для використання площі, яка звіль­ниться внаслідок припинення виробництва деталі X, тоді можливі витрати дорів­нюють нулю.

У цьому разі зроблений вище висновок можна вважати правильніш.

Але якщо компанія може здати вільну площу в оренду або використати її для виробництва іншої продукції, тоді, розглядаючи альтернативу "виробляти чи купува­ти ", слід враховувати вигоду (у вигляді орендної плати або маржинального доходу), яку втратить компанія, продовжуючи виробництво деталі замість придбання її.

Отже, релевантна виробнича собівартість компонента для прийняття рі­шення дорівнює:

Дійсні релевантні витрати на виробництво + Альтернативні витрати

Припустімо, що в разі припинення виробництва деталі X компанія може зда­ти вільну виробничу площу в оренду за ЗО 000 грн на місяць.

Чи варто в цьому разі приймати пропозицію постачальника?

Якщо компанія вирішить продовжувати виробництво деталі X, то вона втра­тить нагоду отримати річну орендну плату 360 000 грн (ЗО 000 • 12).

На підставі даних попереднього аналізу (табл. 5.10), одержимо такі резуль­тати (табл. 5.11).

Як бачимо, у цьому разі вигідніше купувати деталь X.

* Розглянутий вибір стосується не лише рішення "виробляти чи купувати ", він також пов 'язаний із пошуком найкращого використання наявних потужностей.

Тому слід розглянути всі можливі варіанти використання вільної потужності.

Якщо в нашому прикладі крім передачі в оренду є можливість використати вільну виробничу площу для вироблення іншої продукції, що забезпечить додатковий річний маржинальний дохід 400 000 грн, наш аналіз матиме такий вигляд (табл. 5.12).

Як бачимо, найкращою є альтернатива купувати деталь Хі використати віль­ну площу для виробництва іншої продукції, оскільки вона передбачає найменші чисті витрати.

Утім, остаточне рішення слід приймати з огляду як на кількісні показники, так і на якісні фактори.

Якісні релевантні фактори для прийняття рішення "виробляти чи купувати" можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Прикладом зовнішніх якісних факторів є: / надійність постачальника; / контроль якості постачальника;

/ взаємовідносини робітників й адміністрації у компанії постачальника; / стабільність ціни постачальника;

/ час, потрібний для поновлення виробництва деталей, якщо постачальник не виконує зобов'язання.

Зваживши ці чинники, компанія може відмовитися від пропозиції постачаль­ника навіть у разі наявності позитивних диференціальних витрат, якщо вона не матиме гарантії своєчасного отримання якісної продукції за стабільними цінами.

До внутрішніх якісних факторів належать:

/ наявність потужності;

/ Ноу-Хау;

/ завантаження персоналу;

/ технологічні зміни.

Звісно, відсутність достатньої вільної потужності внеможливить для компанії вироблення деталей, навіть якщо це вигідніше за придбання їх. З іншого боку, бажання зберегти секрети виробництва або кваліфіковані кадри може змусити ком­панію відмовитися від вигідної пропозиції купувати деталі замість виробляти їх.

Продавати чи обробляти далі І Рішення "продавати чи обробляти далі"

шштттшшшшштштшштштшттттт>шштш«шштшттІ (Sell ОГ PrOCeSS ¥иППЄГ DeaSiOIl) — рІіИЄННЯ,

пов'язане з можливістю реалізації продукції на певній стадії її виробництва або продовження обробки з метою одержання додаткового прибутку.

Додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпе­чити нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реаліза­цію її за більш високою ціною.

Наприклад, підприємство може розглядати альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення томатного соку.

Ще одним варіантом рішення "продавати чи обробляти далі" є рішення що­до дефектної продукції: продати її зі знижкою чи усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

ПРИКЛАД 5.6

Підприємство виготовляє модні майки з написом "І love you ". Упродовж звіт­ного періоду 200 виробів мали дефекти через нечітке нанесення малюнка.

Підприємство має можливість продати ці майки за півціни (10 грн) у дисконт­ну мережу або повторно нанести малюнок і продати майки за звичайною ціною 20 грн за одиницю.

Прямі витрати (фарба, оплата праці) на доробку одиниці становлять 4 грн, а додаткові накладні витрати на обробку партії 200 од. дорівнюють 400 грн.

Виходячи з цього, здійснимо диференціальний аналіз очікуваних релевантних доходів і витрат, грн (табл. 5.13).

Отже, усунення дефектів і продаж майок за звичайною ціною є вигіднішим, оскільки принесе додатковий прибуток у сумі 800 грн. У цьому разі слід врахову­вати можливі довгострокові наслідки продажу через дисконтну мережу щодо її впливу на продаж через звичайні канали збуту. Тому навіть якщо реалізація у дисконтну мережу дефектної продукції є вигідною, варто розглянути всі можливі стратегічні наслідки такого рішення. На практиці рішення "продавати чи оброб­ляти далі" часто стосується продуктів спільного виробництва.

ПРИКЛАД 5.7

1а6_мця 5.15. Диференціальний аналіз альтернативи "Продавати чи обробляти далі"

». JKssKstж=гжакет

5.3. ОПТИМАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ЗА УМОВ ОБМЕЖЕНЬ

Можливості підприємства найчастіше обмежені.

Обмеження (Constraints) — чинники, що обмежують виробництво або реалі­зацію продукції (послуг).

Прикладами обмежень є: попит на продукцію, робоча сила (чисельність, ква­ліфікація), матеріальні ресурси, виробнича потужність, грошові кошти тощо.

Діючи за умов існуючих обмежень, підприємство змушене обирати ті види продукції або послуг, виробництво яких найвигідніше.

У зв'язку з цим менеджери мають вирішити, які продукти або послуги є найприбутковішими.

Отже, оптимальне використання обмежених ресурсів (Optimal Use of Limited Resources) — це рішення, спрямоване на складання виробничої програми, котра забезпечить максимізацію прибутку за умов наявних обмежень.

Аналіз для прийняття таких рішень залежить від кількості обмежень.

За наявності лише одного обмеження аналіз зара-[ ди оптимального використання ресурсів підприємст-| ва базується на показнику маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.

Маржинальний дохід на одиницю обмежувального

чинника (Contribution Margin per Limiting Factor) — маржинальний дохід на одини­цю продукції, що виражена в одиницях обмежувального чинника (машино-годи­нах, людино-годинах тощо).

ПРИКЛАД 5.8

Підприємство виготовляє два види парфумів: "Шарм " і "Мімоза ", про які є така інформація (табл. 5.17).

На перший погляд перевагу слід надати виробу "Мімоза ", оскільки він забезпе­чить більший маржинальний дохід. Але таке твердження справедливе лише в тому разі, коли обмежувальним чинником є обсяг реалізації виробів. Якщо обмежуваль­ним чинником є виробнича потужність, яка в нашому прикладі становить 12 000 машино-годин, треба виходити з маржинального доходу на машино-годину. Для виробу "Шарм "цей показник становитиме 10грн на машино-годину (10: 1), а для виробу "Мімоза " 6 грн (18 : 3). Отже, за умов обмеженого машинного часу спо­чатку необхідно виробити максимальну кількість виробів "Шарм " (9 000 одиниць),

а решту часу використати для виготовлення виробу "Мімоза ". Такий підхід дасть змогу скласти оптимальну виробничу програму.

Маржинальний дохід при виготовленні 9 000 виробів "Шарм ": 9 000-10 грн = 90 000 грн.

Для виготовлення 9 000 виробів "Шарм " знадобиться 9 000 машино-годин.

Таким чином, 3 000 годин, що залишилися, можна використати для виробництва 1 000 виробів "Мімоза ". Це забезпечить маржинальний дохід 18 000 грн (1 000 • 18 грн).

Загальний маржинальний дохід підприємства за такого розподілу ресурсів ста­новитиме 108 000 грн (90 000 + 18 000).

Якби при складанні виробничої програми менеджери виходили з маржинально-го доходу на виріб, результат був би таким:

4 000 одиниць виробу "Мімоза"х18 грн = 72 000 грн.

Як бачимо, при реалізації тільки виробу "Мімоза "за умов обмеженого машин­ного часу загальний маржинальний дохід підприємства буде менший на 36 000 грн.

При розподілі обмежених ресурсів слід зважати й на якісні чинники. Зокре­ма, якщо підприємство не забезпечить мінімальної потреби своїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг, воно може втратити частину своїх постійних клієн­тів, що, своєю чергою, призведе до скорочення обсягу продажу.

Спеціалізований цех з ремонту котельного обладнання (СЦРКО) Галрем-енерго виготовляє два види запасних частин для котлів ТП-10 Добротвірської ТЕС — пакети змійовиків водного економайзера та пакети змійовиків паропе­регрівника (табл. 5.18). Обмежувальними чинниками є трубозгинальний верс­тат і потужність, що становить 350 машино-годин на місяць.

На перший погляд перевагу слід надати виробу "Пакети змійовиків паропе­регрівника", оскільки він забезпечить більший маржинальний дохід (табл. 5.19).

Але таке твердження справедливе тільки в тому разі, коли обмежувальним чинником є обсяг реалізації виробів.

Якщо ж обмежувальним чинником є виробнича потужність, що в нашому ви­падку становить 350 машино-годин, слід виходити з маржинального доходу на ма­шино-годину. Для виробу "водний економайзер" цей показник дорівнює 402,91 грн (2 216,00 : 5,5), а для виробу "пароперегрівник" 269,56 грн (4 986,88 : 18,5).

Отже, за умов обмеженого машинного часу спочатку необхідно виробляти максимальну кількість виробу "водний економайзер" (32 пакети), а решту часу використати для виготовлення виробу "пароперегрівник".

Такий підхід уможливлює складання оптимальної виробничої програми (табл. 5.20).

Отже, при реалізації тільки виробу "пароперегрівник" за умов обмежено­го машинного часу загальний маржинальний дохід Галременерго буде мен­ший на 21 043,20 грн.

На практиці це питання щомісяця постає перед цехами Галременерго на

тапі складання виробничої програми на наступний місяць. Нині, щоб не

втратити своїх клієнтів, що може, своєю чергою, призвести до скорочення

обсягу продажу, підприємство намагається забезпечити мінімальні потреби

воїх клієнтів у всіх видах продукції або послуг. Але обмеження ресурсів

беруть до уваги при прийнятті рішень.

Аналіз для прийняття рішення за умов кількох обмежень

За наявності кількох обмежень аналіз здійснюють за допомогою лінійного про­грамування.

Лінійне програмування (Linear Programming) — математичний метод, викорис­товуваний для оптимізації виробничої діяльності шляхом розв'язання серії ліній­них рівнянь наявних обмежень.

Процес лінійного програмування має три стадії:

/ побудова моделі;

/ вирішення моделі;

/ аналіз вирішення.

Для ілюстрації застосування лінійного програмування для прийняття рішень за умов обмежень розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 5.9

Завод виробляє два види пилососів: "Равлик " (Р) і "Коник " (К) (табл. 5.21).

Виробничий процес здійснюється у двох цехах: складальному (№ 1) і випробу­вальному (№ 2), які мають потужність 1 000 і 150 годин відповідно.

Запаси матеріалів для виробництва пилососів "Коник " дають змогу виробля­ти лише 90 пилососів щодня.

Необхідно визначити, скільки пилососів кожного виду слід виготовляти щодня для максимізації прибутку.

Побудова моделі

Побудова моделі лінійного програмування передбачає: / визначення змінних величин; / визначення цільової функції та побудову її рівняння; / визначення обмежень та побудову їх рівнянь.

У моделі лінійного програмування комбінації продукції кількість кожного її виробу і є змінною величиною.

Цільова функція (Objective Function) — мета, якої намагається досягти менеджер.

Рівняння цільової функції (Objective Function Equation) — алгебраїчне зображен­ня мети, якої намагається досягти менеджер у процесі лінійного програмування.

У нашому прикладі метою є максимізація прибутку або маржинального до­ходу через оптимальну комбінацію виробів.

Отже, оптимальною комбінацією виробів є така комбінація, що дає компанії змогу досягти мети, зображеної рівнянням цільової функції.

Оскільки цільовою функцією розглядуваної компанії є максимізація загаль­ного маржинального доходу, визначимо його величину на одиницю кожного виробу.

Маржинальний дохід на одиницю продукції, грн:

Пилосос Р: 400 - 300 = 100 Пилосос К: 500 - 350 = 150

Виходячи з цього, рівняння цільової функції матиме вигляд: Загальний маржинальний дохід = 100 Р + 150 К

У нашому прикладі існує три основні обмеження: потужність цеху № 1, по­тужність цеху № 2 та матеріальні запаси для виробництва.

Рівняння обмеження (Constraint Equation) — алгебраїчне зображення одного з обмежувальних чинників.

Враховуючи максимальну потужність цеху № 1 та робочий час, необхід­ний для складання одиниці продукції, складемо рівняння обмеження потуж­ності цеху № 1:

4Р + 10К<1 000 За рівнянням обмеження потужності цеху № 2 матиме вигляд:

1Р + 0,5К< 150

Третє рівняння обмеження стосується запасів матеріалів для виробництва пилососів "Коник":

К< 90.

Нарешті, ще одне обмеження лінійного програмування передбачає неможли­вість негативного виробництва, тобто:

Р>0, К>0.

Вирішення моделі лінійного програмування

На практиці моделі лінійного програмування розв'язують переважно за допомогою комп'юте­ра. При цьому, залежно від кількості змінних у рівнянні цільової функції (рис. 5.5) можна засто­совувати різні методи вирішення.

У нашому прикладі ми маємо справу з двома виробами, тому вирішен­ня моделі лінійного програмування можна здійснити шляхом графічного підходу.

Графічний підхід до вирішення моделі лінійного програмування означає по­будову графіка, в якому вісі координат відображають значення змінних величин, і вже за графіком — визначення зони можливих рішень.

Зона можливих рішень (Area of Feasible Solution) — площа графіка лінійного програмування, окреслена лініями рівнянь наявних обмежень.

Для окреслення зони можливих рішень насамперед необхідно визначити ко­ординати ліній обмежень.

Для цього розрахуємо максимальний щоденний обсяг виробництва:

Виходячи з цього, можемо записати координати ліній обмежень:

Наведені координати дають змогу побудувати графік і визначити зону мож­ливих рішень (рис. 5.6).

Як бачимо, зоною можливих рішень є площа АБВГД.

Оптимальна комбінація виробів (Optimal Product Mix) — це завжди кут зони можливих рішень!

Отже, який з п'яти кутів наведеної зони можливих рішень є оптимальним? Відповідь на це запитання можна отримати шляхом спроб і помилок або за допо­могою лінії рівноекономічної величини.

Розв'язання шляхом спроб і помилок передбачає послідовне підставляння координат кожного кута зони можливих рішень у рівняння цільової функції.

Спроба, яка покаже найбільше значення показника цільової функції, озна­чатиме оптимальну комбінацію виробів.

Кути наведеної зони можливих рішень мають такі координати:

Таким чином, для визначення оптимальної комбінації виробів треба зробити п'ять розрахунків (спроб) загального маржинального доходу:

Як бачимо, кут ВГД є оптимальним, адже виготовлення й реалізація 125 пилососів "Равлик" і 50 пилососів "Коник" забезпечить заводу максимальний прибуток за умов існуючих обмежень.

Слід відзначити, що координати точки Г можна визначити шляхом перетво­рення наведених раніше рівнянь обмежень на просту систему рівнянь:

4Р + 10К= Г000 (1)

1Р + 0,5К=150 (2)

Помножимо друге рівняння на 4:

4Р + 2К = 600 (3)

Віднімемо рівняння (3) з рівняння (1) і знайдемо значення К:

8К = 400

К = 50. Введемо значення К в рівняння (2) і знайдемо значення Р:

IP + 0,5 (50) = 150 Р = 150 - 25 = 125

Альтернативний шлях знаходження оптимального кута передбачає викорис­тання лінії рівноекономічних рішень.

Для цього на графіку проводять лінію цільової функції, яка перетинає зону можливих рішень побудови і використання лінії рівноекономічних рішень.

Припустімо, що загальний маржинальний дохід дорівнює 6000. У цьому разі рівняння цільової функції матиме вигляд:

100Р + 150К = 6 000,

а можливі координати точок на графіку будуть: Р = 0; К = 40 Р = 60; К = 0.

Лінія, проведена через ці точки на графіку, буде первинною лінією рівноеко-номічної величини. Вона зображена на рис. 5.2 пунктиром.

Наступний крок — проведення ліній, паралельних первинній лінії рівноеко-номічної величини. і

Оптимальною буде лінія, що проходить через останній кут зони можли­вих рішень.

Як бачимо, координати останнього кута: Р = 125; К = 50.

Аналіз вирішення

Метою аналізу вирішення є визначення чутливос­ті ті моделі до зміни значень обмежувальних чинників.

Для цього обчислюють тіньову ціну.

Тіньова ціна (Shadow Price) — величина зниження значення цільової функції внаслідок зменшення значення відповідного обмежувального чинника на одну одиницю.

Розглянемо розрахунок тіньової ціни на прикладі цеху № 1. Припустімо, що потужність цього цеху зменшилася на одну годину.

У цьому разі система рівнянь обмежень матиме вигляд:

4Р + 10К = 999

1Р + 0,5К= 150

Виникає питання: на скільки зменшиться маржинальний дохід компанії у цьому разі? Щоб відповісти на це питання, необхідно розв'язати наведену систе­му рівнянь. Для цього помножимо друге рівняння на 4 і знайдемо значення К:

4Р + 10К = 999

4Р + 2К = 600

8К = 399 Отже, К = 49,88. Тепер підставимо значення К у рівняння та знайдемо Р:

IP + 0,5 (49,88) = 150 Р = 150 - 24,94 Р = 125,06.

З урахуванням нових значень К і Р визначимо загальний маржинальний дохід:

(100 • 125,06) + (150 • 49,88) = 12 506 + 7 482 = 19 988.

Таким чином, у разі зменшення потужності цеху № 1 на одну годину загальний маржинальний дохід компанії відповідно зменшиться на 12 грн (20 000 - 19 988).

5.4. РІШЕННЯ СТОСОВНО ЗАПАСІВ

Виробничі й торгівельні підприємства зазвичай інвестують значні кошти відповід­но у виробничі й товарні запаси. Це зумов­лено різними причинами, зокрема:

/ віддаленістю постачальника і немож­ливістю доставки необхідних сирови­ни, матеріалів або товару в момент, коли у них виникне потреба;

/ нестабільними зв'язками з постачаль­никами і невпевненістю, що поста­чальник забезпечить необхідною си­ровиною чи матеріалами відповідної якості в потрібний момент;

/ очікуваним підвищенням цін на си­ровину, матеріали або товари;

• ризиком нестачі ресурсів у разі рап­тового зростання попиту тощо.

У зв'язку з цим система планування й контроль придбання, виробництва та реалі­зації запасів значною мірою визначають ус­піх підприємства, особливо за умов неста­більної економіки та жорсткої конкуренції.

Виходячи з цього, основною метою

управління запасами є своєчасні поставки запасів і мінімізація витрат, пов'яза­них із замовленням і зберіганням їх.

Одним з найпоширеніших методів управління запасами є метод економічно­го розміру замовлення.

Економічний розмір замовлення (Economic Order Quantity — EOQ) — це кіль­кість замовлених запасів, що забезпечує оптимальну комбінацію витрат на при­дбання та зберігання їх.

Для визначення оптимального рівня замовлення запасів треба враховувати релевантні витрати на придбання та зберігання їх.

Релевантними є лише ті витрати, що змі­нюватимуться залежно від рівня запасів. Ви­трати, на які не будуть впливати зміни рів­ня запасів, не є релевантними.

Витрати, пов'язані з запасами, включають:

/ витрати на закупку;

/ витрати на замовлення;

/ витрати на зберігання;

/ можливі втрати внаслідок браку запасів.

Витрати на закупку (Purchase Costs) за­пасів, як правило не є релевантними, бо ви­трати на придбання одиниці запасу не змі-

нюються, за винятком випадків, коли при закупівлі великої кількості матеріалів або товарів покупцеві надаються знижки.

Витрати на замовлення (Ordering Costs) запасів охоплюють витрати на оформ­лення документів і здійснення розрахунків, пов'язаних із замовленням.

Витрати на виконання замовлення, однакові для всіх варіантів створення запасів, не є релевантними, тому при визначенні оптимального розміру замов­лення враховуються тільки додаткові витрати на розміщення замовлення.

Релевантними витратами на замовлення запасів, виготовлених самим під­приємством, звичайно є витрати на переналагодження обладнання для випуску відповідної партії виробів.

До витрат на зберігання (Holding or Carrying Costs) належать витрати, пов'я­зані зі зберіганням матеріалів, готової продукції або товарів на складі. Частина витрат на зберігання запасів є релевантною. Наприклад, заробітна плата комір­ника, амортизація обладнання й постійна орендна плата за обладнання і примі­щення не належать до релевантних витрат, оскільки на них не впливає зміна обсягу запасів.

Релевантні витрати на зберігання запасів зазвичай включають:

/додаткові витрати на страхування запасів;

/ додаткові витрати на утримання складських приміщень;

/ додаткові витрати на обробку матеріалів;

/ втрати внаслідок знецінення запасів;

/ можливу втрату прибутковості інвестицій.

Можливі втрати прибутковості інвестицій — це альтернативні витрати, по­в'язані з інвестуванням коштів у запаси. Ці витрати відображають прибуток, втра­чений через інвестування коштів у запаси, а не використання їх в інших напря­мах. До альтернативних витрат належать лише ті, що змінюються залежно від кількості куплених одиниць запасів. Релевантні витрати на обробку матеріалів, витрати внаслідок морального зносу та погіршення характеристик запасів врахо­вувати дуже важко. Тому такі витрати часто виражають у відсотках до прямих витрат на зберігання одиниці запасів.

Втрати через нестачу запасів (Inventory Shortage Costs) — можливі втрати че­рез відсутність достатньої кількості запасів для задоволення виробничих потреб або потреб клієнтів.

Такі втрати містять:

/ втрачений дохід від продажу;

/ штрафні санкції за несвоєчасну поставку продукції замовникам;

/ понаднормативні витрати внаслідок заміни матеріалів дорожчими;

/ втрати внаслідок простоїв тощо.

Втрати через нестачу запасів не враховують при визначенні економічного розміру замовлення, але беруть до уваги при обчисленні моменту розміщення замовлення.

Отже, оптимальний розмір замовлення визначається тими витратами, на які справляє вплив або кількість запасів, що зберігаються, або кількість зроблених замовлень. Чим більша кількість одиниць замовляється одночасно, тим менше замовлень необхідно зробити за рік, тобто зменшуються витрати на виконання

замовлень. Однак коли робиться менше замовлень, необхідно мати більший се­редній задас, що веде до збільшення витрат на зберігання запасів. Проблема полягає в тому, щоб знизити витрати на зберігання великих запасів порівняно з витратами на розміщення великої кількості замовлень. Оптимальним розміром замовлення буде така замовлена кількість, за якої загальні витрати на замовлення і зберігання запасів будуть мінімальними. Оптимальний економічний розмір за­мовлення можна визначити:

/табличним методом;

/графічним методом;

/за допомогою формули.

