VI. Шляхи підвищення ефективності

прокурорського нагляду за додержанням

законодавства про приватизацію

Протягом останніх років все більшої актуальності набуває питання щодо реприватизації підприємств насамперед тих, приватизацію яких проведено з порушенням чинного законодав­ства або за певних обставин доведено їх керівництвом до банкрутства. Нині відсутнє законодавче та нормативне визначен­ня терміна "реприватизація". У науковій літературі під "реприва­тизацією" розуміють визнання недійсним акта приватизації стосовно відповідного майна. Реприватизація комунального майна можлива, наприклад, у випадку зловживання службових осіб органів приватизації та інших компетентних органів, при­ватизація під впливом обману, погрози, насильства, збігу тяжких сімейних (особистих) обставин, а також у випадку зловживань

:і боку громадянина-наймача та членів його сім'ї, зокрема подача неправдивих відомостей, підробка документів, приховування фактів, що мають істотне значення при вирішенні питання про приватизацію.

Зрозуміло, що підстави та наслідки реприватизації мають бути чітко передбачені у законодавстві. Приватизація — це суб'єк­тивне право особи, в реалізації якого їй не може бути відмов­лено. Реприватизацію також пропонують розглядати як суб'єк­тивне право. Є підстави вважати, що остання може виступати виключно як санкція за неправомірні дії суб'єктів приватиза­ційних відносин. Відтак, її здійснення має відбуватися лише у судовому порядку на загальних цивільно-правових засадах. Пра­вовою підставою реприватизації має бути позов про визнання договору купівлі-продажу або іншого акта про приватизацію відповідного об'єкта недійсним.

На підставі викладеного доцільним є наступне визначення реприватизації, — це примусове відчуження за рішенням суду майна, набутого фізичними та юридичними особами шляхом приватизації із порушенням приватизаційного законодавства та/або умов, передбачених відповідним актом приватизації, і повернення цього майна у державну або комунальну власність з метою відновлення порушених прав власника.

Причинами порушень у сфері приватизації є неналежне виконання своїх функцій контролюючими органами — управлін­ням з питань майна комунальної власності та регіональним відділенням Фонду державного майна України. Однією з умов досягнення найвищої ефективності використання державного та комунального майна в Україні має бути досконала законо­давча база.

У галузевому наказі Генерального прокурора України від­значено спрямування прокурорської діяльності на позасудовий захист порушених конституційних прав і свобод людини, ін­тересів держави. Таким чином, нагляд за додержанням і засто­суванням законів у світі нових вимог його здійснення набув упереджуючого характеру.

Нестабільність та тривалість процесу приватизації в нашій країні є наслідком також недосконалості діючих концепцій, програм і відповідного законодавства, їх неузгодженості між собою.

Кризові явища в економіці, зростання криміногенних про­цесів — це факти сьогодення. Тільки чітке правове регулювання економічних процесів допоможе подолати скрутне економічне становище та забезпечити перехід до ринкових відносин, пере­дусім, шляхом неухильного додержання законодавства під час відчуження і приватизації державного та комунального майна.

Нормативна база:

1. Конституція України.

2. Господарський кодекс України.

3. Закони України:

• "Про цінні папери і фондову біржу";

• "Про господарські товариства";

• "Про приватизацію державного майна";

• "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)";

• "Про оренду державного та комунального майна";

• "Про аудиторську діяльність";

• "Про особливості приватизації майна в агропромисловому ком­ плексі";

• "Про Державну програму приватизації";

• "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців";

• "Про перелік об'єктів права державної власності, що не під­ лягають приватизації";

• "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996;

• "Про національну депозитарну систему та особливості елек­ тронного обігу цінних паперів в Україні".

4. Укази Президента України:

— "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" від 29.12.1999 № 1626/99;

— "Про затвердження Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19.02.1999;

— "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 № 210/93.

5. Постанови Кабінету Міністрів України:

• "Про затвердження Методики оцінки державних корпоратив­ них прав" від 02.08.1999 № 1406;

• Положення про позабюджетний державний фонд приватизації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1993 № 67;

• Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158;

• "Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей дер жавних підприємств і організацій та джерела їх покриття" від 17.05.2002 №669.

