Габріель Алмонд (сша) дає класифікацію ступеню свідомості участі в політиці:

1. повністю несвідома, стихійна участь у політиці;

2. напівсвідома участь;

3. цілком свідома участь, затвердження своїх інтересів і цінностей.

Як соціальне явище політична культура виникла в процесі класової і соціальної диференціації, з появою держави.

Політична культура.

Термін “політична культура” вперше був уведений у науковий обіг філософом І. Гердером (ХУ111 в.), а одержав поширення тільки в 50-х рр. ХХ ст., завдяки працям американського політолога Габріеля Алмонда.

Політична культура – це соціально – психологічна похідна, яка детермінує найбільш стабільні і типові зразки і правила політичної поведінки індивідуума, групи або суспільства в цілому.

Таким чином, політична культура являє собою сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки.

Політична культура проявляється у вигляді історично виробленої здатності до творчості, а також легітимних цінностей, норм, інститутів.

Структура політичної культури містить у собі такі основні елементи: культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки, політичні інститути й політичні відносини.

Культура політичної свідомості містить у собі:

• Політичні уявлення;

• Політичні цінності;

• Політичні традиції та ін.

Усі ці складові оформлюються в політичній мові як сукупності певних знаків і символів, наприклад, мова жестів.

Близької до мови жестів значною мірою перебуває політична символіка, однієї з основних форм якої є національно-державна символіка.

Традиції в політичній культурі становлять її історичну і соціокультурну детермінанту. Змістовну сторону політичної культури становлять політичні ідеї, концепції, переконання.

Ядром політичної культури є цінностно-нормативна система, у якій головними цінностями можуть виступати такі як, наприклад: соборність, незалежність, самостійність, рівність, справедливість, плюралізм, приватна власність і т.п.

Культура політичної поведінки проявляється в:

• У ступені й формах, способах участі громадян в електоральному процесі, масових політичних акціях (мітинги, демонстрації, страйки);

• У діяльності політичних партій і політизованих громадських організацій, у роботі органів представницької влади й місцевого самоврядування, інститутів.

Типологія.

У кожній політичній системі існує і функціонує власна базисна модель політичної культури, яка поєднує універсальні, загальнолюдські і специфічні, національні риси.

Польський політолог Єжи Вятр пропонує свою типологію, пов'язану з історичними формаціями.

Існує багато типологизацій політичної культури.

Найпоширенішою є цивілізаційний підхід, який протиставляє цінності Заходу і Сходу.

Пізніше американський політолог Г. Алмонд називає чотири типи:

1) англо-саксонська секулярна гомогенна;

2) континентальна європейська фрагментарна;

3) змішана;

4) тоталітарна.

Особливості політичної культури українського суспільства обумовлені специфікою її історичного минулого і сучасним станом перехідного періоду.

Політична культура України перебуває на етапі формування, хоча окремі пріоритети вже позначилися (національна ідея, самостійність, незалежність, європеізм, демократія і т.ін), тому її можна визначити як фрагментарну.

Рекомендована тематика доповідей:

1. Національна ідея та ідеологія державо­творення в Україні.

2. Етичні засади політики.

3. Характеристика розвитку та стану по­літичної свідомості в Україні.