Для ілюстрації цих методів розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 5.10

Підприємство купує клапани у зовнішнього постачальника за ціною 40 грн за одиницю. Річна потреба у клапанах становить 50 000 одиниць на рік. Витрати на одне замовлення становлять 750 грн. Прямі витрати на зберігання одного клапана дорівнюють 2 грн. Вартість капіталу підприємства 25%.

Виходячи з цього, релевантні витрати на зберігання одного клапана дорівнюють:

2 + (0,25-40) = 12 грн.

З табл. 5.22 видно, що загальні релевантні витрати на придбання клапанів будуть мінімальними (ЗО 000 грн) при обсязі замовлення 2500 одиниць.

Таблиця 5.22. Аналіз релевантних витрат на замовлення та зберігання клапанів

Дані, наведені у таблиці, можна представити графічно (рис. 5.7).

На вертикальній осі наведені річні релевантні витрати на інвестиції у запаси, а на горизонтальній осі — обсяг замовлення запасів.

Із графіка бачимо, якщо розмір замовлення зростає, вартість зберігання та­кож зростає. З іншого боку, вартість виконання замовлення зменшується мірою зростання запасів. Кожна точка лінії сукупних витрат являє собою суму вартості зберігання й виконання замовлення.

Слід зауважити, що лінія сукупних витрат перебуває в мінімумі для замовлен­ня розміром 2 500 одиниць і проходить через точку перетину кривих витрат на зберігання та витрат на замовлення запасів. Таким чином, найбільш економічний розмір замовлення розташований у точці, де витрати на зберігання дорівнюють витратам на замовлення.

На практиці економічний розмір замовлення найчастіше обчислюють за формулою:

де EOQ — економічний розмір замовлення;

D — загальні потреби (одиниць) упродовж певного періоду;

Р — витрати на розміщення одного замовлення;

Н — витрати на зберігання одиниці запасу впродовж певного періоду.

Наведену формулу виводять таким чином:

Релевантні витрати на замовлення D х Р

(Relevant Ordering Costs - ROC) ⁼ q (⁵-²)

де Q — кількість одиниць запасів.

Релевантні витрати на зберігання запасів Q х Н (5.3)

(Relevant Holding Costs - RHC) ⁼ 2

Звідси:

Мінімальне значення загальних релевантних витрат можна отримати, диферен­ціюючи наведене вище рівняння за Q, а потім прирівнявши похідну до нуля, тобто:

Формулу економічного розміру замовлення можна використати для визна­чення оптимальної тривалості виробничого циклу, коли витрати на налагоджен­ня обладнання здійснюють тільки один раз для кожної партії, що випускається. Витрати на налагодження обладнання містять додаткові трудові й матеріальні витрати, витрати на використання приладдя, час простою несправного облад­нання. З метою визначення оптимальної кількості одиниць продукції, що має бути випущена в кожному виробничому циклі, необхідно збалансувати витрати на налагодження обладнання й витрати на зберігання запасів. Щоб використати формулу економічного розміру замовлення при визначенні тривалості виробничо­го циклу, у формулу замість витрат на виконання замовлення треба підставити величину витрат на налагодження обладнання.

Припустімо, що річний попит на продукцію 32 000 одиниць. Підготовка до виробничого циклу потребує витрат на налагодження обладнання в розмірі 25 грн, а витрати на зберігання кожної одиниці продукції 1 грн. Модель опти­мального розміру використовують, щоб визначати, який випуск в одиницях слід запланувати для кожного виробничого циклу з метою мінімізації витрат. Підста­вивши значення у формулу, отримаємо:

Слід відзначити, що в нашому прикладі різниця між можливими рівнями за­мовлення не дуже велика (ЗО 300 — ЗО 025 = 275 грн).

Проте якщо фактичний рівень замовлення значно відрізняється від оптималь­ного, різниця у витратах може бути суттєвою.

Часом підприємства, щоб уникнути зайвих витрат і мінімізувати запаси, розміщують замовлення у розмірі, нижчому за оптимальний.

Припустімо, що підприємство може зберігати лише 1 500 клапанів, причому оптимальний рівень запасів становить 2 500 одиниць.

При замовленні 1 500 одиниць загальні витрати на придбання клапанів дорівнюватимуть:

1500-12 50 000-750

~2------⁺ 1500 ^{= 34 00}° ^ГРН-

Графічно це зображено на рис. 5.9.

Слід відзначити, що в нашому прикладі різниця між можливими рівнями за­мовлення не дуже велика (ЗО 300 — ЗО 025 = 275 грн).

Проте якщо фактичний рівень замовлення значно відрізняється від оптималь­ного, різниця у витратах може бути суттєвою.

Часом підприємства, щоб уникнути зайвих витрат і мінімізувати запаси, розміщують замовлення у розмірі, нижчому за оптимальний.

Припустімо, що підприємство може зберігати лише 1 500 клапанів, причому оптимальний рівень запасів становить 2 500 одиниць.

При замовленні 1 500 одиниць загальні витрати на придбання клапанів дорівнюватимуть:

1 500-12 50 000-750

~2------⁺ 1500 ^{= 34 00}° ^ГрН-

Графічно це зображено на рис. 5.9.

Щоб зберігати додаткові 750 одиниць запасів, у підприємства є можливість орендувати додаткові складські приміщення за 6000 грн.

Для прийняття рішення в цій ситуації доцільно застосувати диференціальний аналіз (табл. 5.23).

Результати аналізу свідчать, що підприємству недоцільно орендувати склад­ські приміщення, оскільки його витрати в цьому випадку зростуть на 2 000 грн.

Якщо постачальник надає знижки при закупівлі запасів великими партіями, тоді витрати на оплату замовлення стають релевантними. З урахуванням дифе­ренціальних витрат на оплату замовлення вигідніше закупити більшу партію за­пасів, але за нижчої вартості.

ПРИКЛАД 5.12

Припустімо, що постачальник клапанів пропонує підприємству такі знижки (табл. 5.24)

Таблиця 5.2 запропоної Обе	'4. Систе шних по ЦЯ, ОД. -;-;і-1-;-1 ;>'-■,:■:.....'-:-:—■'■' і'	ма знижок, стачальником ■ '■ одиницю, грн
о-	- 999	40
1 000 -	- 1 999	39
2 000-	-4 999	38,50
5 000-	-9 999	38,25
10 000 і	більше	38

Для визначення оптимального розміру за­мовлення в цьому випадку слід розрахувати ре-левантні витрати на замовлення та зберігання запасів для кожного з мінімальних обсягів, які дають змогу отримати знижку.

При цьому також слід враховувати, що при отриманні знижки вартість капіталу в грошовому вимірнику зменшується мірою збільшення знижки.

Наприклад, якщо підприємство замовить 2000 клапанів за знижки 1,5 грн на кожну оди­ницю, то при вартості капіталу 25% вартість капіталу в грошовому вимірнику зменшиться на 0,375 грн (1,5 -0,25).

Виходячи з цього, витрати на зберігання запасів при обсязі замовлення 2000 одиниць дорівнюватимуть, грн:

2 000 • [2 + (0,25 • 38,5)] ---------------2---------------= 11 625

Витрати на замовлення 2 000 клапанів становлять 18 750 грн (табл. 5.25).

Крім того, при визначенні оптимального розміру замовлення необхідно брати до уваги втрачену можливість отримання знижки (альтернативні витрати).

За обсягу замовлення 2000 одиниць підприємство втратить 0,5 грн (38,5 — 38,0) на кожній одиниці, а загальні альтернативні витрати будуть 25 000 (0,5 ■ 50 000).

Як видно з таблиці, оптимальний розмір замовлення буде при обсязі 5 000 одиниць, оскільки витрати при цьому будуть мінімальними (48 906 грн).

Резервний запас

Досі ми розглядали ситуації, коли потреба у запасах є відомою і сталою. Проте на практиці потреба підприєм­ства в певних видах запасів часто коливається від одного операційного періоду до іншого. Тож якщо запаси використовувалися швидше, ніж очікувалось, може виникнути брак запасів. Це може статися у разі зростання темпу споживання запасів або несвоєчасної поставки їх на підприємство. Наслідком браку запасів є втрата доходу від продажу й незадоволення споживачів.

Для мінімізації ризику браку запасів підприємство може мати резервний запас.

Резервний запас (Safety Stock) — буферний запас, що створюється на випадок збільшення попиту або часу виконання замовлення.

Створення резервних запасів призводить до додаткових витрат на зберігання запасів, які можуть бути досить значними. Тому резервні запаси є економічно вигідними лише тоді, коли витрати на їх зберігання не перевищують очікуваних втрат від нестачі запасів.

Очікувані втрати від нестачі запасів (Expected Cost of a Stockout) є добутком втрат від нестачі запасів та ймовірності виникнення такої нестачі.

ПРИКЛАД 5.13

Керівництво підприємства вважає, що ймовірність браку запасів стано­вить 30% і розглядає доцільність створення резервного запасу в розмірі 400 кла­панів. У разі нестачі клапанів підприємство втратить маржинальний дохід у сумі 10 000 грн.

Виходячи з цього, очікувана втрата від браку клапанів становить 3 000 грн (10 000 • 0,3), а витрати на зберігання резервного запасу клапанів дорівнюють 4 800 грн (400 • 12 грн.).

Отже, у цій ситуації невигідно створювати резервний запас у розмірі 400 одиниць, оскільки витрати на його зберігання перевищують вигоду, яку отримає підприємство. Тому доцільно створити резервний запас клапанів в обсязі, за якого витрати на його зберігання дорівнюватимуть 3 000 грн.

Виходячи з цього, оптимальний резервний запас клапанів у нашому прикладі становить, грн: і

З 000 „,_л

-------- = 250 од.

12

У наведеному прикладі керівництво очікувало лише 30% ймовірності браку клапанів, що означає 70-відсоткову ймовірність, що браку в запасах не буде.

На практиці ймовірність нестачі запасів може бути різною для різних періо­дів і обсягів діяльності.

ПРИКЛАД 5.14

Припустімо, що в році 250робочих днів, час виконання замовлення на постав­ку клапанів становить 5 днів, а ймовірність щодо потреби у клапанах упродовж цього періоду є такою:

Потреба у клапанах упродовж 5-ти днів, одиниць	400	600	800	1 000	1 040	1 080	1 120
Ймовірність	0,04	0,06	0,20	0,40	0,20	0,06	0,04

Упродовж періоду виконання замовлення потреба у клапанах забезпечена у розмірі 1 000 одиниць: (50 000 : 250) • 5.

Отже, нестача клапанів можлива, якщо потреба в них за час виконання замовлення постачальником перевищуватиме 1 000 одиниць. Припустімо, що од­ноденна нестача клапанів призведе до втрати прибутку в сумі 1 000 грн. Виходя­чи з цього, розрахуємо брак запасів і величину резервного запасу за існуючих ва­ріантів (табл. 5.26).

З наведених у таблиці 5.26 даних видно, що загальні релевантні витрати будуть мінімальними при обсязі резервних запасів 80 одиниць. Але при цьому обсязі витрати на зберігання значно перевищують вигоду, що отримує підпри­ємство від такого запасу. Тому доцільно створити резервний запас у розмірі 40 одиниць, що забезпечить максимальну вигоду за мінімальних витрат.

Моменщ розміщення замовлення

Модель економічного розміру замовлення дає відповідь на запитання: скільки слід замовляти, але не забезпечує інформацію щодо моменту розміщен­ня замовлення.

Момент розміщення замовлення (Reorder Point) — момент, коли необхідно зробити замовлення для поповнення запасів.

Момент розміщення визначають такі чинники:

У економічний розмір замовлення;

/ час виконання замовлення;

/ витрачання запасів упродовж періоду виконання замовлення.

Час виконання замовлення (Lead Time) ~ проміжок часу з моменту розміщен­ня замовлення до моменту надходження запасів.

ПРИКЛАД 5.15

Припустімо, що у році 250робочих днів, а час виконання замовлення на клапа­ни становить 5 днів. Тоді моментом розміщення замовлення на клапани є:

50 000 • 5 , _ппп —250-----⁼ одиниць.

Отже, підприємству слід розміщати замовлення на клапани кожного разу, коли залишок клапанів на складі знижується до 1 000 одиниць, тобто за 5 днів до того, як запас буде вичерпано.

Графічно це можно зобразити так (рис. 5.10).

У разі наявності резервного запасу моментом розміщення замовлення є мо­мент, коли обсяг запасів підприємства сягнув рівня, якого вистачить лише на час виконання замовлення плюс резервні запаси, які утримуються на сталому рівні як

на кінець, так і на початок періоду. Якщо замовлення розміщується саме за такого рівня запасів, то коли це замовлення буде виконано, рівень запасів (не враховуючи резервні) дорівнюватиме нулю. Для матеріалів моментом розміщення замовлення є момент, коли замовлення на придбання оформлене й надіслане постачальникові.

Внаслідок розглянутих обмежень використання моделі економічного розміру замовлення не завжди є доцільним і можливим.

Наприклад, в сучасних супермаркетах, що мають в асортименті близько 10 000 найменувань товарів, переважну частину запасів становлять продукти хар­чування, термін зберігання яких обмежений і дорівнює 1-3 дні (молокопродукти, хліб, ковбасні вироби), 10 днів (пиво, торти), 1 місяць (печиво, кондитерські вироби тощо). Тому для продуктового супермаркету спрогнозувати потребу у то­варах навіть на квартал доволі складно.

До того ж такий супермаркет зазвичай має достатні власні складські примі­щення, тому не має великих витрат на зберігання запасів. Отже, навіть за збіль­шення товарних запасів у супермаркеті не виникне додаткових витрат на оренду чи придбання додаткових складських приміщень.

Постачальники, дотримуючись політики інтенсивного продажу, доставляють свою продукцію в торгові точки за власний рахунок. Завдяки цьому витрати на замовлення (на транспортування, розвантаження, розміщення замовлення тощо) є мінімальними або настільки незначними, що ними можна знехтувати.

Тому основним чинником, на який звичайно орієнтується супермаркет в управлінні запасами, є змінний споживчий попит. Щоб управляти широким асор­тиментом продукції, супермаркети використовують комп'ютерну програму, яка

дає змогу відстежувати рух товарів від моменту надходження їх на склад до мо­менту реалізації.

Оскільки при значній номенклатурі запасів використання моделі економіч­ного розміру замовлення щодо кожного найменування є проблематичним, на практиці часто застосовують метод класифікації запасів за категоріями А, В, С.

Сутність цього методу полягає в тому, що, залежно від вартості придбання їх, усі запаси поділяють на три категорії: А, В і С (табл. 5.27).

З таблиці 5.27видно, що 10% усіх статей запасів (категорія А) становлять 73% усієї вартості, 20% статей (категорія В) — 19% і 70% статей (категорія С) — 8%. Це означає, що найсуворіший контроль має здійснюватися стосовно категорії А.

Тому для запасів категорії А надто ретельно визначають розміри й моменти замовлень. Витрати на замовлення і зберігання запасів переглядають кожного разу при розміщенні чергового замовлення.

Для запасів категорії В визначають економічні розміри замовлень і момент видачі повторного замовлення. Змінні величини переглядають раз на квартал або раз на півроку. Передбачається встановлення звичайного контролю й одержання якісної інформації про запаси, що вможливить своєчасне визначення основних змін у використанні матеріальних запасів.

Щодо запасів категорії С жодних формальних розрахунків не роблять. Роз­мір повторного замовлення зазвичай розраховують таким чином, щоб поставки здійснювалися впродовж 1—2 років. Перевірку наявних запасів проводять пе­ріодично раз на рік.

Отже, для цієї категорії характерні великі замовлення й резервні запаси, тоб­то момент розміщення замовлення на такі запаси визначають, виходячи з конк­ретних умов без застосування кількісних методів.

Однією з найскладніших систем управління запасами є модель планування потреб у матеріалах (ППМ).

За допомогою комп'ютера ця модель дає змогу пов'язати графіки закупки та ви­робництва, безпосередньо створюючи при цьому систему формування собівартості.

ППМ — це система управління безперервним процесом шляхом замовлень лише тих компонентів, які необхідні для забезпечення безперервності виробничо­го процесу. Це можуть бути замовлення як на компоненти, що закуповуються, так і на компоненти, що виробляються. У системі ППМ спочатку визначають кіль­кість готової продукції та її розподіл за термінами виробництва (графік основного виробничого процесу), а потім визначають потребу в сировині й компонентах на кожній стадії виробництва. Схематично це можна зобразити так (рис. 5.12).

Наведена схема свідчить, що для виготовлення готової продукції (ГП 1, ГП 2...) необхідні компоненти (К 1, К 2...), для яких, своєю чергою, потрібні певні матеріали (М 1, М 2...).

Важливою передумовою практичного впровадження системи ППМ є наяв­ність необхідної інформації, а саме:

1. Графік основного виробничого процесу, що визначає кількість і час виготовлення готової продукції.

2. Граничні норми використання матеріалів, які визначають кількість і склад сиро­вини та компонентів, необхідних для кожного конкретного виду продукції.

3. Дані щодо запасів для кожного субкомпонента, агрегату і деталі, зокрема інформа­ції про наявну кількість їх, очікувані надходження та кількість запасів, що вже розподілена для виконання замовлень, але ще не списана з рахунку запасів.

4. Інформація щодо основних компонентів, що містить заплановані цикли запасів усіх видів матеріалів, які необхідно буде закупити, а також усіх субагрегатів і компонентів, які потрібно буде виробити самій компанії.

Модель економічного розміру замовлення можна застосувати в системі ППМ для визначення оптимальної кількості компонентів, що виробляються або заку­повуються, і які необхідні для запланованого виробництва. Проте у цій ситуації слід бути конче уважним щодо розглянутих обмежень моделі економічного роз­міру замовлення. Зокрема, ця модель не спрацює, якщо більшість компонентів залежні, тобто використовуються у виробництві кількох продуктів чи агрегатів, попит на які впродовж певного періоду коливається.

З огляду на це бухгалтер-аналітик при створенні й упровадженні моделі ППМ виконує дві важливі функції.

Перша полягає у збиранні детальнішої інформації стосовно запасів незавер­шеного виробництва і готової продукції, а друга — в оцінюванні витрат на збері­гання запасів, налагодження устаткування та вартості простоїв.

Практика свідчить, що запорукою успішного застосування ППМ є поєднан­ня зусиль менеджерів і бухгалтерів на ранніх стадіях упровадження цієї системи.

Розглянуті моделі управління запасами передбачають витрати на їх зберіган­ня, облік, інвентаризацію тощо, які можуть бути доволі значними. Тому зростає кількість компаній, які застосовують систему "якраз вчасно" (just-in-time), що передбачає відсутність стадії зберігання запасів шляхом організації своєчасних поставок на всіх стадіях діяльності. Цю систему розглянуто у розділі 9.

5.5. РІШЕННЯ СТОСОВНО ЦІНОУТВОРЕННЯ

Встановлення ціни на продукцію або послуги підприємства — одне з найваж­ливіших управлінських рішень. Це також одне з найважчих рішень, оскільки доводиться зважати на багато чинників.

Основними чинниками, що впливають на ціноутворення, є: попит, дії кон­курентів та витрати.

Попит є надзвичайно важливим на всіх етапах життєвого циклу продукту.

Наприклад, компанія може встановити доволі високу ціну на нову продук­цію у перший рік її реалізації, коли на неї існує підвищений попит, а потім поступово знижувати ціну з урахуванням зниження попиту на цю продукцію.

Підприємства зазвичай реагують на зміну цін конкурентами. Вони намага­ються зібрати інформацію про потужності, технології й операційну політику кон­курентів, щоб передбачити їхні дії.

У разі зниження ціни конкурентами підприємство відповідно оперативно пе­реглядає ціни на свою продукцію.

Нерідко підприємства зменшують ціну на свою продукцію або послуги, на­віть якщо зниження ціни конкурентами тільки очікується. При цьому вони спо­діваються, що зниження ціни зумовить збільшення попиту на продукцію, і це компенсує втрату доходу внаслідок зниження ціни.

Роль витрат при встановленні цін залежить від типу ринку, на якому діє підприємство (табл. 5.28).

Скажімо, за умов чистої конкуренції, притаманної ринку сировини (сільсь­когосподарська продукція, нафта, вугілля тощо), ціну визначає безпосередньо ринок, а підприємства лише визначають обсяг виробництва цієї продукції.

Хоч у цьому разі витрати прямо не впливають на ціну, вони є дуже важливим чинником для визначення обсягу виробництва.

Розглянемо криву маржинальних витрат (рис. 5.13).

Ми вже знаємо, що маржи-нальні витрати — це витрати, по­в'язані з виробництвом і реалі­зацією однієї додаткової одини­ці продукції.

Маржинальні витрати час­то зменшуються мірою зростан­ня виробництва до певної точ­ки за рахунок ефективності. Од­нак за певного досягнутого рів­ня виробництва маржинальні витрати починають збільшува­тися внаслідок перевантаження виробничих потужностей.

На рис. 5.13 зображено лі­нію маржинального доходу, який в економічному сенсі є до-

датковим доходом внаслідок реалізації однієї додаткової одиниці продукції.

За умов чистої конкуренції лінія маржинального доходу є горизонтальною лінією. Це означає, що маржинальний дохід дорівнює ціні за одиницю за всіх обсягів реалізації.

Отже, поки маржинальні витрати менші за ціну, виробництво й реалізація продукції є прибутковими. Коли маржинальні витрати перевищують ціну, під­приємство втрачає гроші на кожній додатковій одиниці продукції. Тому обсяг, що максимізує прибуток підприємства, — це така кількість продукції, за якої маржинальні витрати дорівнюють ціні.

Таким чином, незалежно від типу ринку витрати мають важливе значення для вибору оптимального співвідношення ціни та обсягу реалізації. Це, своєю чергою, визначає роль бухгалтера—аналітика, який має забезпечити релевантну інформацію для ціноутворення.

Релевантність витрат для прийняття рішення щодо цін залежить від мети фірми та горизонту часу.

Короткострокові рішення щодо цін пов'язані з визначенням ціни спеціально­го замовлення й коригуванням комбінації й обсягу продажу за умов конкуренції.

Наприклад, для фірми, що отримала спеціальне замовлення, витрати на мар­кетинг не є релевантними при встановленні ціни для цього замовлення.

Своєю чергою, фірма, що розробляє комп'ютерні програми, визначаючи ці­ну свого продукту на довгострокову перспективу, має враховувати витрати на всіх етапах його життєвого циклу.

