Виборчі системи. Найпоширенішими є:

1.Мажоритарні виборчі системи, які бувають одномандатними, багатомандатними і преференційними.

2.Пропорційні виборчі системи.

3.Змішані виборчі системи.

4.Куріальні виборчі системи.

Порівнюючи типи виборчих систем, треба відзначити, що мажоритарна система має більше недоліків, ніж пропорційна.

Довільне компонування округів з різною кількістю населення – головна з них. В результаті часто партії вигравали за кількістю голосів, але програвали за кількістю депутатських мандатів.

Переваги й недоліки мажоритарної виборчої

системи (за М. Сазоновим)

Переваги Недоліки

1.Визначеність результату; змагальний 1. Слабке представництво (електоральна

характер виборів. диспропорційність);

2.Монолітна більшість; однопартійний 2. Відсутність обліку голосів, що програли

уряд більшості. у розподілі парламентських місць.

3. Стабільний уряд, що опирається 3. Непропорційне посилення партій,

на парламентську більшість. що одержали відносну більшість.

4. Більш тісний зв'язок депутата з територією, 4. Виключення третіх партій з урядових

від якої він обраний. і парламентських коаліцій, не дивлячись

5. Взаємозв'язок загальнонаціональних на регулярно одержувану значну частину

проблем з місцевими та ін. голосів та ін.

Переваги й недоліки пропорційної виборчої

системи (За М. Сазоновим)

переваги недоліки

1. «Справедливість», представництво. 1. Складність визначення результатів.

2. Сприяє становленню багатопартійності . 2. Передача партіям права призначати

3. Більш-менш чіткі партійні ідентифікації депутатів.

виборів та ін. 3. Підміна виборності партійними

кооптаціями та ін.

Політичні відносини як процес узгодження суспільних інтересів

Політичні відносини можна визначити як взаємозв'язки та взаємодію суб'єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.

Таке розуміння політичних відносин зумовлює відповідну типологію політичних відносин за такими параметрами:

1) рівнями влади:

• вертикальні;

• горизонтальні;

2) "політичною вагою" суб'єктів політики:

• симетричні;

• асиметричні;

3) характером і рівнем співпраці:

• консенсусні;

• компромісні;

• конфліктні та ін.

Рекомендована тематика доповідей:

1.Сучасні теорії політичної поведінки.

2.Мажоритарна виборча система.

3.Пропорційна виборча система.

4.Особливості сучасної виборчої системи в Україні.

5.Виборча система в Республіці Польща.

6.Виборча система в США.

7.Виборча система в Російській Федерації.

8. Особливості виборчої системи в Турецькій Республіці.

Тема 9. Політична свідомість: ідеологічний та культурно-

психологічний аспекти.

План

1.Політична свідомість і політична ідеологія.

2.Політика і мораль.

3.Особистість і політика.

4. Політична культура.

Політична свідомість є однією із центральних категорій у політології. Визначається як варіант суспільної свідомості, що виникає як відбиття соціально-економічних умов буття людей. У більш широкому аспекті – це сукупність психологічного відбиття політики, що проявляється на різних її рівнях і в різних ситуаціях.

З погляду суб'єкта політичної свідомості виділяються масова, групова і індивідуальна політична свідомість.

Важливим є дослідження повсякденних і ідеологізованих форм політичної свідомості.

Складовою частиною політичної свідомості є ідеологія.

Ідеологія (грецьк. – ідея, вчення) – система уявлень, цінностей, знань, методів, що відображає модель, сучасного і (або) майбутнього суспільства.

Термін «ідеологія» увів французький філософ А.Л.К. Лестют де Трасі в багатотомній праці «Елементи ідеології» (1801-1815).

Ідеологія регулює, інтегрує і направляє діяльність індивідів у всіх сферах життя.

Ф.Енгельс визначав ідеологію як «уявну реальність, яка видається за дійсність».

Політична ідеологія - це різновид корпоративної (групової) свідомості, що відображає суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку.

Це система концептуально оформлених уявлень і ідей, яка відбиває інтереси, світогляд та ідеали різних суб’єктів політики – класів, націй, політичних партій, громадських рухів.

Ідеологія, визначаючи цілі політики, формулює орієнтири політичної діяльності, здійснює вибір засобів її реалізації, мобілізує широкі верстви населення для участі у здійсненні політики.

Основні функції політичної ідеології:

1.Оволодіння суспільною свідомістю;

2.Впровадження в суспільну свідомість власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього;

3.Створення позитивного образу в очах суспільної думки пропонованих цілей і завдань політичного розвитку.

Політика виникає внаслідок недостатності моральних норм, як їх доповнення, а часто заміни.

Мораль – індивідуальна, політика ж має груповий, корпоративний характер.

Макс Вебер писав: «Політика оперує за допомогою досить специфічного засобу - влади, за якою знаходиться насильство».

Один з основоположників поділу політики і моралі Н. Макіавеллі залишав мораль лише на індивідуальному рівні.

В.Ленін: «Моралі в політиці немає, а є тільки доцільність».

Отже, політика відносно моральна.

Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

Людина у суспільстві завжди є об'єктом політики.

У демократичному суспільстві, у правовій державі людина - це суб'єкт, активний учасник, творець політики.

Але суб'єкта політики не буває без правосвідомості.

Важливим критерієм оцінки суб'єктності особи в політиці є міра її активності. Вона може бути конструктивною або деструктивною.

Політичну активність особи визначає його правовий статус, тобто, цивільні права і обов'язки, а також їх гарантії.

Американський учений Д. Мілбрет пропонує таку класифікацію ступеню активності політичної участі:

1.початкова діяльність;

2.проміжна діяльність;

3.активна діяльність.