6. Нормативні акти Фонду державного майна України:

• Положення про план приватизації, затв. наказом ФДМУ від 09.10.2002 № 1778;

• Положення про конкурсну комісію з продажу майна, затв. наказом ФДМУ від 17.05.1993 № 219;

• Положення про типовий план розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації, затв. наказом ФДМУ від 04.04.1994 № 175;

• Положення про оцінку вартості патенту на право оренди буді­ вель (споруд, приміщень), затв. наказом ФДМУ від 31.01.1995 № 91;

• Положення про порядок проведення експертної оцінки дер­ жавного майна при приватизації, затв. наказом ФДМУ від 02.02.1995 № 100;

• Положення про порядок визначення та застосування спосо­ бів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затв. наказом ФДМУ від 30.07.1998;

• "Про затвердження Положення про порядок відчуження за­ собів виробництва, що є державною власністю", затв. наказом ФДМУ від 14.07.1998;

• "Про затвердження Положення про порядок подання грома­ дянами України заяв на придбання акцій, запропонованих до про­ дажу на сертифікатних аукціонах", затв. наказом ФДМУ від 10.08.1995 № 1046;

• Положення про порядок компенсації грошових коштів членам трудових колективів, що не стали переможцями аукціону або ко­ мерційного конкурсу, затв. наказом ФДМУ від 11.09.1995 № 1149;

• "Про визначення умов та ціни продажу об'єктів приватизації за некомерційними конкурсами за кошти", затв. наказом ФДМУ від 12.10.1995 № 1261.

Методичні рекомендації схвалено науково-методичною радою

при прокуратурі м. Севастополя

«____» грудня 2010 року

ПРОКУРАТУРА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо організації прокурорського нагляду за додержанням законів про власність

І. Загальні положення

Українська держава значну увагу приділяє питанням право­вого регулювання відносин власності. За роки незалежності законодавець прийняв основоположні закони, що регулюють відносини власності, а центральні органи виконавчої влади ви­дали в їх розвиток низку підзаконних нормативно-правових актів.

В Україні право власності регулюється Законом України "Про власність". Стаття 2 цього Закону визначає, що під правом власності розуміються врегульовані законом суспільні відно­сини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Незважаючи на інтенсивний процес розширення приватної та колективної власності, створення нових приватних підприємств та приватизації державних, превалюючою в Україні залиша­ється державна форма власності.

До державної форми власності згідно із статтею 31 Закону України "Про власність" належать загальнодержавна власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Об'єктами права загальнодержавної власності, як визначає ст. 34 Закону України "Про власність", є земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і державної прикордонної служби; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи тран­спорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти Державного бюджету; Національний банк, інші державні банки та їх установи і ство­рювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету

227

України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Право комунальної власності визначається Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" як право територіаль­ної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користу­ватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

До об'єктів права комунальної власності належить (стаття 35 Закону України "Про власність") майно, що забезпечує діяль­ність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового об­слуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націона­лізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку певної території. У кому­нальній власності може перебувати також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіаль­ної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Виходячи із загальної концепції Закону України "Про влас­ність", приватну власність символізує індивідуальна правова форма привласнення матеріальних благ. Отже, приватна влас­ність як одна з форм власності пов'язується з особою її носія. Таким чином, в основу відмежування приватної власності від інших форм власності покладено критерій приналежності майна персоніфікованому суб'єкту відповідного права.

Як засвідчило вивчення стану справ у 2004 році, пошире­ність порушень в цій сфері є наслідком ігнорування вимог законодавства щодо порядку управління та відчуження об'єктів державної та комунальної власності, порушення встановлених процедур управління державним та комунальним майном, служ­бової недбалості посадових осіб як державних органів, так і інших суб'єктів, які набувають у власність, користування держав-

228

не та комунальне майно тощо. Соціально-економічна гострота означених проблем обумовлює підвищені вимоги до проку­рорського нагляду за дотриманням законів у сфері власності.

Слід урахувати, що відповідно до галузевого наказу Гене­рального прокурора України органи прокуратури здійснюють наглядові функції за додержанням і застосуванням законів лише відносно органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при прийнятті, виданні правових актів, а також щодо управ­ління, контролю та міжгалузевого нагляду виконавчої влади.

У першу чергу наглядові функції органів прокуратури на цьому напрямі повинні бути зосереджені на органах привати­зації, державної влади та місцевого самоврядування.

З метою підвищення ефективності захисту інтересів держави у сфері власності, забезпечення правильного підходу до орга­нізації роботи прокурорів, реагування на виявлені порушення закону, встановлення та усунення цих порушень, умов, що їм сприяють, розроблено методичні рекомендації.