Отже, вибір стратегії та моделі ціноутворення залежить від мети фірми, ре­зультатів дослідження ринку та часового аспекту, а аналіз рішення щодо ціноут­ворення можна представити таким чином (рис. 5.14).

У літературі традиційно розглядають дві моделі ціноутворення: економічну та ціноутворення на основі витрат.

Економічна модель ціноутворення

Центральна риса економічної моделі ціноутворення — припущення, що фірма намагається встановити ціну реа­лізації на рівні, який забезпечує максимальний поиб\ток.

За умов монополістичної конкуренції зміна ціни може безпосередньо впли­вати на обсяг реалізації. Результат впливу ціни на обсяг реалізації називають еластичністю ціни (рис. 5.15, 5.16).

Якщо незначне збільшення ціни викликає значне зниження обсягу реа­лізації, то попит вважається еластичним.

Передбачення еластичності ціни дає змогу встановити динаміку маржиналь-ного доходу, що зменшується мірою зростання обсягу реалізації. Поряд з маржи-нальним доходом необхідно визначити маржинальні витрати. Аналіз маржиналь-них витрат і доходів уможливлює встановлення оптимальної ціни реалізації.

Q

На практиці доволі важко точно встановити взаємозв'язок між ціною реалі­зації та попитом. Але припустімо, що ^керівництво компанії визначило попит за різних цін реалізації й розрахувало дохід (табл. 5.29).

Для визначення оптимальної ціни треба також розрахувати витрати для кожного рівня реалізації (табл. 5.30).

Завершальним етапом є обчислен­ня прибутку для кожного рівня реаліза­ції та вибір найприбутковішої комбіна­ції ціни і обсягу (табл. 5.31).

Наведені дані свідчать, що опти­мальна ціна 54 грн при обсязі прода­жу 17 одиниць, оскільки така комбі­нація забезпечить максимальний при­буток.

Інформацію, наведену в табл. 5.29 — 5.31, можна подати графічно (рис. 5.17).

Рис. 5.17 демонструє, що різниця між загальними доходами і загальними витратами зростає доти, доки загальний дохід зростає швидше за загальні витра­ти. Коли загальні витрати зростають швидше за загальний дохід, то рішення змен­шити обсяг продажу призведе до зниження прибутку.

У нашому прикладі різниця між загальними витратами і загальним доходом найбільша при обсязі продажу 17 одиниць.

Ціна, яка забезпечує такий обсяг продажу, дорівнює 54 грн і вона є опти­мальною. Саме така ціна забезпечує обсяг продажу, за якого маржинальний дохід дорівнює маржинальним витратам, що, своєю чергою, дає змогу одержати мак­симальний прибуток.

Розглянута модель ціноутворення має суттєві обмеження, що заважають широкому застосуванню її:

/ важко визначити криву попиту та маржинальні витрати;

/ не підходить до всіх типів ринку;

/ не враховує всі чинники, що впливають на ціну;

/ передбачає тільки одну мету фірми — максимізацію прибутку.

Ціноутворення на основі витрат

Багато менеджерів визначають ціну продукції на основі собівартості її.

Для цього є певні причини.

По-перше, компанії, що реалізують різні види про-

дукції, не мають часу для аналізу маржинальних витрат і доходів для кожного виробу (послуги).

По-друге, навіть якщо є можливість встановити ціну завдяки дослідженню ринку, розрахунок ціни на основі витрат є відправною точкою для старту.

Зрештою, собівартість продукції або послуг визначає межу, нижче якої ціну не можна встановлювати на тривалий термін.

Найпоширенішою формою ціноутворення на основі витрат є ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Ціноутворення за принципом "витрати плюс" (Cost-Pius Pricing) — метод ціно­утворення, за якого ціну визначають на підставі собівартості продукції (товарів, послуг) шляхом додавання до неї певної частки прибутку (націнки).

Загальна формула ціни за принципом "витрати плюс" має вигляд:

Ціна = Витрати + Націнка (5.6)

Своєю чергою, націнку визначають як відсоток витрат, базових для розра­хунку ціни:

Націнка = Відсоток націнки х Витрати (5.7)

Відсоток націнки встановлюють на підставі практики галузі, оцінки менед­жера (яку націнку може витримати ринок) або необхідної норми прибутковості. Останній підхід найпоширеніший. Націнку можна розрахувати на базі: / змінних виробничих витрат; / повної виробничої собівартості; / загальних змінних витрат; / повних витрат.

Практичне застосування цієї формули розглянемо на прикладі компанії "Кас­кад", бюджет якої наведено у табл. 5.32.

Спираючись на дані наведеного бюджету, обчислимо витрати на одиницю продукції.

Розрахунок витрат на одиницю продукції

1. Змінні виробничі витрати:

З 840 000 : 5 000 = 768.

2. Постійні виробничі витрати:

2 400 000 : 5 000 = 480. Разом виробнича собівартість = 1 248.

3. Змінні операційні витрати:

480 000 : 5 000 = 96.

4. Постійні операційні витрати:

960 000 : 5 000 = 192. Разом повні витрати на одиницю = 1 536.

Використовуючи дані бюджету і розрахунку витрат на одиницю продукції, визначимо націнку за допомогою різних методів.

Розрахунок націнки на підставі змінних виробничих витрат

1. Відсоток націнки до змінних виробничих витрат:

(Бюджетний прибуток + Постійні виробничі витрати + Операційні витрати) _ _. (Обсяг виробництва х Змінні виробничі витрати на одиницю)

(1 200 000 + 2 400 000 + 1 440 000) : (5 000 • 768) = =* (5 040 000 : 3 840 000) • 100 = 131,25%.

2. Сума націнки до змінних виробничих витрат:

(768- 131,25) : 100 = 1 008 грн.

Розрахунок націнки на основі повної виробничої собівартості продукції

1.Відсоток націнки до повної виробничої собівартості:

(Бюджетний прибуток + Операційні витрати) (Обсяг виробництва х Повна виробнича собівартість одиниці продукції)

(1 200 000 + 1 440 000) : (5 000 • 1248) = 2 640 000 : 6 240 000 = 42,3% 2. Сума націнки до повної виробничої собівартості продукції: (1 248- 42,3) : 100 = 528 грн.

Розрахунок націнки на основі загальних змінних витрат

1. Відсоток націнки до загальних змінних витрат.

(Бюджетний прибуток + Загальні постійні витрати) (Обсяг виробництва х Загальні змінні витрати на одиницю) (5.10)

(1 200 000 + 2 400 000 + 960 000) : (5 000 • (768 + 96)) = = (4 560 000 : 4 320 000) • 100 = 105,56%.

2. Сума націнки до загальних змінних витрат:

(864-105,56) : 100 = 912 грн.

Розрахунок націнки на основі повних витрат

1. Відсоток націнки до повних витрат:

(Бюджетний прибуток) : (Річний обсяг х Повні витрати на одиницю) (5.11)

(120 000 : (5 000 • 1 536)) • 100 = (1 200 000 : 7 680 000) • 100 = 15,62%

2. Сума націнки до повних витрат:

(1 536-15,62) : 100 = 240 грн. Дані про суму націнки дають змогу розрахувати ціну одиниці продукції (табл. 5.33).

Отже, використовуючи різні бази для розрахунку націнки, ми отримали од­наковий результат при визначенні ціни одиниці продукції. За наявних умов ціна одиниці продукції, що забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажа­ного прибутку, становить 1 776 грн.

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів

Ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів є різновидом ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Цей метод широко застосовують у ремонтних це­хах, друкарнях та фірмах, що надають професійні по­слуги (аудиторські, юридичні тощо).

При цьому методі ціна послуги (замовлення) складається з двох елементів:

Ціна = Вартість часу + Матеріальні витрати (5.12)

Своєю чергою, вартість часу складається з трьох частин:

При визначенні вартості часу пряма зарплата за годину (включно з додатко­вими виплатами) в одних організаціях (наприклад, ремонтних виробництвах) од­накова для всіх категорій працівників, а в інших (наприклад, в аудиторських фірмах) встановлюється з урахуванням кваліфікації виконавців.

Накладні витрати на годину визначають суму витрат на збут, управління та інших загальновиробничих витрат, що припадають на годину праці працівни­ків. Відповідно, вартість години для забезпечення бажаного прибутку визнача­ють як відношення суми запланованого прибутку до загальної кількості годин робочого часу.

Матеріальні витрати складаються з двох частин:

Отже, матеріальні витрати визначають шляхом додавання до ціни придбання прямих матеріалів частки (відсотка) витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням їх.

Слід зазначити, що накладні витрати підприємства, пов'язані з транспорту­ванням і зберіганням матеріалів, не слід відносити до складу накладних витрат, що використовуються у формулі розрахунку вартості часу.

Застосування описаного методу ціноутворення розглянемо на прикладі.

ПРИКЛАД 5.17

Компанія "Фенікс " здійснює ремонт автомобілів і має такі бюджетні показ­ники на наступний рік (табл. 5.34).

Наведені бюджетні дані вможливлюють обчислення вартості години ремонт­них робіт та відсотка витрат на транспортування і зберігання матеріалів.

Таблиця 5.34. Витяг з бюджету компанії "Фенікс" Тарифна ставка за годину, грн	36
Річна кількість годин праці	10 000
Річні накладні витрати, грн
— транспортування та зберігання матеріалів	200 000
— інші накладні витрати	500 000
Загальні прямі матеріальні витрати, грн	1 000 000
Бюджетний прибуток, грн	140 000

Розрахунок вартості години ремонтних робіт:

36 + (500 000 : 10 000) + (140 000 : 10 000) = 100 грн. Розрахунок відсотка витрат на транспортування та зберігання матеріалів:

200 000 : 1 000 000- 100 = 20%.

Припустімо, що компанія отримала замовлення на ремонт автомобіля, на який потрібно 40 годин праці та прямих матеріальних витрат на 8 000 грн.

Виходячи з вартості часу та матеріалів, калькуляція ціни замовлення матиме такий вигляд (табл. 5.35).

Встановлення ціни за принципом "витрати плюс" має певні обмеження, оскільки ігнорується попит, існують проблеми розподілу загальних витрат, витрати розглядають як підлогу ціноутворення.

Ігнорування попиту може призвести до прийняття помилкового рішення.

Наприклад, ціна виробу, встановлена на основі витрат, дорівнює 400 грн за одиницю при попиті 10 000 одиниць.

А тепер припустімо, що існує альтернативна можливість реалізувати 8 000 одиниць за ціною 450 грн.

Якщо змінні витрати на одиницю дорівнюють, припустімо, 300 грн, тоді за­гальний маржинальний дохід буде 1 000 000 грн при ціні 400 грн за одиницю і 1 200 000 грн при ціні 450 грн.

Однак різні методи розподілу постійних виробничих витрат дають різні результа­ти, тож ціна виробів значною мірою залежить від того, який метод було застосовано.

Нарешті, твердження, що витрати є підлогою для ціноутворення, не є пра­вильним, оскільки підприємство може зазнати збитків навіть у разі, якщо ціна вища за собівартість.

Таке може статися, коли попит на продукцію впав нижче за рівень діяльності, покладений в основу визначення суми постійних витрат на одиницю продукції.

Розглянуті обмеження традиційних методів ціноутворення змушують компа­нії шукати нові підходи, одним з яких є цільове калькулювання.

Цей метод розглянуто у розділі 9.

264

С.Голов. Управлінський облік

5.6. МОДЕЛЬ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ЗА УМОВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Однією з головних проблем прийняття управлінських рішень є неможливість передбачити всі релевантні майбутні події, які не залежать від менеджера. Тому передбачення майбутніх витрат або доходів ускладнюється внаслідок невизначе­ності явищ (попит, погодні умови, політична нестабільність тощо), які вплива­ють на діяльність підприємства.

Брак достатньої інформації щодо можливих подій означає невизначеність. Невизначеність, своєю чергою, зумовлює ризик (risk), тобто можливість відхи­лення фактичних результатів діяльності від очікуваних. Чим більшою є невизна­ченість, тим більший ризик при прийнятті рішення.

Для зниження міри ризику доцільно зважати на ймовірність тих чи інших явищ.

Ймовірність (Probability) — число, що характеризує міру можливого настання події. Відповідно, подія (event) — це явище, можливість виникнення якого вивча­ється. За теорією ймовірності, всі події, що спостерігаються, можна поділити на три групи: достовірні, неможливі та випадкові (табл. 5.36).

Невизначеність пов'язана з наявністю можливих випадкових подій. Тому на­самперед слід встановити ці можливі випадкові події і визначити ймовірність їх.

Ймовірність випадкової події А — це відношення числа сприятливих наслідків випробування (т) до загального числа всіх можливих наслідків (я).

Р (А) = т : п (5.15)

Перелік усіх можливих результатів події та ймовірності кожного з них нази­вають розподілом ймовірності (Probability Distribution).

ПРИКЛАД 5.18

Студент добре засвоїв 6 тем навчального предмета з 10. Ймовірність того, що він складе іспит, дорівнює 6:10 = 0,6. Розподіл ймовірності має такий вигляд:

Подія Ймовірність

Студент складе іспит 0,6

Студент не складе іспит 0,4

Разом 1,0

Отже, сума ймовірності всіх можливих подій має дорівнювати 1.

Ймовірність подій, визначена через математичні розрахунки або на під­ставі статистичних спостережень минулих подій, є об'єктивною ймовірністю. Об'єктивну ймовірність можна визначити щодо масових, періодично повто­рюваних подій.

Але об'єктом рішення не завжди є такі події, тому менеджери нерідко зму­шені користуватися ймовірністю, визначеною на підставі їх власного досвіду або експертної оцінки відповідних фахівців.

Наявність інформації про ймовірність релевантних явищ дає змогу визначити очікувані результати майбутніх дій з урахуванням ймовірності можливих подій.

Очікувана величина (Expected Value) — сума можливих значень змінної вели­чини, зважених за допомогою ймовірності їх.

Очікувану величину обчислюють за формулою:

ПРИКЛАД 5.19

Компанія "Бананам " купує оптові партії бананів і реалізує їх у роздріб з лот­ка. Витрати на закупівлю бананів (включно з транспортуванням) становлять 40 грн за ящик. Ціна реалізації — 100 грн за ящик.

Компанія розглядає питання про укладення довготермінового контракту з по­стачальником.

Фахівці компанії на підставі дослідження продажу у попередні періоди визна­чили можливий попит на банани та його ймовірність і розрахували прибуток за різних обсягів закупівлі бананів (табл. 5.37).

Виходячи з даних таблиці 5.37 та інформації про ймовірність попиту на банани (табл. 5.38), розрахуємо очікуваний прибуток (збиток) за різних обсягів закупівлі.

Так, за обсягу закупівлі 200 ящиків щотижня очікуваний прибуток буде (табл. 5.39):

Аналогічно обчислюємо очікуваний прибуток за інших обсягів закупівлі. Резуль­тати розрахунків наведено в табл. 5.40.

Наочніше розрахунок очікуваного прибутку для кожного з існуючих варіан­тів дій можна навести у вигляді "дерева рішень" (рис. 5.18).

Дерево рішень (Decision Tree) — діаграма, що відображає кілька можливих на­прямів дії, можливі події, а також потенційні результати кожного напряму дії.

Наведені розрахунки свідчать, що в разі закупівлі 200 та 300 ящиків бананів щотижня очікуваний прибуток становитиме 10 000 грн.

Проте слід враховувати не тільки абсолютне значення очікуваного результа­ту, а й можливе стандартне відхилення від очікуваної величини, що характеризує міру ризику.

Стандартне відхилення (Standard Deviation) визначають як квадратний корінь середньоквадратичного відхилення від очікуваної величини.

Розрахуємо стандартне відхилення від очікуваного прибутку для кожного з основних варіантів, що розглядаються менеджером компанії "Бананан".

Варіант 1

Закупівля 200 ящиків бананів щотижня

(2 000 - 10 000)² 0,2 = 12 800 000

(12 000 - 10 000)² 0,4 = 1600 000

(12 000 - 10 000)² 0,3 = 1 200 000

(12 000 - 10 000)² 0,1 = 400 000

Разом 16 000 000

о = Л/іб 000 000 = 4 000

Варіант 2

Закупівля 300 ящиків бананів щотижня

(-200 - 10 000)² 0,2 = 28 800 000

(1 200 - 10 000)² 0,4 = 1 600 000

(1 200 - 10 000)² 0,3 = 19 200 000

(1 200 — 10 000)² 0,1 = 6 400 000

Разом 56 000 000 о = Л/ 56 000 000 = 7 483

Отож, хоч обидва варіанти мають однаковий очікуваний прибуток, слід закупати 200 ящиків бананів щотижня, оскільки стандартне відхилення у цьому разі менше.

Загальні правила прийняття рішення за умов невизначеності можна сформу­лювати так:

1. Якщо альтернативні дії мають однакову очікувану величину, то обирають дію з найменшим стандартним відхиленням.

2. Якщо альтернативні дії мають однакове стандартне відхилення, то обирають дію з найбільшим очікуваним прибутком або з найменшим очікуваним збитком.

3. Якщо альтернативні дії мають різну очікувану величину і різне стандартне відхилення, то обирають дію з найменшим коефіцієнтом варіації.

Коефіцієнт варіації (Coefficient of Variation) — співвідношення стандартного відхилення й очікуваної величини.

Щоменше значення коефіцієнта варіації, тим менший ризик.

У нашому прикладі коефіцієнт варіації для двох основних варіантів буде:

Закупівля 200 ящиків бананів

Kv = 4 000 : 10 000 = 0,40 Закупівля 300 ящиків бананів

Kv = 7 483 : 10 000 = 0,75

У розглянутому прикладі ймовірність майбутнього попиту було визначено, виходячи з інформації про обсяг продажу в минулі періоди. Звісно, минулий досвід не гарантує точного результату розрахунків майбутнього обсягу продажу. Тому, якщо є можливість отримати точнішу інформацію про майбутні події, нею варто скористатися. Однак постає питання: якою є очікувана вартість точної ін­формації?

Очікувана вартість точної інформації (Expected Value of Perfect Information) — максимальна ціна, що може бути сплачена за додаткову інформацію про події невідомі тому, хто приймає рішення.

Очікувана вартість точної інформації дорівнює різниці між очікуваною вар­тістю з додатковою інформацією та очікуваною вартістю з наявною інформацією.

Припустімо, що консалтингова фірма "Фрукт" може надати компанії "Бана-нан" інформацію про попит, яка завжди забезпечуватиме прийняття оптималь­ного рішення щодо обсягу закупівлі бананів.

Розрахунок очікуваної вартості точної інформації:

6 000 -0,2 =1 200 12 000-0,4 = 4 800 18 000-0,3 = 5 400 24 000-0,1 = 2 400

Очікувана вартість з додатковою інформацією 13 800 Очікувана вартість з наявною інформацією 10 000 Очікувана вартість точної інформації 3 800

Отже, максимальна сума, яка може бути сплачена за додаткову інформацію про попит на банани, буде 3 800 грн.

У ситуації, коли немає змоги оцінити ймовірність майбутніх подій, менед­жер може обрати одну з трьох стратегій:

/ максимізацію максимальних результатів;

/ максимізацію мінімальних результатів;

/ мінімізацію максимального жалю.

Стратегія 1. Максимізація максимальних результатів

Максимізація максимальних результатів (Махітах) — оптимістичний прогноз, який передбачає найкращий результат.

З табл. 5.41 видно, що в нашому при­кладі менеджер-оптиміст може прийня-

ти рішення купувати 400 ящиків бананів щотижня, адже він сподівається отрима­ти максимальний прибуток 24 000 грн.

Утім, обираючи таку стратегію, слід згадати такий вислів: "Вірити, що явище має місце, бо ти цього хочеш, дуже нероз­судливо ".

Стратегія 2. Максимізація мінімальних результатів

Максимізація мінімальних результатів (Махітіп) — песимістичний прогноз, що передбачає найбільший серед найгірших результатів.

Менеджер-песиміст керується за­коном Паддера, за яким: "Усе, що до­бре починається, закінчується погано. Усе, що починається погано, закінчуєть­ся ще гірше ".

Отже, такий менеджер, проаналізував­ши дані таблиці 5.42, прийме рішення ку­пувати 100 ящиків бананів щотижня.

Стратегія 3. Мінімізація максимального жалю

В основу цієї стратегії покладено закон Мерфі: "Якщо якась неприємність може трапитися, вона неодмінно трапиться".

Мінімізація максимального жалю (Minimax Regret) — метод оцінки, що визна­чає можливу втрату через брак запасів і реальну вартість зайвих запасів.

Цей метод передбачає визначення збитку, виходячи з реальної витрати внас­лідок закупівлі зайвих запасів і втрати можливого прибутку внаслідок закупівлі запасів у кількості, що не задовольняє попит.

Наприклад, у разі придбання 300 ящиків бананів за попиту 100 ящиків, 200 ящиків бананів не буде реалізовано, а компанія втратить 8 000 грн (200 • 40 грн).

Уразі придбання 100 ящиків за попиту 200 ящиків компанія втрачає можли­вий прибуток у сумі 6 000 грн [100 • (100 - 40)].

Розрахунок збитку за принципом мінімізації максимального жалю наведе­но в табл. 5.43.

Наведені розрахунки свідчать, що, згідно з принципом мінімізації макси­мального жалю, слід купувати 300 ящиків бананів щотижня.

1. У чому полягають переваги диференціального аналізу альтернативних рішень? Про­ілюструйте відповідь за допомогою прикладу.

2. Яка інформація є релевантною для визначення доцільності прийняття спеціального замовлення? Наведіть приклад.

3. Яка інформація є релевантною для прийняття рішення "виробляти чи купувати "? Наведіть приклад.

4. Яка інформація є релевантною для прийняття рішення щодо розширення або скоро­чення сегмента ? Наведіть приклад.

5. Яка інформація є релевантною для прийняття рішення щодо оптимального викорис­тання обмежених ресурсів ? Наведіть приклад.

6. Яка інформація є релевантною для прийняття рішення "продавати чи обробляти далі"?

7. Як визначити оптимальну комбінацію виробів за умов кількох обмежень ?

8. Що таке тіньова ціна? Для чого її розраховують?

9. Що таке економічний розмір замовлення? Як його визначити?

10. З якою метою підприємства утримують резервний запас і як визначити його величину?

11. Коли слід робити замовлення для поновлення запасів?

12. З якою метою використовують модель планування потреб у матеріалах?

13. Які чинники і як впливають на ціноутворення?

14. У чому сутність, переваги і вади економічної моделі ціноутворення?

15. У чому сутність, переваги і вади ціноутворення за принципом "витрати плюс"?

16. Як обчислюють величину націнки до собівартості для визначення ціни ?

17. Що таке ціноутворення на основі вартості часу та матеріалів?

18. Що таке очікувана величина? Як її визначити?

19. Як і для чого розраховують стандартне відхилення й коефіцієнт варіації?

20. Що таке дерево рішень? У чому його користь?

