Міжнародне водне право в контексті природо ресурсного права

Обмеження ПЧК.

Як уже зазначалося у попередній роботі, проблема прісної води як природного ресурсу бере початок у середині минулого століття. Якщо спробувати конкретизувати час виникнення проблеми, то можна припустити що ця проблема бере свій початок у 40-х рр.. ХХ століття. Про це можна говорити зважаючи на те, що саме тоді розпочинається інтенсивний розвиток виробництва. Зокрема, значно зросли обсяги виробництва воєнно-промислового комплексу, що було зумовлене Другою світовою війною. Після війни розвитку набувають інші галузі (автомобілебудування, виробництво електротехніки тощо). Це зумовило збільшення обсіяв використання природних ресурсів, в тому числі і води.

Якщо розглядати територію виникнення цих відносин, то, незважаючи на їхній глобальний характер, проблема прісної води як природного ресурсу мала кілька так званих «зон зародження». Перш за все, це країни, де НТР набула значних обертів, що зумовило виснаження запасів природних ресурсів. Крім цих країн то цих «зон зародження» можна віднести і посушливі регіони нашої планети. Хоча регіони з мізерними запасами води існували і до цього, але саме після 40-х рр.. дефіцит води починав набувати більш гострого характеру. До таких «зон» передусім слід віднести пустельні території Африки та Азії.

Визначення суб’єктного складу можливої зовнішньополітичної взаємодії та її середовища.

Міжнародна взаємодія з приводу води як природного ресурсу можлива. Задля найуспішнішого вирішення цього питання, до його обговорення повинні бути залучені усі країни світу. Це пояснюється тим, що проблема носить глобальний і надзвичайно загрозливий характер. Якщо вона зараз можливо і не стосується кожного, то з часом при значній пасивності держав, вона торкнеться кожного. Задля спрощення характеристики суб’єктів, їх можна об’єднати і певні групи на основі спільного інтересу. Отже, першу групу становитимуть міжнародні організації. Сьогодні вони грають велику роль у формуванні міжнародних відносин. Крім того, вони значно впливають на розвиток міжнародного права, зокрема і міжнародного водного права. Іншу групу можуть становити держави зі значними запасами прісної води. Вони мають змогу використовувати надлишкові водні ресурси як засіб досягнення інших зовнішньополітичних цілей у відносинах з іншими державами. Ну і нарешті третю групу становитимуть держави з недостатніми або малими запасами води. Їхня зовнішньополітична діяльність буде спрямована на знаходження шляхів доступу до необхідних запасів води задля задоволення власних потреб.

Визначення акторів та учасників зовнішньополітичної взаємодії та їх соціальних шлейфів.

Головними акторами даної зовнішньополітичної взаємодії є керівники держав (президенти або голови уряду). Саме вони представляють державу на зовнішньополітичній арені у будь-яких сферах взаємодії. Це впливає з важливості їхньої особи у внутрішньому житті держав, а також це дуже часто закріплено на рівні законодавства. Учасниками даних політичних відносин можуть бути чиновники вищих рангів окремих держав, а також керівники міжнародних організацій. Їхня другорядна роль пояснюється тим, що їхні позиції у питаннях зовнішньополітичної взаємодії великою мірою залежатимуть від інтересів керівників держав, у яких вони працюють або держави яких входять до складу організації. Ну і звісно до учасників слід віднести населення як усієї планети, так і кожної держави зокрема. Щодо соціального шлейфу, то до нього насамперед слід віднести еліту ООН, як глобальної міжнародної організації, а також лідерів великих транснаціональних компанії, які у своєму виробництві використовують прісну воду. Якщо перші формуватимуть середовище спілкування акторів та учасників зважаючи на свої можливості та авторитет, то другі становитимуть групи тиску, які намагатимуться задовольнити свої інтереси.

Уточнення принципів зовнішньополітичної діяльності суб’єктів в даному періоді їх життєдіяльності: їх відповідність стану та зовнішньополітичним стереотипам суб’єктів.

