3. Китай. Економіко-географічна характеристика.

Китай завжди вражав мандрівників-іноземців своєю самобутністю. Про Китай можна знати багато чи мало, але неможливо знати все.

Розвал світової соціалістичної системи примусив Китай взяти курс на корінне реформування економіки, що дозволило йому за корот­кий період вийти на 4-е місце у світі за розміром ВВП.

Китай — одна з найдавніших держав світу, що виникла в XIV ст. до н. е. На території сучасного Китаю утворювалися й розпадалися імперії, країну підкоряли кочові племена. Ще в III ст. до н. е. Ки­тай відгородив себе на північному заході Великою стіною від іншої частини материка. Однак в XIX ст. загроза прийшла з моря: коло­нізація Китаю розпочалася з портових міст і приморських провін­цій. Новий наступ колонізаторів розпочався після поразки країни в японо-китайській війні 1894—1895 рр., коли Китай був поділений на сфери впливу: провінції басейну річки Янцзи — британського, півдня країни — французького і частково британського, півострів Шаньдун — німецького, південно-східна провінція Фуцзянь - японського, території на північ від Великої Китайської стіни -російського.

Повалення в 1912 р. імператора і утворення Китайської Республіки не змінили напівфеодального-напівколоніального стану країни. Після Другої світової війни і вигнання за допомогою СРСР японських загарбників, що скуповували значну частину країни, в Китаї пере­могла революція. Відтоді керівною політичною силою держави є КПК — Комуністична партія Китаю.

Китай — республіка, що в адміністративному відношенні скла­дається з 23 провінцій, 5 автономних районів і трьох міст централь­ного підпорядкування (Шанхай, Пекін, Тяньцзінь). Китай вважає Тайвань своєю «бунтівною провінцією», тому дуже хворобливо реа­гує на контакти інших краї» з представниками Тайбея — адмініст­ративного центру Тайваню. У 1997 р. до складу КНР увійшли Сянґан (Гонконґ — колишня подмандатна територія Великої Британії) і Аоминь (Макао — колишня колонія Португалії).

Сприятливі особливості географічного положення, надзвичайно багаті запаси мінеральних, земельних і гідроресурсів сприяло успішному розвитку господарства Китаю.

У 1998 р. населення Китаю нараховувало 1260 млн чол. Державна демографічна політика зниження народжуваності дозволила скоротити природний приріст населення, який тепер станови 12—14 млн чол. на рік.

Китай має найчисельніші трудові ресурси, економічно активі населення становить 500 млн чол., тому забезпечення населені роботою залишається гострою соціально-економічною проблемою. Для розв'язання цієї проблеми проводяться заходи, спрямовані на скорочення безробіття в містах шляхом розширення мережі побутового обслуговування і кооперативів; селяни використовуються в промисловості як сезонні робітники.

Китай відносять до країн з низьким рівнем урбанізації, однак стихійна урбанізація йде високими темпами: кількість міст-«мільйонерів» вже перевищує 40.

Має місце велика міграція робочої сили як всередині країни, та і за її кордони. Загальна кількість «хуацяо» (буквально — зарубіжі китайці) перевищує 60 млн чол. Хуацяо мешкають на Тайвані, в Індонезії, Малайзії, Таїланді, Сінґапурі. Велика китайська діаспора мешкає в США, її кількість становить 13 млн етнічних китайців.

КНР — багатонаціональна країна, на території якої мешкають представники 56 націй і народностей. Однак найчисельнішими (94 %) є китайці, особливо в східній частині країни. У Китаї також мешкають чжуани, хуей, уйгури, тибетці, монголи, корейці, манчжури та ін.

Найпоширенішими в Китаї релігіями є конфуціанство, даосізі і буддизм (ламаїзм), досить багато мусульман, однак Китай — соціалістична держава, тому її населення важко назвати релігійним.

Особливості економічних реформ в Китаї.

КНР — індустріально-аграрна соціалістична країна, темпи розвитку якої в останні роки дуже високі.

На відміну від інших соціалістичних країн, розвиток приватного підприємництва в Китаї не супроводжувався значною демократиза­цією політичного життя. Новітнім реформам в Китаї сприяє відкрит­тя економіки країни зовнішньому світу. В економіку Китаю інвестова­ні величезні кошти західних і японських компаній, у чому чималу участь бере Гонконґ — головний торговий партнер і інвестор, який в 1997 р. возз'єднався з Китаєм. Територіальна політика реформ перед­бачає перенесення «економічного центру тягаря» зі сходу країни на її захід, що дозволить структурно перебудувати слаборозвинені райони.