21. Як визначити вартість точної інформації?

22. Що робити, якщо неможливо визначити ймовірність майбутніх подій?

1. Аналіз вигід і витрат : Практ. посібн. / Пер. з англ. С.Соколик. — К.: Основи, 2000.

2. Апчерч А. Управленческий учет. — М.: Финансьі и статистика, 2002.

3. Дейли Д.Д. Зффективное ценообразование - основа конкурентного преимущества / Пер. с англ. — М: Издательский дом «Вильямс», 2004.

4. Друри К. Управленческий и производственньш учет - М.: ЮНИТИ— ДАНА, 2002.

5. Николаева О.Е., Шишкова Т.В. Управленческий учет. — М.: УРСС, 1997.

6. Управленческий учет / Под ред. В.Палия и Р.Вандер Вила. - М.: Инфра-М, 1997.

7. Фирон Х.Е., Линдерс М.Р. Управление снабжением и запасами. Логистика / Пер. с англ. — СПб.: ООО «Издательство Полигон», 1999.

8. Хорнгрен Ч., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. — М.: Финансьі и статистика, 1995.

9. Зддоус М., Стзнсфилд Р. Методьі принятия решения. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997.

10. Яругова А. Управленческий учет: опьіт зкономически развитьіх стран. — М.: Финансьі и статистика, 1991.

1.

Які з наведених нижче питань є релевантними у разі прийняття рішення "виробляти чи купувати"?

а) чи задовольняє підприємство якість продукції постачальника?

б) чи забезпечить постачальник своєчасну доставку деталей?

в) як довго постачальник зберігатиме встановлену ціну?

г) усі наведені вище питання є релевантними.

2.

У разі обмеженої кількості машино-годин слід виробляти продукцію, яка:

а) має найбільший маржинальний дохід на одиницю;

б) має найбільший коефіцієнт маржинального доходу;

в) потребує меншої кількості машино-годин;

г) забезпечує найбільший маржинальний дохід на 1 машино-годину.

3.

Приймаючи рішення щодо скорочення сегмента, слід розглядати:

а) всі витрати, що змінюються;

б) лише змінні витрати;

в) всі витрати, що залишаються незмінними;

г) всі витрати.

4.

Диференціальний аналіз передбачає виявлення витрат і доходів, які:

а) однакові для альтернативних рішень;

б) різні для альтернативних рішень;

в) усіх без винятку, якщо вони матимуть місце;

г) немає правильної відповіді серед наведених вище.

5.

Виробнича собівартість одиниці продукції підприємства становить 70 грн (зокрема змінні - 49 грн), а її ціна - 105 грн. Підприємство отримало спеці­альне замовлення на виробництво й реалізацію 1000 одиниць за ціною 63 грн. У разі прийняття замовлення та наявності вільної потужності прибуток під­приємства:

а) зросте на 14 000 грн; в) зросте на 18 000 грн;

б) зменшиться на 7 000 грн; г) зменшиться на 14 000 грн.

6. I

Компанія "Оскар" виготовляє два вироби (А і Б) у спільному технологічному процесі. Спільні витрати на виробництво дорівнюють 160 000 грн. 5 000 виробів А можуть бути реалізовані у точці розділення за ціною 40 грн за одиницю або оброб­лені далі (витрати на обробку 40 000 грн) і продані за ціною 50 грн. 20 000 виробів Б можуть бути продані в точці розділення за ціною 30 грн за одиницю або обробле­ні далі (витрати на обробку 40 000 грн) і продані за ціною 32 грн. У разі подальшої обробки виробу А замість продажу його в точці розділення прибуток компанії:

а) збільшиться на 50 000 грн; г) збільшиться на 2 000 грн;

б) збільшиться на 10 000 грн; д) зменшиться на 54 000 грн.

в) збільшиться на 42 000 грн;

7.

Виробнича собівартість деталей, які виготовляє підприємство "Ласт", ста­новить 9,4 грн (зокрема постійні витрати 3,8 грн). Інше підприємство пропо­нує постачати ці деталі за ціною 7 грн. Загальні витрати підприємства "Ласт" на одну деталь у разі її придбання становлять, грн:

а) 5,6; б) 7,0; в) 10,8; г) 13,2.

8.

Завод виготовляє 5 000 одиниць продукції Уза квартал. Ціна одного виробу 12 грн, а змінні витрати на одиницю 8 грн. Якщо припинити виробництво цієї продукції, то в разі скорочення постійних витрат на 16 000 грн прибуток підприємства:

а) зменшиться на 20 000 грн; в) збільшиться на 36 000 грн.

б) зменшиться на 4 000 грн; г) збільшиться на 4 000 грн.

9.

Підприємство використовує спеціальний папір для виробництва основ­ної продукції. Папір купують в упаковці, яка містить 100 аркушів і має вартість 200 грн. Витрати на одне замовлення становлять 30 грн, а річні витрати на зберігання однієї упаковки дорівнюють 3 грн. Підприємство використовує 2 600 упаковок щорічно, а час виконання замовлення становить 1 тиждень. Економічний розмір замовлення дорівнює, упаковок:

а) 203; б) 225; в) 228; г) 565; д) 631.

10.

Нижче наведені витрати підприємства на одиницю продукції, грн:

Змінні виробничі витрати 360

Розподілені постійні виробничі витрати 180

Змінні витрати на збут та управління 120

Розподілені постійні витрати на збут і управління 150.

Якщо націнка становить 150% змінних витрат, тоді ціна одиниці продукції дорівнюватиме, грн:

а) 720; б) 1 050; в) 1 200; г) 930; д) 1 300.

ВПРАВА 5.1

AT "Фінал" виготовляє ремені безпеки. Нижче наведено звіт про фінансо­ві результати та збитки товариства за попередній місяць, грн:

Продаж (ЗО 400 одиниць)	304 000
Змінні витрати:
— виробничі	152 000
— на збут	66 000
Маржинальний дохід	86 000
Постійні витрати:
— виробничі	45 000
— інші	25 000
Операційний прибуток	16 000

Фірма "Мотор-Сервіс" бажає придбати 4 000 ременів за ціною 6,4 грн за одиницю замість звичайної ціни 10 грн. Прийняття цього замовлення не збіль­шить витрати товариства на збут.

Необхідно:

допомогти керівництву AT "Фінал" визначитися щодо доцільності прий­няття спеціального замовлення.

ВПРАВА 5.2

Керівництво фірми "Шалений успіх" стурбовано отриманням низького при­бутку й розглядає питання щодо закриття турбази № 1. Бухгалтер фірми підго­тував такий аналіз для прийняття рішення, грн:

Необхідно:

визначити, чи варто закривати турбазу № 1, якщо це призведе до скоро­чення загальних постійних витрат лише на 2 000 грн.

ВПРАВА 5.3

Фабрика "Дитяча усмішка" виробляє три види ляльок: "Даша", "Маша" і "Саша", про які є така інформація, грн:

Попит на продукцію фабрики перевищує її потужність. Тому керівництво фабрики розглядає питання щодо виробничої програми на наступний місяць. Ставка оплати праці робітників на фабриці встановлена у розмірі 1,2 грн за годину, а місячна потужність становить 1 000 годин праці.

Необхідно:

скласти оптимальну виробничу програму фабрики на наступний місяць, яка забезпечить отримання максимального маржинального доходу.

ВПРАВА 5.4

Керівники AT "Піонер" незадоволені низьким рівнем прибутку. Вони роз­глядають можливість закриття фабрики № 2. Бухгалтер компанії підготував таку інформацію, грн:

Необхідно:

визначити, як вплине на результати діяльності компанії закриття фабрики № 2, якщо це дасть змогу скоротити постійні виробничі витрати на 40 000 грн, а постійні витрати на збут — на 10 000 грн.

ВПРАВА 5.5

Завод "Вента" виробляє вентилятори. Всі деталі завод виготовляє власни­ми силами. Нижче наведено розрахунок собівартості виробництва 5 000 елект­ромоторів для вентиляторів, грн:

Прямі матеріали 27 500

Пряма зарплата 37 500

Змінні накладні витрати 14 000

Постійні накладні витрати 96 000

Разом 175 000

ТОВ "Карлсон" пропонує заводу електромотори за ціною 25 грн за одини­цю. В цьому випадку завод буде сплачувати також 0,5 грн на одиницю за транс­портування електромоторів.

Необхідно визначити:

а) чи варто заводу приймати пропозицію ТОВ "Карлсон", якщо припи­нення виробництва електромоторів уможливить скорочення постійних витрат на 25 000 грн;

б) припустімо, що в разі прийняття пропозиції купувати електромотори завод має можливість використати вільну потужність для виробництва іншої продукції, що зумовить збільшення прибутку на 40 000 грн.

ВПРАВА 5.6

AT "Мазепа" виготовляє й реалізує фарбу за ціною 4,6 грн за літр, витрати на виробництво якої включають, грн:

Прямі матеріали 12

Пряма зарплата 8

Накладні витрати (2/3 з яких змінні) 18.

Наведені витрати розраховані, виходячи з повної потужності підприємст­ва, яка становить 160 000 літрів.

Фірма-дистриб'ютор запропонувала спеціальне замовлення на придбання ЗО 000 літрів, що потребує від AT додаткових витрат на транспортування у роз­мірі 4 грн на 1 літр.

Необхідно:

1. Визначити ціну спеціального замовлення, яка дасть змогу збільшити операційний прибуток на 1 літр на 4 грн, якщо поточний обсяг вироб­ництва становить 100 000 літрів.

2. Припустімо, що AT "Мазепа" зараз діє на повну потужність. Тому прий­няття спеціального замовлення потребує скорочення звичайного обся­гу виробництва.

Якою має бути ціна спеціального замовлення для збільшення існуючого операційного прибутку на 120 000 грн?

ВПРАВА 5.7

Витрати підприємства на виробництво 30 000 деталей становлять 382 500 грн, зокрема 150 000 — змінні, решта — постійні.

Підприємство може купувати такі деталі у зовнішнього постачальника за ціною 12 грн за одиницю.

Визначити:

чи варто компанії купувати деталі замість продовжувати виробництво їх.

ВПРАВА 5.8

Фабрика "Полуботок" виготовляє два види взуття: чоловіче та жіноче, про які є така інформація, грн:

Фабриці бракує кваліфікованих робітників, які зараз задіяні у виробництві обох видів продукції й мають однакову погодинну оплату праці.

Необхідно:

визначити, який виріб є прибутковішим і пояснити, чому.

ВПРАВА 5.9

Завод "Гудбай" виробляє два види товарів широкого споживання: "Гуд" і "Бай".

Для виготовлення цієї продукції послідовно використовують дві машини потужністю 12 годин на добу кожна.

Є така інформація щодо продукції заводу:

Необхідно:

визначити оптимальну комбінацію продажу шляхом використання гра­фічної моделі лінійного програмування.

ВПРАВА 5.10

Компанія "Кардинал" встановлює загорожі з сітчастих рулонів. Компанія використовує 25 000 рулонів на рік.

Вартість одного рулону 120 грн.

Поставка рулонів здійснюється впродовж 20 робочих днів.

Витрати на замовлення становлять 60 грн, а витрати на зберігання 10% ціни закупки.

Компанія працює 250 днів упродовж року (5 днів на тиждень за винятком двох тижнів відпустки всього персоналу).

Спираючись на досвід, керівництво компанії передбачає створювати дво­тижневий резервний запас.

Необхідно визначити:

1) економічний розмір замовлення;

2) момент розміщення замовлення;

3) мінімальні можливі втрати внаслідок браку запасів.

ВПРАВА 5.11

Компанія "Руно" впроваджує у виробництво новий продукт і має намір визначити його ціну.

Бухгалтер підготував таку інформацію: Змінні виробничі витрати на одиницю, грн 20

Змінні витрати на збут на одиницю, грн 4

Постійні виробничі витрати, грн 800 000

Постійні витрати на збут, грн 600 000

Інвестиції для виробництва нового продукту, грн 2 000 000 Мінімальна норма прибутковості 18%

Податок на прибуток 30%.

Компанії невідомо, скільки продукції вона може реалізувати щороку. Втім, керівник служби маркетингу вважає, що обсяг продажу залежатиме від ціни. То­му він насамперед хоче знати, яку ціну слід встановити за різних обсягів продажу.

Необхідно:

1. Визначити ціну нового продукту за кожного з таких обсягів продажу:

а) 40 000 одиниць; б) 60 000 одиниць; в) 80 000 одиниць.

2. Для кожного з цих обсягів продажу обчислити відсоток націнки на підставі змінних витрат.

ВПРАВА 5.12

ТОВ "Друг родини" здійснює ремонт телевізорів усіх марок. Ціна послуги встановлюється на підставі вартості часу та матеріалів.

Нижче наведено бюджетні дані на наступний рік:

Погодинна ставка оплати праці, грн 3,2

Річний бюджет часу, годин 12 000

Витрати матеріалів на рік, грн 50 000 Річні накладні витрати, грн:

- придбання та зберігання матеріалів 5 000

- інші 216 000.

Прибуток у ціні послуги становить 1,20 грн на годину. Підприємство отрима­ло замовлення від фірми "Мастак", яка є власником готельних комплексів. За­мовлення передбачає 200 годин праці й використання матеріалів на суму 800 грн.

Необхідно:

визначити ціну отриманого замовлення.

ВПРАВА 5.13

Компанія "Здоровенькі були" виробляє у спільному процесі три види про­дукції, інформацію про які наведено далі:

Витрати на спільне виробництво всіх трьох виробів становлять 112 000 грн. Кожен виріб може бути реалізований у точці розділення або оброблений далі й реалізований як дієтичний продукт.

Необхідно: визначити, який продукт доцільно реалізувати в точці розділен­ня, а який обробляти далі.

ВПРАВА 5.14

Підприємство виготовляє три хімічні продукти у спільному виробництві. Один зі спільних продуктів використовують у виробництві харчових виробів, він має ціну реалізації 36 грн за літр. Собівартість цього продукту дорівнює 30 грн (з них 12 грн — витрати після точки розділення) у разі розподілу спіль­них витрат пропорційно обсягу виробництва. У разі розподілу спільних витрат пропорційно вартості продажу собівартість продукту дорівнює 26 грн. Продукт може бути реалізований у точці розділення за ціною 24 грн, тоді 80% витрат на подальшу обробку можна уникнути.

Необхідно:

визначити, чи доцільно продавати цей продукт у точці розділення.

ВПРАВА 5.15

Енергетична компанія використовує моделі, грунтовані на прогнозуванні погоди, для оцінки ймовірності використання палива для виробництва елект­роенергії.

Нижче наведено останню оцінку ймовірності використання палива:

Необхідно:

скориставшись наведени­ми даними, обчислити кіль­кість палива, що буде викорис­тано, та стандартне відхилення від очікуваної величини.

ВПРАВА 5.16

Капітан комерційного риболовецького судна має прийняти рішення про місце вилову кети. Він має три можливі райони та інформацію про вплив вітру на улов:

У звичайний день цієї пори року вітер дме з півночі 30% часу, зі сходу — 10%, із заходу - 40%, з півдня — 20%. Необхідно:

1. Без додаткової інформації розрахувати очікуваний улов у кожному ра­йоні й дати капітанові рекомендацію.

2. Припустімо, що капітан має змогу отримати точний метеопрогноз про напрямок вітру. Якщо ціна реалізації кети 50 грн за кілограм, то яку максимальну суму можна заплатити за точний прогноз погоди?

Компанія "Нунчак" ЛТД отримала пропозицію укласти контракт на виготовлення 20 000 виробів "М" по ціні 80 дол. за одиницю.

Виконання цього контракту потребує складних складальних операцій. Для виготовлення одного виробу М необхідні такі прямі витрати:

Складальні операції — 4 години

Деталь X —4 одиниці

Деталь Y —3 одиниці

Крім того, для виконання цього замовлення, необхідно придбати обладнання, що збіль­шить накладні витрати на 200 000 дол.

Складальні операції потребують висококваліфікованої робочої сили, яка зараз не повністю використовується компанією. Але компанія не звільняє зайвих робітників, ви­плачуючи їм повну зарплату, оскільки через деякий час передбачається гостра потреба в них. Тому зараз весь непродуктивний час (150 000 годин) оплачується за поточною став­кою 5 дол. за годину.

Деталь X використовується також для виготовлення інших виробів. Необхідний запас цих деталей підтримується і поповнюється регулярно.

Деталь Y була закуплена кілька місяців тому, але пізніше потреба в ній відпа­ла. Ці деталі (100 000 одиниць) не потрібні компанії і можуть бути продані тільки зі знижкою.

Відділ матеріального постачання надав такі дані про оцінку матеріалів:

Накладні витрати розподіляються на основі годин праці. Ставка розподілу змін­них накладних витрат становть 2 дол. на годину.

Постійні накладні витрати становить З 560 000 дол. за 1 040 000 годин продук­тивної праці (до укладання контракту). Ще є достатньо часу для перегляду бюджету накладних витрат.

Завдання: проаналізуйте наведену інформацію і дайте обгрунтований висновок — стосовно бажаності укладання запропонованого контракту.

Фінансовий рік невеличкого курортного готелю "Чаклун " почи­нається у травні 2002 року і завершується в квітні 2003 року.

Для зручності будемо називати період травень — жовтень — літнім періодом, а період з листопада до квітня — зимовим періодом.

Бюджет готелю на 2002 —2003 рік має такий вигляд:

тис. грн

Виходячи з інформації про надходження замовлень, можна впевнено зробити висно­вок, що за період до серпня (включно) дохід становитиме 180 000 грн, а змінні витрати 60 000 грн. Постійні витрати залишаються на запланованому рівні.

Прогноз замовлень на вересень — жовтень передбачає дохід 60 000 грн, а прогноз доходу на весь зимовий період 50 000 грн.

Для поліпшення справ пропонуються дві стратегії:

1. Закрити готель на зимовий період і передати клієнтів сусіднім готелям.

Згідно з діючими умовами, готель у цьому випадку отримує комісійні в розмірі 20%. Постійні витрати зберігаються на запланованому рівні.

2. Створити умови для розвитку та залучення клієнтів, запропонувати нові види послуг шляхом нових інвестицій в розмірі 10 000 грн.

У цьому випадку дохід за вересень — жовтень може сягнути 90 000 грн, а в зимовий період 80 000 грн.

Необхідно: дати оцінку фінансового становища готелю та запропонованих страте­гій і допомогти керівництву готелю здійснити найкращий вибір.

Спеціалізований цех з ремонту котельного обладнання (СЦРКО) виготовляє "Паке­ти змійовиків водного економайзера котла ТП-10" для Добротвірської ТЕС.

Потреба становить 32 пакети, а розрахунок собівартості цього виробу наведено в таблиці.

Постачальник (Маріупольський трубний завод) пропонує пакети змійовиків водного економайзера за ціною 4 900,00 гри.

Необхідно: визначити, чи варто приймати пропозицію.

Для виготовлення високоякісної продукції кондитерська фабрика використовує до 93 найменувань сировини. Згідно з прийнятими на підприємстві стандартами щодо якості закупівельної сировини до постачальників висувають суворі вимоги, тому перевагу ма­ють ті постачальники, що мають сертифіковану систему якості продукції- Ця вимога є надзвичайно суттєвою, оскільки будь-яке відбракування неякісної партії сировини може спричинити зрив виробничого процесу.

У повній виробничій собівартості сировина становить 80%, що на 52% містить вітчизняну сировину й на 28% — імпортну. Джерелами сировини для фірми, крім ринку України, є країни СНД та Європи.

Крім якості сировинних ресурсів, на вибір постачальника зазвичай впливає ціна й умови оплати, запропоновані постачальником. Тривалий час на підприємстві значну час­тину розрахунків з постачальниками здійснювали бартерним шляхом (сировина — конди­терські вироби). На перший погляд вельми приваблива форма розрахунків (придбання сировини й одночасна реалізація продукції) виявилася неефективною. Дуже часто поста­чальники, обмінюючи менш ліквідну продукцію (наприклад, гофровані картонні ящики для пакування) на більш ліквідну продукцію (кондитерські вироби), почали надавати знижки на реалізацію продукції кондитерської фабрики, пропонуючи її при цьому за цінами, ниж­чими за встановлені виробником, таким чином ускладнивши реалізацію продукції вироб­никові. Це стало приводом для відмови від цього виду розрахунків.

Вибір постачальника й подальші взаємовідносини з ним будуються з огляду на його надійність та впевненість в ньому, тобто на стабільність і тривалість відносин із цим постачальником.

З метою управління запасами маркетинговий відділ прогнозує орієнтовну загальну план-потребу на квартал, а також на кожен тиждень зокрема. Залежно від того, яким буде цей прогноз, планують закупівлю й відповідні запаси з розрахунку на випуск певного асортименту. Хоча в середині самого кварталу потреба на різні найменування сировини

може коливатися, на деякі види сировини вона є доволі постійною і рівномірною впро­довж усьцго кварталу (наприклад, какао-боби, кава, цукор, олія).

Стосовно витрат на замовлення слід брати до уваги, що на робусту чи арабіку (сировину, з якої виготовляють каву) при перетині кордону мито й акциз стягують за нульовою ставкою, але кожна партія потребує сертифікації, плата за яку становить 1 500 грн. Оскільки ця плата не залежить від обсягу партії, її потрібно включати у вартість замовлення. Всі транспортні витрати розраховують залежно від кількості машин (а отже, й обсягу замовлення) та кілометражу, який вони проходять.

Склад, що відповідає умовам зберігання кави, на фабриці обмежений, у ньому можна максимально зберігати 7,5 тонн кави. Для розширення можливості зберігання до 15 тонн потрібно переобладнати існуючий склад, що потребує додаткових витрат у сумі 6 000 грн; для збільшення його потужності до 60 тонн необхідно вкласти 16 000 грн.

На останній квартал 1999року було визначено план-потребу в розмірі 60 тонн кави.

Необхідно: визначити оптимальний обсяг запасів кави й оптимальну кількість за­мовлень на квартал.

7Г ^?"

Луцький цех з ремонту енергетичного обладнання (ЛЦ РЕО) Галременерго виконує індивідуальні замовлення електростанції "Західенерго ". Дуже багато замовлень є збит­ковими, але виконувати їх необхідно, щоб забезпечити надійність роботи електростан­цій енергосистеми.

Цех отримав такі замовлення на місяць:

1. Перезалити дві бабітові втулки для підшипників шаробарабанних млинів ШБМ-50А Добротвірської ТЕС — це замовлення збиткове.

2. Виготовити 4 комплекти будівельних риштовок для ремонту котла Бурштинсь-кої ТЕС — це замовлення прибуткове.

3. Виготовити один куб трубного повітряного підігрівника для Добротвірської ТЕС — це замовлення прибуткове.

Наведений звіт свідчить, що послуга "перезаливка підшипників" є збитковою. Чи варто й далі надавати цю послугу?

