3.5. Збалансованість і місткість ринку грошей

Грошовий ринок — структурний елемент національного ринку країни, на якому здійснюється купівля (продаж) грошей через купівлю-продаж боргових зобов’язань, інших цінних паперів. Акт купівлі-продажу грошей, по суті, є операцією кредитною, оскільки суб’єкт, який купує боргове зобов’язання, здобуває в такий спосіб боргову вимогу до того, хто видав зобов’язання, і можливість отримувати від нього відсотки. Таким чином, покупці боргових зобов’язань фактично дають гроші в позику під відсоток. Грошовому ринку, як і будь-якому іншому ринку, притаманні пропозиція, попит, ціна. Ціна грошей на грошовому ринку забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, що надзвичайно важливо, оскільки як надлишок, так і нестача грошей через відсутність необхідної кількості платіжних засобів можуть перешкоджати розвитку виробництва й обміну, призводити до кризових явищ. Врівноважувальний механізм ринку грошей діє за схемою: 1) відчутний надлишок або нестача грошей спонукають громадян, підприємства відповідно скуповувати або продавати фінансові активи, що тягне за собою зменшення або збільшення пропозиції цих активів на ринку. Зменшення пропозиції підвищує ціни на активи, її зростання — знижує їх; 2) зі зміною ринкових цін фінансових активів змінюються й відсоткові ставки. Між відсотками і ціною завжди існує обернена залежність; 3) зміна відсоткових ставок впливає на схильність людей, фірм зберігати гроші; 4) зміна схильності заощаджувати гроші змінює співвідношення попиту і пропозиції на грошовому ринку. Ринок урівноважується новою ставкою відсотка –– так званою ставкою рівноваги.

Для визначення збалансованості попиту і пропозиції на ринку грошей можна використати такий показник, як місткість ринку грошей.

Місткість ринку грошей — це співвідношення попиту на гроші до пропозиції грошей:

Узгодимо попередні розрахунки попиту на гроші і пропозиції грошей для визначення збалансованості ринку грошей.

Так, у 1996 р. місткість ринку грошей дорівнювала:

30136,5 млн грн : 9373 млн грн = 3,21 рази; у 1999 р. — 2,32 рази (51361,8:22058). Тобто, за нашими розрахунками попит на гроші у 1996 р. перевищував пропозицію грошей в 3,2 рази, а у 1999 р. — у 2,32 рази.

Дисбаланс між попитом і пропозицією на гроші обумовлюється такими чинниками, як низькі темпи зростання ВВП, недостатній обсяг податкових надходжень за рахунок поглиблення тіньової діяльності господарюючих суб’єктів, незначний обсяг зовнішніх кредитів. Наприклад, у 1999 р. Україна не тільки не кредитувалася за рахунок зовнішнього фінансування, а навпаки, погасила зовнішні боргові зобов’язання на суму 81,7 млн грн [4]. Банківська система України не в змозі забезпечити достатній обсяг кредитних ресурсів і задовольнити попит на гроші. Більш того, у 2000 р., наприклад, банки вперше за тривалий час зіткнулися з проблемою пошуку ресурсів для здійснення обов’язкового резервування. Усе це призводить до стримування пропозиції грошової маси і, як наслідок, сукупного платіжоспроможного попиту, перетворюючи в певних межах відкриту інфляцію у відкладену та приховану. Водночас інфляція не відбиває справжнього стану справ, оскільки зменшення довіри до національної валюти призводить до збільшення обігу і нагромадження іноземної валюти.

Головним напрямом грошово-кредитної політики є підтримка економічного зростання, стимулювання кредитування офіційного сектору економіки і курсовий захист національного виробника. Взаємодію процесів збільшення чи зменшення маси готівкових грошей (наприклад, упровадження пластикових кредитних карток, вилучення грошей для купівлі державних облігацій) і коливання рівня банківських резервів покладено в основу впливу монетарної політики на економіку, макроекономічні попит і пропозицію товарів і послуг.