4) Інвестиції в ідіосинкратичні (унікальні, ексклюзивні) активи.

Ідіосинкратичний актив - це актив, який при альтернативному вживанні втрачає цінність взагалі, або його цінність стає нікчемною. До таких активів відноситься половина виробничих інвестицій - інвестиції в конкретний технологічний процес. Скажімо, побудовану домну, окрім як за прямим призначенням, використовувати більше ніяк не можна. Навіть якщо на ній влаштовувати змагання альпіністів, це не окупить і 1 % витрат на її будівництво. В даному випадку актив ідіосинкратичний, тобто прив'язаний до певної технології.

Що стосується контракту, що повторюється, з використанням специфічного активу, то він, згідно Уїльямсону, спричиняє за собою т.з. “фундаментальну трансформацію”, коли замість ринкового типу зв'язку виникає позаринковий партнерський тип зв'язку. Це ще не фірма, але щось, абсолютно від ринку відмінне.

Фірми вступають в аукціонну гру за отримання того або іншого контракту на виробництво якихось замовлень. Хтось з них цей контракт виграє в рамках чистої ринкової взаємодії. Але коли на ринок повторно буде винесена закупівля якогось устаткування, у фірми, що перший раз виграла контракт на його виготовлення і виконує цей контракт, буде така велика перевага перед всіма іншими фірмами, що будь-який інший вибір буде не вигідний не тільки для цієї фірми, але і для покупця цих послуг.

Наприклад, будь то Міністерство оборони Росії, США або Кувейту, воно прагнутиме купувати оборонну техніку у постачальника, з яким свого часу співпрацювало. Вони як би уросли один в одного. Проте, покупець кожного разу зберігатиме ситуацію торгів, загрожуючи можливим переходом до іншого постачальника, не для того, щоб позбавитися від свого постачальника, а для того, щоб добитися кращих для себе умов контракту.

Ці відносини взаємозалежності Уїльямсон називає фундаментальною трансформацією ринкових відносин.

Ринок тісно пов'язаний з відносинами взаємної залежності - ними підтримується стабільність ринку. І треба чітко розрізняти на ринку два сектори з різними завданнями.

По-перше, це сектор продовжених трансакцій, сектор відносин взаємної залежності. Він привносить на ринок стабільність, передбаченість. Скелет ринку утворюють саме ці продовжені відносини. По ним можна прогнозувати поведінку його учасників, тому що вони один від одного практично піти не можуть.

По-друге, це сектор, пов'язаний з масовими, але дрібними трансакціями. Даний сектор підтримує ефективність ринку завдяки створенню конкурентного фону економічних відносин, в т.ч. і серед крупних компаній.

Щоб уловити в буденному житті ті трансакційні витрати, про які ми говорили в загальному вигляді, у вигляді логічному, звернемося до класифікації трансакційних витрат Дугласа Норта і Трайн Еггертсона Згідно Норту і Еггертсону, трансакційні витрати складаються з:

1) витрат пошуку.

Існує чотири види витрат, які пов'язані з пошуком:

• прийнятної ціни;

• якісної інформації про наявні товари і послуги;

• якісної інформації про продавців;

• якісної інформації про покупців.

Під якісною інформацією про продавців і покупців розуміється інформація про їх поведінку - чи чесні вони, як виконують свої зобов'язання, в яких знаходяться обставинах (може, хтось з них на межі краху або, навпаки, процвітає);

2) витрати ведення переговорів.

У ринковому сенсі ви торгуєтеся, щоб мінімізувати витрати. Якщо ви індивідуально (а не фірма) торгуєтеся з кимось на ринку, ви витрачаєте час, кажучи, що вам це дорого, що у вас мало грошей, натякаючи, що ви – чудовий об'єкт для проведення політики цінової дискримінації, повертаєтеся, йдете, демонстративно підходите до іншого рундука.

Ваші витрати, як фірми, можуть бути дуже значними, якщо ви організовуєте тендер. Наприклад, Європейська комісія бере як винагороду тендерному агентству 15 % від суми операції. Проте витрати необов'язково будуть великі, якщо вам вдасться купити кого-небудь в стані “ворога”, щоб дізнатися резервну позицію партнера. Для цього в наших умовах при невисокій економічній культурі і невисокій стійкості іноді досить зводити представника вашого партнера в ресторан, і за обідом він просто проговориться.

3) витрати складання контракту.

Це ваші витрати на те, щоб в тексті контракту було записано, як в тих або інших випадках поведеться ваш партнер і як складатимуться зовнішні обставини. А стосовно випадків, які вами не передбачені, зазвичай в контракті формулюється якийсь механізм. Скажімо, встановлюється: якщо ми не домовимося, судити нас буде Міжнародний арбітражний суд м. Стокгольма (звичайна для міжнародних контрактів інстанція). Тобто спеціально резервується якась позиція для непередбачених обставин. Витрати складання контракту – одні з найдорожчих (5-10 % об'єму операції) при інвестиціях в специфічні активи.

4) витрати моніторингу.

Пункти 1-3 відносилися до activities ex ante (до діяльності до появи юридично оформленого контракту). А з пункту 4, коли такий контракт вже з'явився, починається activities ex post (діяльність після його появи). І починається вона з моніторингу виконання контракту кожним з контрагентів.

Ви замовили на Ташкентському авіазаводі літак, підписали всі необхідні папери, перевели заводу частину грошей, літак почали робити. В цьому випадку з моніторингом буде пов'язано виникнення інституту представників замовника: ви пошлете свого представника на цей авіазавод, і хоча таке відрядження – річ достатньо дорога, порівняно з об'ємом самої операції вона нікчемна.

Відмітимо, що не всі витрати по моніторингу робляться покупцем. Частину їх вигідно робити і продавцеві. Класичний приклад моніторингу з боку виробника дає та ж автомобільна промисловість. Регулярно можна прочитати, що, скажімо, “форд” відкликав всі свої моделі таких-то років випуску. Тобто компанія, прагнучи не втратити своє ім'я і позиції на ринку, сама здійснює моніторинг по випадках важких аварій, відстежуючи, як працює її продукція, що зв'язане для неї з чималими витратами.