АНАЛІЗ Р ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ СТОСОВНО ДОВГОТЕРМІНОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

6.1. Сутність і стадії бюджетування капітальних інвестицій

6.2. Методи оцінювання проектів капітальних інвестицій

6.3. Раціонування капіталу та подальший аудит

ПІСЛЯ ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ ВИ МАЄТЕ

/ Пояснювати сутність бюджетування капітальних інвестицій.

/ Пояснювати концепцію вартості грошей з урахуванням часу та застосовувати її для оцінки проектів капітальних інвестицій.

У Визначати релевантні грошові потоки, пов'язані з проектом капітальних інвестицій.

/ Розраховувати чисту теперішню вартість проекту.

/ Розраховувати внутрішню норму прибутковості проекту.

/ Здійснювати аналіз чутливості проекту капітальних інвестицій.

/ Розраховувати період окупності та дисконтований період окупності проекту.

/ Розраховувати період рятування інвестицій. / Розраховувати облікову норму прибутковості.

/ Пояснювати, які чинники слід враховувати в процесі раціонування капіталу.

/ Розраховувати індекс прибутковості.

/ Здійснювати повний та диференціальний аналіз альтернативних проектів капітальних інвестицій.

/ Розраховувати модифіковану внутрішню норму прибутковості. / Пояснювати мету та сутність подальшого аудиту проектів капітальних інвестицій.

6.1. СУТНІСТЬ І СТАДІЇ БЮДЖЕТУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Довготермінові рішення передусім по­в'язані із плануванням і фінансуванням про­ектів капітальних інвестицій.

Рішення стосовно капітальних інвести­цій (Capital Investments Decisions) — це рішен­ня, які стосуються довготермінового плану­вання інвестицій у необоротні активи та фі­нансування їх.

Прикладами таких рішень є: / автоматизація виробництва; / будівництво нових підприємств; / заміна обладнання; / розширення виробництва; / оренда чи купівля; / вибір обладнання; / реалізація соціальних програм; / стратегічні зміни.

Основна риса, що відрізняє рішення стосовно капітальних інвестицій від поточ­них (операційних) рішень, пов'язана з ча­сом та обсягом витрат.

На відміну від поточних рішень, рішен­ня про капітальні вкладення передбачають витрачання значних ресурсів для отриман­ня майбутніх вигід за 5, 10 або 20 років.

Тривалість очікування надходжень від інвестицій та їх обсяг визначають високий рівень ризику і потребують детального ана­лізу всіх аспектів, що стосуються прийняття рішень щодо капітальних інвестицій.

Тому прийняття рішень пов'язане, на­самперед, із вибором тих проектів, що як­найбільше відповідають політиці компанії і даватимуть відчутні вигоди.

Процес прийняття рішень стосовно інвестиційних проектів називають бюд-жетуванням капітальних інвнстицій.

Бюджетування капітальних інвестицій (Capital Budgeting) — процес виявлен­ня, оцінювання, планування й фінансування значних інвестиційних проектів.

Бюджетування капітальних інвестицій охоплює:

/ визначення потенційних проектів капітальних інвестицій;

/ калькулювання витрат і доходів, пов'язаних зі здійсненням проектів;

/ оцінку запропонованих проектів;

/ складання бюджету капітальних інвестицій;

/ переоцінку вже ухвалених проектів.

Бухгалтери-аналітики найчастіше не беруть участі у першій стадії проекту, але облікова інформація є конче необхідною на всіх наступних стадіях бюджету-вання капітальних інвестицій.

Виявлення потенційних проектів капітальних інвестицій

Пропозиції стосовно капітальних інвес-! тицій виникають на різних рівнях управ-I ління і в різних підрозділах підприємства.

Пропозиції щодо придбання дочірніх компаній або будівництва нових під­приємств здебільшого ініціює вище керівництво.

Необхідність придбання нового устаткування або заміни існуючого може бу­ти обгрунтована підрозділами, яким це устаткування потрібне.

Усі запропоновані проекти капітальних інвестицій надходять для оцінювання групі аналітиків або безпосередньо вищому керівництву.

З усіх запропонованих проектів керівництво має обрати ті проекти, що яко­мога повніше задовольняють потреби компанії.

Для цього треба знати витрати і вигоди, зумовлені здійсненням кожного проекту.

Визначення витрат і вигід, пов'язаних з утіленням проекту

При доборі проектів капітальних інвес­тицій необхідною умовою є відшкодуван­ня інвестицій за рахунок вигід, отриманих від використання їх.

Вигода від використання об'єктів капітальних інвестицій зазвичай виступає у вигляді економії витрат або додаткового прибутку. Якщо нове устаткування придба­но для автоматизації ручних операцій, його застосування спрятиме економії ви­трат внаслідок зниження витрат на експлуатацію.

Своєю чергою, придбання нового устаткування для нарощування виробни­чої потужності забезпечує додатковий прибуток від реалізації продукції внаслі­док збільшення обсягу продажу.

Цей додатковий прибуток є різницею між додатковими надходженнями від реалізації продукції й додатковими витратами на її виготовлення.

ПРИКЛАД 6.1

ВАТ "Оптиміст"розглядає питання стосовно придбання устаткування вар­тістю 120 000 грн для випуску нової продукції впродовж трьох років.

Фахівці компанії розрахували, що реалізація нової продукції може давати до­датковий прибуток 12 000 грн щорічно.

Найчастіше для оцюнювання проектів капітальних вкладень використову­ють показник чистих грошових потоків, тобто чистих грошових надходжень і чистих інвестицій.

Чисті грошові надходження (Net Cash Inflow) — це сума, на яку додаткові гро­шові надходження перевищують додаткові грошові витрати за певний період або сума економії грошових витрат за цей період.

Припустімо, що в нашому прикладі вся сума доходу від продукції й усі ви­трати на її виробництво (крім амортизації) виступають у грошовій формі. Тоді сума чистих грошових надходжень за рік дорівнює:

146 000 - 88 857 - 5 143 = 52 000 грн.

Таким чином, величина чистих грошових надходжень перевищує чистий при­буток на суму амортизації (400 00 грн).

Слід мати на увазі таке: якщо об'єкт капітальних інвестицій має значну ліквіда­ційну вартість наприкінці терміну його експлуатації, то чисту ліквідаційну вартість теж розглядають як додаткові грошові надходження на момент реалізації активів.

Чисті грошові надходження порівнюють з чистими інвестиціями на здійс­нення проекту.

Чисті інвестиції (Net Investments) — сума додаткових грошових коштів, спря­мованих на здійснення проекту капітальних інвестицій.

Зокрема, якщо придбання нового обладнання супроводжується реалізацією старого обладнання, то при визначенні чистих початкових інвестицій виручка від продажу останнього вираховується з суми інвестицій у нове обладнання.

При цьому треба пам'ятати, що хоча йдеться про капітальні вкладення, ін­вестиції для здійснення проекту можуть включати не тільки вартість будівництва, обладнання або перепідготовку кадрів, а й вкладення коштів у додаткові товар­но-матеріальні запаси, дебіторську заборгованість та інші активи (рис. 6.1).

Проблема визначення ви­трат і вигід при інвестуванні на­самперед зумовлена тривалістю й невизначеністю періоду вико­ристання об'єкта капітальних ін­вестицій.

Цей період часто перевищує 15 або 20 років і встановити його досить чітко надто складно. Ра­зом з тим цей показник має важ­ливе значення для розрахунку майбутніх грошових надходжень.

Якщо проект капітальних ін­вестицій передбачає придбання обладнання, то періодом викорис­тання об'єкта капітальних інвес­тицій зазвичай є термін корисної експлуатації цього обладнання.

Однак за умов науково-технічного прогресу моральне старіння обладнання нерідко зумовлює потребу передчасної заміни його. Тому додаткові грошові надходження від використання обладнання припиняються до завершення періоду його фізичного старіння.

Поряд з цим існує проблема оцінки проектів, ефект від використання яких не можна відобразити у формі прибутку чи економії витрат.

Прикладом таких проектів є капітальні інвестиції, пов'язані з охороною при­роди, праці або здійсненням соціальних заходів. Для таких проектів потрібні ін­ші (нефінансові) підходи до оцінки вигід.

В узагальненому вигляді інформацію, що зазвичай є релевантною в процесі бюджетування капітальних інвестицій, наведено на рис. 6.2.

Загальні рекомендації щодо відбору й аналізу релевантної інформації викла­дені у Положенні 2 "Рішення щодо капітальних інвестицій", ухваленого Міжна­родною Федерацією бухгалтерів у жовтні 1989 року.

Оцінювання запропонованих проектів

Усі методи оцінки проектів капітальних інвес­тицій можна поділити на дві категорії:

1) методи дисконтування грошових потоків;

2) методи, що ігнорують вартість грошей з урахуванням часу (рис. 6.3).

Методи дисконтування грошових потоків (Discounted Cash Flow Techniques) —

це методи, які використовують концепцію вартості грошей з урахуванням часу для оцінювання проектів капітальних інвестицій.

Тож для осмислення й застосування цих методів потрібне чітке розуміння вказаної концепції.

Концепція вартості грошей і Вартість грошей з урахуванням часу (Time Value

з урахуванням часу І of Money) - сума доходу на інвестиції, яка отрима-

ш_тттшшш_{Штшшшіі}шшш_{ШШШШШШтшшшш}і на або може бути отримана за певний період часу.

Подібно до того, що синиця в руці краще за журавля в небі, гроші, які в нас є сьогодні, краще за гроші, які ми сподіваємося мати в майбутньому.

Зміну вартості грошей часто пов'язують зі зниженням купівельної спромож­ності їх у результаті інфляції.

Водночас не тільки інфляційні процеси визначають зміну вартості грошей. Слід також зважати на чинник невизначеності, присутній у царині економічних відносин.

Для інвестора завжди існує ризик втратити вкладені кошти внаслідок май­бутніх подій, які важко було передбачити (банкрутство, стихійне лихо тощо).

Проте навіть за відсутності інфляції та ризику основною причиною того, чому "гроші сьогодні" краще, ніж гроші, які будуть отримані в майбутньому, є те, що "сьогоднішні" гроші можна вигідно вкласти і мати з них певний дохід у вигляді відсотків. Тому виміром часової вартості грошей є сума відсотка на інвес­тиції, яка отримана або може бути отримана за цей період часу.

Часову вартість грошей можна розрахувати двома способами: на підставі про­стого або складного відсотка.

Простий відсоток розраховують множенням основної (інвестованої) суми на відсоткову ставку та період інвестицій.

Тобто простий відсоток нараховується тільки на початкову суму (внесок, позику тощо).

Складний відсоток (Compound Interest) — це відсоток, який нараховують на початкову суму та на раніше нараховані відсотки.

Для зіставлення цих двох методів нарахування відсотків використовують такий приклад.

ПРИКЛАД 6.2

Припустімо, що ви зробили депозитний внесок у банк у сумі 1 000 грн терміном на три роки з нарахуванням відсотків наприкінці року за ставкою 10%.

Для визначення суми внеску з використанням обох методів ~ простого і склад­ного відсотків — здійснімо відповідні розрахунки (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Зіставлення методики розрахунку простих і складних відсотків

У разі довготермінових інвестицій переважно використовують складні від­сотки, які дають більший дохід, ніж прості.

J Майбутня вартість (Future Value) — це вартість інвестицій через визначений період часу з ураху­ванням певної ставки відсотка.

У нашому прикладі майбутню вартість інвестицій у сумі 1 000 дол. за склад­ного відсотка і = 10% та п = З було розраховано так:

(1 000 + 1 000 • 0 + [(1 000 + 1 000 • і) • /] + [(1 000 + 1 000 • /) + (1 000 + 1 000 • 0 • /] ■ і = = 1 000 [(1 + 0 + (/ + Р) + (і + Р) + (Р + Р)] = 1 000 [(1 + 3/ + ЗР + Р)] = = 1 000 [(1 + /)(1 + /)(1 + 0] = 1 000 (1 + О³ = 1 000 (1 + ОД)³ = 1 331.

Звідси випливає, що для обчислення майбутньої вартості інвестицій можна скористатися формулою:

FV = PV (1 + 0" (6.1)

де FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; і — ставка складного відсотка; п — кількість періодів нарахування відсотків. З наведеної формули бачимо, що майбутня вартість одної грошової одиниці

дорівнює (1 + і)^п.

Для спрощення розрахунків майбутньої вартості можна користуватися таб­лицею складних відсотків (додаток 1.1), що містить готові розрахунки за форму­лою (1 + і)" для різних значень (/) та (п).

Використовуючи цю таблицю, побачимо, що на перехресті значень і = 10% та п = 3 майбутня вартість 1 грн (або іншої грошової одиниці) дорівнює 1,331.

Отже, майбутня вартість 1 000 грн дорівнює: 1 000 • 1,331 = 1 331 грн.

J Теперішня вартість (Present Value) — це вартість майбутніх грошових потоків на теперішній час.

Для визначення теперішньої вартості інвестицій необхідно з суми майбутніх грошових надходжень вирахувати суму відсотків, нарахованих за певною ставкою (/) за певний період (п).

Процес коригування майбутніх грошових надходжень для визначення тепе­рішньої вартості їх називають дисконтуванням.

Дисконтування (Discounting) — процес визначення теперішньої вартості май­бутніх грошових потоків.

Відповідно, ставку відсотка, що використовують для дисконтування, назива­ють Ставкою дисконту (Discount Rate).

Теперішню вартість інвестицій мона обчислити за формулою:

У цьому разі ставку відсотка (/'), використану для дисконтування, називають ставкою дисконту.

Відповідно, теперішня вартість однієї грошової одиниці дорівнює: 1 : (1 + і)^п або (1 + ifⁿ і також може бути визначена за спеціальною таблицею (додаток 1.2). Так, у цій таблиці на перетині значень і = 10% та п = 3 маємо показник 0,75132. Виходячи з цього, теперішня вартість суми 1 331 грн дорівнює:

1 331 -0,75132= 1 000 грн. Аналогічний результат отримаємо за формулою:

1 331 : (1 + 0,1)³ = 1 331 : 1,331 = 1 000 грн.

Взаємозв'язок між теперішньою та майбутньою вартістю можна проілюстру­вати графічно (рис. 6.4).

Ануїтет і Ануїтет (Annuity) -це ———^J серія рівновеликих платежів (або надходжень), що здійснюються через однакові проміжки часу впродовж певно­го періоду.

Якщо момент оцінювання ануїтету передує моментові пер­шої виплати або збігається з ним, тоді дисконтована величина ануї­тету є його теперішньої вартістю.

Відповідно, майбутня вар­тість ануїтету (Future Value of Annuity) — це вартість ануїтету на момент останньої виплати.

Припустімо, що за три роки щорічний внесок (наприкінці ро­ку) в банк на депозитний раху­нок становив 1 000 дол., а відсоток нараховували за ставкою 10% річних.

Графічно точки часу, в яких визначається теперішня і майбутня вартість ви­плат, можна показати так:

1 000 1 000 ! ⁰⁰° PV ■-----------------------------•------------------------.--------------------------• FV

Для визначення майбутньої вартості ануїтету необхідно розрахувати майбут­ню вартість кожної виплати і підсумувати отримані результати.

У нашому прикладі майбутня вартість ануїтету:

FVA= 1 000-(1 + 0,1)² + 1 000-(1 + 0,1)' + 1 000 - (1 + 0,1)" =

= 1 000-1,21 + 1 000- 1,1 + 1 000- 1 = 1 210 + 1 100 + 1 000 = $3 310.

Майбутню вартість ануїтету (FVA) можна розрахувати за формулою:

FVA = А х ((1 + і)«- 1) _: і (6.3)

Майбутня вартість ануїтету за одним договором відповідно дорівнюватиме ((1 + і)" — 1): / й може бути визначена за таблицею відсоткового чинника майбут­ньої вартості ануїтету (FVIFA), наведеною в додатку 1.3.

У цій таблиці на перетині значень і = 10% та п = 3 маємо чинник майбутньої вартості ануїтету, який дорівнює 3,31.*

Отже, FVA = 1 000 • 3,31 = $3 310.

Теперішня вартість ануїтету (Present Value of Annuity) — це дисконтована сума ануїтету на дату останньої виплати.

Для визначення теперішньої вартості ануїтету (PVA) необхідно обчислити теперішню вартість кожної виплати і підсумувати отримані результати.

Припустімо, що нам треба визначити теперішню вартість ануїтету, виходячи з умов розглянутого раніше прикладу (А = 1 000, і = 10%, п = 3).

У цьому разі

PVA = 1 000 : (1 + ОД)¹ + 1 000 : (1 + ОД)² + 1000 : (1 + ОД)³ =

= 1 000 : 1,1 + 1 000 : 1,21 + 1 000 : 1,331 = 909,1 + 826,4 + 751,3 = 2 486,8 = $2 487.

Для визначення теперішньої вартості ануїтету можна використати формулу: PVA = А• ((1 - (1 + і)^п) : і (6.4)

Для спрощення розрахунку значень ((1 — (1 + /)■") : і можна знайти в таблиці відсоткового чинника теперішньої вартості ануїтету (PVIFA), наведе­ної у додатку 1.4.

Необхідність дисконтування при оцінюванні інвестиційних проектів зумов­лена тим, що, розглядаючи проекти капітальних інвестицій, слід зіставити їх ви­годи з іншими ймовірними проектами. Визначивши теперішню вартість проекту з високим ризиком, ми можемо зіставити її із сумою, котру треба вкласти в надійні цінні папери, щоб за того самого відсотка і за той самий період отримати ту саму суму грошових надходжень, але з меншим ризиком.

Таке зіставлення дає змогу визначити, чи виправданий ризик і чи варто прий­мати той чи інший проект. Однак виникає питання: яку відсоткову ставку (став­ку дисконту) використати для визначення теперішньої вартості проекту капіталь­них інвестицій.

Ставкою дисконту, зокрема, може бути:

/ кредитна ставка банку;

/ середньозважена вартість капіталу;

/ альтернативна вартість капіталу;

/ внутрішня норма прибутковості.

Ставка дисконту, що використовується для визначення теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень при оцінюванні проектів капітальних інвестицій, здебільшого базується на вартості капіталу компанії.

Вартість капіталу (Cost of Capital) — це комбінований (середньозважений) відсоток прибутку, що його компанія має сплачувати своїм інвесторам.

Для здійснення господарської діяльності підприємство залучає кошти з різ­них джерел і повинне заохочувати наявних і потенційних інвесторів.

Основними джерелами фінансування корпорації є надходження від випуску акцій, а також довготермінова кредиторська заборгованість.

Припустімо, що капітал компанії "Оптиміст" має таку структуру (табл. 6.2):

Виходячи з наведених даних, розрахуємо вартість власного капіталу, сфор­мованого завдяки випуску простих акцій:

Дивіденд на акцію : Ринкова вартість акції = 6 : 40 = 0,15= 15% Аналогічно розраховують вартість привілейованих акцій:

10 : 100 = 0,10 = 10%

Для розрахунку вартості облігацій припустімо, що ринкова вартість їх збіга­ється з номінальною, а податок на прибуток становить 30%.

На підставі цих припущень визначимо вартість довготермінового позикового капіталу:

0,1 -(1 -0,3) = 0,1-0,7 = 7%

Отримані результати дають змогу розрахувати середньозважену вартість капі­талу товариства "Оптиміст" (табл. 6.3).

Середньозважена вартість капіталу компанії "Оптиміст" дорівнює 12% і цю величину можна використати як ставку дисконту для визначення теперішньої вар­тості майбутніх грошових надходжень при оцінюванні інвестиційних проектів.

Доволі часто ставка дисконту, що використовується для оцінювання проек­тів капітальних інвестицій, вища за вартість капіталу підприємства.

По-перше, як уже згадувалося, поряд з проектами капітальних інвестицій, що дають пряму економічну вигоду, підприємства здійснюють проекти, спрямо­вані на поліпшення умов праці і мають лише соціальний ефект.

У зв'язку з цим ставка дисконту для прибуткових проектів має враховувати не тільки вартість капіталу компанії, а й вартість капітальних інвестицій, ефект яких не відображається у вигляді прибутку чи економії витрат.

По-друге, різні проекти капітальних інвестицій мають різну міру невизначе­ності й ризику.

Тож зрозуміло, що до різних проектів можуть бути застосовані різні ставки дисконту, які враховують цей ризик.

6.2. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ПРОЕКТІВ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Як уже згадувалося, всі методи оцінювання проектів капітальних інвестицій можна поділити на дві групи.

Найпоширенішими методами оцінювання, що передбачають дисконтуван­ня грошових потоків, є: чиста теперішня вартість та внутрішня норма прибут­ковості.

Чиста теперішня вартість (Net Present Value) — це різ­ниця між теперішньою вартістю майбутніх чистих гро­шових надходжень і теперішньою вартістю чистих інвес­тицій.

де С_п — чисті грошові надходження n-го періоду;

І — чисті інвестиції.

Для визначення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) проекту капітальних ін­вестицій майбутні грошові надходження дисконтуються за допомогою відповід­ної ставки дисконту.

Потім із суми розрахованої таким чином теперішньої вартості майбутніх грошо­вих надходжень вираховують теперішню вартість чистих початкових інвестицій.

Якщо отримана в такий спосіб чиста теперішня вартість проекту більша або дорівнює нулю, це означає, що даний проект забезпечує компанії та її інвесторам необхідний прибуток, тому його можна прийняти.

Якщо ЧТВ має негативне значення, то, відповідно, цей проект не слід прий­мати, бо він не забезпечує мінімально необхідної прибутковості інвестицій.

Схематично алгоритм обчислення й інтерпретацію чистої теперішньої вар­тості проекту показано нарис. 6.5.

Для ілюстрації розрахунку чистої теперішньої вартості розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 6.3

ВАТ "Оптиміст"розглядає два не пов'язані один з одним проекти капіталь­них інвестицій, інформацію про які наведено в табл. 6.4.

* Зокрема, ліквідаційна вартість 20 000 грн.

Вартість капіталу ВАТ "Оптиміст" становить 12%, але оскільки проект "Альфа " є ризикованішим, для нього застосовують ставку дисконту 15%.

Виходячи з наведених даних, обчислимо чисту теперішню вартість кожного проекту, використовуючи значення чинника дисконту відповідно при ставках 15% і 12% (додаток 1.2).

Отже, проект "Альфа "є потенційно вигідним, оскільки забезпечує позитивну чисту теперішню вартість.

Слід звернути увагу, що в цьому разі сума річних надходжень є постійною величиною. Тому для розрахунку чистої теперішньої вартості можна використа­ти таблицю значень теперішньої вартості ануїтету (додаток 1.4). У цій таблиці при значенні і — 12, п = 3 чинник теперішньої вартості ануїтету для 1 грн дорівнює 2,40183. Також значення можна отримати, склавши чинники дисконту, наведені в табл. 6.6.