Якщо порівнювати загальновизнані принципи міжнародного права із принципами зовнішньополітичної діяльності суб’єктів в даному періоді їхньої життєдіяльності, то варто зауважити, що вони не завжди повністю співпадають. Зокрема варто згадати принцип мирного вирішення міжнародних суперечок та принцип незастосування сили та погрози силою. Зокрема варто згадати Близькосхідний конфлікт між Ізраїлем та арабськими державами. Попри свій релігійний та етнічний характер, конфлікт зазнав також впливу і водного чиннику. Тобто порушувалися вищезгадані принципи. Крім того, не завжди діє принцип невтручання у внутрішні справи держави. Це передусім стосується держав Африки. Але це виправдовується тим, що порушення цього принципу має на меті додержання прав населення держави, зокрема права на життя, адже за статистикою саме у Африці найбільша смертність від нестачі прісної води. Щодо інших принципів, то імовірність їх дотримання у майбутньому залежатиме від того, яку позицію держави займуть на зовнішньополітичній арені щодо даного питання. Якщо кожен зобов’яжеться докладати максимум зусиль до вирішення даного питання, то можна сказати, що ці принципи залишаться непорушними. Якщо ж знайдуться такі, які не захочуть співпрацювати, то не виключено, що ці принципи можуть бути порушені (зокрема принцип непорушності державних кордонів).

Якщо розглянути стереотипи держав щодо МВ, то варто сказати, що, на мою думку, міцну позицію займають стереотипи «війна усіх проти всіх» та «ворог мого ворога – мій друг». У цих стереотипів давня історія. Можна припустити, що у системі міжнародних відносин вони склалися з самого початку. Ці стереотипи дуже актуальні щодо даних МВ, оскільки мова йдеться про ресурси, необхідні для життя. Тут спрацьовує інстинкт самозбереження, адже кожен рятує своє життя та життя своїх близьких. Цілком очевидно, що ці стереотипи слід зламати, оскільки проблема набула глобального характеру, і кожен повинен докласти зусиль до її вирішення. А якщо хтось і надалі дотримуватиметься цих стереотипів, тоді він буде приречений на невдачу.

Реконструкція блоків зовнішньополітичних цілей суб’єктів та їх акторів у даному ПЧК.

Глобальні цілі. Проблема забезпечення водою набула глобального характеру. Глобальною ціллю даних МВ буде забезпечення якомога більшої частки населення планети (в ідеалі – усіх) доступом до якісної прісної води, придатної для споживання. Ця ціль повина стояти передусім перед міжнародними організаціями, серед яких особливе місце має посісти ООН.

Стратегічні цілі. Стратегічні цілі передусім стоятимуть перед державами, які мають значні чи недостатні запаси води. Ціллю перших буде якомога вигідніша реалізація надлишкових ресурсів у власних інтересах. Для прикладу це може бути укладання контракту між державами про постачання прісною водою в обмін на енергоресурси (нафта, газ тощо). Ціллю других буде налагодження стабільних поставок води задля забезпечення власних потреб.

Тактичні цілі. Вони дуже схожі із стратегічними. Різниця полягає у тривалості відносин між державами, де об’єктом буде вода як природний ресурс. Мається на увазі, що тактичні цілі передбачають вирішення певних одиничних питань чи інтересів. Наприклад, держава погодиться постачати прісну воду іншій в обмін на допомогу в інтеграції в певну міжнародну організацію.

Формулювання основних тезисних положень концепцій суб’єктів, орієнтованих на дану сферу зовнішньополітичної взаємодії.

Якщо говорити про концепцію суб’єктів, орієнтовану на вирішення проблеми води як природного ресурсу, то тут варто згадати перш за все діяльність Організації Об’єднаних Націй. У грудні 2003 року Генеральна Асамблея проголосила 2005-2015 роки Міжнародним десятиліттям «Вода для життя». У зв’язку з цим було прийнято Декларацію тисячоліття. Її основними положеннями, що стосуються питання води є:

• Скорочення наполовину частки населення, що не має доступу до безпечної питної води, до 2015 року;

• Припинення екологічно нестійкої експлуатації водних ресурсів;

• Створення Механізму «ООН – водні ресурси» - міжвідомчої установи, в рамках якої взаємодіють усі установи, департаменти і програми, що займаються питанням водопостачання.

Важливість цього документу зумовлена тим, що він виданий ООН – найбільшою міжнародною організацією. Вона здатна видавати норми, обов’язкові для виконання усіма членами (імперативні норми). До її складу входять усі демократичні держави, які бажають мирного врегулювання даного питання.

Якщо говорити про програмні документи держав, то варто зазначити, що кожна держава має намагається діяти у своїх інтересах. Відповідно до цього вони видають власні програмні документи щодо врегулювання даних відносин. Однак їхня значимість не надто висока, оскільки проблема набула глобального характеру і потребує скоординованих дій

.

Аналіз відповідності сучасних зовнішньополітичних доктрин акторів очікуванням груп тиску.

Суб’єкт МВ	Група тиску	Відповідність очікувань
ООН	Рада Безпеки ООН	+
Держави зі значними запасами води	Політеліта, бізнес структури	-
Держави із незначними запасами води	Політеліта, бізнес структури	+
Інші міжнародні організації	Керівний склад органів організації	+