68. В чому полягає економічна діяльність у галузі туризму?

Економічна діяльність у галузі туризму полягає в ефективному використанні наявної та створенні нової матеріально-технічної бази, збільшенні валютних надходжень до бюджету держави, кооперуванні коштів суб'єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволенні його різноманітних потреб, розвитку суб’єктів туристичного бізнесу, основними завданнями яких є створення туристичного продукту; формування ринку туристичних послуг; удосконалення інфраструктури туризму; надання туристичних послуг, розвиток внутрішнього та іноземного туризму.

69. За рахунок чого формуються доходи від туристичної діяльності?

Доходи від туристичної діяльності формуються за рахунок надходжень від основної діяльності, проживання туристів у готелях, мотелях, кемпінгах, організації харчу­вання, транспортного обслуговування, надання додатко­вих послуг, інших видів діяльності. Прибуток суб'єктів туристичної сфери підлягає оподаткуванню на загальних підставах згідно з чинним законодавством України. З ме­тою збереження природного та історико-культурного се­редовища вони можуть передавати частину прибутку до місцевих бюджетів для цільового використання.

70. Які складові собівартості туристичної путівки?

Фінансовий стан туристичної фірми є результатом її господарської діяльності і характеризується фінансовою стійкістю, платоспроможністю та ліквідністю. Основ­ним джерелом інформаційного забезпечення аналізу фі­нансового стану є балансовий звіт, що включає форму 1 (баланс підприємства) і форму 2 (звіт про фінансові ре­зультати).

Аналіз фінансового стану туристичної фірми містить у собі розрахунки таких коефіцієнтів:

а) коефіцієнт платоспроможності (П), який розрахову­ють за формулою:

Кв

П = ---- ,

А

де Кв — власний капітал; А — активи;

б) коефіцієнт ліквідності (Л), для розрахунку якого використовують формулу:

Ав

Л = ----- ,

Зк

де Ав — високоліквідні активи; Зк — короткострокова заборгованість.

Отже, коефіцієнт платоспроможності розраховують як відношення власного капіталу до активів, а коефіцієнт ліквідності — як відношення високоліквідних активів (коштів на рахунках) до короткострокової заборгованості. Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткостро­кові зобов'язання, і ліквідним, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання.

Про ефективність функціонування туристичної фірми свідчить рівень її рентабельності. Туристичні фірми роз­раховують загальну рентабельність (Rz), рентабельність послуг (обороту) (Rоb) і рентабельність кількості обороту засобів (Zob).

Загальна рентабельність визначається як відношення прибутку до нарахування відсотка до активу балансу

P

Rz = ---- ,

A

де Р - прибуток до нарахування відсотка; А — активи.

Визначаючи рентабельність послуг (обороту), застосовують формулу:

P

Rob = ---- ,

Bp

де Р - прибуток до нарахування відсотка; Вр — виторг від реалізації послуг.

Рентабельність кількості обороту засобів вираховують за фрмулою:

Bp

Zob = ----- x 100% ,

A

де Bp - виторг від реалізації послуг; А — активи.

Рентабельність одиниці окремих видів послуг (Rn) обчислюється так само, як відношення прибутку за цією послугою до її собівартості:

Ц - С

Rn = ------- ,

С

де Ц – ціна послуги; С – собівартість послуги.

Ця формула може бути використана для розрахунку рентабельності окремих турів.

Як свідчить практика, найрентабельнішими у міжнародному туристичному бізнесі є короткострокові (до 8 днів) подорожі з розміщенням у готелях високого класу.

В організації економічної діяльності туристичної фірми важливими є правильний розрахунок собівартості туристичної послуги і встановлення оптимальної ціни на неї. Розрахунок собівартості путівки становлять вартість проїзду, харчування, проживання, трансферту (переказу валюти і однієї країни в іншу), екскурсійної програми, оформлення візи, страхового поліса та ін. Ціна туристичної путівки має перевищувати її собівартість на величину витрат туристичної фірми і норми прибутку. Сукупність витрат туристичної фірми поділяють на постійні (вартість проїзду, трансферту, страхового поліса, оформлення необхідних документів) і змінні (готельне обслуговування і харчування, які в загальній вартості путівки становлять 60—65%).

Постійні витрати, як правило, не залежать від тривалості туру і якості обслуговування. Витрати на готельне обслуговування і харчування залежать від рівня, динаміки цін на них, сезону, географічної зони розташування готелю, виду і класу обслуговування, договірних комерційних умов між турагентством й адміністрацією готельного підприємства.

На вартість готельного обслуговування і харчування впливає також тривалість проживання (чим більша тривалість проживання, тим нижча вартість одно­го туродня). Під час розрахунку готельного обслуговуван­ня ціну проживання і харчування розбивають на тарифну сітку, що має діапазон 7 днів.

Оскільки основний потік туристів складається з уком­плектованих груп, туристична фірма отримує оптову ціну поїздки для всієї групи. При цьому надають знижки для масової оптової угоди залежно від обсягу операцій (до 10%). З оптової ціни їй можуть надаватися додаткові знижки (за участь в рекламі і виданні рекламних проспек­тів про країну, місто, готель, куди фірма відправляє турис­тів). Нерідко турфірма, реалізуючи рекламні проспекти країни, рекламує в такий спосіб і свої тури. Знижки мо­жуть також надаватись за умови попередньої оплати ту­ристичного обслуговування. Загалом ціна на туристичне обслуговування груп може бути нижчою ринкової ціни ра­зових угод у середньому на 10—20%.