0,89286 + 0,79719 + 0,71178 = 2,40183 Виходячи з цього, теперішня вартість майбутніх грошових надходжень дорівнює:

52 000-2,40183 = 124 895 грн.

Це означає, що для отримання впродовж трьох років 52 000 грн щорічно ВАТ "Оптиміст"має вкласти в надійні цінні папери або депозит 124 895 грн під 12% річних.

Відтак проект "Бета " вигідний, оскільки забезпечує ті самі грошові надход­ження шляхом інвестування 120 000 грн, тобто принесе додатково 4 895 грн.

Визначаючи очікувані грошові потоки для оцінки проектів капітальних інвес­тицій, слід зважати на інфляційні процеси та можливі ризики.

Розрахунок чистої теперішньої вартості з огляду на інфляцію

Для врахування впливу інфляції слід скоригувати майбутні грошові надходжен­ня і ставку дисконту.

Ставку дисконту коригують шляхом ви­значення номінальної норми прибутковості, що обчислюється за формулою:

Номінальна норма

прибутковості ⁼ О ⁺ Реальна норма) х (1 + Відсоток інфляції) - 1 (6.6)

Припустімо, що в прикладі з проектом "Бета" річний рівень інфляції стано­вить 10%.

Виходячи з цього, обчислимо номінальну норму прибутковості:

Номінальна норма

прибутковості = (1 ⁺ °'¹²) ^х (1 ⁺ °'¹⁰) - 1 = (1Д2 х 1,1) - 1 = 1,232 - 1 = 0,232

Альтернативний підхід до визначення номінальної норми прибутковості — коригування реальної норми прибутковості з урахуванням двох чинників, а саме: рівня інфляції (10%) та комбінованого впливу інфляції і ставки дисконту:

Реальна норма прибутковості 0,12

Відсоток інфляції 0,10

Комбінація (0,12 х 0,1) 0,012

Номінальна норма прибутковості 0,232

Отже, для дисконтування майбутніх грошових потоків слід використати ставку дисконту 23,2%. Але спершу треба скоригувати майбутні грошові потоки з ураху­ванням рівня інфляції.

Рік

1 52 000 х 110% = 57 200

2 57 200 х 110% = 62 920

3 62 920 х 110% = 69 212

Оскільки в таблиці теперішньої вартості немає і = 23,2%, обчислимо фактор дисконту*для кожного року за формулою (6.2):

1 рік 1 : 1,232 = 0,81168

2 рік 1 : (1,232)² = 0,65883

3 рік 1 : (1,232)³ = 0,53477

Розрахунок чистої теперішньої вартості з урахуванням зроблених коригувань матиме такий вигляд (табл. 6.7).

Як бачимо, скоригована чиста теперішня вартість проекту збігається з ЧТВ до коригування. З цієї причини багато компаній не роблять коригування ЧТВ з урахуванням інфляції. Проте це прийнятно лише за умов незначного рівня ін­фляції, оскільки в практиці не існує синхронного впливу інфляції на доходи та витрати. Тому слід розглядати вплив інфляції на конкретні види продукції, по­слуг тощо.

Наприклад, при розробленні бізнес-плану хлібозаводу, реалізація якого почалася 1 жовтня 1997 року в Росії, були передбачені диференційовані рівні інфляції на збут, прямі й загальногосподарські витрати, зарплату та інші ресурси.

Аналіз чутливості чистої теперішньої вартості проекту

У процесі реалізації проекту під впливом різ­них непередбачених обставин можуть виникати відхилення від попередніх оцінок майбутніх гро­шових потоків. Чинниками, які найбільшою мі­рою можуть впливати на ефективність проекту, є:

/ фізичний обсяг продажу продукції або послуг;

/ ціна реалізації продукції (послуг);

/ величина операційних витрат;

/ сума інвестицій;

/ вартість капіталу (ставка дисконту).

У зв'язку з цим ще на стадії оцінювання проекту доцільно здійснити аналіз чутливості ЧТВ до можливих її відхилень від очікуваного значення (рис. 6.6).

Аналіз чутливості ЧТВ (NPVSensitivity Analysis) — вивчення ймовірного впли­ву зміни початкових оцінок і припущень на чисту теперішню вартість проекту.

Фрагмент аналізу чутливості наведено у табл. 6.8.

Такий аналіз уможливлює визначення найчутливіших змін, але не враховує імовірність змін. Тому аналіз чутливості доцільно доповнювати розрахунком очі­куваної величини, виходячи з імовірності подій.

Внутрішня норма прибутковості

Внутрішня норма прибутковості (Internal Rate of Return — IRR) — це ставка дисконту, за якої чиста тепе­рішня вартість проекту капітальних інвестицій дорівнює нулю. Інакше кажучи, це ставка дисконту, за якої гро­шові надходження дорівнюють початковим інвестиціям.

Цей показник іноді називають внутрішнім коефіцієнтом окупності або дис­контованою нормою прибутку.

Внутрішня норма прибутковості характеризує максимальну вартість капіталу для фінансування інвестиційного проекту.

Внутрішню норму прибутковості порівнюють з мінімальною нормою при­бутковості, яка зазвичай грунтується на вартості капіталу фірми й використову­ється для добору перспективних проектів капітальних вкладень.

Таку мінімальну норму прибутковості часто називають ставкою відсікан­ня, оскільки вона проводить межу між прибутковими й неприбутковими про­ектами. Ті проекти, внутрішня норма прибутковості яких перевищує ставку відсікання, забезпечують позитивну чисту теперішню вартість, тобто є при­бутковими. І навпаки, проекти, внутрішня норма прибутковості яких нижча за ставку відсікання, не можуть бути прийняті, оскільки мають негативну чис­ту теперішню вартість.

Схематично інтерпретацію внутрішньої норми прибутковості показано на рис. 6.7.

За умов ануїтету для визначен­ня внутрішньої норми прибутко­вості (ВНП) можна використати рівняння:

, Щорічна сума „ \

чистих грошових х ^Чинник І надходжень дисконту |

~ Чисті інвестиції = 0

Перетворивши це рівняння, І одержимо: і

Чинник Чисті інвестиції

дисконту ~ Щорічна сума ^⁶"⁷^ чистих грошових надходжень

Обчисливши у такий спосіб чинник дисконту, потім за табли­цею теперішньої вартості ануїтету

можемо визначити відповідну ставку дисконту, яка і є у цьому разі внутрішньою

нормою прибутковості.

Для ілюстрації розрахунків повернемося до прикладу з проектом "Бета" який розглядає товариство "Оптиміст". Підставивши в наведену вище формулу дані з прикладу, маємо:

120 000 : 52 000 = 2,3077

Звернувшись до таблиці теперішньої вартості ануїтету, (додаток 1.4) бачимо що за п - З чинник дисконту 2,3077 перебуває між значеннями 2,2832 (за / = 15%S та 2,3216 (за / = 14%).

мсу^Ц%°^^НаЧаЄ' ^Щ° ^ВН>^ГГР^{ІШНЯ н}°Р^ма прибутковості проекту має значення між

Оскільки вартість капіталу товариства "Оптиміст" становить 12% ми може­мо дійти висновку, що внутрішня норма прибутковості, значення якої лежить в інтервалі 14 - 15%, перевищує ставку відсікання.

Якщо існує необхідність у точніших розрахунках, тоді для визначення внут­рішньої норми прибутковості слід застосувати метод лінійної інтерполяції. Формули, побудовані за цим методом, мають такий вигляд:

d-«-■#: <Я-ЛИ^-<,) (6.8),

'і + 0ї-\6):(/ї-Л>-(Ь-'і) <⁶-⁹>'

де /₂ та /, — відповідно верхня і нижня "ставки дисконту інтервалу, в межах якого перебуває значення внутрішньої норми прибутковості;

/₂ if_{ — значення чинника дисконту відповідно при ставці дисконту і₂ та ц;

f_K — значення чинника дисконту при ставці, що є внутрішньою нормою прибутковості.

Застосувавши наведені формули, одержимо:

15% - (2,3077 - 2,2832) : (2,3216 - 2,2832) • 1% = 14,36% або

14% + (2,3216 - 2,3077) : (2,3216 - 2,2832) • 1% = 14,36% Для наочності наведені вище розрахунки можна подати так:

Якщо річна сума грошових надходжень — величина непостійна, то внутрішню норму прибутковості розраховують методом проб та помилок.

Для цього необхідно послідовно обчислити чисту теперішню вартість із за­стосуванням різних ставок дисконту.

Для ілюстрації цього скористаймося прикладом із проектом "Альфа" (табл.6.4).

Спершу за таблицею значень теперішньої вартості (додаток 1.2) розрахуємо ЧТВ за ставки дисконту 16% (табл. 6.9).

Як бачимо, за ставки 16% чиста теперішня вартість проекту "Альфа" значно вище нуля. Тому спробуємо обчислити ЧТВ за ставки 17% (табл. 6.10).

За ставки дисконту 17% чиста теперішня вартість нижча нуля. Отже, внутрі­шня норма прибутковості має значення, наближене до 17%. Для точнішого роз­рахунку застосуємо метод лінійної інтерполяції.

Слід скористатися формулою:

ВНП = С, + ЧТВ, : (ЧТВ, - ЧТВ₂) х (С₂ - С,) (6.10)

де С, — ставка дисконту, за якої ЧТВ має негативне значення; С₂ — ставка дисконту, за якої ЧТВ має позитивне значення; ЧТВ, — чиста теперішня вартість за ставки С,; ЧТВ₂ — чиста теперішня вартість за ставки С₂. Підставивши в цю формулу відповідні числові значення, одержимо:

17% + [-1606 : (-1606 - 8721) • (16% - 17%)] =

= 17% + [0,22572 • (-1%)] = 17% -0,22572 - 16,77%

Графічно цей підхід до визна­чення ВНП наведено на рис. 6.8.

Зазначимо, що метод інтерполя­ції дає лише приблизне значення внутрішньої норми прибутковості. Втім, цього достатньо, щоб зістави­ти одержаний результат зі ставкою відсікання і визначити перспектив­ність того чи того проекту.

В окремих випадках застосуван­ня внутрішньої норми прибутковос­ті для оцінювання проектів капітальних інвестицій є проблематичним. Це зумовлено тим, що у випадку нетрадиційних грошових потоків проект може мати кілька внутрішніх норм прибутковості або не мати її взагалі.

ПРИКЛАД 6.4

Припустімо, підприємство розглядає два проекти капітальних інвестицій X і Y, про які є така інформація (табл. 6.11).

Нетрадиційність грошових потоків у цьому прикладі полягає в тому, що про­ект X має видаток грошових коштів не лише на початку проекту, а й у році 2, а в проекті Yвидаток коштів передбачено не на початок проекту, а в році 1. В резуль­таті проект X має дві внутрішні норми прибутковості — 10% і 25% (табл. 6.12). Графічно це показано на рис. 6.9.

Своєю чергою, проект Y не має реальної норми прибутковості, що підтверд­жує наведений нижче розрахунок.

4 000 4 000

+2 000--------------+----------= о

(1 + /)' (1 + ІУ ^U'

звідси і =~V (-1)

У зв'язку з цим за умов нетрадиційних грошових потоків не рекомендується використовувати внутрішню норму прибутковості для оцінювання проектів капі­тальних інвестицій.

Серед методів, що не враховують вартості грошей з урахуванням часу, найпо­ширенішими є період окупності й облікова норма прибутковості.

Період окупності (Payback Period) — період часу, необ­хідний для повного відшкодування інвестицій за рахунок чистих грошових надходжень від їх використання.

За умов ануїтету період окупності обчислюють як відношення суми інвести­цій до річної суми грошових надходжень.

Тепер розглянемо проект "Альфа", коли грошові надходження в різні роки різні (табл. 6.13).

Отже, період окупності проекту "Альфа" дорівнює 2 роки. Як бачимо, період окуп­ності акцентує увагу на мінімізації ризику, пов'язаного з часом, а також є простим для розрахунку та розуміння.

Поряд із тим цей показник має суттєві вади:

/ ігнорує вартість грошей у часі;

/ ігнорує грошові потоки за межами пе­ріоду окупності;

/ не враховує ризики, що не пов'язані з часом.

Через це в практиці доволі часто застосовують дисконтований період окупності.

Дисконтований період окупності (Discounted Payback Period) — період часу, необхідний для відшкодування дисконтованої вартості інвестицій за рахунок те­перішньої вартості майбутніх грошових надходжень.

Отже, для визначення цього показника насамперед слід продисконтувати гро­шові надходження. Навіть за умов ануїтету необхідно дисконтувати кожну суму надходжень окремо.

Розрахуємо дисконтований період окупності проектів "Альфа" і "Бета", ви­користовуючи дані табл. 6.14.

Отже, дисконтований період окупності охоплює два роки і частину третього року. Але яку частину? Щоб одержати відповідь, слід зробити такий розрахунок:

Проект "Альфа"

125 330

2 роки + -----------= 2,87 року

144 654

Проект "Бета"

32 117 2 роки + _37Qi2 = 2,87 року

304

С.Голов. Управлінський облік

Як бачимо, період окупності з урахуванням вартості грошей у часі більший, ніж без урахування цього чинника. s

При цьому обидва проекти мають однаковий дисконтований період окупності, хоча звичайний період окупності проекту "Альфа" більший, ніж проекту "Бета".

Період рятування інвестицій (Bailout Period) — це пе-

| ріод часу, необхідний для відшкодування інвестицій за J рахунок отриманих грошових надходжень від їх вико­ристання та ліквідаційної вартості об'єкта інвестування.

Цей показник, на відміну від періоду окупності, враховує не лише чисті грошові надходження від реалізації проекту, а й ліквідаційну вартість об'єкта інвестування.

Період окупності не враховує ліквідаційну вартість, бо вона завжди перебуває за межами періоду окупності. Період рятування інвестицій передбачає, що об'єкт інвестування має ліквідаційну вартість на будь-який момент, якщо керівництво вирішить припинити здійснення проекту й повернути інвестовані кошти.

Розглянемо такий приклад.

ПРИКЛАД 6.5

Підприємство розглядає доцільність придбання устаткування вартістю 132 000 грн, термін експлуатації якого становить 10 років, а ліквідаційна вар­тість наприкінці цього терміну дорівнюватиме нулю.

Як очікується, устаткування забезпечить щорічну економію грошових коштів у сумі 33 000 грн. Хоча ліквідаційна вартість наприкінці 10-го року експлуатації устаткування дорівнює нулю, очікується, що його можна буде продати впродовж терміну експлуатації.

Інформація про можливі грошові надходження наприкінці року з урахуванням ліквідаційної вартості устаткування міститься в табл. 6.15.

Отже, наприкінці третього року загальна сума економії грошових коштів (33 000 • 3 = 99 000) плюс ліквідаційна вартість устаткування на кінець тре­тього року (33 000) дають можливість підприємству відшкодувати інвестиції в устаткування.

Таким чином, період окупності передбачає, що проект триватиме до досяг­нення його окупності. Показник періоду рятування інвестицій, у своєю чергою, надає керівникові додаткову інформацію, корисну для прийняття рішень за умов ризику дострокового припинення проекту капітальних інвестицій.

Облікова норма прибутковості (Accounting Rate of І Return) — відношення величини середнього чистого при-| бутку, отриманого в результаті капітальних інвестицій, до середньої або первісної вартості інвестицій.

Розрахунок облікової норми прибутковості на основі первісної вартості ін­вестицій здійснюють за формулою:

Середній чистий прибуток

Облікова норма прибутковості = ----------:---------------------------- (6.12)

Інвестиції

Середній чистий прибуток визначають за формулою:

Чистий прибуток

Середній чистий прибуток = —77. : : (6.13)

^{F F} Кількість років

Виходячи з цього, у прикладі ВАТ "Оптиміст" середній чистий прибуток дорівнює:

Проект "Альфа":

(400 000 + 300 000 + 220 000) - 700 000 -----------------З----------------- = 73 333 грн.

Проект "Бета":

(52 000 + 52 000 + 52 000) - 120 000 -------------------------;------------------------- = 12 000 грн.

У практиці поширенішим є розрахунок облікової норми прибутковості на основі середньої вартості інвестицій.

У разі застосування методу прямолінійної амортизації середню вартість ін­вестицій можна визначити за такою формулою:

Середня вартість ₌ Первісна вартість + Ліквідаційна вартість ₍₆ ^

інвестицій 2

Включення ліквідаційної вартості у наведену формулу пов'язане з тим, що вона може зменшити початкові інвестиції або підвищити грошовий потік у май­бутньому при заміні обладнання.

У прикладі з проектом "Бета" ліквідаційна вартість дорівнює нулю. Тому середня вартість інвестицій дорівнює середній вартості устаткування впродовж трьох років.

Обчислимо середню вартість устаткування для кожного року.

Тепер можемо визначити середню вартість устаткування впродовж трьох років:

(100 000 + 60 000 + 20 000) : 3 = 60 000 грн.

Аналогічний результат отримаємо, засто­сувавши формулу:

Середня = (120 000 + 0) : 2 = 60 000 грн.

вартість ^v

інвестицій

На графіку (рис. 6.10) бачимо цю суму в середині терміну проекту.

Вартість 120 000 v

80 000-------V.

60 000----------1 - ~Nv

40 000-----------1------j- -^V

і і і ^ч.

________і і______і___________\ > РОКИ

1 1,5 2 З

Рис. 6.10. Графік амортизації обладнання

Відповідно, середня вартість інвестицій для проекту "Альфа" дорівнює, грн:

700 000 + 20 000

--------------------- = 360 000

Виходячи з наведених вище формул і розрахунків, визначимо облікову норму прибутковості проектів "Альфа" і "Бета".

Як бачимо, проекти "Альфа" і "Бета" мають приблизно однакову облікову норму прибутковості.

Облікову норму прибутковості доволі легко обчислити. Крім того, вона уз­годжується з показниками фінансової звітності підприємства. Проте цей показ­ник не враховує вартість грошей у часі й залежить від методу амортизації та методики розрахунку інвестицій (знаменник формули 6.12).

На практиці вибір методів для оцінювання проектів капітальних інвестицій значною мірою залежить від середовища.

Так, за інвестицій у країни з нестабільною економікою інвестори здебільшо­го намагаються відшкодувати вкладені кошти. Тому для них пріоритетом є період окупності проекту.

Результати дослідження практики застосування методів оцінювання про­ектів кащтальних інвестицій компаніями розвинених країн світу наведено в табл. 6.16.

6.3. РАЦІОНУВАННЯ КАПІТАЛУ ТА ПОДАЛЬШИЙ АУДИТ

Раціонування капіталу (Capital Rationing) — процес вибору найліпшого серед кількох прибуткових інвестиційних проектів за умов обмеженого фі­нансування.

Необхідність раціонування зумовлена обмеженням суми коштів, що їх може інвестувати компанія. Це обмеження може існувати через внутрішні причини (інвестиційна політика керівництва компанії) або через зовнішні чинники (не­можливість залучити кошти кредиторів).

Виходячи з цього, розрізняють, відповідно, м'яке й жорстке раціонування капіталу (рис. 6.11).

За умов обмежених ресурсів потрібна всебічна оцінка проек­тів капітальних інвестицій.

Оцінювання ЧТВ імовірних проектів капітальних інвестицій можна здійснити двома шляхами:

1) повного аналізу;

2) диференціального аналізу.

Метод повного аналізу пе­редбачає розрахунок теперішньої вартості всіх грошових потоків кожного проекту.

При застосуванні диферен­ціального аналізу дисконтують лише різницю між грошовими потоками існуючих проектів.

ПРИКЛАД 6.6

Підприємство має мікроавтобус, який використовує для перевезення робітни­ків. Мікроавтобус було придбано три роки тому за 56 000 грн, його балансова вартість сьогодні дорівнює 35 000 грн, а залишковий термін експлуатації стано­вить 5 років за умови проведення ремонту вартістю 10 000 грн у другому році вказаного залишкового періоду. Поточна ціна реалізації мікроавтобуса становить 20 000 грн, а наприкінці терміну експлуатації очікується, що його ліквідаційна вартість буде 8 000 грн (за умови проведення ремонту). Річні експлуатаційні ви­трати на утримання мікроавтобуса дорівнюють 40 000 грн.

Підприємство має можливість придбати новий мікроавтобус вартістю 51 000 грн в обмін на старий автобус та здійснити платіж коштами у сумі 31 000 грн.

Новий мікроавтобус зменшить експлуатаційні витрати на 10 000 грн і не потребуватиме ремонту. Термін його корисної експлуатації становить 5 років, а очікувана ліквідаційна вартість дорівнює 3 000 грн. Мінімальна норма прибутко­вості інвестицій підприємства становить 15%.

Необхідно, виходячи з показника чистої теперішньої вартості, визначити до­цільність придбання нового мікроавтобуса.

Використовуючи дані додатку 1.2, обчислимо чисту теперішню вартість кож­ного варіанта.

Як бачимо з таблиці 6.17 у разі придбання нового мікроавтобуса чиста теперішня вартість чистих видатків менша на 7 597,1 грн (137 670,4 — 130 073,3).

Отже, вигідніше придбати новий мікроавтобус, що дасть змогу мінімізувати витрати.

Аналогічний результат отримаємо шляхом диференціального аналізу, наведе­ного далі (табл. 6.18.)

Наприкінці 1999 року дирекція ТОВ "Діловий центр Європа" постала пе­ред необхідністю замінити офісний автомобіль "Peugeot-406" на новий.

З метою отримання необхідної для аналізу інформації керівництво компа­нії звернулося до:

/ офіційного імпортера автомобілів "Peugeot" в Україні (компанія "Ілта") з проханням про надання комерційної пропозиції стосовно умов купівлі автомобіля "Peugeot-406" ;

/ "Першої лізингової компанії" з проханням надати пропозиції можливих варіантів лізингу того самого автомобіля терміном на два роки.

"Перша лізингова компанія" (Київ, Україна) впродовж 2000 року збільшила парк автомобілів, переданих у лізинг терміном від одного до трьох років, до ста одиниць і посіла місце найбільшої лізингової компанії країни. Крім того, умо­ви, які вона пропонувала на той час, були найпривабливішими.

У результаті ТОВ отримало від компанії "Ілта" таку інформацію:

/ у разі купівлі нового автомобіля компанія "Ілта" погодилася прийняти старий автомобіль за ціною $6 000, в тому числі ПДВ $1 000, та зараху­вати цю суму як часткову оплату за новий;

/ ціна нового автомобіля в офіційного імпортера становить $18 000, в тому числі ПДВ $3 000;

/ ставка відсотка за кредитним договором дорівнює 16% річних;

/ термін використання автомобіля збігається з гарантійним терміном

експлуатації автомобіля й становить два роки;

/ сплата всіх платежів — передплата не пізніше першого дня кварталу; / середньорічний пробіг автомобіля становить 30 000 км.

"Перша лізингова компанія" погодилася надати автомобіль в операційну оренду, а щомісячна орендна плата дорівнює $585.

