Контрольні питання

1. Що таке філософія фірми? Чому філософію фірми вважають основою комунікацій з громадськістю?

2. Що спільного і в чому відмінності між філософією окремих фірм, прибуткових та неприбуткових організацій?

3. Які основні цілі та завдання виконують служби паблік рилейшнз на підприємствах, у виробничих та фінансових структурах?

4. Які основні завдання комунікацій зі споживачами?

5. Які основні завдання комунікацій з громадськістю у фінансовій сфері?

6. Яким чином структура та цілі прибуткових організацій впливають на структуру та цілі служб ПР?

7. Що дає прибутковій організації участь у спонсорській діяльності? Яку роль відіграє служба ПР в організації та здійсненні спонсорства?

8. Чому на багатьох фірмах значна увага приділяється підвищенню економічної освіченості працівників? Яке значення вона має для підвищення ефективності економічного інформування?

9. У чому особливості зв’язків з громадськістю у фінансовій сфері? Чому деякі спеціалісти вважають, що ця сфера діяльності потребує зв’язків з громадськістю більше, ніж інші?

10. Які фактори можуть сприяти успішному веденню комунікацій з інвесторами? А які будуть перешкоджати цим комунікаціям?

Глава 3. Зв’язки з громадськістю в політичному житті суспільства §1. Політична комунікація та місце в ній системи зв’язків з громадськістю

Починаючи вивчення курсу “Зв’язки з громадськістю”, ми констатували, що всі види суспільних відносин, незважаючи на їх специфіку та особливості, не можуть існувати без комунікації. Це повною мірою стосується і політичних відносин, оскільки сама сутність відносин влади і підпорядкування передбачає комунікацію їх учасників.

На думку відомого американського політолога, професора Гарвардського університету Карла Дойча, політична система суспільства схожа на кібернетичну систему. Він вважає, що політика взагалі і діяльність уряду зокрема є процесом управління та координації зусиль людей у досягненні поставлених цілей. “Між тим, як керувати кораблем та машиною... і мистецтвом управляти організаціями людей, існує певна схожість. Керувати кораблем – значить визначати його майбутній курс на основі інформації про його рух у минулому, з одного боку, і його місце розташування в теперішній час відносно визначеного числа зовнішніх елементів – маршруту та пункту призначення, з іншого боку. Поняття, що лежить в основі всіх операцій такого роду, можна визначити як зворотний зв’язок. Уряди можуть прагнути досягти якихось цілей у зовнішній та внутрішній політиці. Їхня поведінка залежить від потоку інформації про їхнє розташування щодо цілей, від відстані до цілей; від реальних результатів (які потрібно відрізняти від очікуваних результатів), їхніх останніх кроків чи спроб наблизитися до цілей” [113, 167-168].

Карл Дойч розглядає політичну систему суспільства як систему прийняття рішень на основі різноманітних потоків інформації. Його схема дії політичної системи як кібернетичної наведена далі.

С хема політичної комунікації к.Дойча

1 – повідомлення, що йдуть від зовнішнього та внутрішнього середовища, приймаються рецепторами (1). Отриману ін-формацію вони декодують та кодують, добирають та опрацьовують.

2 – отримані дані обробляються та передаються:

• безпосередньо до Центру прийняття рішень (4), це може бути той чи інший інститут політичної системи, певний державний діяч;

• у блок Пам’ять та цінності (3), де зберігається та накопичується інформація, у разі необхідності надходить до ЦПР (4).

3 – Центр прийняття рішень готує рішення та приймає їх, передає розпорядження виконавцям – ефекторам (5).

4 – Зворотний зв’язок надає інформацію про результати виконання рішень та стан системи.

Ця схема дії політичної системи як кібернетичної показує, що, хоча політика і не може бути зведена до комунікації, остання відіграє дуже важливу роль в існуванні політичної системи. “Потрібно, – пише Р.-Ж.Шварценберг, аналізуючи концепцію К.Дойча, – щоб інформація циркулювала, насичувала всю політичну систему, іннервувала її численними мережами, “нервами управління”. Необхідно, щоб влада була проінформована і щоб вона могла надавати інформацію для ефективного функціонування. Потрібно, щоб існували різноманітні комунікаційні мережі, інформаційні ланцюги, рух інформації від влади до громадян і від громадян до влади” [113, 173].

Учений наполягає на тому, що політична комунікація – це фундаментальна потреба політичної системи, без задоволення якої вона просто не зможе існувати. Він погоджується з думкою, “що політична комунікація для політичної системи – це те саме, що кровообіг для організму людини” [113, 175].

Що таке політична комунікація? Наведемо два визначення цього поняття, які акцентують увагу на різних його сторонах .

Політична комунікація – це “потік повідомлень та інформації, який структурує політичний процес і надає йому значення”. Це визначення бере до уваги не односторонню спрямованість сигналів від еліти до мас, а весь діапазон неформальних комунікаційних процесів у суспільстві, які по-різному впливають на політику, формують громадську думку та здійснюють політичну соціалізацію громадян, мобілізуючи їхні інтереси [81,39].

Політична комунікація – “це процес передачі політичної інформації, завдяки якому вона циркулює від однієї частини політичної системи до іншої і між політичною та соціальною системами”. Особливе значення має обмін інформацією між керівниками та їхніми підлеглими: “Будь-який правитель прагне отримати згоду з його рішенням, а той, ким він управляє, намагається висловити свої потреби і прагне, щоб про них дізналися. Згода між цими двома сторонами може виникнути завдяки комунікації та обміну” [113, 175]. Вважаємо, що цей висновок стосується всіх суб’єктів політичного процесу – у взаємному обміні інформацією зацікавлені і партії, і політичні лідери, і виборці, й організації та установи.