Незважаючи на певні досягнення в економічному і соціальному розвитку, Китаю потрібно розв'язати ще чимало проблем. Сільське господарство країни як і раніше є слабким місцем національної економіки. Вихід з цієї ситуації китайське керівництво вбачає в ук­рупненні дрібних господарств, створенні аграрно-промислово-торговельних комплексів, які не тільки б виробляли сільськогосподар­ську продукцію, але і переробляли і продавали її.

Уряд Китаю вважає, що до 2010 р. буде доведена можливість переходу до ринку при збереженні державної власності і вдасться здійснити технічну модернізацію промислових підприємств, вивів­ши їх на світовий рівень. Час покаже обґрунтованість цієї думки.

Зараз же ми звернемося до характеристики сучасного господарства Китаю.

Результатами реформ і відкритості економіки країни більшою мірою скористався Східний Китай. Цей район займає 1/4 території країни, тут мешкає 1/3 населення, середній прибуток на душу яко­го в чотири рази перевищує прибуток у внутрішніх провінціях Ки­таю. Глибинні райони відстають від Східного Китаю також тому, що вони є постачальниками сировини та енергії, тоді як примор­ські провінції виробляють готову продукцію.

Господарство Китаю — багатогалузеве, має повну структуру об­робних, видобувних і обслуговуючих галузей. Структура ВВП Ки­таю наближається до структури ВВП індустріально-аграрних роз­винених країн: частка промисловості і сільського господарства співвідносяться як 1/2 до 1/3.

Раніше транспортна мережа Китаю головним чином забезпечувала зв'язок морських портів з внутрішніми районами країни. Велика частина вантажів транспортувалася річками і каналами, а також гужовим транспортом. Зараз збільшився вантажо- і пасажирообіг сучасних видів транспорту.

3/4 всіх вантажоперевезень забезпечує залізничний транспорт, однак його значення знижується. За довжиною залізниць (понад 53 тис. км) Китай посідає 5-е місце у світі після США, Росії, Індії і Канади.

Розвиток сучасної транспортної інфраструктури — частина економічної стратегії Китаю, тому на всій території країни будуються автостради, модернізуються й електрифікуються залізниці.

У внутрішніх перевезеннях зберігається значення річкового гранспорту: на басейн Янцзи припадає 65 % судноплавних шляхів, 30 % вантажоперевезень і 80% вантажообігу всього річко­вого транспорту. Важливе значення має давній Великий канал, що простягнувся майже на 2000 км від Пекіна до Ханчжоу. Зростання зовнішньоторгового обороту Китаю обумовило швидкий розвиток в останні роки морського транспорту. У забезпеченні зовнішньої торгівлі беруть участь 116 портів, основними серед яких є сім найбільших — Шанхай, Далянь, Ціндао, Хуанпу, Цинь-хуандао, Чжаньцзян, Тяньцзінь.

Зовнішньоекономічні відносини.

Формування «відкритої економіки» Китаю обумовило залучення країни до світового господарства і активний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв'язків.

Першими зарубіжними підприємцями, що відреагувати на полі­тику реформ і відкритості, стали хуацяо. Так, міжкитайська інтег­рація настільки змінила вигляд південної провінції Гуандун, що було прийняте рішення до 2010 р. перетворити її на «дракона» Азії.

Китай, завдяки наявності дешевої робочої сили, є експортером трудомісткої продукції (3/4 експорту). Провідне місце в експорті посідають одяг і текстильні вироби, значний також експорт товарів широкого споживання — іграшок, взуття, спортивних товарів. 25 % вартості експорту припадає на машинно-технічне обладнання — верстати, швейні машини, електронну апаратуру. В імпорті Китаю переважають продукція машинобудування (об­ладнання, верстати, електроніка), транспортні засоби (автомобілі, літаки). Зростає ввезення промислової сировини і напівфабрикатів.

Найбільшими торговими партнерами Китаю є Японія, США, ФРН, держави Південно-Східної Азії. Швидко розвивається торгівля з Ро­сією. Активізуються відносини з Україною. Від цих партнерів Ки­тай отримує в основному машини і метал, постачає їм текстиль, одяг, недорогу електронну апаратуру.