По завершенні терміну використання автомобіля "Перша лізингова ком­панія" запропонувала такі варіанти:

/ або викупити автомобіль за ціною $6 000, в тому числі ПДВ $1 000;

/ або замінити об'єкт лізингу на новий автомобіль на тих самих умовах із зарахуванням залишкової вартості автомобіля до першого лізингового платежу.

Основними завданнями, покладеними на Дирекцію Товариства засновни­ками компанії за умов жорсткої конкуренції й значного зменшення рівня орен­дних ставок упродовж останніх двох років, є:

/ підтримання максимально можливого заповнення приміщень бізнес-центру; / контроль за витратами Товариства;

/ забезпечення певного рівня щоквартальних дивідендних виплат, а також програм, фінансованих за рахунок прибутку й спрямованих на підтрим­ку конкурентоспроможності бізнес-центру.

.Голов. Управлінський облік

Розділ 6. Аналіз для прийняття рішень стосовно довготермінових інвестицій

311

ентр Європа" постала пе-geot-406" на новий.

імації керівництво компа-

У країні (компанія "Ілта") иції стосовно умов купівлі

іати пропозиції можливих іном на два роки.

здовж 2000 року збільшила ного до трьох років, до ста іії країни. Крім того, умо-

бливішими.

гаку інформацію:

іта" погодилася прийняти

:лі ПДВ $1 000, та зараху-

і становить $18 000, в тому

інює 16% річних; з гарантійним терміном

першого дня кварталу;

$0 000 км.

і автомобіль в операційну

ія "Перша лізингова ком-

жу числі ПДВ $1 000;

ііль на тих самих умовах із я до першого лізингового

цію Товариства засновни->го зменшення рівня орен-

я приміщень бізнес-центру;

[відендних виплат, а також [ спрямованих на підтрим-

Виходячи з цього, керівництво Товариства вважає за доцільне використо­вувати як ставку дисконту чисту норму прибутковості компанії, що визнача­ється як співвідношення чистого прибутку й доходу від реалізації.

Цей показник враховує не тільки дивідендні очікування власників компа­нії на свої внески до статутного фонду, а й виконання за рахунок прибутку різноманітних програм, спрямованих на підтримання конкурентоспроможнос­ті бізнес-центру, а також на інші, зокрема й соціальні заходи, тобто ті, що не мають економічного ефекту.

За підсумками 1999 року чиста норма прибутковості ТОВ "Діловий центр Європа" дорівнює 0,55, або 55%.

Оскільки лізингові платежі сплачуються щомісяця, вона становить

г= 0,55 : 12 = 0,0458

Підприємство має достатню кількість вільних коштів між періодами диві­дендних виплат, розміщуючи їх на депозитних рахунках комерційних банків. Тому під час розрахунків варіанта купівлі аналізували два варіанти:

/ використання для цього вільних коштів підприємства — прийняття тако­го рішення означало б зменшення суми до розподілу між Засновниками за результатами четвертого кварталу 1999 року на $10 000;

/ залучення кредиту банку для купівлі автомобіля. Маючи статус корпора­тивного клієнта і достатнє забезпечення кредиту, керівництво ТОВ роз­раховує на 16% річних.

На підставі отриманої інформації, менеджер Товариства зробив розрахун­ки для трьох варіантів отримання автомобіля, наведених в табл. 6.19 — 6.21.

У розрахунок не були включені витрати з забезпечення автомобіля замі­ною сезонних шин, додатковим обладнанням (вогнегасник, аптечка, знак ава­рійної зупинки тощо). Ці витрати також не включені в розрахунки у варіанті купівлі автомобіля. Це зроблено тому, що вони наявні в обох випадках, отже, є нерелевантними.

Результати зроблених розрахунків засвідчили, що:

/ з точки зору теперішньої вартості варіант отримання автомобіля в лізинг є привабливішим, оскільки теперішня вартість цієї операції є наймен­шою;

/ крім того, він краще за інших забезпечує підтримання очікуваного За­сновниками підприємства рівня дивідендних виплат та інших програм, фінансованих за рахунок прибутку.

Обрання лізингу, крім явних фінансових переваг, надало Товариству та­кож переваги, що не пов'язані з фінансовим аналізом, але також мають суттєве значення. Йдеться про перекладення обов'язків з утримання автогосподарства, проведення технічного обслуговування, спілкування зі співробітниками ДАІ на плечі лізингової компанії. А ще, на відміну від варіанта купівлі автомобіля, у Товариства є можливість через два роки продовжити лізингову угоду з заміною автомобіля на новий.

Наприкшщ 1999 року дирекщя ТОВ "Дшовий центр Gepona" постала пе­ред необхщшстю замшити офюний автомобшь "Peugeot-406" на новий.

3 метою отримання необхцщоУ для анал1зу шформаци кер1вництво компа-нп звернулося до:

/ офщшного 1мпортера автомобиле "Peugeot" в Украпп (компашя "1лта") з проханням про надання комерцшно'1 пропозицп стосовно умов кушвл1 автомобшя "Peugeot-406" ;

/ "Ilepmoi л1зингово'1 компанп" з проханням надати пропозицп можливих BapiaHTiB л1зингу того самого автомобшя термшом на два роки.

"Перша л!зингова компашя" (Кшв, Украша) впродовж 2000 року збшылила парк автомобшв, переданих у л1зинг терм1ном вщ одного до трьох роюв, до ста одиниць i посша Micue найбшьшоТ л1зингово'1 компанИ краши. KpiM того, умо-ви, як1 вона пропонувала на той час, були найприваблившими.

У результат! ТОВ отримало bw компани "1лта" таку 1нформащю:

/ у pa3i кугавл1 нового автомобшя компашя "1лта" погодилася прийняти старий автомобшь за цшою $6 000, в тому числ1 ПДВ $1 000, та зараху-вати цю суму як часткову оплату за новий;

/ цша нового автомобшя в офщшного iMnopTepa становить $18 000, в тому чишй ПДВ $3 000;

/ ставка вщсотка за кредитним договором дор1внюе 16% р1чних;

/ термин використання автомобшя зб1гаеться з гарант1йним терм1ном

експлуатацЛ' автомобшя й становить два роки;

/ сплата Bcix платеж1в — передплата не шзшше першого дня кварталу; / середньор1чний npo6ir автомобшя становить 30 000 км.

"Перша л1зингова компан1я" погодилася надати автомобшь в операцшну оренду, а щом1сячна орендна плата дор1внюе $585.

По завершенш терм1ну використання автомобшя "Перша л1зингова ком-пан1я" запропонувала таю вар1анти:

/ або викупити автомобшь за цшою $6 000, в тому числ1 ПДВ $1 000;

/ або замшити об'ект л1зингу на новий автомобшь на тих самих умовах i3 зарахуванням залишковоТ вартост1 автомоб1ля до першого л1зингового платежу.

Основними заеданиями, покладеними на Дирекцш Товариства засновни-ками компанЛ за умов жорсткоУ конкуренцп й значного зменшення р1вня орен-дних ставок упродовж осташмх двох роив, е:

/ пщтримання максимально можливого заповнення примдцень б!знес-центру; / контроль за витратами Товариства;

/ забезпечення певного р1вня щоквартальних дивщендних виплат, а також програм, фшансованих за рахунок прибутку й спрямованих на шдтрим-ку конкурентоспроможност1 б1знес-центру.

Виходячи з цього, кер1вництво Товариства вважае за дощльне використо-вувати як ставку дисконту чисту норму прибутковост1 компанп, що визнача-еться як сшввщношення чистого прибутку й доходу вщ реал1заци.

Цей показник враховуе не тшьки дивщендш очжування власниюв компа­нп на CBoi внески до статутного фонду, а й виконання за рахунок прибутку р1зномаштних програм, спрямованих на тдтримання конкурентоспроможнос-Ti б1знес-центру, а також на шип, зокрема й сощальш заходи, тобто Ti, що не мають економ1чного ефекту.

За шдсумками 1999 року чиста норма прибутковосп ТОВ "Дшовий центр Свропа" дор1внюе 0,55, або 55%.

Оскшьки л1зингов1 платеж! сплачуються щомкяця, вона становить

г= 0,55 : 12 = 0,0458

Шдприемство мае достатню кшькють вшьних коиглв мш перюдами див1-дендних виплат, розмщуючи Тх на депозитних рахунках комерщйних банив. Тому шд час розрахунк1в вар!анта куп1вл1 анал1зували два вар1анти:

/ використання для цього вшьних коитв пщприемства — прийняття тако­го ршення означало б зменшення суми до розподшу м1ж Засновниками за результатами четвертого кварталу 1999 року на $10 000;

/ залучення кредиту банку для кутвл1 автомоб1ля. Маючи статус корпора­тивного юпента i достатне забезпечення кредиту, кер1вництво ТОВ роз-раховуе на 16% р1чних.

На тдстав1 отримано!' 1нформаци, менеджер Товариства зробив розрахун-ки для трьох вар1ант1в отримання автомобшя, наведених в табл. 6.19 — 6.21.

У розрахунок не були включеш витрати з забезпечення автомобшя замь ною сезонних шин, додатковим обладнанням (вогнегасник, аптечка, знак ава-piftHoi' зупинки тощо). IJi витрати також не включеш в розрахунки у BapiaHTi кутвл1 автомобшя. Це зроблено тому, що вони наявш в обох випадках, отже, е нерелевантними.

Результати зроблених розрахунюв засвщчили, що:

/ з точки зору TenepiuiHbo'i BapTOCTi вар!ант отримання автомобшя в л!зинг е приваблившгам, оскшьки тепер1шня варт1сть irie'i операц^ е наймен-шою;

/ кр1м того, BiH краще за шших забезпечуе пщтримання оч1куваного За­сновниками пщприемства р1вня дивщендних виплат та шших програм, фшансованих за рахунок прибутку.

Обрання л1зингу, KpiM явних ф1нансових переваг, падало Товариству та­кож переваги, що не пов'язаш з фшансовим анал1зом, але також мають суттеве значения. Йдеться про перекладення обов'язив з утримання автогосподарства, проведения техн1чного обслуговування, сшлкування 3i сп1вроб1тниками ДА1 на плеч1 л1зингово1 компанИ. А ще, на вщмшу ъщ вар1анта куп1вл1 автомобшя, у Товариства е можливють через два роки продовжити л1зингову угоду з замшою автомобшя на новий.

При рацюнуванш катталу слщ брати до уваги, що проекти можуть мати pi3Hi rpomoBi потоки, pi3Hy тривалють, по-р1зному впливати на загальний швестищйний портфель компани. Вщтак pi3Hi методи олшювання можуть шод! давати протилеж-Hi результати, а перевага якогось конкретного проекту не завжди е вирплальною.

Наприклад, не завжди проект, що мае бшьшу тепер1шню вартють, е найпри-бутков1шим. Прошюструемо це на приклад1 розглянутих paHiuie проекте "Аль­фа" i "Бета" (табл. 6.22).

Таблица 6.22 ■ "■■ ' ■■ ■	Узагальнена шформаи грог чеиь	\я про проекти "Альфа'	' i "Бета"
"Альфа"	719 324	700 000	19 324
"Бета"	124 895	120 000	4 895

Як бачимо, проект "Альфа" мае бшьшу чисту тепершню вартють за проект "Бета". Але rpomoBi потоки цих проекпв icTOTHO вщр1зняються, тому доцшьно розрахувати i пор!вняти шдекси прибутковост1 ix.

1ндекс прибутковост! (Profitability Index — PI) — стввщношення тепершньо! вартост1 майбутн1х грошових надходжень i чистих 1нвестиц1й.

У нашому прикладд

1ндекс прибутковост! проекту "Альфа":

719 324 : 700 000 = 1,028 1ндекс прибутковосгп проекту "Бета":

124 895 : 120 000 = 1,041

Отже, проект "Бета" е прибутковшгим, бо забезпечуе бшьшу вщцачу на 1нвестицп.

За умов обмеження суми, яку можна 1нвестувати, нерщко виникае потреба в оптимальшй KOM6iHanii обраних проект1в.

Оптимальна комбшащя може включати проекти, менш пpивaбливi з погляду чисто! TenepiuiHboi BapTOCTi або за тшллы показником.

ПРИКЛАД 6.7

ЗАТ "Альянс"мае бюджет катталъних твестщш на поточныйpitcу сум1610 ОООгрн i розглядае п 'ять привабливих npoeicmie, про яш е така тформащя (табл. 6.23).

Якщо проекты будуть обрат за показником чистог теперштъог eapmocmi, то суми, що залишаетъся (610 000 - 120 000 - 276 000 - 72 000 = 142 000), не вистачитъ на фшансування проекту Е.

Отже, треба визначити оптималъну комбтащю проектгв за умов наявних об-меженъ. Якщо проектов багато, для цього використовуютъ Мните програмування.

Але у нашш cumyau.il це можна зробити методом проб та помилок. Це дасть нам змогу визначити, що оптимальною е комбтащя проектов А, В i E (табл. 6.24).

Наведений приклад свщчить, що за умов ращонування катталу сумарна чис­та тепершня вар-псть швестишйного портфеля може бути важлив1шою, нЪк чис­та тепер1шня вартють кожного окремого проекту.

Це означае, що проекти з високою тепер1шньою вартютю, ухвалеш за зви-чайних умов, можуть бути вщхилеш з огляду на 1хнш вплив на загальний швес-тицшний портфель.

У nponeci рацюнування катталу можлива ситуащя, коли методи чистси Tenepim-ньоТ вартосп та внутршшьо! норми прибутковосп можуть дата протилежш результати.

ПРИКЛАД 6.8

Шдприемство розглядае два проекти, про ят е така шформащя (табл. 6.25).

З наведених даних видно, що проект Z може бути схвалений за показником чистої теперішньої вартості, але відхилений з огляду на внутрішню норму прибут­ковості.

Застосовуючи розглянуті методи, слід пам 'ятати, що результат оцінки за допомогою чистої теперішньої вартості правильний настільки, наскільки правиль­но обрано ставку дисконту.

Вельми ризиковано схвалювати проект тільки за його надто високу внутріш­ню норму прибутковості, бо ця норма буде планкою, котру інвестори встановлять нам на майбутнє.

Отже, доцільно застосовувати модифіковану внутрішню норму прибутковості.

Модифікована внутрішня норма прибутковості (Modified Internal Rate of Return — MIRR) — ставка нарощування, за якої інвестиції дорівнюють сумі кінцевої вартості.

Кінцеву вартість обчислюють за формулою:

Модифікована внутрішня норма прибутковості грунтується на припущенні, що проміжні грошові надходження будуть реінвестовані за вартістю капіталу.

Обчислимо кінцеву вартість проектів Q і Z, виходячи з вартості капіталу 10% {табл. 6.26).

Тепер визначимо чинник нарощування, за якого інвестиції дорівнюють сумі кінцевої вартості:

Проект Q:

11 353 : 7 000= 1,622 Проект Z:

18 272 : 12 000 = 1,523

Використовуючи дані додатку 1.1, доходимо висновку, що значення 1,622 при / = 10, п = 3 перебуває в інтервалі 1,60161 при і = 17% та 1,64303 при / = 18%. З цього випливає, що модифікована норма прибутковості проекту Q наближуєть­ся до 18%.

Своєю чергою, модифікована норма проекту Z дорівнює приблизно 15%.

Подальший avdum I Подальший аудит (Post-Implementation Audit) — лпй-_{хтішшштшшшштш}^^ ліз завершених проектів капітальних інвестицій шля-

хом зіставлення очікуваних і фактичних результатів.

Оскільки оцінка майбутніх грошових потоків на стадії бюджетування капі­тальних інвестицій може значно відрізнятися від фактичних грошових потоків, великі компанії широко застосовують подальший аудит у процесі впровадження проектів та після їх завершення.

Подальший аудит включає:

/ порівняння прогнозів і фактичних результатів для кожного з елементів

проекту, тобто обсягу продажу, ціни, витрат, інфляції тощо; / огляд методів прогнозування, застосовуваних на стадії оцінювання проектів; У огляд джерел інформації, використаних для оцінки проектів;

/ огляд відповідності використаних оцінок (період окупності, дисконтовані

грошові потоки тощо);

/ огляд непередбачених чинників, що виникли в процесі здійснення проекту; / огляд процесу прийняття рішення в світлі наявних даних.

Загальні рекомендації щодо організації й методології подальшого аудиту ви­кладені в Положенні 6 "Огляду після завершення", виданому Міжнародною Фе­дерацією бухгалтерів у квітні 1994 року.

Виявлення відхилень фактичних грошових потоків від очікуваних і аналіз причин виникнення дає змогу уникнути помилок у майбутньому, сприяє підви­щенню якості процесу планування капітальних інвестицій.

Практичний досвід свідчить, що подальший аудит уможливлює: / поліпшення планування капітальних інвестицій; / виявлення й стимулювання найкращих аналітиків;

/ підвищення дисциплінованості в процесі оцінювання проектів капіталь­них інвестицій.

1. Що таке бюджетування капітальних інвестицій?

2. Яка інформація є релевантною для прийняття рішень стосовно капітальних інвести­цій? Наведіть приклади.

3. Наведіть приклади грошових потоків (надходжень та платежів) у процесі інвес­тування.

4. Що таке дисконтування? Для чого його застосовують у процесі прийняття управлін­ських рішень ?

5. Як і для чого визначають чисту теперішню вартість проекту капітальних інвести­цій? Наведіть приклад.

6. Що таке внутрішня норма прибутковості? Як розрахувати цей показник?

7. Як визначити період окупності проекту капітальних інвестицій? У чому полягають переваги і вади цього показника ?

8. Що таке період рятування інвестицій ?

9. Що таке облікова норма прибутковості? Наведіть приклад обчислення цього показника.

10. Що таке аналіз чутливості проекту капітальних інвестицій?

11. Що таке раціонування капіталу? Чим воно зумовлене?

12. Які чинники слід брати до уваги в процесі раціонування капіталу? Наведіть приклади.

13. Що таке індекс прибутковості? Для чого застосовують цей показник?

14. Якими методами здійснюють аналіз альтернативних проектів?

15. Що таке модифікована внутрішня норма прибутковості? Як розрахувати цей показник?

16. Коли та з якою метою здійснюють подальший аудит проектів капітальних інвестицій?

1. Аналіз вигід і витрат: Практ. посібн. / Пер. з англ. С.Соколик. — К.: Основи, 2000.

2. Беренс В., Хавранек П.М. Руководство по оценке зффективности инвестиций. — М.: ИНФРА-М, 1995.

3. Бланк И.А. Инвестиционньїй менеджмент. - К.: ИТЕМ ЛТД, 1995.

4. Бирман Г., Шмидт С. Зкономический анализ инвестиционньїх проектов. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. І

5. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту. — К., 1995.

6. Идрисов А.Б., Картьииев С.В., Постников А.В. Стратегическое планирование и анализ зффективности инвестиций. — М.: Филинь, 1997.

7. Инвєстиідионное проектирование: практическое руководство по зкономическому обоснованию инвестиционньїх проектов / Под ред. С.И.Шумилина — М.: Финстатин-форм, 1995.

8. Ковалев В.В. Финансовьій анализ: управление капиталом, вьібор инвестиций, анализ отчетности. — М.: Финансьі и статистика, 1997.

9. Липсиц И.В., Коссов В.В. Инвестиционньїй проект: методн подготовки и анализа : Учебно-справочное пособие. — М.: БЕК, 1996.

10. Методические рекомендации по оценке зффективности инвестиционньїх проектов и их отбору для финансирования / Под ред. К.Шахназарова — М, 1994.

11. Пересада А.А. Основьі инвестиционной деятельности. - К.: ЛИБРА, 1996.

12. Проектний аналіз / За ред. С.О.Москвіна - К.: ЛІБРА, 1998.

13. Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционньїх проек­тов. - К.: Абсолют - В, Зльга, 1999.

14. Финансовьш бизнес-план : Учебное пособие / Под ред. В.М.Попова. - М.: Финансьі и статистика, 2000.

1.

Процес коригування майбутньої вартості грошових потоків для визначен­ня теперішньої вартості їх називають:

а) коригуванням; в) дисконтуванням; д) симуляцією.

б) ануїтетом; ^г) індексацією;

2.

Серія однакових за величиною платежів має назву:

а) акумуляція; в) ануїтет; д) окупність.

б) накопичення; г) паритет;

3.

Процес прийняття рішення щодо вибору проекту з метою найкращого використання обмежених коштів називають:

а) бюджетуванням капіталу; г) плануванням проекту;

б) аналізом витрат; д) дробінням капіталу.

в) раціонуванням капіталу;

4.

Підприємство розглядає можливість придбання устаткування вартістю 40 000 грн, яке не має ліквідаційної вартості та буде амортизовано прямоліній­ним методом упродовж 8 років. Очікується, що це устаткування забезпечить чисті грошові надходження щорічно в сумі 12 000 грн до сплати податку. Став­ка податку на прибуток становить 50%.

Період окупності устаткування дорівнює, років:

а) 2,4; 6)2,6; в) 3,3; г) 4,7.

5.

Компанія "Жупел" планує придбати автоматизовану систему, яка має термін корисної служби 5 років і не має ліквідаційної вартості. Очікуєть­ся, що система забезпечить щорічні чисті грошові надходження в сумі 20 000 грн, які будуть отримані наприкінці року. Очікувана внутрішня нор­ма прибутковості 10%.

Первісна вартість автоматизованої системи дорівнює, грн:

а) 32 220; в) 75 816;

б) 62 100; г) 122 100.

6. «

Підприємство планує придбати комп'ютерну систему вартістю 120 000 грн. Щорічні витрати на утримання системи дорівнюють 10 000 грн, а одноразові витрати на підготовку персоналу 15 000 грн. Ліквідаційна вартість системи 25 000 грн, а щорічна економія грошових коштів від її використання станови­тиме 70 000 грн. Очікуваний термін корисної експлуатації системи 6 років.

За вартості капіталу підприємства 10% чиста теперішня вартість комп'ю­терної системи дорівнює, грн:

а) 140 428; б) 227 530; в) 380 427; г) 410 427.

7.

Компанія "Ладан" планує придбати за 180 000 грн складну установку, яка має термін корисної експлуатації 6 років і ліквідаційну вартість 60 000 грн. Амортизацію нараховують прямолінійним методом. Щорічна економія грошо­вих коштів від використання установки очікується у сумі 70 000 грн.

Період окупності установки дорівнює, років:

а) 1,71; б) 2,00; в) 2,25; г) 2,57.

8.

Виходячи з умови тесту 7, облікова норма прибутковості, розрахована на підставі середніх інвестицій, дорівнює:

а) 77,8% б) 58,3% в) 41,7% г) 33,3%.

9.

Компанія "Аврал" розглядає проект капітальних інвестицій, що передба­чає чисті грошові надходження, грн:

Рік 1 40 000

Рік 2 44 000

Рік 3 48 000

Рік 4 52 000

Вартість капіталу компанії становить 10%, а чиста теперішня вартість про­екту дорівнює 10 000 грн.

