Розділ 3 Суспільна думка як інструмент політики у воєнний час

Загалом кажучи, суспільна думка як учасник політичного процесу є новим феноменом. У всіх випадках збройних конфліктів нині доводиться шукати шляхи їхньої легітимізації, для чого потрібно робити суспільну думку своїм прихильником.

У зазначених випадках це було відносно легко ще й з тієї причини, що світові ЗМІ нерівноцінно орієнтовані. З одного боку, більшу частину інформації поставляють великі західні агентства, такі як Рейтер, Франс-прес або ЮПИ.

З іншого боку, третій мир як би спеціально відведений для негативних новин. ЗМІ подають події таким чином, що майже всі землетруси, повені, виверження вулканів, державні перевороти, масові безладдя відбуваються в країнах Азії, Африки, СНД. Іншими словами, у масовій свідомості ці регіони виглядають джерелами хаосу, підвищеної небезпеки для цивілізованого людства.[13].

Джерело порядку перебуває в розвинених країнах Заходу, які природно щораз намагаються відновити порядок, коли занадто вже «небезпечно». Зробивши цей як би законний акт, збройні сили повертаються до себе додому, де їх радісно вітає населенням. Така семіотична схема розподілу на «чистих» й «нечистих» пронизує інтерпретації всіх світових ЗМІ.

ЗМІ, як прямі учасники локальних збройних конфліктів, можуть сприяти наступним варіантам дій:

1. Приховуванню планування військової опера­ції;

2. Вказуванню іншого напрямку удару;

3. Дезінформації відносно характеру збройного втручання;

4. Підриву бойового духу військ супротивника і його населення;

5. Перебільшенню успіху кампанії.

Таким чином, схема інформування завжди відхиляється від стандартної. Відбувається систематичне перекручування картинки на догоду поставленим цілям.

Отже, маніпуляції із суспільною думкою є серйозним інструментом політики як воєнний, так й у мирний час. Практично всі країни нині відкриті впливу міжнародних ЗМІ (особливо таких, як радіо, телебачення, Інтернет), що різко підвищило ефективність подібних інформаційних операцій.

У згаданих вище тезах російської Ради по зовнішній й оборонній політиці «Стратегія Росії у XXI столітті: аналіз ситуації й деякі пропозиції» сказано:

«Відбувається ріст трансграничних інформаційних потоків, не контрольованих державою. Свідомість людей усе більше виходить з-під впливу національних політичних і державних інститутів».

До сказаного варто додати ще дещо. У традиційному суспільстві людина сама одержувала факти й сама їх обробляла. Але сьогодні споживач інформації бідує не тільки у факті як такому, але й в інтерпретації його, оскільки, як правило, факт цей виходить за межі його повсякденного миру. Тобто чим більший обсяг інформації ми одержуємо, тим менше наша здатність адекватно його контролювати. Можна представити наступну періодизацію збільшення обсягів інформації:

/ етап. Людина сам добуває факти й сам їх інтерпретує.

II етап. Людина одержує факти від когось, але ще може сама їх інтерпретувати.

III етап. Людина одержує факти й інтерпретації, намагаючись помістити їх у своїй моделі світу.

IV етап. Людина одержує факти, інтерпретації й модель світу одночасно.[14].