Індекс прибутковості проекту дорівнює:

а) 1,10; 6)1,07; в) 1,06; г) 0,93.

10.

Підприємство планує інвестувати 120 000 грн у проект капітальних інвес­тицій терміном на 10 років. Щорічні чисті грошові надходження від цього про­екту очікуються в сумі 20 000 грн. Мінімальна норма прибутковості для проек­тів такого роду 10%. Внутрішня норма прибутковості проекту:

а) менша за 10%, але більша за 0; в) менша, ніж 12%, але більша 10%;

б) 10%; г) 12%.

ВПРАВА 6.1

Підприємство розпочинає діяльність і має такий бюджет майбутніх грошо­вих потоків, тис. грн:

Необхідно:

1) розрахувати чисту теперішню вартість наведених грошових потоків, ви­користовуючи ставку дисконту 14%;

2) визначити, чи перевищує внутрішня норма прибутковості 14%.

ВПРАВА 6,2_______________________________________________________________________________

Компанія "Арт" розглядає три проекти капітальних інвестицій в устатку­вання, для кожного з яких потрібні інвестиції у сумі 94 500 грн.

Кожен з проектів розрахований на 3 роки і забезпечує такі грошові надход­ження, грн:

Устаткування не має ліквідаційної вартості, а компанія використовує пря­молінійний метод амортизації. Вартість капіталу компанії 16%.

Необхідно:

1) визначити період окупності кожного проекту й обрати найкращий;

2) розрахувати чисту теперішню вартість кожного проекту. Чи зміниться від цього ваш вибір?

ВПРАВА 6.3. ______________________________________________________________________

Компанія "Агнець" вирішує питання, чи придбати машину вартістю 182 000 грн. Термін її експлуатації 6 років, а ліквідаційна вартість дорівнює 0.

Менеджер компанії розрахував економію грошових коштів у разі викорис­тання цієї машини:

ВПРАВА 6.4

Компанія розглядає два проекти капітальних інвестицій, про які є така інформація:

Амортизація устаткування здійснюється на прямолінійній основі. Мінімаль­на норма прибутковості компанії дорівнює 12%.

Необхідно:

1) обчислити для кожного проекту: чисту теперішню вартість; період окуп­ності та облікову норму прибутковості (на основі середніх інвестицій);

2) визначити, якому проекту слід віддати перевагу, й обгрунтувати своє рішення.

ВПРАВА 6.5

Приватна лікарня планує придбати новий осцилограф за 26 800 грн. Прилад має період корисної експлуатації 6 років і ліквідаційну вартість З 600 грн. Витрати на транспортування та налагодження дорівнюють відпо­відно 1 340 грн і 720 грн. Амортизацію приладу обчислюють кумулятивним методом. Очікувані грошові надходження від використання приладу дорів­нюють 650 грн на місяць.

Планується, що ринкова вартість приладу на кінець кожного року при­близно дорівнює його балансовій вартості. Якщо прилад не буде достатньою мірою завантажений, імовірним є його продаж.

Необхідно визначити:

1) період окупності;

2) період рятування інвестицій.

ВПРАВА 6.6

Компанія "Вест" розглядає можливість придбати устаткування вартістю 136 000 дол.

Крім вартості устаткування компанія має сплатити 4 000 дол. за фрахт і встановлення устаткування. Нормативний період використання устаткування 10 років; воно не має ліквідаційної вартості. Очікується, що використання устат­кування забезпечить компанії економію витрат 31 500 дол. щорічно.

Компанія не бере до розгляду проекти, внутрішня норма прибутковості яких нижча за 16%.

Необхідно розрахувати:

1) чисту теперішню вартість;

2) індекс прибутковості;

3) внутрішню норму прибутковості;

4) період окупності.

ВПРАВА 6.7

Підприємство розглядає кілька проектів капітальних інвестицій, інформа­ція про які наведена далі.

Мінімальна норма прибутковості 12%, максимальна сума, яку може інвес­тувати компанія, становить 600 000 грн.

Необхідно:

визначити, якому проектові (проектам) слід віддати перевагу.

ВПРАВА 6.8.

Компанія використовує в процесі виробництва деталей верстат ЛД-1, при­дбаний 8 років тому. Компанія розглядає можливість придбання нового, ефек­тивнішого верстата ЛД-8. Інформація про обидва верстати наведена далі:

Необхідно:

шляхом диференціального аналізу визначити доцільність придбання верс­тата ЛД-8 замість верстата ЛД-1.

ВПРАВА 6.9

Компанія "За двома зайцями" бажає оновити парк автомобілів (20 оди­ниць) і розглядає 2 варіанти:

/ придбати нові автомобілі та продати їх через три роки;

/ орендувати автомобілі на умовах фінансового лізингу терміном на три роки.

Пропозиція 1

Автомобілі можна придбати за ціною 85 000 грн за одиницю.

Далі наведено витрати, пов'язані з утриманням парку автомобілів, грн:

Річні витрати на обслуговування й обов'язкові платежі (податки, збори тощо)	30 000
Поточний ремонт:
— перший рік	15 000
— другий рік	40 000
— третій рік	60 000

Після трьох років експлуатації автомобілі можуть бути продані приблизно за половину початкової вартості їх.

Пропозиція 2

Загальна річна сума орендної плати дорівнює 550 000 грн. Ця сума включає також відшкодування витрат власника на обслуговування, ремонт і податки, пов'язані з орендованими автомобілями.

За умовами оренди, орендар на початку оренди робить страховий внесок у сумі 100 000 грн, який йому повертають після повернення автомобілів орендодавцеві.

Вартість капіталу компанії становить 18%. Необхідно:

обчислити чисту теперішню вартість для кожної пропозиції й визначити, якій із них слід віддати перевагу.

ВПРАВА 6.10

Підприємство має автофургон, який використовує для доставки замовлень. Зараз автофургон потребує капітального ремонту. У зв'язку з цим підприємст­во розглядає як альтернативний варіант придбання нового автофургону, термін корисної експлуатації якого становить 8 років. Інформація про обидва варіанти наведена далі:

У разі капітального ремонту старий автофургон можна експлуатувати ще впродовж 8 років. Амортизацію автофургонів здійснюють прямолінійним ме­тодом. Мінімальна норма прибутковості для інвестиційних проектів підприєм­ства становить 16%.

Необхідно:

виходячи з чистої теперішньої вартості, методом диференціального аналізу визначити, якому варіанту доцільно віддати перевагу.

"ЧИ ПРАВИЙ НАЙДЖЕЛ ЯНГ?"

Найджел Янг — амбіційна молода людина. Нещодавно він був призначений на посаду фінансового директора компанії "Парадіз ", акції якої котируються на фондовій біржі. Він розцінює цю посаду і як тимчасову, що дасть йому змогу здобутії досвід для переходу до І більшої корпорації. Найджел Янг має намір залишити компанію "Па­радіз " через три роки, коли ціна акції компанії буде високою. Тому він особливо пере­ймається тим, щоб упродовж третього, останнього року його перебування у компанії звітний прибуток компанії був якомога більший.

Компанія "Парадіз" нещодавно отримала 700 тис. дол. в результаті випуску звичайних акцій, які були розміщені серед уже існуючих акціонерів. Рада директорів об­говорює три проекти (А, В, С) використання цих коштів.

Кожен із проектів, що обговорюється, передбачає негайне придбання обладнання вартістю 700 ОООдол., період експлуатації якого дорівнюватиме терміну проекту. Тіль­ки один із проектів може бути прийнятий.

Найджелу Янгу подобається проект С, бо очікується, що саме цей проект умож­ливить отримання найвищого прибутку впродовж: третього року.

Янг не приховує причини вибору проекту С. У своїй доповіді Голові Ради директорів він рекомендує проект С, виходячи з того, що цей проект має найвищу внутрішню норму прибутковості.

Наведену нижче інформацію взято з доповіді Найджела Янга

Голова Ради директорів звик оцінювати проект з точки зору окупності інвестицій та облікової норми прибутковості. Він з недовірою ставиться до внутрішньої норми прибутковості як методу вибору того чи іншого проекту. Виходячи з цього, він попросив незалежних експертів підготувати висновок стосовно вибору проекту. Вартість капі­талу компанії становить 20% і вона використовує метод прямолінійної амортизації основних засобів.

Завдання:

1) підготувати звіт для Голови Ради директорів (обгрунтований відповідними роз­рахунками), що свідчитиме про те, який проект оберуть акціонери;

2) обговорити припущення стосовно реакції фондового ринку, очікуваної в разі вибо­ру Найджелом Янгом проекту С.

"СІМ РАЗІВ ВІДМІРЯЙ" (ВАТ "Володарка") Загальна інформація про стан галузі та підприємство

Відкрите акціонерне товариство "Володарка " — підприємство легкої промисловості (швейна фабрика) — спеціалізується на пошитті чоловічого одягу. Підприємство було засновано у 1924 році і до 1995 року належало державі.

На сьогодні підприємство приватизовано. Станом на 1 січня 1996року ВАТ "Воло­дарка " викупило у держави 60,1% від загальної кількості акцій (56 612 акцій), ще 39,9% залишилося за державою. Загальна середньорічна спискова чисельність працюючих на підприємстві становить 1 100 осіб, з яких: інженерно-технічних працівників — 122, до­поміжних робітників — 139, робітників основного виробництва — 817. Решта — праців­ники апарату управління. Підприємство працює у двозмінному режимі. За кількістю робітників і виробничою потужністю ВАТ "Володарка"належить до групи найбільших швейних підприємств країни (92% підприємств легкої промисловості налічують менше 1 000 осіб персоналу).

Результати маркетингових досліджень ринку чоловічого одягу в Україні свідчать, що саме якість виготовлення та привабливість моделей, а не ціновий чинник є найваго­мішими для споживачів. За умови досягнення відповідного зростання якості продукції для

підприємства передбачається отримання додаткових прибутків не тільки за рахунок екстенсивного розширення збуту, а й за рахунок переходу частини продукції до іншої, вищої цінової групи.

Стратегія на масове виробництво найпрестюкнішого та якісного одягу є цілком виправданою за умов сучасних змін на ринку ділового чоловічого одягу в Україні, тобто водночас із розширенням експорту до країн Європи підприємство може успішно реалізу­вати вироби найвищої якості й на внутрішньому ринку.

Швейна галузь легкої промисловості України перебуває у стані глибокої кризи. Віт­чизняна швейна промисловість значною мірою залежить від закордонних партнерів, які постачають давальницьку сировину. У валютному вимірнику з давальницької сировини у 1995-1996 роках виготовляли 2,39 млн од. верхнього одягу і близько 0,53 млн чоловічих костюмів.

Тобто питома вага виробництва з давальницької сировини у середньому по галузі становить близько 80%. Іноземні трейдери постачають на підприємства імпортні тканини, фурнітуру й розроблені моделі одягу. Підприємства забезпечують дешеву ро­бочу силу і виготовлення продукції на доволі якісному обладнанні. На сьогодні в Україні налічується 17 підприємств, частково чи цілком оснащених сучасним технологічним обладнанням європейського рівня. У1987-1990 роках держава витратила на це близь­ко 84 млн дол.

У середньому по галузі знос основних промислово-виробничих фондів становить 37,4%, зокрема машин і обладнання - 39,8%. Цей показник значно кращий за аналогічні в інших галузях: загалом у народному господарстві знос становить 43,9% та 56,5% відповідно.

Незалежні маркетингові дослідження ринку ділового одягу в Україні виявили незадо­воленість більшості споживачів продукції вітчизняних підприємств якістю придбаних виробів. Продукція, що пропонується на внутрішній ринок, традиційно розрахована на менш вибагливих споживачів і не відповідає вимогам сучасного попиту. Наявність за достатньої якості тканин і привабливості обраної моделі одягу застарілих технологій виготовлення внеможливлює кардинальне поліпшення якості виробів. Ринкова ситуація вимагає запровадження нових технологій виробництва на етапах попередньої підготов­ки, розкрою та пошиття костюмів.

Основний вид продукції, що виробляє ВАТ "Володарка", — чоловічі костюми та брюки. Відпускна ціна продукції ВАТ "Володарка" становить нині 120—130 грн. Така ціна є середньою для галузі.

За рахунок упровадження нових технологій підприємство має змогу в межах цього інноваційного проекту розширити свій традиційний асортимент. Крім ділового чолові­чого одягу вищої цінової категорії планується почати пошив форми для Міністерства Внутрішніх Справ України (кітелі та брюки).

Постійними споживачами ВАТ "Володарка" на внутрішньому ринку були й залиша­ються магазини роздрібної торгівлі одягом. Підприємство має давні й налагоджені сто­сунки з великими магазинами у Вінницькій, Тернопільській, Львівській, Луганській, Чер­каській та Хмельницькій областях. У1995році ВАТ "Володарка "заснувало власну мере­жу роздрібної торгівлі чоловічим одягом. Підприємство виступило ініціатором створен­ня і стало одним із засновників асоціації виробників швейної продукції "Вінниччина ". Метою діяльності асоціації є координація зусиль зі збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Опосередковано через асоціацію ВАТ "Володарка " відкрило два фірмові магазини, де здійснюється роздрібна торгівля виробами підприємства. Через фірмові магазини готова продукція реалізується за цінами, нижчими від цін у міських магазинах.

Утім, як видно з табл. 1, переважну частку продукції підприємства за прямими договорами реалізують іноземним оптовим трейдерам. Завдяки співпраці з великими оп­товими торгівельно-виробничими компаніями здійснюється весь експорт підприємства.

Дані стосовно обсягів продажу та виробництва з давальницької сировини на 01.01.1998.

Конкурентне середовище

В Україні аналогічну продукцію (костюми, піджаки, брюки, тобто діловий чоловічий одяг) виготовляє чимало підприємств різної величини і спеціалізації та різних форм власності.

Реальну конкуренцію Вінницькому ВАТ "Володарка"становлять подібні до нього ве­ликі швейні підприємства універсального характеру або аналогічної спеціалізації. Це передусім А Т "Желань " (колишня Київська швейна фабрика ім. Горького), А Т "Стиль " (Луганська швейна фабрика), Херсонська та Кам 'янець-Подільська швейні фабрики. Усі підприємства обладнані сучасним устаткуванням, зокрема й іноземного виробництва.

Технічне переозброєння швейних підприємств країни відбувалося наприкінці 1980-х ро­ків. На реконструкцію одного тільки Київського AT "Желань" було витрачено $17 000 000. За приблизно рівних технологічних можливостей (і внаслідок цього — обмежених можли­востей підвищення якості продукції) внутрішньогалузева конкуренція здійснюється пере­важно на цінових засадах. За умов катастрофічного скорочення платоспроможності споживачів від такої політики найбільше страждають самі виробники. З метою уник­нення згубної цінової боротьби ВАТ "Володарка "має намір здійснити інвестиції в основні виробничі фонди, які б дали змогу суттєво підвищити якість продукції за паралельного зменшення операційних витрат, і, таким чином, частково вивести продукцію до іншої цінової групи.

Підприємство має для цього необхідний потенціал і досвід: за часів колишнього Со­юзу попит на продукцію саме Вінницької швейної фабрики перевищував можливості ви­робництва. За сучасних умов підприємство вже кілька років поспіль успішно виготовляє продукцію, призначену винятково на експорт. Тобто практика доводить, що завдяки доволі низьким (порівняно з іноземними виробниками) операційним витратам на підпри-

ємстві, продукція ВАТ "Володарка" може успішно конкурувати на європейському ринку на засадах цінової конкуренції при забезпеченні відповідного рівня якості.

Що стосується конкуренції на внутрішньому ринку, то саме перехід продукції до іншої цінової категорії є головним чинником конкурентоспроможності. З вітчизняних виробників аналогічної продукції таке переобладнання виробництва здійснює тільки Київське AT "Желань ".

Ринки й канали збуту продукції

Одяг і взуття й надалі залишаються найважливішими статтями українського ім­порту. Ринкова кон 'юнктура є вкрай несприятливою для національних виробників. Падіння купівельної спроможності більшості населення призвело до стрімкого скорочення попиту на одяг і, відповідно, до зменшення обсягів продукції, що виробляється.

Характерними рисами внутрішнього ринку є різкі зміни в структурі попиту та пропозиції товарів. Частина населення пред 'являє попит на найпрестижніший і якісний одяг від відомих виробників та модельних агенцій, незважаючи на високі ціни. Ринкова пропозиція готової продукції вищої категорії в Україні майже цілком представлена ім­портними виробами. Натомість традиційні споживачі продукції вітчизняних підпри­ємств — менш заможні верстви населення — й досі скорочують обсяги закупівель.

Значною мірою стан цього ринку впливає на наявність в Україні колосальної кіль­кості невеликих приватних швейних і трикотажних підприємств, діяльність яких май­же зовсім не відбиває офіційна статистика. Щонайменше 30% швейної продукції, що реалізується на внутрішньому ринку як імпортна, виготовляють дрібні виробники в Україні.

Статистика засвідчує, що легка промисловість взагалі і швейна зокрема най-відчутніше зазнають руйнівного впливу загальноекономічної кризи й неадекватного дер­жавного регулювання. У структурі ринку самої продукції очевидними є тенденції до зрос­тання загального рівня якості ділового одягу. На відміну від інших сегментів ринку одягу, кінцеві покупці костюмів віддають перевагу більш дорожчій та якісній продукції. Так, серед ділових костюмів перевагу віддають найбільш модним моделям з вовняних тканин -частка такої продукції на внутрішньому ринку становила у 1997 році 40,71%.

ВАТ "Володарка" має традиційні канали збуту своєї продукції. Розподіл обсягу реа­лізації через ці канали наведено в табл. 2.

Підприємство має досвід експорту товарів до Західної Європи, зокрема в Ні­меччину. Це фірма LE-GO Bekleidung-swerke Gmbh, з якою ВАТ "Володарка" співпрацює вже чотири роки поспіль. За­боргованості перед іноземними партнера­ми нема, немає також і заборгованості іноземних партнерів перед ВАТ "Володар­ка ". Німецькі партнери здійснють розра­хунки у стислий термін (не більше 10—12 днів). У середньому обмін коштів за екс­портними контрактами впродовж міся­ця дорівнює DM230 000. Але на сьогодні підприємство не має сертифікатів якості продукції, виданих міжнародними організаціями.

Підприємство застосовує такі методи виходу на ринки збуту та роботи на них: •/ агентські та консигнаційні угоди; У прямі контракти; S цінова політика.

Разом з тим, такі перспективні методи, як дилерська мережа й рекламні компанії, підприємство не застосовує через брак коштів.

На підставі проведеного аналізу стану галузі, оцінювання конкурентного середовища та місця, яке зпосідає ВА Т "Володарка " на ринку ділового одягу, було зроблено висновок про доцільність дооснащення підприємства новим технологічним обладнанням. Основне технологічне обладнання, встановлене на потоках, — вітчизняного виробництва. Техно­логії пошиття костюмів та волого-теплової обробки на сьогодні застаріли через відсут­ність автоматів для обробки деталей одягу. Використання машинного кріплення дета­лей, примітивної волого-теплової обробки з застосуванням важких (7-микілограмових) прасок та електричних пресів не можуть дати такої якості і кількості продукції, якої потребує ринок. Застарілі технології проектування лекал і розкрою зумовлюють великий обсяг бракованої продукції та відходів виробництва. Запровадження нової технології із залученням нового обладнання у виробництво забезпечить економію споживання елект­роенергії, збільшить випуск продукції, забезпечить зменшення частки бракованої продук­ції, уможливить оптимальніше використання наявної робочої сили.

Запровадження нових технологій передбачається реалізувати шляхом придбання су­часного основного промислово-технологічного обладнання, яке включає систему автома­тизованого проектування лекал і розкладок (САПР), автоматизоване розкрійне облад­нання, автомати й напівавтомати для обробки деталей одягу виробництва фірми "Дюр-коп". Якщо старе устаткування й надалі забезпечуватиме потреби певних категорій споживачів на внутрішньому ринку, нове обладнання дасть змогу виготовляти конкурен­тоздатну експортну продукцію.

Додатковими позитивними ефектами від оновлення основних виробничих фондів під­приємства мають стати суттєве підвищення продуктивності праці персоналу й еконо­мія витратних матеріалів і сировини, що формують основну частку собівартості виго­товлення продукції.

Упровадження на підприємстві принципово нових (порівняно з існуючими) технологій виробництва має забезпечити підприємству стабілізацію виробництва високоякісних товарів народного споживання, створення умов для виробництва конкурентоспроможної продукції.

Дія здійснення цих завдань підприємство має інвестувати в нове обладнання 2183 905 грн.

Для ВАТ "Володарка"потенційними інвесторами можуть бути:

S Інвестиційні фонди Western NIS Enterprise Fund та Alfa Capital;

/Державний інноваційний фонд України.

Оскільки Державний інноваційний фонд України є організацією, діяльність якої спрямована на підтримку й розвиток вітчизняного виробника шляхом надання безвідсот-ковоїпозики, керівництво ВАТ "Володарка"має намір для здійснення інвестицій спробу­вати залучити кошти цієї організації.

Аналіз економічної ефективності інноваційного проекту

Для оцінки проекту були використані такі вихідні дані:

Дата початку проекту — перший квартал 1999 року

Основна валюта проекту — гривня (UAH)

Період актуальності проведених розрахунків — 3 місяці

Ставка дисконту 10%

За ставку дисконту взято внутрішню норму

прибутковості роботи підприємства за 1997рік.

Рівень інфляції за прогнозами 19%

Ставки податків по роках, %:

При визначенні грошових потоків з проекту нарахування на заробітну плату вклю­чають у загальні витрати на заробітну плату, а податок на прибуток та ПДВ — у загальну суму оподаткування.

При впровадженні проекту заплановано збут продукції, кількість якої наведено в табл. 3.

Потреби у продукції для зовнішнього ринку та обсяг виробництва форми для МВС України узгоджені з замовниками. Щодо зовнішнього ринку, то договори укладені на 1999 рік. Прогноз потенційного попиту на внутрішньому ринку зроблено згідно з маркетинго­вим дослідженням, аналізом потужностей конкурентів та реальною купівельною спро­можністю кінцевих споживачів.

Для визначення грошових потоків були обчислені:

S Обсяги реалізації продукції за проектом у грошовому вимірі (табл. 4);

У Витрати на матеріали (табл. 5);

У'Заробітна плата виробничого та управлінського персоналу (табл. 6);

У Заробітна плата основного виробничого персоналу (таб. 7).

Завдання

1. Підготувати рекомендації щодо доцільності реалізації інноваційного проекту "Впро­вадження нової технології обробки одягу у ВАТ "Володарка ".

2. Обговорити чинники, що можуть виникнути в процесі впровадження цього проек­ту, а також міру впливу їх на попередні оцінки.